Андрій Курков: «Мій роман виник із цікавості…»

01692
Андрій Курков: «Мій роман виник із цікавості…» ― Новини культури України  - Медіа-портал "Культура"

Нещодавно вийшов роман Андрія Куркова «Шенгенська історія» – про міграцію всередині Європейського Союзу. Ми розпитали автора не лише про його нову книгу, а й про такі актуальні питання, як українська мовна політика та вплив представників міжнародної письменницької організації ПЕН-клуб на світову політику.

– У зав’язці Вашого нового роману три литовські пари після входження Литви до Євросоюзу перетинають кордон і потрапляють у різні європейські країни. Як з’явилося рішення написати роман на литовському матеріалі?

– Я багато їздив до Литви, брав участь у круглих столах, конференціях або просто подорожував. Роман виник із цікавості, як країна, яка відкололася від Радянського Союзу практично разом із нами, стала не пострадянською, а європейською державою. Як нація може повернутися до власної державності, як допомагає цьому менталітет чи історія. У якийсь момент я побачив, що дуже добре розумію Литву, розумію, як відчувають свою країну литовці. Також було бажання подякувати Литві, яка підтримувала нас під час Помаранчевої революції, та й досі підтримує. З цього склалося моє бажання написати «Шенгенську історію». Литовським читачам роман розповідає про міграцію молоді без освіти і професії, а всім поза Литвою – про цю країну, її історію та психологію.

– Очевидно, Ваш роман уже читали литовці. Що вони кажуть?

– Ті литовці, які читали, не вірять, що роман написаний не литовцем. Наприклад, посол Литви в Україні, і не лише він один, сказав, що має враження, ніби читав роман литовською.

– Чи впливала думка перших читачів на текст?

– Коли я писав роман, то постійно консультувався із друзями в Литві. Я ставив запитання, відправляв уривки – було багато дискусій, у результаті яких вносив зміни до тексту. Так, після довгої дискусії я поміняв кличку собаці. Я хотів, щоб його звали Шарунас, але мені порадили вибрати іншу, більш собачу. Тепер цього собаку звуть Барсас, це як наш Барс. Бо якщо називаю собаку чоловічим іменем Шарунас, це означає, що я надаю йому більш важливу роль, створюю очікування.

– Для написання роману Ви вживалися в країни, про які пишете. Які найбільші Ваші знахідки?

– Знахідок було багато і багато маленьких історій. Це стосується більше Литви і Франції, ніж Англії. Для того, щоб краще вивчити Північну Францію, я їздив туди, бо ще писав для однієї книжки три есеї про місцевих мешканців. Знаходив цікавих персонажів, знайомився з ними, хотів їх взяти до роману, але вони не підійшли. Проте є одна цікава історія. Я знайшов досі не розмінований ліс у Франції, на кордоні з Бельгією. Навіть мої друзі в Парижі не знали, що він існує. Це мене дуже вразило, і я помістив це в роман.

– Один із найцікавіших персонажів «Шенгенської історії» – такий вічний блукалець Кукутіс. Він чимось нагадує Мелькіадеса зі «Ста років самотності» і подібний на українського Марка Пекельного. Як він з’явився?

– У Литві Кукутіс вважається майже фольклорним героєм. Про нього писав вірші та балади мій улюблений литовський поет Марцеліюс Мартінайтіс. Я відкрив його для себе, коли мав років шістнадцять-сімнадцять. Під враженням написав музику до кількох десятків його віршів – і досі дві-три пісні співаю з тим же акомпанементом.

Я завжди вважав, що Мартінайтіс помер. Але в 2004 році колишній посол Литви мені сказав, що він живий і ми можемо йому зателефонувати. З того часу я почав дружити з Мартінайтісом по телефону, але не виходило зустрітися: він або був хворий, або кудись від’їздив, коли я був у Литві. До нього в гості потрапив лише після його смерті – два роки тому. Мене повезла в будинок Марцеліюса Мартінайтіса його вдова Гражина-Марія. І мені було дуже бентежно, що Кукутіс раптом повернувся у моє життя.

– Ваш роман доволі об’ємний – понад 700 сторінок. Чи такий обсяг не злякає читачів?

– Є тут свої ризики. Багато людей боїться таких грубих книжок, і не лише тому, що вони дорогі, а й тому, що їх не візьмеш у транспорт. Коли я почав писати, то думав про читача, а в процесі роботи захопився і забув про нього. Просто насолоджувався працею та не відчував обсягу тексту. Почав до Майдану, потім була майже дворічна перерва. А продовжував я його у 2015 році, хоча тоді було важко повернутися до літератури. Знову засів та кілька місяців просто сидів перед монітором і ледь-ледь міг написати кілька речень, поки не зламався шлагбаум, який мене утримував від письма.

І вийшло так, що я написав 1000 сторінок. А потім злякався, бо зрозумів, що цей обсяг ніхто не буде читати, тож скоротив до теперішнього. Іноземним видавцям лячно видавати таку грубу книгу. Австрійський видавець подав роман на дві внутрішні рецензії, та в них жодного слова про скорочення не було. Рецензенти були в захваті, тому він сказав, що буде видавати, як є.

– Пане Андрію, як Вам вдається працювати над текстом, якщо Ви весь час у подорожах.

– Я зараз пишу книгу нон-фікшн. Працюється легко, бо пишу за готовими матеріалами, архівами, статтями. Але романи мені писати легше в подорожах, ніж удома. Тому що я тоді сам на сам зі своїм романом, а зміна пейзажу за вікном не впливає на мене. У Києві в мене виникає бажання щось іще робити, окрім письма.

– Яку Ви зараз пишете книгу, якщо не секрет?

– Це історія міжнародного благодійного руху «Емаус», який був започаткований французьким священиком П’єром у 1949 році. Його члени допомагають безхатченкам повернутися до нормального життя. Зараз організація працює у 140 країнах, включаючи Україну. Це дуже цікава історія еволюції ставлення до допомоги людям, які дуже бідні, безробітні і втратили себе. Тут є багато людських історій, і одна з головних для мене – це історія художниці Лесі Саноцької, яка теж прийшла до цієї ідеї та створила комуну для безхатченків «Емаус» – у Винниках, біля Львова. Я в наглядовій раді цієї комуни і часом туди заїжджаю.

– Зараз активно обговорюють законопроекти, що стосуються мовної політики в Україні. Певно, що Ви – як людина, яка доволі часто представляє українську культуру за кордоном, – маєте свою думку щодо мовної політики. Якою вона має бути?

– До початку дискусії ввели термін «мова окупанта», що його вживають активісти і Фейсбук. У мене – як у представника мови окупанта – це відбиває бажання брати участь у цих дискусіях. Раніше в нас не було мовної політики, і я розумію, що ці закони – спроба започаткувати її. Подивимося, як це буде працювати, коли з’явиться документ. Моя думка така, що всі держслужбовці мають послуговуватися українською мовою, і всі, хто поважає свою державу, мають її вивчити, якщо вона для них не рідна. Російська – це мова національної меншини. Але йдеться ж про російськомовне населення, а не про етнічних росіян, тому з’являється той момент несприйняття російської як мови нацменшин. Якщо зможуть повернути російську мову в ситуацію національної меншини, то це буде комфортніше для етнічних росіян і тих, хто користується цією мовою.

– Термін «мова окупанта» усе-таки належить до мови ворожнечі, тобто тільки загострює ситуацію. Можливо, його не варто вживати?

– Я його не вживаю, це мені постійно через Фейсбук у приватних повідомленнях нагадують, що я російськомовний, і це мені відкладається в голові.

– Ви не російськомовний, а багатомовний, наскільки я знаю. От зараз говорите зі мною українською.

– Тут питання не в тому, як я розмовляю, а що я книжки пишу російською мовою.

– Так, розумію. Цієї осені очікується конгрес міжнародного ПЕН-клубу в Україні. Розкажіть – як віце-президент української організації – про скандал із російським ПЕН-клубом. Чому його не запрошують до України?

– Я це сприймаю не як скандал, а як робочий момент. Російський ПЕН-клуб припинив бути тією організацією, якою має бути. Він перестав захищати права письменників, свободу слова. Він приймає гроші від адміністрації президента Росії та видає відповідні книжки про війну, в тому числі тексти про війну на Донбасі. Тобто він став «сталінською» спілкою письменників. Останні вибори керівництва, які відбулися менше місяця тому, проводилися з порушенням хартії і статуту ПЕН-клубу, тобто фактично російська організація втратила легітимність. Тепер світовий ПЕН-клуб, штаб-квартира якого в Лондоні, вирішує, чи їх виключати, чи робити щось інше. А ми не можемо запрошувати нелегітимний ПЕН-клуб до участі у конгресі.

– Що дає письменникові членство у ПЕН-клубі?

– Це світова організація, яка має великий політичний вплив, а не літературний. Це вплив на питання свободи слова. Наприклад, комітет «Письменники в тюрмі» займається проблемою звільнення письменників і журналістів із різних в’язниць різних країн. І те, що недавно звільнили турецьку письменницю курдського походження Еслі Ердоган, вдалося завдяки тиску європейського ПЕН-клубу на турецький уряд. Чому займаються цим письменники? Бо це традиція, що тягнеться з 20-их років ХХ століття. ПЕН-клуб не дає ніяких привілеїв, але дає можливість активним письменникам знаходити поле діяльності для своєї активності. Також є комітет, який працює з темою перекладів, лінгвістичних прав і малих мов, є комітет, який працює зі свободою слова.

Ця організація афільована з ЮНЕСКО та Організацією Об’єднаних Націй. Тому члени ПЕН-клубу мають прямий вихід на лідерів країн. Наприклад, як член англійського ПЕН-клубу – я мав зустріч із президентом Туджманом у Хорватії під час війни (війна Хорватії за незалежність 1991–1995 років, – Л. Я.). Я не думаю, що ця розмова вплинула на Туджмана, але вона вплинула на хорватське суспільство, бо зустріч висвітлювали хорватські ЗМІ. Нещодавно я зустрічався разом зі ще трьома іншими керівниками світового ПЕНа із президентом Словенії: порушувалися питання свободи слова та значення літератури, культури у внутрішній політиці держави.

– У Словенії є проблеми зі свободою слова?

– У Словенії немає, але є поряд – у Македонії, і це може вплинути на Словенію. У Македонії ситуація досить небезпечна, триває кілька років, і там ув’язнені деякі письменники та художники.


Розмовляла Любов ЯКИМЧУК, "Культура і життя"



Попередня публікація розділу Подарунок від ювіляра
Наступна публікація розділу Роман Коваль: «Вся моя праця – з любові до героїв України»

Маєте запитання?

Запитуєте - відповідаємо. Напишіть тут Ваше запитання і ми радо поінформуємо Вас про те, що Вас цікавить!

Введіть цифри, які зображені на малюнку

code

Коментарі

До цієї публікації коментарів немає...

Написати коментар