Час змушує шукати нову щирість

0787
Час змушує шукати нову щирість ― Новини культури України  - Медіа-портал "Культура"

Як стверджують календар, природа й багаторічні традиції, весна – прекрасний час для того, аби поговорити про жінок і про театр. Із такою пропозицією «Театрально-концертний Київ» звернувся до відомих українських режисерів. Їхні особисті та професійні одкровення зворушливі, іноді кумедні, однак дуже проникливі та щирі.


Андрій Приходько, режисер Театру імені Івана Франка:

– Ідеальна жінка – це, мабуть, Берегиня. Так природою закладено, що ідеальною жінка стає тоді, коли народить дитину. А коли вона вагітна – це так красиво, благословенно.

Багато хто обурювався щодо образу Наташі Ростової, мовляв, що з нею зробив Толстой – адже вона стала маткою з багатьма дітьми. Але ж це так природно! Усе в цьому Божому світі має втілення. І от коли кохання, ніжність, пестощі втілюються через материнство в дитині – це чудесно. Коли жінка стає мамою – значить її кохання щасливе і вона через нього може розкритися.

Жінка розквітає, коли хтось її помічає, захоплюється нею, бачить її неповторність. Якщо жінка комусь подобається, то вона втілює його мрії та сподівання.

Гадаю, жінка-актриса може бути смішною, як Фаїна Раневська, витонченою,як Вів’єн Лі… Та головне – в ідеальної актриси має бути тонка внутрішня мембрана, чутливість до всього.

От, наприклад, у виставі «Персона», яку я поставив на сцені Театру імені Івана Франка, мені пощастило працювати з дуже чутливими актрисами – Ларисою Руснак і Тетяною Луценко. Я бажаю їм щасливої, благословенної, багатої долі.

Є актори, яким режисер допомагає вібрувати в тому чи іншому напрямку. А є такі, яким навіть не треба докладати зусиль – вони самі внутрішньо вібрують. Як говорив Чехов, хороший актор – не той, який себе обманює іншими думками, щоб заплакати в певній сцені, а той, хто плаче, тому що не заплакати неможливо.

Якщо говорити про сучасний ідеальний театр, то мені до вподоби думка німецької танцівниці Піни Бауш: «Ккожен час змушує шукати нову щирість». І невідомо, чи щирість, яку ми нині проявляємо в театрі, сприймалася би кілька років чи десятиліть тому.

А ще я всім кажу, навіть своїм студентам, що театр – це секс. Тому що в цьому процесі треба відчувати одне одного: і глядача, і партнера. Хороший той театр, який бере за серце й за душу публіку в залі.

 

Стас Жирков, режисер, художній керівник театру «Золоті ворота»:

– Для мене, як для звичайної людини, ідеальна жінка – це насамперед мати. І за тисячі років нічого тут не змінилося.

Гадаю, ідеальна жінка має тримати баланс у житті. У цьому для мене прикладами є моя мама і дружина. Майстерність балансувати між родиною і роботою, реалізовувати свій талант – це дорого коштує. Те саме можна було б сказати і про ідеального чоловіка. Просто існують загальнолюдські якості, якими або наділена людина, або ж ні.

Усе дуже просто і з уявленням про ідеальний театр: будь-який заклад наблизиться до ідеального, якщо люди, які в ньому працюють, любитимуть це місце і ставитимуться до кожного робочого дня – 20-го, 1000-го чи 2000-го – як до першого. Це мають бути однодумці, які віддані своїй справі й готові до змін, експериментів, численних спроб і можливих помилок…

Ідеальних акторів, гадаю, не буває, проте кожне покоління має взірців, на яких можна і треба рівнятися. Серед сучасних хочеться виокремити Віталіну Біблів, Іру Ткаченко, Влада Писаренка, Марка Дробота, Віталіка Ажнова, Діму Олійника, Настю Євтушенко, Мітю Рибалевського, Ксенію Башу-Довженко, Олексія Гнатковського, Галину Баранкевич, Олексія Вертинського, Наталію Кленіну та Ганну Розстальну.

Переконаний, що в сучасних акторів усередині має бути внутрішній звір. Недаремно ж деякі режисери працюють з акторами за певними психотипами. Чув, що принаймні литовський режисер Еймунтас Някрошюс таке практикує. Він називає актторів, наприклад, лосем, зайцем тощо.

Жінка, яка хоче стати ідеальною актрисою, має уважно стежити за тим, що відбувається навколо як у повсякденному, так і в театральному житті, бути відкритою до нового. Але хіба двадцять років тому було не так?.. Принципи, ідеали, на мою думку, залишилися такими самими, змінюється лише контент. Час біжить усе швидше, хоча раніше людям так само не вистачало часу…


Дмитро Весельський, режисер, художній керівник Українського малого драматичного театру:

– Ідеальна жінка може бути будь-якого зросту, зовнішності, ваги, фігури, характеру, темпераменту, знаку зодіаку тощо. Проте я ціную вміння надихати – так би мовити, бути музою. А робити це можна по-різному: розуміти різні нюанси поведінки чи характеру, сприймати достоїнства й недоліки або ж із любов’ю готувати смачний борщ.

Ідеальна актриса – це людина, яка готова позбутися своїх стереотипів і упереджень, переглянути початкову позицію щодо того чи того матеріалу, образу тощо. Тобто вона має бути внутрішньо гнучкою, пластичною, відкритою до діалогу і готовою до змін.

Та це стосується не тільки актрис, а й усіх акторів. Мені подобаються віддані, трудолюбиві, порядні, творчі люди, які можуть працювати понад міру, однак без фанатизму.

Якщо перейти до конкретних імен, то передусім хочеться підтримати молодь. Мені комфортно було працювати з Анею Топчій – вона є фанаткою своєї справи, Христею Дейлик – видно, що любить те, чим займається, Оленою Завгородньою, Настею Логвин.

Вважаю, що ідеальний сучасний театр має бути інтелектуальним, але водночас доступним для будь-кого. Так, аби кожен на виставі міг отримати те, що йому потрібно – зчитати свій пласт інформації та зарядитися відповідними емоціями. Це постулати постмодернізму, і я його прихильник.

Театр має бути відкритим простором для творчості: різноманітних стилів і жанрів, режисерських почерків, технік виконання тощо. І жодної диктатури з боку художнього керівника чи головного режисера.

Я прагну, аби театр став мультимистецьким. Тобто не тільки презентував вистави, а й використовував увесь простір приміщення: для виставок художніх робіт, лекцій, екскурсій, майстер-класів тощо. Над цим я зараз активно розмірковую в межах свого театру. Нам дісталося прекрасне приміщення, то чому б не спробувати творчо оживити кожен його куточок?

 

Андрій Білоус,режисер, художній керівник Молодого театру:

– Для кожного чоловіка ідеальна та жінка, яка є його віддзеркаленням. Чоловік завжди хоче бачити в жінці найпрекраснішу частину себе. Тоді вона для нього буде ідеальною. Це така таємниця, яку чоловіки зазвичай приховують. Усе просто: яка жінка, такий і її чоловік, і навпаки. Це така собі сполучена нероздільна посудина.

Про ідеальну актрису сказати краще, ніж Олександр Островський, складно: це та, яка, не замислюючись, стрибнула б у прірву, якби її про це попросив режисер. Це така актриса, яка повністю – своєю свідомістю, психікою, розумом, усіма бажаннями – налаштована на те, щоб виконати побажання постановника. Це стосується втілення її ролі на сцені під час репетицій. І вона має не тільки бажати, а й могти це зробити.

Переконаний, що взірцевих акторів не може бути багато – це одиниці, їх режисерові знайти надзвичайно важко, їх складно вирахувати... Озвучувати імена ідеальних актрис Молодого театру було б не коректно: не хочу, щоб хтось ображався. Взірців у нас небагато, але вони є.

Що стосується ідеального театру, то тут усе просто: для мене це той, до якого хоче повертатися глядач. Якщо театр стає потребою, необхідністю для людей, тоді його можна назвати зразковим. І все інше просто втрачає значення: і художня якість, і мистецька, і організаційна тощо. Все це стає другорядним, якщо глядач бажає насолоджуватися цим видом мистецтва.

Вікторія КОТЕНОК

Фото facebook.com/pg/frankotheatre



Попередня публікація розділу Сільські клуби в умовах децентралізації
Наступна публікація розділу Помилка чи обман?

Маєте запитання?

Запитуєте - відповідаємо. Напишіть тут Ваше запитання і ми радо поінформуємо Вас про те, що Вас цікавить!

Введіть цифри, які зображені на малюнку

code

Коментарі

До цієї публікації коментарів немає...

Написати коментар