Ода свободі

01354
Ода свободі

Українців, погодьтеся, важко здивувати і захопити історією про людину, яка співає попри те, що не вміє і не має для цього жодних здібностей. Серед зірок вітчизняного шоубізу таких принаймні більше половини, на чолі з «ректором, що співає», а на додачу ще й вигарцьовує на поросятах на відкритті свого чергового ресторану.

Магія Флоренс

Історія Флоренс Фостер Дженкінс, заможної дивачки, єдиної спадкоємиці банкіра з Пенсильванії, членкині численних благодійних товариств Нью-Йорка першої половини ХХ століття, на перший погляд, здається саме такою. До нашого часу збереглося кілька аудіозаписів, зокрема славетної арії Цариці ночі з опери Вольфганга Амадея Моцарта «Чарівна флейта», на підставі яких сучасні музикознавці переконують, що вона не потрапляла в жодну ноту, а отже, цілком претендує на звання найнездарнішої співачки ХХ століття. Утім, це лише на перший погляд.

Інакше чого б історія реальної Флоренс Фостер Дженкінс ось уже більше як піввіку тривожила серця митців? Примушувала створювати п’єси, ставити вистави і знімати кіно? Тільки за останні кільканадцять років п’єсу «Glorious» британського драматурга Пітера Квілтера про цю американську багату нездару поставили більш ніж у 20 країнах. Прапрем’єра відбулася в лондонському Вест-Енді, де роль Дженкінс зіграла комедійна актриса Морін Ліпман. У Польщі цю роль виконала відома акторка Кристина Янда.

Торік за роль Маргарити в однойменній італійсько-французькій копродукції Ксав’є Джіаннолі, створеній за мотивами біографії співачки, французька акторка Катрін Фро була удостоєна премії Сезар. 2016 року світ побачив ще один байопік «Флоренс Фостер Дженкінс» із Меріл Стріп у головній ролі. Від липня в образі Флоренс у виставі «Незрівняна» за вже згаданою п’єсою Пітера Квілтера на сцену Національного театру імені Івана Франка виходить Наталя Сумська.

У квітні народна артистка України і прима театру імені Івана Франка відзначила ювілей. А що може бути кращим подарунком для актриси, ніж нова роль та ще й такого масштабу? «Незрівняна» виявилася неймовірно популярною –за 10 років у різних країнах її побачило вже більше мільйона глядачів. І хоча перед прем’єрою режисер-постановник і виконавець ролі Сейнт Клера Анатолій Хостікоєв стверджував, що ця постановка – неймовірно ризикована для театру авантюра, бо в усіх інших країнах спроба поставити цю п’єсу закінчувалися провалом, така думка зараз здається таким собі мистецьким кокетуванням із публікою. Усі покази «Незрівняної» у липні, в театральне міжсезоння, відбулися з аншлагами, а на думку багатьох театральних експертів, це найкраща прем’єра театру за 2016 рік.

Варто лише спробувати

До створення «Незрівняної» в Україні долучилася справді зіркова команда. Окрім уже згаданого вище подружжя Наталі Сумської та Анатолія Хостікоєва, це й Сергій Маслобойщиков (сценографія), Наталя Рудюк (костюми), Іван Небесний (аранжування та оригінальна музика). Зі сцени виступає оркестр театру під орудою Володимира Гданського, чи, як було представлено зі сцени, – Вальдемара Ґданські (звучить на американський манер, хіба ні?). Завдяки їхнім спільним зусиллям на сцені театру Франка з’явилася справді екстравагантна, багата і водночас лаконічно вирішена, витончено драматична і вибухово смішна історія не так про багату нездару, як про віданність мистецтву і свободу творчості.

Ключовою для такої інтерпретації історії стала фраза, яку приписують самій Флоренс: «Багато хто може стверджувати, що я не можу співати, але ніхто й ніколи не скаже, що я не співала». Можна пожартувати, що це розширена версія найківського мотто «Just do it!». До цього додається ще й вислів, який повсякчас злітає з уст партнера співачки, її, так би мовити, продюсера, британського пожежника й актора Сейнт Клера – Анатолія Хостікоєва: «Я й сам не знав, що можу це зробити (гасити вогонь, бути актором, грати на саксофоні – потрібне підкреслити), поки не спробував».

«Незрівняна» починається появою на сцені музиканта Косме Макмуна (цю роль по черзі виконують студенти Олександр Бегма та В’ячеслав Хостікоєв, а також актор Нового театру на Печерську Денис Мартинов). За сюжетом Косме раніше ніколи не чув про Флоренс Дженкінс (як і більшість глядачів). Талановитий піаніст, досі він зміг влаштуватися лише грати по вечорах у ресторані. Непритомніє, коли вперше чує її спів.

Саме разом із молодим акомпаніатором глядачі потроху відкривають для себе цю дивовижну людину. Від обурення і зневаги, від нерозуміння, навіщо вона так співає, чому їй ніхто не пояснить, що краще цього взагалі не робити, проходимо шлях до повного виправдання і навіть закоханості в її особливий талант, у її відважність робити те, що хоче, і саме так, як хоче. Чи радше, як відчуває.

«Я так люблю, коли мені аплодують»

Це саме та свобода вираження, яка дозволила мистецтву ХХ століття вийти за рамки класичних канонів. Це той випадок, коли нові простори творчості, нові злети приходять зі звичайних життєвих випадків. Потрапила в аварію у таксі – розширила свій діапазон на ще одну октаву. Даремно, що аварія сталася, бо таксист перелякався, почувши її розспівування. А для того, аби й далі брати саме це «до» їй доводиться щоразу бити себе по голові. У цьому вся принадність ексцентричної співачки, яка сама придумує собі костюми і, раз зважившись виступити в Карнеґі-хол, вже не відступає від свого задуму.

Разом із Косме Макмуном ми стаємо новими членами цієї невеличкої й екстравагантної родини: співачки, актора, прислужниці-мексиканки Марії, яка розмовляє нікому не зрозумілою мовою, гранично неприязної до зайд, але так само гранично відданої господині (Анастасія Чумаченко) і ще однієї сподвижниці співачки Дороті (Ірина Дворянин), яка допомагає втілювати найсміливіші проекти.

Стосунки цих персонажів якнайкраще розкриваються в інтермедії – вільному переповіданні історії маленької Дороті з «Чарівника Країни Оз», де дурнувате опудало, жорстокий лісоруб і лев-страхополох, спільно долаючи труднощі, самі в собі, без допомоги магічних сил, відкривають і мудрість, і любов, і відвагу. Саме так і Сейнт Клер, і Марія, і Дороті, і Флоренс, а згодом і Косме готові прийти на допомогу одне одному, підтримати у найважливіший момент, спільно подолати всі негаразди. А міс Дженкінс є тією об’єднавчою ланкою, тим фантастичним елементом, який пробуджує в душі кожного найчистіші почуття.

«Незрівняна» в театрі імені Івана Франка стає справжнім феєрверком гумору, демонстрації високої акторської майстерності, свободи існування на сцені. І хоча найважчим моментом на репетиціях для Наталії Сумської було змусити себе співати неправильно, в якісь моменти складно втриматися від ототожнення героїні та виконавиці. Глядач і не втримується, вдячно вибухає оваціями, чуючи зізнання: «Я так люблю, коли мені аплодують». Зрештою, хто не любить? І як не відчувати вдячність, коли стаєш свідком такого вишуканого існування Наталі Сумської на сцені в діапазоні від граничного драматизму до характерної комедіантки?

Особливого значення ця прем’єра набуває для глядачів тоді, коли виявляється, що події п’єси відбуваються 1944 року, під час Другої світової війни, і співачка не залишається осторонь, намагаючись у свій спосіб підтримати співвітчизників, що воюють по той бік океанів. На білий напівпрозорий задник транслюється кінохроніка висадки союзників, але, переконана, в залі всі як один думають про іншу війну, яка точиться саме зараз у нас.


Повну версію статті читайте у № 4 журналу «Український театр»

Надія СОКОЛЕНКО

Фото Валерії ЛАНДАР



Попередня публікація розділу Любов рятує схиблений світ
Наступна публікація розділу У Києві станцюють зірки Королівського балету Великої Британії

Any questions?

Please use the following form to request information.

Type the numbers you see in the picture below

code

Reviews

We do not have user reviews on this publication

Write a review