Як зростити свій дім?

0139
Як зростити свій дім? ― Новини культури України  - Медіа-портал "Культура"

Будь-яка людина, шукаючи упродовж життя сенс власного існування та своє призначення, рано чи пізно приходить до двох вершин, що мають назву Любов і Свобода. А далі як у казці: хто жадає кохати і служити об’єкту своєї любові, жертвувати собою – повертає ліворуч, а хто воліє належати лише собі, бути необтяженим обов’язками і присягами – йде праворуч. Утім, на яку Говерлу людина не повернула б, вона прагне одного – бути щасливою.

Щастя шукають і герої двох новоспечених прем’єр у Новому театрі на Печерську – «Двоє бідних румунів, що розмовляють польською» та «Онєгін».

Соціальна комедія масок

У виставі «Двоє бідних румунів, що розмовляють польською» (режисер – Валентина Сотніченко) персонажі вбачають своє щастя у любові, бажанні кохати та бути коханими. І ті, хто у шлюбі, і ті, хто ще шукає свою половинку. Головні герої – мешканці Варшави Джина і Парха (Вероніка Літкевич та Ігор Рубашкін), вкрай утомлені своїм малозмістовним самотнім життям, тікають від нього… в нікуди. Під дією алкоголю чи наркотиків вони уявляють себе румунами, вигадують нові імена, зупиняють першу-ліпшу машину і їдуть на вигаданий вуглерудовоз «Ібупром». Життя набирає яскравих фарб і наповнюється новими сенсами.

Однак щастя триває лише кілька годин – поки свідомість у дурмані. Протверезівши, герої прагнуть повернутися до свого порожнього, але такого звичного існування. Страх перед змінами і чимось новим перемагає, а щастя знову ховається за обрієм.

Джина і Парха зустрічають схожих на себе розгублених поляків, які теж прагнуть щастя і взаємної любові: Водія автівки (Руслан Сокольник), зраджену чоловіком, п’янющу Жінку (Катерина Кістень), дорожнього Поліцейського і Діда у лісовій хатці (Юрій Вутянов). Головним меседжем постановки стала фраза одного з героїв: «Як зростити в потрібній нам людині свій дім?».

Вистава «Двоє бідних румунів, що розмовляють польською» поставлена за однойменною п’єсою сучасної польської письменниці та драматурга Дороти Масловської. Твори цієї молодої авторки – своєрідний підсумок нашої хтивої епохи з властивими їй вадами, розпустою і беззаконням, тому їх вважають самодостатніми і доволі провокаційними. Однією з яскравих ознак творчого почерку Масловської є бідна, «скалічена», проте дуже смішна мова викладу: поєднання телевізійного сленгу, молодіжного жаргону і ненормативної лексики.

Першопрочитання на українській сцені п’єси «Двоє бідних румунів…» (написана 2006 року на замовлення директора Варшавського театру «Розмаїтості» Ґжеґожа Яжини) зробила Тамара Трунова на сцені Театру «Золоті ворота» у грудні 2015-го. Її постановку за жанром можна було б охарактеризувати як сюрреалістичний бурлеск.

Вистава Валентини Сотніченко в Новому театрі на Печерську – це соціальна комедія масок, поставлена в ігровій формі. Режисер максимально прибрала нецензурні слова з п’єси і поглянула на цей твір крізь призму світових кіношлягерів. Адже всі слова вже були кимось раніше сказані, ситуації прожиті – все в нашому житті циклічно і час від часу повторюється.

Своєрідні мрії-фантазії персонажів спонукають публіку заново переосмислити кадри з улюблених фільмів: «Хрещений батько» Френсіса Копполи, «Запах жінки» Мартіна Бреста, «Залізна людина» Джона Фавро, «Восьма миля» Кертеса Хенсона, «Леон-кілер» Люка Бессона, «Ті, що співають у терні» Деріла Дюка та інших. За допомогою кількох деталей актори з легкістю перетворюються на добре відомих героїв кінострічок, чим викликають захоплення в глядача.

Хочеться зауважити, що Новий театр на Печерську – це, насамперед, колектив однодумців, який складається з чудових акторів – відданих майстрів своєї справи. У будь-якій постановці одразу відчувається їхня злагодженість і ансамблевість, наче музикантів в оркестрі. І який би диригент (читай – режисер) не керував ними, виконання завжди залишається на висоті. У цьому можна переконатися, зокрема, на виставі «Двоє бідних румунів, що розмовляють польською».

Гра світла й тіні

Особливістю цього театру є колективна творчість: коли виставу ставить не режисер, а самі актори. До таких постановок належить і «Онєгін».

Про втілення на сцені відомого «роману у віршах» Олександра Пушкіна актриса Ольга Ларіна мріяла вже давно, проте, за її словами, не вистачало ще режисерського досвіду. А коли відчула, що «доросла» до цього твору, тоді разом зі своїм чоловіком – актором Денисом Мартиновим – і взялася за його сценічне прочитання (Ларіна дебютувала як режисер у виставі «Пристрасті за Ідіотом», Мартинов – у виставі «Прекрасне»; торік вийшла їхня спільна постановка «Любити»).

Режисери прагнули зробити роман, так би мовити, більш ігровим, тому у виставі дописали багато прозових діалогів (автор – Денис Мартинов). Вони засновані на історичних та реальних фактах і допомагають краще познайомитися з героями.

Оскільки Новий театр на Печерську є камерним і глядач перебуває дуже близько до сценічного простору, актори не бояться дивитися у вічі публіці, часто вступають із нею у діалог, навіть просять вийти на сцену. Цей естрадний принцип вони використовують майже в кожній постановці. Так, у виставі «Онєгін» мало не постійними партнерами Ольги Ларіної (Світлана Смирнова) є глядачі: вона їм розказує останні новини моди, пригощає справжнім чаєм, роздає запрошення на весілля, читає вірші й постійно провокує на діалог. Творці спектаклю запевняють, що основа цих текстів – цитати зі справжніх жіночих журналів часів Пушкіна!

Вистава «Онєгін» є віртуозно створеною музично-художньою призмою нашого сьогодення. Неординарний музичний ряд сплетений із пісень та музичних композицій, що звучать наживо і в записі. Стильності та елегантності виставі додає художнє рішення (художник-постановник – Дмитро Костюминський). По всьому периметру стоїть довгий стіл, поруч – чотири стільці, вглибині – білий розсувний задник для проекцій.

Для вистави зняли оригінальні відеофрагменти із життя героїв, які дають можливість глибше зрозуміти їхні внутрішні прагнення й почуття (автор – французький оператор Метью Корне, який спеціально прилітав до Києва на зйомки). Наприклад, однією з ефектних сцен є написання Тетяною листа до Онєгіна, який вона творила-малювала, стоячи на столі.

Автори вистави потурбувалися й про неординарні відеопроекції з комп’ютерним зображенням геометричних фігур та тварин і транслювали їх по всьому периметру сценічного простору (команда Blаck Box). Завдяки проекторам була створена своєрідна гра зі світлом і тінями, теплим і холодним освітленням облич, у певному кольорі або ж у смужку. Лілія Луценко створила стильні сучасні костюми. Усе це додавало постановці загадковості, вишуканості та створювало враження медитативного позачасового дійства.

У кожному герої «Онєгіна» можна знайти риси, притаманні сучасній людині, яка шукає взаємного кохання або ж незалежності. Ленський (Денис Мартинов) – романтик і мрійник, поетична натура, яка прагне взаємних почуттів. Ольга Ларіна (Світлана Смирнова) – гостинна господиня, весела щебетуха і душа компанії. Тетяна (Ольга Ларіна) – «мрія поета», ніжність і загадковість у поєднанні з дитячою наївністю. Онєгін (Руслан Сокольник) – свободолюбивий реаліст і прагматик, інтелектуал, вірний друг. Хоч і трохи запізно, однак він теж зрештою приходить до прагнення кохати і бути коханим та саме в цьому бачить свій Еверест – своє щастя.

Вікторія КОТЕНОК, "Театрально-концертний Київ"



Попередня публікація розділу Супергерої у житті і казці
Наступна публікація розділу Жити за правилами героїв

Маєте запитання?

Запитуєте - відповідаємо. Напишіть тут Ваше запитання і ми радо поінформуємо Вас про те, що Вас цікавить!

Введіть цифри, які зображені на малюнку

code

Коментарі

До цієї публікації коментарів немає...

Написати коментар