Здивувати сьогодні публіку театрально-концертними заходами не так вже і просто. Київський національний академічний театр оперети означив в мистецькому світі власний формат події, яка вже четвертий рік вражає киян та гостей міста і має для України міжнародне, культурне та дипломатичне значення. Це – міжнародний музичний фестиваль оперети, опери та мюзиклу «О-Фест», на який до Києва приїхали артисти провідних театрів з чотирнадцяти країн світу. Сполучені Штати Америки на фестивалі представляла оперна співачка українського походження Ірина Петрик.

-​ Ірино, в цьому році Ви вперше стали учасницею масштабної фестивальної події в Україні, що нового Ви для себе відкрили?

-Я багато подорожую Америкою, буваю в різних країнах, і я з впевненістю можу сказати «О-Фест» - одна із кращих сучасних мистецьких акцій присвячених жанрам оперети, опери та мюзиклу. Такий культурний проект як «О- Фест» не має аналогів. Я в захваті від художнього керівника театру. В Києві, в Національній опереті України я вперше пересвідчилася, що таке культурна дипломатія у дії. Вона надзвичайно ефективна! Я вважаю, це заслуга пана Богдана Струтинського, він просто горить цим, він з величезним ентузіазмом робить те, що для сьогоднішньої України вкрай необхідно. Ініціюючи і організовуючи такий масштабний фестиваль як "О-Фест", він налагоджує міждержавні культурні зв'язки, він створює позитивний імідж нашої країни, для нього особисто важливо яким буде майбутнє України.

- Ви лише кілька днів співпрацювали з театром, але відчули ключову ідею художнього керівника Національної оперети.

- Я її добре розумію і щиро розділяю! Коли ми ставили в Америці оперу "Запорожець за Дунаєм" Семена Гулака-Артемовського, для мене було першочерговим завданням показати американцям, що ми, українці є нацією із багатою культурою, із стійкими і красивими традиціями, нація талановита, щедра і гостинна. Українці працелюбні, надзвичайно відкриті люди, і в цьому у нас багато спільного з американцями. Ми всі «open-minded people»!

-​ Розкажіть про постановку «Запорожця за Дунаєм» в Нью-Йорку, це Ви стали її продюсером?

-Все починалося з того, що в 2013 році, на місцевому телебаченні в Олбані (до речі, столиці штату Нью-Йорк), мені запропонували прокоментувати події, що відбувалися в моєму рідному Києві. Я тоді дуже важко переживала те, що в мирній Україні ідуть бойові дії. Було страшно подумати, що тепер Київ, Україна асоціюються в світі з війною. Тоді я вирішила здійснити проект, який показуватиме, стверджуватиме американцям, що Україна, це не війна. Україна – це гостинно, це -щиросердно, це весело, це класно. Оперу ми назвали «Козак за Дунаєм» (щоб американській публіці було легше зрозуміти, хто такі запорожці).

-​ Як відбулася прем’єра?

- Це був вибух, справжній вибух позитивних емоцій! Було дуже багато гостей, прийшли, мабуть, всі діаспоряни, телебачення, американські друковані видання. Газета «Ukrainian Weekly» (найбільше україномовне видання Америки) тоді писала, що за останній час постановка «Козак за Дунаєм» НАЙЯСКРАВІША ПОДІЯ МИСТЕЦЬКОГО ЖИТТЯ.

Наша оперна вистава відбулася в залі Нью-Йоркського Університету, на замовлення компанії Комонуелз Лірик Опера, оркестр звучав під керівництвом молодої і талановитої жінки-маестро -Лідії Янковської. Партію Андрія заспівав соліст Метрополітен Опера Адам Кляйн, я співала Одарку, а мій чоловік Кевін Кіс виступив в ролі Карася. Всі діалоги опери ми переклали на англійську, витримуючи, певною мірою, «кантрі стиль», який добре знає і любить американська публіка. Всі були у захваті, американці щиро сміялися, вистава стала для них близькою і зрозумілою, хоча ми і не відходили від класичного прочитання, а зробили лише яскраві акценти. Завдяки підтримці нашої постановки Українським Kонгресовим Kомітетом Америки, Українською Федеральною Кредитовою Спілкою і Українсько - Американським Культурним Центром у місті Вотерволіт штату Нью-Йорк, цей проект став повномасштабним і мав значний резонанс. Я їм дуже за це вдячна. Особливої подяки заслуговує родзинка нашої постановки - унікальний дитячий ансамбль «Зорепад», Столичної Школи Українознавства ( в цій школі я викладала вокал). Юні виконавці які танцювали неперевершений гопак і коломийку на цілком професійному рівні і стали справжніми зірками цього шоу! Керівники ансамблю, талановиті хореографи чудова сімейна пара - Петро і Адріяна Філь, президент колективу пані Лідія Кульбіда – всі вони спадкоємці зірки українського балету в Нью-Йорку, Роми Прими - Богачевської.

- Знайомство з Вашим чоловіком Кевіном, одруження і подальша співпраця – це романтична історія двох успішних оперних артистів на яку преса, до речі, теж звертає увагу, от наприклад: "Природна хімія між Містером Кісом і його нареченою в реальному житті, Місс Іриною Петрик була відчутною і досить грайливою, що додавало ще більш віри в справжність сімейних сперечань їх оперних персонажів. Місс Петрик, надзвичайна професіоналка, подарувала всім щирий виступ, залучаючи глядачів кожним рухом і хитрою посмішкою»,- згадується у тому ж тижневику "Ukrainian Weekly" про оперу "Запорожець за Дунаєм" у травні 2015.

-Ми познайомились в Бостоні, на постановці «Снігуронька» Миколи Римського-Корсакова у Гарвардьскому університеті, в Лоуел Хаус Опера. Я тоді впевнено пройшла прослуховування оскільки вважала, що через те, що я володію російською і маю сопрано – роль Снігуроньки належатиме мені. Пізніше я дізналася, що прослуховування російськомовних сопрано тривали п’ять днів… Але в мене є таке в характері, якщо я щось вирішила, неодмінно це має виповнитись. Так і сталося. У цій постановці було два артистичних склади, я була у складі разом із Кевіном Кисом, баритоном, він співав партію Мізгиря. Коли ми зустрілися, то обидва розуміли, що артистам важко бути разом, адже контракти, гастролі, все життя на колесах, у телефонних розмовах… але з нами відбувалося щось дивне. Між нами ніби якась іскра промайнула. Колеги жартували, що опера «Снігуронька» досить цікава, але щоб подивитися справжнє шоу, варто прийти на репетиції і дивіться, як Кевін та Ірина весь час розігрують нову виставу, про якесь старе подружжя. Ну не давали ми чомусь спокою одне одному! Якщо чесно, він дратував мене шалено! І в той же час смішив так, що я не могла спокійно триматися під час репетицій.

Врешті, тепер, нам дуже щастить, що як акторську пару нас часто запрошують виступати у багатьох оперних виставах разом. Окрім Снігуроньки і Мізгіря, Одарки і Карася, ми заспівали Марчелло і Мюзетту в Богемі Дж. Пуччіні (де ми зіграли майже самих себе!), у театрі Хаббард Холл Опера, Ліллі і Фреда в "Цілуй Мене, Кейт!", в Національному Концертному Залі Харпа в Рейкьявіку із Опера Скагафйордур. Вийшло так, що познайомилися ми, співаючи в опері про Снігуроньку, а заручилися в Іcландії, країні снігів та льоду. Ми разом вже п’ять років, а одружилися минулого року на озері Лейк Джордж в колі наших найближчих друзів, родини і колег. Я не досить люблю говорити про приватне життя, але - я дійсно щаслива. Чоловік підтримує моє бажання говорити і співати українською, він з цікавістю знайомиться із українською культурою, шанує її і ,незважаючи на свою інтенсивну артистичну діяльність, знаходить час, щоб допомагати здійснювати українські проекти, я йому дуже вдячна.

-​ Багато артистів прагнуть сьогодні переїхати за кордон, Ви навчалися в Америці і тепер прибули, щоб співати на Україні…

-Існує відток талантів з України, про це сьогодні багато говорять, а мені особисто хотілося б щоб відбувалося навпаки! Я навчалася у Сан-Францизькій консерваторії, особливу подяку маю висловити Памелі Фрай, заведуючій вокальною кафедрою, і ще моєму педагогові, завідувачці оперним відділенням Доріс Ярік-Кросс в Єльському університеті, але свою першу освіту я отримала в Україні. Мене помітила, підтримала і навчила моя педагог з.д.м. України Тамара Коваль, викладач вокалу в Київському інституті музики ім. Р. Глієра, якій я буду дякувати все своє життя. Це насправді екстраординарна жінка, талановита і працелюбна настільки, що їй можуть в цьому трішки позаздрити чимало світових оперних дів. Тепер я розумію, як мені пощастило в житті, коли в дев'яності роки, я дівчинка з багатодітної родини на Оболоні мала шанс вступити на безкоштовне навчання в знаменитому училищі Глієра. Я пам'ятаю і ціную цей подарунок долі.

- А Ви викладаєте?

-Так, нещодавно я отримала ступінь професора по вокалу і викладаю у Коледжі Сейнт Роуз в Нью- Йорку. Також я працюю режисером в дитячому театрі в місті Саратога Спрінгз, маю власну приватну студію, там викладаю вокал і фортепіано діткам. Коли від'їзжаю на гастролі, всі мене терпляче чекають. Графік дуже напружений, оскільки в мене чимало досить різних робочих обов'язків. Але все це в радість!

- Розкажіть про Ваше знайомство із українською діаспорою в Америці.

-Коли я тільки переїхала до Нью-Йорку із Каліфорнії, я почала працювати в Столичній Школі Українознавства, створеній за ініціативою української діаспори, де викладала музику і готувала дітей до різдвяних і весняних концертів. З моменту мого знайомства з діаспорою, в мене виникло стійке бажання спілкуватись українською мовою. Мене надихнули ці люди, які зберігають і шанують мову, традиції і культурну спадщину нашого народу. Знаходячись за тисячі кілометрів від України, американці українського походження прагнуть позитивних змін в нашій державі, вони живуть світлою ідеєю прекрасного майбутнього для України. Я дуже пишаюся тим, що я є часткою цієї унікальної громади.

-​ Разом із артистом Національної оперети Олександром Чувпило Ви заспівали дует Дует Розалінди і Генріха Айзенштайна з оперети Й. Штрауса «Летюча миша». Які Ваші враження від цього виступу на рідній землі, на «О-Фест 2016»?

-Це було прекрасно! Чарівна українська публіка, щедра і гостинна! Наші люди надзвичайно чуттєві до мистецтва... Іноді це буває просто неймовірно. Самий незвичайний в моєму артистичному житті комплімент я отримала одразу після виступу в Києві, він був від зовсім незнайомої мені жінки. Вона розшукала мене і сказала: "Іринко, як Ви заспівали, в мене одразу головний біль пройшов! От їй-Богу, правду вам кажу!" Мені тоді подумалося: «Ну де ще як не в якій країні артисту скажуть такі слова?! Тільки наші люди сприймають мистецтво і на фізичному рівні!»

У Київському національному академічному театрі оперети всі кращі українські традиції я відчула на собі. Співпраця із колективом артистів найвищого, світового рівня, знайомство з потрясаючими маестро театру з.д.м. України Ігорем Ярошенком, з.а. України Оксаною Мадараш, балетмейстерами театру з.а. Вадимом Прокопенком, Наталею Скубою. Всі гості фестивалю мали прекрасний прийом, завдяки злагодженій роботі театральних менеджерів та адміністраторів, я дякую всім і кожному!

-​ Яким буде артистичний сезон 2016/17 для співачки Ірини Петрик?

-В Америці розклад артистів планується на сезон вперед, і я вже маю календар своїх виступів. Спершу, я співатиму із Нью-Йоркським оркестром у виставі Сон у Літню Ніч. Потім готую партію Графині у «Весіллі Фігаро» в Атланті, потім заспіваю вперше для себе Тетяну, в постановці «Євгеній Онєгін» в Сіракуз Опера. Ще маю декілька контрактів у США, які знаходяться на стадії затвердження. Дуже сподіваюсь, що буду мати нагоду ще раз приїхати в Україну співати на Батьківщині. А ще, відтепер я мрію про те, щоб з’явилася нова хвиля людей, які прагнуть віддячити Україні і творити для неї добрі справи. Я маю велике бажання, щоб наша країна мала користь від того, що колись я навчалася тут, у Києві.

- Як Ви це вбачаєте?

- Відтепер моєю метою стали нові україно-американські проекти. Я прагну співпрацювати із театром, сприяти розвитку і зростанню Київського театру оперети. Я націлена знайти необхідну підтримку, щоб українське мистецтво було знаним і шанованим в світі, а наша культура допомагала б нашій державі єднатися із кращими традиціями світового мистецтва. Я знаю, що це не легко, але я переконана, що завдяки праці, наполегливості, впертості в деякій мірі, і в оточенні завзятих однодумців можна здійснити будь-які мрії!

Останніми роками ключовою ідеєю художнього керівника Київського театру оперети Богдана Струтинського - є створення в Україні міжнародного культурно-мистецького простору, який слугував би започаткуванню нової для України парадигми: Культура – базис, фундамент державності. Візит в Україну американської оперної співачки Ірини Петрик, її участь у фестивалі, її прагнення, її відгук на те що вже зроблено – свідчення того, що зрушення ідуть у вірному напрямку.

Катерина Морозова