«ЛІМБ»: стрибнути вище голови

0830
«ЛІМБ»: стрибнути вище голови

«В ошатній залі Київської опери не було вільного місця, в усіх можливих рядах – додаткові приставні стільці. Понад 1300 глядачів! Київським вухам сміливе УХО представило нову сучасну електроакустичну оперу. Мандрівка звуковим простором, сплетеним збезлічі стилів, композиторських цитат, тембрів, акустичних експериментів – ковток свіжого повітря!»
Корпорація оптимістів.

«Безліч безликих ликів... Ті, хто впродовж перших 20 хвилин не змилися, ті змирилися. І просиділи в мирі й спокої всю виставу ... періодично прокидаючись в особливо гучних місцях. Може саме так незрозуміло й невизначено і виглядає той неземний Лімб?»
Гільдія песимістів.

Саме в настільки широкому діапазоні вражень можуть згадувати 9 грудня 2016 року в різних журналістських рецензіях та музикознавчих роботах. Того вечора у Національній опері музична агенція «УХО» поставила першу сучасну європейську електроакустичну оперу – «Лімб» (2012) італійського композитора Стефано Джервазоні. Більш повну картину того, що відбулося на сцені та залишилося за лаштунками, – у розмові з керівником «УХА» Сашею Андрусик.

Саша, Ваша агенція п’ятий рік поспіль відкриває нові креативні локації, твори та імена. Коло представлених музичних жанрів теж надзвичайно широке, але оперу презентували вперше. Це разовий проект чи маєте більш тривалий план у цьому напрямку?

Загалом ми плануємо показати три сучасних опери з різним сценічним вирішенням. Своєрідною оперою-виставкою чи інсталяцією був «Лімб». Далі, в середині червня, реалізуємопрем’єру опери «Сховище», написаної італійським композитором Карміне Емануеле Челла спеціально на замовлення Ухо-ансамбля.

Це буде класична театральна постановка. Сюжет відтворює реальні події, що відбулися в маленькому італійському містечку, на батьківщині композитора. Під час Другої світової партизани захопили тамсховищеіз зерном – аби врятувати голодних мешканців міста. Згодом сміливців знайшли німці, і через пагорби повели їх на страту, до берега моря. Місцеві діти вирішили, що цекарнавал, і радісно супроводжували натовп аж до місця страти. Лібрето створено на основі розповідей очевидців, в тому числі тих дітей – які лише згодомзрозуміли, що саме відбулося в той день.

Восени ми представимо оперу українського композитора Максима Коломійця, яку він зараз закінчує. Спочатку вона спиралася на вірш іТрістана Тцара – виходила сюрреалістична картина про сонне і прекрасне місто на річці, однак зараз сюжет змінюється, в тому числі за рахунок нових текстів. Над лібрето працює музикознавець Любов Морозова. Цю постановку ми сподіваємося реалізувати насамперед через відеопроекції разом із командою «Tenpoint» та художником Сергієм Братковим.

Кому належить ідея поставити саме оперу «Лімб» і як Ви про неї дізналися? Адже вона по суті невідома взагалі.

Оперу порадив диригент Ухо-ансамблю Луїджі Гаджеро. Мені потрібні були три твори, два на той момент уже були. Ми сподівалися зробити три постановки за сезон, як зараз розумію – це було дуже самовпевнено. Тож я шукала щось більш-менш камерне. Луїджі на прем’єрі твору у Франції 2012 року грав партію цимбаліста. Тоді опера виконувалася без диригента, команда розсварилася і твір не прозвучав як треба – запис цього виступу не надається навіть для внутрішнього користування. Луїджі вважав, що маємо виправити цю музичну несправедливість і підготувати гідне твору виконання.

Я люблю музику Джервазоні, сюжет «Лімба» мене одразу захопив, тож я погодилася. Це сильна робота, хоча й не зовсім типова для нього – значною мірою це коментар, де цитат і експериментів довкола них часом більше, ніж самого Джервазоні.

Відомо, що опера написана для Страсбурзького ансамблю перкусіоністів і однією з родзинок є складний набір інструментів. Тільки ударних нараховується до 60. Вас це не злякало?

Ми лише потім зрозуміли, що визначення «камерна опера» до цього твору не надто пасує. У кожного перкусіоніста – маленький оркестр, у флейтистки – набір із десятиблокфлейт, а в розпорядженні валторніста ще й альпійський ріг. Половину всього інструментарію довелося везти в Україну з-за кордону, це було вкрай складно. Наш головний шок полягав в тому, що в країні не знайшлося навіть досить типових інструментів (дві октави хроматичних кроталів, наприклад, чи кілька октав гонгів). Довелося їх орендувати закордоном чи навіть купувати. Якісь із інструментів оригінального складу консиліум із композитора, диригента та перкусіоністів мусив просто замінити на інші, схожих тембрів, бо, наприклад, кроталі йсуб-контрабасову блокфлейту ми знайшли, а шість ватерфонів привезти не вийшло.

Ви маєте великий досвід організації музичних концертів і вибору репертуару.І, зазвичай, публіка залишалася задоволеною. Як пояснюєте таку неоднозначну реакцію зараз?

Музика, яку ми презентуємо, так чи інакшенішева. Поки ти робиш концерти для 100,200 чи навіть 600 людей, ти добрерозумієш, хтоїх відвідує,і можеш курувати досвід аудиторії: пропонувати матеріали для прослуховування до концерту, надавати якісь контекстні роз’яснення чи коментарі. А коли працюєш із залами на тисячу місць і більше,цей контроль втрачається –в залі багато випадкових слухачів, і вони необов’язково потрапляють на «свій» концерт. Тут, наприклад, ми зіткнулися із прихильниками традиційної опери, які звикли до більш класичної музичної мови. Сучасної академічної музики вони майже не знають і щосьподібне до«Лімба» чули вперше. Тому ми отримали коментарі: «Що це за безглуздий набір інструментів?», «Чому вокаліст співає тільки в півоктави? І ви ще маєте нахабство говорити про майстерність?», «Що це за примітив – підзвучувати співаків?» і так далі. Такі речі виникають від нерозуміння матеріалу.

Дехто писав у відгуках, що дуже любить сучасну оперу, але виконання «Лімба» не сподобалося їм настільки, що довелося тікати з театру на п’ятнадцятій хвилині дії. Це нормально, однак виникає багато запитань – наприклад, про які саме сучасні опери йдеться? Людей, що наживо чули такі постановки, серед аудиторії було зовсім небагато: для цього потрібно, щоби інтерес до нової музики співпадав із можливостями відвідувати театри закордоном. Якщо ж маються на увазі постановки проекту «Нова опера» типу «Коріолан», то прикро, що київський слухач поки що не розуміє різниці між академічною оперою та театрально-музичним колажем.

Я думала, що «Лімб» стане продовженням наших концертів, але виявилося, що це початкова точка відліку – не сотий проект, а перший. Попередній досвід, звісно, допомагає, але він іншого типу. Ми знову почуваємося на тонкому льоду – вперше робимо щось подібне, і значну частину слухачів уперше з цим знайомимо. Взагалі в «Лімбі» ми всі мали стрибнути вище голови – і організатори, і постановники, і виконавці.

Додаткову складність вносила, мабуть, реалізація електроакустичної частини. Іноді на таких концертах щось не спрацьовує, не запускається. У вас усе вийшло? Щось в оригінальній партитурі змінювали?

Електроакустичну частину для «Лімба» написав і спрограмував композитор Карміне Челла. Той самий, що пише другу оперу проекту на наше замовлення. Він створив патчі, які під нас допрацював Георгій Потопальський, а реалізовувала Алла Загайкевич за підтримки наших звукотехніків. Завдання було надзвичайно складним: звук мавзніматися з двадцяти мікрофонів і опрацьовуватися в реальному часі, патчів дуже багато, але всі вони звучать у цілком конкретних місцях партитури. Нам дуже пощастило – не в кожній країні є своя Загайкевич. Для місцевої школи це був один із найбільших електроакустичних проектів – і перша електроакустична опера.

Хто виконував функцію режисера в опері?

Замість режисера в одній особі ми мали триголового – сценограф Катя Лібкінд, диригент Луїджі Гаджеро і я. Музика твору дуже іронічна, почасти опереткова, яскрава і насичена – до неї додається не менш насичений, складний текст шістьма мовами, його переклад транслювався над сценою. Тому сценічний ряд ми прагнули зробити якнайбільш аскетичним, щоб не відволікати зайвої уваги глядачів і не перевантажити спектакль. Ми принципово відмовилися від ілюстративності, тому більше говорили з глядачем натяками, простими образами. Нам здавалося, що навіть якщо комусь не подобалися мізансцени, можна було просто слухати музику і читати лібрето – це вже давало достатньо матеріалу для розмірковувань.

Після прочитання лібрето питань стосовно сюжету не залишилося, але під час перегляду зчиталося не все. Деякі сюжетні повороти залишилися не зрозумілими, наприклад, стосунки героїв усередині любовного трикутника. В лібрето Тіна (1) та Бруно проймаються взаємною симпатією і знаходять дорогу до Едемського саду. Для них двох настаєс правжня ідилія, рай. І немає третього зайвого, а в сценічній реалізації ним став Карл, і жодними засобами не було відображено усамітнення героїв. Чому?

Справа у тому, що від лібрето ми навмисно сильно відійшли. У нашій версії постановки основна історія розгортається довкола того, що ніякого діалогу між героями взагалі не відбувається і любовної сцени немає. Траєкторії руху героїв перетинаються, але ніхто нікого не чує – Бруно, наприклад, відчуває, що поруч є жінка, але не бачить її. Але от якраз це показати в нас і не вийшло, воно не зчиталося, як ми хотіли. У виконавців дійсно вийшла любовна сцена, якої ми не планували в такому вигляді.

Далі були й цілком технічні проблеми, які не мають обходити аудиторію, наприклад, якісь речі мали вирішуватися за рахунок акцентів освітлення, «світлового перетворення», і це не вдалося зробити. Світлове обладнання в театрі фактично музейне, воно регулюється вручну, завчасно – якщо актори збиваються зі своїх точок під час спектаклю, вдіяти нічого з їхнім освітленнямне можна. Коли це сталося з нами, мипросто залишили статичне світло на всю другу частину опери, аби не зіпсувати її остаточно. Цього можна було б уникнути, якби мали більше прогонів на сцені оперного, але їх було тільки два.

Скільки репетицій ви провели загалом і де?

Крім двох репетицій із повним комплектом сценографії в театрі, було ще більше двадцяти репетицій в центрі «Плівка» із третиною декорацій. Ми робили по дві репетиції на день упродовж трьох тижнів.Одна справа, коли ти весь час рухаєшся серед реальних декорацій, а інша, коли тебе просять їх уявити – щось вийшло дуже добре, а щось зовсім не так. Наш сценограф Катя Лібкінд кілька днів після прем’єри не могла розмовляти через виснаження і розчарування. Однак я вважаю, що це вдала постановка, і Луїджі такої ж думки. Дещо ми мусимо допрацювати, це важливі деталі – але деталі.

Яка подальша постановочна доля «Лімба»? Чи повторите оперу в Україні?

Плануємо показати її закордоном. Можливо, і в Києві ще раз, але в цьому я не впевнена – тут це дуже затратно.

Вам вдалося вийти хоча б «на нуль» по кошторису?

Ясна річ, ні, але не скажу, що це було сюрпризом. У нас була досить специфічна домовленість із Національною оперою – вони поки що дуже обмежені в маневрі, попри те, що можуть і хочуть запрошувати такі проекти. Майже всю витратну частину ми мали закрити самі, виконавців із трупи не залучали, оркестр та диригент були нашими, навіть свій восьмиканальнийзвук ми привозили і налаштовували самі. Однак нам було важливо, що цей спектакль заявляється як репертуарний для театру, хоча б і на один вечір – і що в Опері нарешті виконають сучасний твір.

Чи продовжиться творча співпраця з композитором Стефано Джервазоні?

Кожного сезону ми робимо «портрет» якогось із сучасних композиторів. Минулого року це був ТосіоХосокава – на кожному концертіансамблю виконувався хоча б один його твір, в результаті назбиралася програма, яку ми скоро записуємо і видаємо. Цьогоріч це Джервазоні, із «Лімбом» і вокальним циклом «Дванадцять сонетів-камоешів», який ми презентуємо в квітні і також запишемо.

Крім того, Джервазоні – один із найвідоміших композиторів-викладачів, тому ми вирішили провести з ним ще й майстер-класи для молодих композиторів. Тепер, коли в нас є ансамбль, його можна використовувати як базу для диригентських та композиторських «літніх» шкіл. Серед зареєстрованих учасників квітневих майстер-класів українців троє, решта – із Франції, Італії, США, Німеччини, Бразилії, Тайваню та Норвегії.

***
Якщо ж бути реалістом, то беззаперечно, попри діаметрально протилежні відгуки очевидців, важливим є те, що така музична подія взагалі відбулася в Україні. Почути сучасну інструментальну музику в нашій країні хоч іноді можна, а повноцінні музично-театральні жанри фактично не представлені. Бездіяльність страшніша, ніж помилки. Тому цей проект – однозначно рух уперед. В Україні відбувається вихід сучасної опери з лімба.

 

Спілкувалася Галина Дуб

фото Ані Брудної надані VogueUA
1- Мерлін Монро в лібрето має ім’я Тіна.



Попередня публікація розділу Сьогодення і майбутнє Межигір’я
Наступна публікація розділу Шевченків рок

Маєте запитання?

Запитуєте - відповідаємо. Напишіть тут Ваше запитання і ми радо поінформуємо Вас про те, що Вас цікавить!

Введіть цифри, які зображені на малюнку

code

Коментарі

До цієї публікації коментарів немає...

Написати коментар