«Найстрашніше – коли ведеш війну з власною державою»

0101
«Найстрашніше – коли ведеш війну з власною державою» ― Новини культури України  - Медіа-портал "Культура"

«Український інтерес» поспілкувався з Владикою Климентом, Єпископом Української Православної Церкви Київського Патріархату, Архієпископом Сімферопольським і Кримським. Владика Климент – надзвичайно цікава людина. Про нього можна писати дуже багато, проте дозволимо собі нагадати лише один випадок з життя Владики – 2 березня 2014 року він став живим щитом перед російськими солдатами, загородивши собою українську військову частину.

– Владико, Ви стали єпископом Криму у 2000 році. Як тоді було українській Церкві в Криму і як зараз, після подій 2014 року?

Українській Церкві Київського Патріархату в Криму завжди було тяжко. І те, що ми зараз переживаємо, це є наслідком бездіяльності з боку влади, яка завжди ігнорувала Церкву Київського Патріархату не лише в Криму, а й робила все, щоб цієї Церкви не було. Те, що зараз відбувається, це продовження цієї двадцятилітньої боротьби за існування Церкви в Криму.

– Церква – це не лише люди, а й майно. Як тоді було з цим майном, приміщеннями і як зараз?

Саме і йде боротьба за майно. Ми весь час просили владу, аби вона вирішила питання щодо приміщення, в якому ми знаходимось у Сімферополі. І українську (раніше) владу, і ту владу, яка зараз є в Криму. Але суть полягає в тому, що до всіх подій, котрі відбулися в 2014 році, все, що Церква Київського Патріархату мала в Криму, вона придбала за свої власні кошти. Держава Україна не сприяла розвитку нашої Церкви в Криму. Тоді, до окупації, кримська влада робила все, аби позбавити нас права на приміщення, в якому ми знаходимось, щоби земельні ділянки в Криму не виділялись Церкві. Церква Київського Патріархату розвивалася не завдяки бажанню чи підтримці владі, а всупереч. Але ми розвивалися, бо ми є єдиним національним осередком на півострові. Тому боротьба проти Церкви – це боротьба проти українства в Криму. І ця боротьба триває вже чверть століття.

Після подій 2014 року частину майна у нас вилучили. Землі, котрі у нас є, ми не можемо використовувати, оскільки ми не перевели їх до російського реєстру. А не перевели через те, що у нас нема ні реєстрації, ні перереєстрації, ми зараз живемо і працюємо в Криму по Статутах, які у нас були зареєстровані ще тоді, до 14-го року. Коли почалися події 2014 року, з боку Києва нічого не було зроблено, аби захистити віруючих Київського Патріархату. Я неодноразово звертався у Департамент по справах релігій, до Юраша (Юраш Андрій Васильович; директор Департаменту у справах релігій і національностей Міністерства культури України – ред.), я звертався до Уряду Яценюка, я звертався до Уряду Гройсмана, я неодноразово звертався до міністра Ніщука (Міністр культури України – ред.). Мною було поставлене одне тільки питання – підготовка необхідних нормативно-правових актів, документів з боку держави Україна щодо захисту культурних цінностей на теренах Криму. Це перше.

Друге питання, яке мною ставилося – щоби Департамент по релігіям, це Юраш, склав положення щодо перебування релігійних установ, котрі були зареєстровані до 2014 року, і зараз діють на території Криму. Суть цього положення в тому, щоби ми чітко знали механізм, алгоритм наших дій.

Що робить цей Юраш? Він збирає своє збіговисько – от так і пишіть – під виглядом експертної ради, ставить питання таким чином, що «ми нічого приймати не будемо», підкріплює це рішення підписами тих, хто зібрався на це зібрання. Мене не викликали, мене не слухали, взагалі нікого з церкви не викликали. На жодний мій лист він (Юраш) мені не відписав. Бо його позиція така – я повинен діяти так, як мені скаже Святійший Патріарх Філарет. А Патріарх не може сказати нічого зараз, в цих умовах. Тому що нема позиції держави. А держава що робить – вона хоче зняти з себе відповідальність, вона хоче стояти осторонь, а всю відповідальність покласти на Церкву. І в разі, якщо щось виникне, потім ще звинуватити Церкву, що вона діє всупереч українському законодавству. От позиція Міністерства культури.

І цей лист останній, що мені перший заступник міністра культури підписала (Світлана Фоменко – ред.), що питання, які я ставлю перед міністерством, не входять в компетенцію міністерства культури. Тобто, питання захисту національно-культурних цінностей, які зараз знаходяться на території Криму, вони не входять в компетенцію. Я задаю питання – що це за міністерство? На кого вони працюють? Я ходжу по кабінетах міністерства культури, мені в кулуарах говорять – «ми по Криму нічого приймати не будемо», бо є негласне рішення Кабінету міністрів – це мені Мазур (Мазур Тамара Вікторівна, заступник міністра культури – ред.) казала – по Криму нічого не приймати, бо як вона сказала дослівно: «бо, якщо ми щось приймемо, а Росія потім почне це оскаржувати в судах, і ми програємо, будуть неприємності». Вибачте мене – що за дурня? Ви декларуєте, що Крим є територія України. Якщо ви це декларуєте – приймайте по Криму рішення. І яке значення має, що буде робити Росія? Росія свою справу в Криму робить.

А Україна що прийняла? Україна прийняла закони, що повністю обмежили права громадян України, які знаходяться на теренах Криму. Україна поприймала закони, де я, громадянин України, який має українське громадянство, український паспорт, мої права захищені Конституцією держави Україна, а сьогодні через ці закони, положення, я є нерезидентом держави Україна!

З цими законами про окуповану територію, що поприймали, доходить до абсурду. Я їхав з Ізраїлю, де купив 300 грам ладану і двадцять свічок (Єрусалимські свічки – це пучок із 33 свічок). Я їду через пункт пропуску з материкової України на півострів. В мене витягують це все з сумки, тому що воно не входить в перелік речей, які я можу ввезти на територію Криму. Я пояснюю, доказую, слава Богу – люди пішли назустріч, ми порозумілися, вони мене пропустили. Але виходить так, що з мого боку є порушення, що я порушую якусь постанову, з їхнього боку є порушення, що вони допустили ввезення на територію Криму оцих двадцяти свічок і 300 грам ладану.

Якщо міністр не може вирішити питання, якщо Юраш, директор Департаменту у справах релігій, не може вирішити питання – хай залишать свої крісла і посади, а в цих кріслах і посадах хай сидять ті, хто будуть вирішувати. Це не є моя примха, і це не є моя вимога.

Тепер що стосується іншої теми, яка пов’язана з Кримом – це газета «Кримська світлиця». Засновником є Міністерство культури України, тому воно несе повну відповідальність за цю газету. Газета знаходилась в Криму. Як і Церква, двадцять років ми воювали з Урядом України, з Міністерством культури, щодо фінансування цієї газети, ми воювали за приміщення для редакції. Врешті-решт за часів Ющенка в Сімферополі було виділено дві кімнатки, де розташувалася редакція.

Після подій чотирнадцятого року вся редакція виїжджає з Криму, в Київ, на сім чоловік їм дають кімнату тринадцять метрів. Бо в Києві нема приміщень для газети «Кримська світлиця». Далі стало питання фінансування. Міністерство культури говорить – скорочуйте штат, фінансування не буде. Вибачте мене – це що за політика? На кого працює міністерство? Люди кинули все, залишили все в Сімферополі – майно, квартири, виїхали голі-босі. І тут вони виявилися нікому не потрібні, зокрема міністерству, яке є засновником кримської газети.

Попри це газета працює, виходить, оскільки в нас є великий досвід боротьби і як друкувати газету навіть в екстремальних умовах, коли нема грошей. Держава, звісно, щось дає. Але фінансування, такого, як повинно бути, нема.

Ми ставили перед Міністерством культури питання про те, що треба зробити англомовний примірник. Зараз проходить Євробачення, користуючись напливом іноземців, можна було б розповсюдити газету серед них. Бодай частина цього тиражу поїхала б до Європи, іноземці б ознайомилися з перших рук з ситуацією, яка є…

Найстрашніше – коли ти ведеш війну з власною державою.

– Давайте повернемось до вірних Української Церкви. Що з ними зараз?

В Криму Українська Православна Церква Київського Патріархату зміцнилась. Громада стала більш згуртованою. Для людей, які залишилися в Криму, незалежно від національності – росіянин чи українець він – якщо він відчуває себе по духу громадянином України, він іде до нашої Церкви. Знову ж – не дивлячись на те, говорить він українською чи ні. Бо для них це є острівець свободи, для них це є місцем, де вони можуть просто спокійно помолитися, на якийсь час забути ті проблеми, з якими ми щоденно стикаємось в Криму зараз.

Кількість парафій зменшилася. З 50 парафій залишилось дев’ять. Священників багато виїхало. Деякі приїздять на тиждень-два в Крим, моляться, відправляють богослужіння, потім знову виїжджають до родин на материкову Україну. І це вже триває отак майже чотири роки. Наскільки нас ще вистачить – і сил, і здоров’я – я не знаю, але це все дуже виснажує.

А що стосується богослужінь і що стосується людей, то і Святійший Патріарх Філарет, і ми, священики, і я – ми всі розуміємо, що Церква повинна бути на теренах Криму. Бо там залишаються наші вірні, там залишаються наші діти. Їм треба духовна опіка, не можна кинути їх напризволяще. І, якщо зараз все кинути, поїхати, то це просто вбити в людей останню надію і віру. Оце страшно. Тому ми робимо все, щоб Церква була життєва і дієва на теренах Криму. Слава Богу, нам Господь помагає.

– А які стосунки з мусульманами?

Зараз – ніяких.

– А які стосунки у Церкви Московського Патріархату з Російською Православною Церквою? Вона ж тепер заходить в Крим?

РПЦ не може зайти, як би вона того не хотіла. На території Криму діє Українська Православна Церква Московського Патріархату, вона підпорядкована Митрополиту Онуфрію в Києві, а Російської Православної Церкви на теренах Криму немає. Немає не через те, що вони не хочуть зайти, а через те, що діють санкції. Це треба розуміти. Якщо РПЦ зі своїм статутом зайде в Крим, то це порушення закону, який забороняє іноземним компаніям вести діяльність в Криму. Вони відразу попадають під санкції. А в Україні вони попадають ще під кримінальну відповідальність. Ви бачите, скільки зараз справ було відкрито Службою Безпеки України і прокуратурою щодо незаконних в’їздів на територію Автономної Республіки Крим. Тому РПЦ не може увійти.

З іншого боку – буде ще порушення церковного права. В Церкві так само існують свої закони, правила і канони, згідно яких певна територія закріпляється за певною Церквою. Територія Криму, навіть згідно тих правил, котрі діють в РПЦ, закріплена за Київською метрополією.

– Розкажіть про випадок, котрий зробив Вас знаменитим. Про те, як Ви закрили собою українську військову частину від російської армії. Як це було?

2 березня 2014 року ми в Криму, в Сімферополі, проводили велику акцію за мир. І закликали світове суспільство посприяти Україні в захисті своєї території. В цей час мені подзвонив один із наших священників, що в селі Перевальному відбуваються події, які можуть привести до захоплення і церкви, і військової частини. Ми сіли в машину і з Анатолієм Ковальським (Анатолій Йосипович Ковальський, член Національної спілки фотохудожників України, член Королівського фотографічного товариства Великої Британії, активіст Кримського Євромайдану – ред.) поїхали в село Перевальне. На під’їзді я побачив, що відбувається щось страшне – коли ми повернули на дорогу, що веде до села, там вже стояли так звані «зелені чоловічки» – це були військові, котрі були дуже добре озброєні і підготовані. Стояла військова техніка, вже були підготовані люди з числа так званого «мирного населення», що були готові захопити військову частину і протидіяти будь-яким діям з боку наших українських військових.

Коли я вийшов з машини, я побоювався, звичайно. Я злякався тої ситуації, але вигляду не подавав. Думаю так – тут треба йти відразу в той бік, де журналісти. Бо, якщо почнуть бити – то це буде при журналістах. А сам собі думаю – при журналістах вони бити не будуть. Так воно й вийшло – якось пройшов через цей натовп, журналісти розступилися, взяли мене в кільце. Тоді ми поспілкувалися з ними, я підійшов до воріт військової частини, там стояли наші солдати, ворота вже було заблоковано нашою БМП, аби не дати їх зламати. Солдати були перелякані. Я їх заспокоїв, помолилися. Став, постояв (посміхається – ред.)…

Стояти під дулом автомата, це, знаєте… Подвигу в цьому не було. Це була просто робота пастиря – я мушу бути зі своєю паствою. В той момент я мусив бути зі своїми солдатами, до яких ми приїжджали, присягу яких ми освячували, які ходили до нашої церкви. Тому в той час я мусив бути з нашими солдатами. Так само, як і наші капелани Української Православної Церкви Київського Патріархату, які знаходяться з нашими солдатами, котрі зараз захищають нашу державу Україну. Це життя Церкви.

– З Вашого погляду – що Церква не зробила для становлення України? Що вона повинна ще зробити?

Церква, все що від неї залежало, вона зробила, робить і робити буде. Бо держава Україна буде існувати тільки тоді, коли в державі буде єдина помісна національна Церква. Зараз єдиною помісною національною Церквою в державі Україна треба вважати Українську Православну Церкву Київського Патріархату. Це – наша церква. Наша церква і в госпіталях, і в окопах, і на територіях, котрі тимчасово не знаходяться під контролем України, наша Церква з нашим українським народом. Тому все, що залежало від Церкви, і все, що вона може робити, вона робить.

Інша справа, що підтримка з боку держави відсутня. Оце саме страшне. І ті, хто роблять вигляд, що вони можуть існувати без Церкви, вони не розуміють одної речі – не буде Церкви Київського Патріархату, не буде держави. Так само як і не буде Церкви, якщо не буде держави. Це – єдине ціле. Не можна відділити Церкву від держави і державу – від Церкви. Бо держава – це український народ. Держава – це є громадяни, віруючі люди, а Церква є складовою частиною держави. Бо люди ходять до церкви, а Церква молиться за державу.

– З боку держави є якісь зрушення в плані руху назустріч Церкві?

Оці всі події привели до того, що держава починає розуміти суть Церкви. Держава допомагає. Якщо взяти в цілому, то Президент допомагає, депутати допомагають… Ще не системно, але допомога є.

– Тобто перспектива є?

Перспектива є, бо це наше життя. Якщо ми скажемо, що перспективи нема, то нам треба лягти у гріб, скласти руки і чекати, коли закриють кришку. Ми живемо, змінюється суспільство, змінюється і влада. Змінюються люди, змінюється і Церква.

А ці події, які зараз – вони згуртували. Згуртували державу, Церкву, вони згуртували український народ. Але скільки часу пройшло до цих подій, і скільки зараз пройшло часу? Якісь речі треба починати заново, а якісь речі вже стоять на хорошому підґрунті. І дають хороші сходи, дають хороші результати.

– Наше видання називається «Український інтерес». Що для Вас є українським інтересом? В чому Ви його бачите?

Мій український інтерес полягає в тому, щоб держава Україна була сильною, єдиною державою. Щоби держава Україна була віруючою країною. Яка зберігала би не тільки свої національні кордони, територію, свої багатства, які Господь нам дав. Але щоб ця держава була ще і віруючою. Щоб вірила в Бога. І щоб розуміла, що у всьому Бог.

Господь благословив державу Україна? Благословив. Ми що зробили? Ми попрали Його благословення. Втратили – тимчасово – але втратили, Крим, Донбас. Але прийде час. Бо держава хворіла. А зараз держава лікується. І рани заростуть. Але Бог попустив, щоб це відбулося. Тому, що не цінували. І так само Господь благословить відновитися нам. Згуртуватися. Але, коли це все відбудеться – тоді ми вже будемо цінити. І свою Церкву, і свій народ, і свою землю, і свої кордони. І вже більше нікому нічого не віддамо. Бо ми двадцять років кричали – «ми безкровно взяли, безкровно незалежність здобули». Як безкровно? Скільки закатували в кріпацтві? Скільки продали в рабство? Скільки загинуло під час голодомору? Скільки було знищено під час війни? Скільки загинуло в радянських концтаборах? Це – безкровно?

Україна дуже велику кров пролила. І дуже дорого заплатила, за те, щоби бути державою. А ми це не цінували. Але зараз ці хлопці, які в окопах, які захищають, вони вже не дозволять, щоб хтось посягав на те, що вони захистили. А вони захистили державу Україна.

Спілкувався Микола Кірєєв, «Український інтерес»

 Фото: uain.press



Попередня публікація розділу «Для музики нема кордонів…»
Наступна публікація розділу Бібліотечне літо розпочалося...

Маєте запитання?

Запитуєте - відповідаємо. Напишіть тут Ваше запитання і ми радо поінформуємо Вас про те, що Вас цікавить!

Введіть цифри, які зображені на малюнку

code

Коментарі

До цієї публікації коментарів немає...

Написати коментар