Олівець, натхнення, весна, грація…

012022
Олівець, натхнення, весна, грація… ― Новини культури України  - Медіа-портал "Культура"

Чіткі лінії та довершеність форм, неймовірна яскравість у чорно-білій палітрі та гармонійне поєднання жіночої тендітності з чоловічою міцністю – це еротичне мистецтво художника та скульптора Богдана Голояда. У Центральному будинку художника в місті Києві відбувся його дебют: митець уперше представив свої роботи для широкого загалу.

Його картини вражають із перших секунд. Відвертий спалах такої життєствердної сили потрібен нам, як ковток води: ми останнім часом зачерствіли у дріб’язкових буденних проблемах, втративши почуття краси та пристрасті.

Богдан Голояд – послідовник італійського академічного реалізму. Його вчителями свого часу були Микола Стороженко, Іван Макогон, Емануїл Місько. Нині його твори можна побачити у приватних зібраннях США та Європи. Богдан Голояд є автором розписів костьолу в місті Рогатині та київської греко-католицької церкви Святого Миколая, що на Аскольдовій могилі. Дерев'яне розп'яття кафедрального католицького храму Святого Олександра в Києві – ще один твір митця.

Богдан Голояд – син відомої діячки ОУН-УПА, зв'язкової та помічниці Петра Федуна, поетеси Галини Голояд (Марти Гай). Саме завдяки маминій підтримці Богдан зробив свої перші кроки у світ мистецтва. «У нас вдома панувала творча атмосфера. Скрізь – книги. Завдяки мамі з восьми років став навчатись образотворчого мистецтва», – пригадує художник.

Богдан Голояд дуже хвилювався, думаючи про те, як відвідувачі сприймуть його творчість. Переживання були даремні: і звичайні українці, і маститі митці залишали тільки позитивні відгуки.

– Богдане Марковичу, розкажіть трохи про представлені для виставки твори.

– Над цими роботами працював останні три роки. Скрупульозно відібрав найбільш вдалі. Еротичне мистецтво – життєствердне, загальнолюдське у своєму спрямуванні, воно не має ніяких часових обмежень. Картини не перенасичені зайвими деталями, адже досконалим є те, від чого нема що забрати.

– Досить рідко в Україні можна побачити цей вид мистецтва.

– Є така закономірність: чим менше культури, тим більше пейзажного живопису. В італійців дуже багато міфологічного фігуративу – це показник високої культури. У нас же загальний рівень невисокий: тому в художників переважають теми пейзажів та морська тематика.

– Розкажіть про особливості роботи над еротичними творами мистецтва.

– У багатьох людей є переляк: «Як я в себе вдома поставлю скульптуру оголеної жінки?» Це подвійна мораль із совкових часів.

З іншого боку, реалізм – дуже складна тема, і художники часто уникають її. Хорошої натури в Національній академії образотворчого мистецтва й архітектури немає, моделям платять «три копійки», тому туди ніхто не хоче йти позувати.

Красиві моделі віддають перевагу роботі з фотографами, бо ті спроможні більше заплатити, і праця їх очікує менш виснажлива. Під час роботи над картиною модель не повинна рухатись понад годину, а якщо майстер творить скульптуру, то вона має протягом кварталу кілька разів на тиждень працювати по 2–3 години. Це дуже складно.

– Ви не лише художник, але й скульптор. Як вдається поєднувати два види творчості?

– Це лише допомагає. Таке поєднання різних видів мистецтва дозволяє краще бачити об’єм, ракурс тощо.

Основна вада всіх посередніх майстрів – амбіції. В результаті, всі роблять те, що їм легко, що вдається найліпше. Я глибоко переконаний, що якраз ті риси, які слабші, треба з більшим зусиллям та більшою кількістю часу «підтягувати», тоді в цілому майстерність буде потужніша, життєздатніша.

Мій критерій оцінки мистецтва такий: митець повинен творити такі речі, які ніхто не може повторити. А якщо інші майстри зможуть досягти такого ж рівня, то вони не повторюватимуть за іншим митцем, бо це буде для них образою. Вони будуть мовою такого ж високого рівня розказувати про свої почуття, емоції.

– На виставці виділяється дерев’яна скульптура Ікара…

– Це бароко з присмаком модерну. Невластива для мене робота, бо вона дуже драматична. Ікар символізує молодість, юнацький максималізм, запал, щирі сподівання та водночас брак досвіду. Наші герої – молоді хлопці, які загинули на Майдані, – теж «ікари». Вони хочуть світла для нашої України, але гинуть, обпаливши крила. Помирають – замість того, щоб жити, творити, виховувати дітей.

– Наскільки складно працювати з деревом?

– В Україні немає дерева для виготовлення скульптур. Його ніхто не заготовляє. Матеріал для моєї скульптури допомогли знайти друзі: в Ботанічному саду буревій зламав червону вербу. Це була ціла спецоперація.

– Ви є автором надгробку для героя АТО Сергія Шкарівського, який загинув під Іловайськом. Зробили це безкоштовно. Чи працюєте зараз над подібними проектами?

– Я пропонував свої послуги нашим можновладцям, однак безрезультатно. Хоча у зв’язку з декомунізацією, в Україні для скульпторів багато роботи. У мене, зокрема, є творчі проекти на вшанування пам’яті Євгена Чикаленка.

– В українському мистецтві багато політики?

– Скрізь панує корупція. Жадність і тупість – головні біди України. Візьмемо, наприклад, відкриті конкурси: це ж рівень телешоу! Коли йдеться про меморіал у центрі столиці, не може бути відкритих конкурсів, бо все перетвориться на тендер: хто дешевше зробить, хто згодиться на більший «відкат».

Конкурс треба проводити так, як це робиться за кордоном: коли ініціатор уже має на увазі хороших виконавців, всім дає аванс на розробку конкретної пропозиції. І хто виявляться ближчим йому по духу, з тим далі працює.

Ще є загальносвітова схема відмивання грошей. Коли ви через англомовні джерела спробуєте знайти щось із сучасного мистецтва України, то потрапите на кількох кураторів, які вкажуть на певних художників. В кінці ви дочитаєте, що ниточки ведуть до певного політика.

– Чому Ви раніше не виставлялись?

– У нас приватні галереї дорого просять за приміщення та нічого не роблять для реклами. В Україні немає музеїв, які б купувати твори мистецтва, колекціонерів також майже немає.

Український художник не може самотужки подати заявку у пристойні галереї світу, це повинна зробити якась офіційна установа, яка подібним займається.

– Що Вас як митця засмучує найбільше?

– Найбільше обурює штучне звужування України до примітивної «шароварщини». Нашу державу вважають такою
 собі екзотичною провінцією. Раніше художники, які обслуговували ідейний партапарат, ховалися за совковою концепцією: неважливо, що ти робиш, а важливо як. І в цьому полягає мистецтво. Зараз маятник хитнувся у протилежний бік: неважливо, як ти робиш, а головне – що. І це однобоко, і те. Насправді важливо «що» і «як» ти робиш.

* * *

Богдан Голояд показує свою майстерню в Києві. Тут немає творчого безладу, скрізь панує продуманість та акуратність. Людина, яка любить красу, оточує нею себе й у звичайному житті. У кімнаті – красиві раритетні меблі, дерев’яні двері з власноруч вирізьбленим орнаментом, граційні скульптури Адама та Єви. Все гармонійно. Ось, наприклад, люстру художник обирав дуже довго – поки не знайшов ту, яка ідеально підійшла до загального інтер’єру приміщення. У центрі невеликої кухні – пюпітр для нот: у вільний час художник грає на кларнеті.

А ще впадає в очі те, що в майстерні дуже багато картин та скульптур, моделлю для яких була донька художника – Марта, її він назвав на честь своєї матері. Світла та ніжна дитяча усмішка прикрашає творчу студію. У цьому оазисі краси Богдан Голояд проводить багато часу, адже, як казав Мікеланджело Буонарроті, мистецтво ревниве: воно вимагає, щоб людина віддавалася йому повністю.

Наталія АНТОНЮК 



Маєте запитання?

Запитуєте - відповідаємо. Напишіть тут Ваше запитання і ми радо поінформуємо Вас про те, що Вас цікавить!

Введіть цифри, які зображені на малюнку

code

Коментарі

До цієї публікації коментарів немає...

Написати коментар