Щирість юних почуттів

0110
Щирість юних почуттів ― Новини культури України  - Медіа-портал "Культура"

Кожна нова вистава Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки – нова сторінка в історії цього самобутнього творчого колективу. Більшість робіт театру залишають слід у душах глядачів. Серед таких постановок можна вважати і спектакль «Ей, ти, привіт!», що віднедавна поповнив афішу «Сцени під дахом» театру.

Режисер постановник вистави народний артист України Кирило Кашліков добре відомий глядачам своїми яскравими ролями у виставах «№ 13 (Шалена ніч або Весілля Пігдена)», «Занадто одружений таксист», «Занадто щасливий батько», «Дерева помирають стоячі». В останні роки митець став про себе активно заявляти і як цікавий режисер. Останні його режисерські роботи – «Джульєтта і Ромео» та «Краєвид з мосту» стали помітними явищами у театральному житті України. Проте, якщо у попередніх роботах було задіяне ціле сузір’я відомих акторів, то вистава «Ей, ти, привіт!» створена на основі самостійної роботи акторів Професійної студії театру – Катерини Старюченко та Олександра Крючкова.

Автор п’єси поет, прозаїк та драматург, уродженець Криму Геннадій Мамлін (1925 – 2003), чиї твори були досить популярними на пострадянському просторі у 80-х – 90-х роках минулого століття. Він був різностороннє обдарованою людиною, добре знав специфіку театральної справи. Був одним з небагатьох, хто заповнював прогалину в репертуарі молодіжних театрів, остільки писав не лише для підлітків, але й про підлітків. Його любили як у колишньому Радянському Союзі, так і за кордоном. І кожен театр вважав свої постановки творів письменника найкращими.

Його п’єсу «Ей, ти, привіт!» до певної міри можна вважати вітчизняною версією  «Ромео і Джульєтти», але кінець тут  хороший, хоча й не розставлені всі крапки і, отож глядачеві є широке поле для того, аби самому подумки дописати цю романтичну історію. Дія вистави відбувається у невеличкому рибацькому містечку, можливо в Криму. Машка приїхали до своєї бабусі Таїсії. Тут вона знайомиться з місцевим хлопцем Валеркою Дороховим, з яким спілкується пів літа. За цей час у них було всього і сварки, і примирення, і бійки, і самовіддана допомога, і повне нерозуміння. Але крізь ці непрості стосунки проростало кохання…

П’єса, написана майже п’ятдесят років, тому може здатися дещо наївною сучасному глядачеві, але саме в цій наївності і дитячій щирості її принадність. Адже сучасні люди, особливо молоді, почали губитися в інформаційному просторі, й у той же час забули що таке щирість, безкорисливість, чуйність, справжність почуттів, і врешті про душу. Спектакль змушує замислитися над тим, як ми живемо, якими стали, збагнути, що серед буденної метушні, гонитви за комфортом, виживання перестаємо бути людьми, а перетворюємося на людиноподібних створінь.

Не дивлячись на те, що Катерина Старюченко та Олександр Крючков вже далеко не підлітки, їм вдається досить точно передати переживання дітей, яких вони грають. Здається, що Катерина та Олександр не грають, а проживають життя своїх героїв. І з ними це життя проживають всі глядачі.

Можливо хоча б декому вистава допоможе стати хоча б трішки добрішими, повірити в любов і зрозуміти, що головне це щирість і правдивість справжніх почуттів.  

Едуард Овчаренко

Фото з сайта театру

 



Попередня публікація розділу Жіночий погляд на війну
Наступна публікація розділу У Києві ініціюють створення нового театру «Київ Модерн-балет»

Маєте запитання?

Запитуєте - відповідаємо. Напишіть тут Ваше запитання і ми радо поінформуємо Вас про те, що Вас цікавить!

Введіть цифри, які зображені на малюнку

code

Коментарі

До цієї публікації коментарів немає...

Написати коментар