Сільські клуби в умовах децентралізації

0839
Сільські клуби в умовах децентралізації ― Новини культури України  - Медіа-портал "Культура"

Велика роль у духовному здоров’ї нації належить клубним закладам, які є чи не єдиним центром культурної роботи, місцем зустрічей і спілкування, особливо для сільської молоді. Адже трапляється чимало прикрих випадків, коли молоді люди безцільно втрачають дорогоцінний час, тиняються від нудьги, але до клубу вперто не йдуть, шукаючи собі далеко не змістовних форм дозвілля. Про це свідчить, зокрема, відкриття численних кафе, барів, ресторанів, нічних клубів, надмірне захоплення юних нездоровими зразками «масової культури», витоки якої теж тягнуться з нашої складної історії.

Раніше ми вважали, що клуб є справжнім центром громадського життя. Захоплено писали про це в пресі, переконували самих себе, що воно й справді так. І раптом – до нашого клубу вже давно майже не ходять. Перевагу віддають неформальним зібранням, кафе-барам, нічним клубам тощо, частина з яких має контркультурний, а часом і відверто агресивний характер.

Причин цього багато. Перша – «залишковий» принцип фінансування державних закладів культури. Друга – недостатнє врахування зрослих духовних запитів різних категорій населення, відсутність потрібних умов для різноманітних занять людей у вільний час, їхнього спілкування, культурних розваг, незадовільний стан значної частини закладів і споруд, погане матеріально-технічне постачання.

Ніде правди діти, в сільських закладах культури дуже повільно ламаються далеко не кращі традиції, які роками вкорінювались у роботу клубних працівників. Поки що культосвітні вогнища в основному представлені гуртками художньої самодіяльності, в кращому випадку дискотеками, розрахованими на молодь. Тим, кому за тридцять, там робити нічого. А нинішній механізм впливу на людину набагато складніший, ніж, скажімо, 20–30 років тому. Тож саме життя підказує: потрібно терміново оволодіти мистецтвом впливу на людську душу. Чого-чого, а саме знання психології, уміння працювати з людьми не вистачає багатьом з нас.

Допомогти ліквідувати цю прогалину могла б сільська інтелігенція, яка завжди жила інтересами села. Вчитель, лікар, агроном споконвіку користувались повагою, слугували прикладом поводження, а то й арбітром у розв’язанні життєвих конфліктів. На жаль, сьогодні це рідкісне явище. Отже, втрати є і в цій сфері. У кращому становищі перебуває молодь та й доросле населення, коли у населеному пункті є церковна споруда з духовним наставником. Так, наприклад, як у нашому селі Фасова Макарівського району, що на Київщині, – архімандрит Кирил, який не тільки проводить церковні служіння, але й намагається давати виховні духовно-моральні настанови парафіянам.

А по-справжньому творчих працівників культури нині, в умовах децентралізації, хвилює багато що. Це й поліпшення змісту і якості культурних послуг, які надаються населенню, і пошук нових форм роботи з масовими відвідувачами, впровадження у практику роботи форм, що розраховані на організацію дозвілля невеликих груп населення, об’єднаних спільними інтересами, культурно-дозвільна робота з сім’ями та родинами тощо. Але ж існують перешкоди. Одна з них – низька якість клубної архітектури. Нерідко можна почути, що, мовляв, у будь-якому, навіть занедбаному клубі можна так організувати роботу, що люди прийдуть натовпом.

Мені здається, такі «оптимісти» просто не розуміють потреб нинішнього сьогодення, як і нових культурних вимог особистості. Заклад культури має достойно конкурувати з домашніми формами організації дозвілля та іншими недержавними альтернативними закладами. Але якщо в тому клубі відвідувачеві ніде подітися, скрізь старі або поламані меблі, взимку холодно, незатишно, він ніколи і нікого не вабитиме до себе. На жаль, подібних «культурних вогнищ» у наших населених пунктах достатньо, і їхня кількість із кожним роком зростає. Адже останніми роками матеріально-технічна база державних закладів культури мало змінюється через брак коштів. Капітальні ремонти проводяться досить рідко, відповідно, і культурно-освітній заклад повністю втрачає своє «культурне обличчя».

Проте є чимало прикладів, коли в селі є і новий клуб, і збудований він за найновішим проектом, і трудяться в ньому дипломовані фахівці, а люди обминають його десятою дорогою. Чому? Тому що за змістом своєї роботи він залишається таким, яким був років тридцять тому. Отже, потрібна докорінна перебудова його діяльності. Проте там, де за діло взялися віддані своїй справі, енергійні подвижники, є зрушення. До таких людей належать передусім культпрацівники міських і районних будинків культури, які намагаються задовольнити інтереси різних вікових категорій. Робота гуртків художньої самодіяльності, аматорські об’єднання та клуби за інтересами, концерти, вистави, театралізовані масові заходи, презентації – відбуваються в цих закладах регулярно.

І не дивно, адже це опорні будинки культури – як у містах, так і в районах, які достатньо фінансуються, у яких працюють кваліфіковані й досвідчені спеціалісти, тому і результати роботи тут плідні. Проте є (і достатньо) в районі протилежні сільські заклади, де робота «кипить» тільки на передодні свята, натомість в інші дні працівники культури займаються вирішенням другорядних справ. А скільки в сільській місцевості талановитих людей, які вміють співати, танцювати, займатися рукоділлям тощо? Потрібно тільки їх об’єднати, навчити і залучити до закладу культури, тоді й будуть позитивні результати роботи сільського культпрацівника.

Справді, в у мовах децентралізації слушно було б виробити диференційовані моделі функціонування закладів культури, розробити та затвердити мінімальний перелік культурних послуг, активізувати проведення заходів у місцевих громадах щодо адвокації культурних прав.

Отож коли до сучасного клубного закладу підійти творчо, він здатний привабити до себе людей, стати важливим засобом організації змістовного дозвілля, справжнім соціальним інститутом. Господарем у закладі культури сьогодні має бути звичайний відвідувач сільської громади, якого ми так довго і скромно зараховували до народу і який споконвіку творив народне мистецтво. Маємо вчитися у нього і маємо навчитися з ним, разом.

Надія БАБЕНКОкандидат педагогічних наук



Попередня публікація розділу Один Крим – два бачення
Наступна публікація розділу Час змушує шукати нову щирість

Маєте запитання?

Запитуєте - відповідаємо. Напишіть тут Ваше запитання і ми радо поінформуємо Вас про те, що Вас цікавить!

Введіть цифри, які зображені на малюнку

code

Коментарі

До цієї публікації коментарів немає...

Написати коментар