Сьогодення і майбутнє Межигір’я

03327
Сьогодення і майбутнє Межигір’я

Гість нашої редакції – Олексій Рижков, радник-координатор Програми міжпарламентського співробітництва ООН при Верховній Раді України, співголова ВАС ООН, перший заступник голови Асоціації клубів ЮНЕСКО в Україні, ветеран-миротворець «Блакитних беретів ООН», учасник подій на Євромайдані, керівник проекту країн-донорів ООН/ЮНЕСКО з відновлення національної пам’ятки культурної спадщини Києво-Межигірського Спасо-Преображенського козачого (військового) монастиря у селі Нові Петрівці Вишгородського району Київської області.

– Олексію Федоровичу, сьогодні, в умовах швидкої урбанізації та нескорегованого розвитку міста, привертають увагу проблеми збереження й охорони пам’яток культурної спадщини, відтворення історичного середовища у великих містах. Знаю, що Ви вивчаєте окремі пам’ятки історії і культури, робите публічні спроби відновити наші національні святині, які у попередні роки влада системно нищила.

– Пам’яткоохоронну проблему усім нам слід розглядати через призму правового поля. 8 червня 2000 року, після голосування у Верховній Раді України, тодішній Президент Л. Кучма підписав Закон України «Про охорону культурної спадщини». Нині цей Закон має понад 12 поправок, але він діє, і нам його треба виконувати усім разом. Також я мав нагоду плідно попрацювали над законами «Про охорону археологічної спадщини», «Про культуру», «Про вивезення, ввезення культурних цінностей», «Про основи містобудування», «Про природно-заповідний фонд України». Фахівці, очевидно, знають, що Верховна Рада України у попередні роки ратифікувала «Концепцію про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини», «Європейську конвенцію про охорону археологічної спадщини», «Конвенцію про охорону архітектурної спадщини Європи».

Незважаючи на таку потужну законодавчу базу, місцева влада подекуди передає окремі пам’ятки історії у приватні руки з порушенням закону; або ж окремі забудовники, зводячи масиви високих монолітних споруд, безкарно нищать наші пам’ятки. Відомо, що культурна спадщина України є невід’ємною частиною світового культурного надбання, яким опікується ЮНЕСКО. Певними зусиллями нам вдалося пролобіювати Указ Президента України від 23.08.1999 р. за № 1062/99, згідно з яким день 18 квітня був визнаний Міжнародним днем пам’яток і визначних місць – за календарем ЮНЕСКО.

Цьогоріч хочу в цей день започаткувати Національний форум зі збереження пам’яток культурної спадщини та відтворення зруйнованих пам’яток історії і культури за участю експертів ЮНЕСКО та під безпосереднім патронатом Президента України. Поступово відтворюючи визначні пам’ятки історії і культури, ми зробимо Україну туристично привабливою, а від туризму і держава, і приватний бізнес отримають прибутки.

Свого часу київський міський голова, Герой України Олександр Омельченко відновив понад 20 пам’яток культурної спадщини, зокрема, 10 церков – древніх культурних споруд міста Києва, які стали нині туристичними перлинами. При цьому він залучав гроші інвесторів, не використовуючи кошти столичного бюджету.

На жаль, сьогодні влада не застосовує свої важелі впливу на олігархічних забудовників, тому нові висотки руйнують святі київські пагорби. Вважаю, що настав час відновити роботу державної служби зі збереження та відтворення пам’яток культурної спадщини, яка раніше діяла як регуляторний орган у системі Міністерства культури України.

– Останнім часом наша історична наука й окремі політики стали звертати увагу громадськості на історію найдавніших поселень, зокрема, Вишгорода і Межигірського чернечого поселення...

– За повідомленнями окремих дослідників відомо, що київські князі Аскольд і Дір започаткували заміське поселення саме у Межигір’ї, де з підгір’я витікали джерела мінеральних вод. Ця подія датується 860-ими роками. Відомо також, що велика київська княгиня Ольга ще до хрещення Київської Русі відвідала Царгород, де була урочисто хрещена самим патріархом Візантії. По прибутті до древніх київських воріт вона заснувала поселення Вишгород, де на території поблизу Межигір’я у 946 році збудувала свою величну резиденцію – «Ольжич град». Тут розташовувалась військова дружина, окрема адміністрація, посольський дім Візантії і торговий порт на Дніпрі.

Візантійська принцеса Анна, дружина київського князя Володимира Святославовича, на горі Межигір’я, поруч із причалами Дніпра, збудувала білий православний храм на честь свого батька-імператора. А видатний просвітитель Київської Русі Ярослав Мудрий звів у Межигір’ї фортечні вали, зали для прийому іноземних послів, Свято-Покровський храм і заснував бібліотеку. Існує легенда про те, що старовинна бібліотека Ярослава Мудрого схована після пожеж і руйнацій десь у підвалах гірських печер Межигір’я.

Монастирське чернече братство мало право ставропігії від Константинопольського патріарха і діяло автономно. У тяжкі часи, коли українські землі були роздроблені, Межигірський монастир отримав вільні грамоти від литовського князя і польського короля, зберіг свою православну віру і не потрапив під утиски римо-католицької церкви.

Як захисник-миротворець віри православної і прихожанин храму Святого Володимира, я звернувся до Патріарха УПЦ КП Філарета з проханням дати доручення вченим Київської богословської академії детально дослідити історію саме Києво-Межигірського православного чернечого братства, яке пов’язане з утвердженням православної віри, української мови, традицій, участю у визвольній боротьбі з іноземними завойовниками, що нападали на наші землі. Матеріали будуть надзвичайно цікавими, і їх варто буде видати пристойним накладом – для широкого загалу.

– Цікаво, якою була роль козацтва у збереженні православної віри, відновленні чисельних монастирських споруд?

– Кінець XV – початок XVII століття – це період складних випробувань української нації у боротьбі з іноземними загарбниками. Монастир Межигірського Спаса стає ідейно-духовною твердинею, навколо якої об’єднувались православний народ і козацтво. На той час православних монастирів було небагато, тому 1620 року саме до Межигір’я навідувався Єрусалимський патріарх Теофан. Його супроводжував відбірний загін запорожців на чолі з самим Петром Сагайдачним.

З 1630 року Межигірський монастир стає військовим монастирем запорозького козацтва. Саме тут коштом козаків споруджено шпиталь нетрадиційної медицини для вояків, що отримали рани у боях. Київський митрополит Петро Могила передає монастирю велику бібліотеку і засновує у Межигір’ї Вищу богословську академію. Сюди постійно приїздили відомі козацькі діячі, монастир мав численні гетьманські грамоти, готував і відряджав капеланів-духівників до окремих військових підрозділів і січових церков. Чернеча братія називала козаків боронителями, божими воїнами, ктиторами та фундаторами своєї обителі. Багато ченців добровільно долучалися до козацьких підрозділів для боротьби з ворогом, варили страви, лікували поранених тощо.

На території Межигір’я діяло п’ять храмів: Спасо-Преображенський – головний храм, Петропавлівська церква, церква Зішестя Святого Духа, Миколи Чудотворця, Благовіщеня Богородиці, надбрамна дзвіниця, багато келій, бібліотека, майстерня іконопису, різні господарські будівлі. Це було невелике містечко.

Останній кошовий отаман Війська Запорозького, прирівняний до лику святих, Петро Калнишевський власним коштом побудував кам’яні споруди на подвір’ї церкви Петра і Павла: трапезну, бібліотеку, господарський двір, дзвіницю, гетьманську залу.

Слід пам’ятати, що Межигір’я – це свята, намолена територія, овіяна славою минулих часів. Це найдавніший монастир українського православ’я, який за всяку ціну потрібно відновити і зберегти для майбутніх поколінь.

– У Межигірського монастиря складана і героїчна історія, яка досі досконало не вивчена. Інформацію про причини його знищення багато років замовчували…

– Більшовики були обізнані з героїчною історією монастиря і 1935 року, за наказом одного з керівників ОГПУ УРСР Балицького, під усі споруди заклали 7 тонн вибухівки, й увесь монастирський комплекс було знищено. Коштовності – дорогі іконостаси, древні ікони – розподілили по музеях нинішньої Росії.

Територія Межигір’я була забудована для компартійної та урядової номенклатури, вождів більшовизму. Залишки церковних споруд із віковими розписами більшовики уклали в канави, під дорожнє покриття…

У часи незалежності України весь компартійний комплекс був націоналізований Верховною Радою. Територію передали Державному управлінню справами при Президентові України. Але з 2005 року, не без участі тодішнього Президента В. Ющенка, територію поступово, з порушенням законодавства, приватизував В. Янукович. Йому вдалося швидкими темпами зруйнувати компартійні будівлі, знищити старі поховання ігуменів, ченців і козацької старшини, а натомість збудувати розкішну царську резиденцію з розвиненою інфраструктурою для однієї сім’ї…

Наші вчені-археологи робили неодноразові спроби досконало дослідити територію межигірських пагорбів, зробити нові історичні відкриття. Але, як ви знаєте, Межигір’я суворо охоронялося, тож науковці не мали сюди жодного доступу. Проте вічно так тривати не могло, і сила народу в часи Революції Гідності та древній дух козаків-характерників виштовхали зі святої землі Межигір’я далеко за межі країни нахабу Януковича.

На мою думку, сьогоднішня влада повинна надати можливість ученим проводити дослідження, перепрофілювати цю територію у Національний історико-культурний заповідник «Межигірський Спас». Окрім того, Священний Синод УПЦ КП уже затвердив заходи з відновлення на цій святій землі комплексу Межигірського монастиря.

– Можливо, під впливом патріотичного піднесення вдасться нарешті навести лад в історичній місцевості Межигір’я. Що плануєте зробити для відновлення історичної правди?

– Насамперед, ми визначимо статус цієї заповідної території, сформуємо відповідну дирекцію. На жаль, у державному бюджеті навряд чи знайдуться кошти для утримання великого штату працівників історико-культурного державного заповідника.

Перш за все, ми намітили у взаємодії з Міністерством культури України й Інститутом археології НАН України провести детальне геологічне обстеження заповідної території монастирських древніх споруд, і за картою обстежень розпочнемо археологічні розкопки. Вчені передбачають, що під фундаментами монастирських будівель існували печери, в яких ігумени монастиря і козацькі отамани таємно переховували бібліотеку древніх візантійських рукописів, чисельні трофеї, коштовності, козацьку казну, яку, знов-таки за легендою, таємно перевезли із Запорозької Січі.

Звичайно, все це належить нашому народу і нашій державі – це є наша історія, і ми не дозволимо окремим «ділкам» нажитись на археологічних знахідках. Настав час з архітекторами Київської облдержадміністрації за бюджетні кошти виготовити детальний план території Межигір’я, розробити проектно-кошторисну документацію для відновлення комплексу Межигірських чернечих споруд. Для узгодження проектної документації потрібен час і державна підтримка заходів. За окремою процедурою має бути проведена донорська конференція, узгоджено кошторис витрат і розпочато відновлення історичних споруд культурної спадщини.

Маємо намір звернутися до Уряду України щодо підтримки наших проектів і допомоги в додатковому залученні інвесторів. Уся територія Межигір’я повинна належати Національному історико-культурному ландшафтному заповіднику, на ній має бути велика кількість зелених насаджень. Для затвердження статусу заповідної території готуємо відповідні проекти документів. Ми вже провели громадські слухання в залі Київської облдержадміністрації, ці питання розглядались на сесії Вишгородської райради та Київської облради. Разом із громадськістю робимо все необхідне для того, аби Межигір’я стало другим Єрусалимом і пам’яткою садово-паркового мистецтва.

Розмову вів Сергій ПРОКОПЕНКО

Фото: facebook.com/VyshgorodZapovidnyk/

На фото: один з краєвидів Межигір’я, Олексій Рижков, експонати Вишгородського державного історико-культурного заповіднику.



Попередня публікація розділу Уве Ґьоссель: "Театр перед новими викликами"
Наступна публікація розділу «ЛІМБ»: стрибнути вище голови

Маєте запитання?

Запитуєте - відповідаємо. Напишіть тут Ваше запитання і ми радо поінформуємо Вас про те, що Вас цікавить!

Введіть цифри, які зображені на малюнку

code

Коментарі

До цієї публікації коментарів немає...

Написати коментар