Сталінізм повертається у Росію

02810
Сталінізм повертається у Росію

Незадовго до свого арешту 13 грудня – голова карельського «Меморіалу», історик Юрій Дмітрієв в одному з інтерв’ю сказав, що в Росію «повертається диктатура страху й брехні». Якою вона була, він добре знав, адже досліджував сталінські репресії 1930–1940-их, тридцять років свого життя присвятив пошуку спецпоселень, поховань замордованих енкаведистами, репресованих та встановленню імен в’язнів соловецьких таборів і будівників Біломорканалу, серед яких були десятки тисяч українців. Саме завдяки Юрію Дмітрієву, з яким ми познайомилися під час прощ на Соловки у 2011–2013, були знайдені місця масових поховань жертв політичних репресій у Сандармосі та в Красному Бору.

У карельському лісовому урочищі Сандармох, неподалік від столиці Біломорканалу Медвеж’єгорська, у 1930-их роках органами НКВД було розстріляно 9500 осіб. У тому числі й так званий «Соловецький етап» із 1111 в’язнів, цвіт української нації – священики, історики, державні діячі, режисери, багато письменників і поетів. У липні 1997 року Дмітрієв із членами пітерського і московського «Меморіалу», пройшовши сотні кілометрів дрімучими лісами, знайшов 236 розстрільних ям. Тепер на місці масових страт встановлено гранітний козацький хрест «Убієнним синам України» і меморіальні знаки страченим полякам, грузинам, естонцям…

«Коли бачиш ці ями і темний ліс, у якому не співають птахи, чуєш приголомшуючу тишу – відчуваєш концентрацію людського горя, справжній жах», – розповідав Юрій Дмітрієв. І додавав, що таких місць, як Сандармох, у Карелії багато.

Усі роки він працював без відпочинку. Після мітингу біля українського хреста, який щорічно (до московської агресії y 2014) проходив 5 серпня, у День пам’яті жертв політичних репресій, він вирушав у чергову експедицію.

«Треба проїхати кілометрів 600, стільки ж пройти лісами, щоб знайти спецпоселення, визначити, де там кладовище, зняти координати на GPS, а вже потім буду шукати списки людей, які тут жили і загинули, – ділився планами дослідник. – У цих поселеннях ваших земляків було багато, особливо з Вінницької, Житомирської, Київської областей. У 30-их роках їх привозили сім’ями по 5–8 осіб, із малими дітьми. Взимку вивантажували в лісі, на 100 сімей давали п’ять сокир, щоб самі зробили якесь житло. До ранку половина дітей і дорослих замерзали, бо морози були до 30 градусів, і сніг по пояс».

Друзі Юрія Дмітрієва, котрі жваво обговорюють у соцмережах арешт 60-річного дослідника, якого звинувачують у виготовленні дитячої порнографії, наголошують, що без нього і Сандармох, і Красний Бор були б лише крапкою на географічній карті Росії. У Бору, що неподалік Петрозаводська, у 1938–1939 роках теж розстрілювали політв’язнів. У кривавому списку, складеному карельськими дослідниками, – 1196 осіб, серед них 580 фінів і 432 карели.

Знайшов поховання Юрій Дмітрієв, він же й організував розкопки. У глибоких ямах, куди скидали тіла розстріляних, були і їхні особисті речі, пригадував історик, переважно чоловічі чоботи й жіночі туфлі, гребінці. А ще кілька трубок для паління, на яких були вирізані ініціали, зрідка – імена власників. Там же валялися й пляшки з-під горілки.

«Катам треба було випити після важкої роботи», – казав Юрій Дмітрієв. І додавав, що не менш трагічні місця є й на Барсучих горах, неподалік від 8-ого шлюзу Біломорканалу.

Весь свій час історик віддавав роботі. Друзі й видавці (він укладав книги пам’яті репресованих) інколи запитували, скільки людей на нього працює, а він майже все робив сам. Зокрема, зібрав електронну книгу про репресованих карелів. Казав: «Це моя данина поваги народу, на землі якого я живу. Дані перевірені. Я несу відповідальність». Укладав і книгу – поіменний список спецпереселенців, яких «будувать соціалізм» у Карелії привозили з України, Білорусі, Азербайджану, Уралу, Зауралля, навіть із Камчатки.

«Уперше будуть надруковані 4700 прізвищ репресованих мешканців Хмельниччини, – каже Богдан Теленько. – А всього у списку – понад 15 тисяч українців із різних областей. Власне, вся Україна. Чимало “каналоармійців” (термін сталінських часів, – авт.) було з Кубані, Орловщини, Курщини, Воронежчини, де мешкало багато етнічних українців. Дехто з них після арешту записувався “русcким”, наївно розраховуючи на поблажливість людожерської системи».У списку Юрія Дмітрієва – понад 64 тисячі прізвищ. У 2013 році, коли ми були у Сандармосі, історик передав журналістам увесь свій електронний архів – ці дані (багато з них сьогодні знову засекречені) вдалося отримати під час короткої політичної відлиги у Росії. Частина архіву опрацьована журналістом із Хмельницького Богданом Теленьком, який підготував до друку книгу «Соловецький мартиролог Поділля», що незабаром побачить світ.

Юрій Дмітрієв встановлював імена не лише жертв, але і їхніх катів.
«Я прізвища тих, хто стріляв, – не приховую, публікую», – підкреслював в інтерв’ю дослідник.

У листопаді минулого року «Меморіал» надрукував «списки катів» – базу даних про співробітників НКВД і КДБ, задіяних у репресіях. Користувачі соцмереж пишуть, що «ідейним послідовникам Берії та вірним учням Вишинського це глибоко ненависне» і що Дмітрієв – «проблема для духовних нащадків сталінських катів». У Фейсбуці користувач під ніком Andrey Raev зазначив: «Бачив Юру влітку, він носив з собою ноутбук. Казав, що у нього там “бомба”, і його не можна залишати вдома». Журналіст порталу «Петрозаводск говорит» Євгеній Белянчиков у соцмережах ділиться своїми думками: «Він (Юрій Дмітрієв, – авт.) приходив до нас не так давно. Показав електронний каталог убитих у 30-их роках карелів, який зібрав. Я запропонував зробити матеріал про це, але він чомусь попросив нічого не писати. З метою безпеки, так би мовити. Сказав, що це комусь не сподобається».

Член правління Міжнародного товариства «Меморіал» Сергій Кривенко каже про те, що діяльність правозахисників намагаються дискредитувати. Останнім часом, зазначає він, у ЗМІ з’явилася низка статей негативного змісту, а на «НТВ» «був сюжет, в якому “Меморіал” показаний як екстремістська організація. Влітку в газеті була інформація про те, що в Сандармосі начебто фіни розстріляли червоноармійців, а пам’ятник там – фальсифікація».

Про намагання влади примусити народ забути про злочини Сталіна, якого нині в Росії все частіше називають «успішним менеджером», та цілої армії енкаведистів, які вбивали не лише, так би мовити, «по долгу службы», а й для власного задоволення, свідчать і інші факти. Наприклад, офіцер Матвєєв, котрий власноруч розстрілював Леся Курбаса, Миколу Зерова, а з ними більш як тисячу людей із «Соловецького етапу», на страту, як у театр, запрошував свою коханку.

Цьогоріч у Сандармосі, куди з 1997 року приїздили делегації українців, аби вклонитися праху закатованих земляків, заборонили проведення жалобного мітингу, який традиційно організовував «Меморіал». А Тверський суд Москви оштрафував правозахисників на 300 тисяч рублів за те, що при публікації одного із матеріалів, не був вказаний статус «Меморіалу» як «іноземного агента».

Ще на початку року від роботи була відсторонена і дослідниця історії Соловецького табору особливого призначення, директорка музею, що розташовувався на острові, Ольга Бочкарьова. Вона впродовж багатьох років співпрацювала з Юрієм Дмітрієвим. За розпорядженням московського патріарха Кирила, на Соловках створено Церковно-науковий центр «з вивчення та увіковічення новомучеників російських». Мова йде про «благочестивих мирян і православних священиків, котрі постраждали в ГУЛАГу в 1920–1930-их роках».

Архімандрит Порфирій, призначений Кирилом у січні 2016 року керівником Центру, вже розформував відділ ГУЛАГу й експозицію Бочкарьової у табірному бараку. З цього моменту репресії в радянських таборах смерті стали «воцерквляться», і на Соловках заговорили про «благодать ГУЛАГу». Після звільнення Бочкарьової лояльні гіди більше не згадують жахіття, що творились на Секір-горі, на острові Анзер, де були штрафні зони табору, як не згадують і 15 тисяч політкаторжан, а більше говорять про 250 священиків, які не прийняли радянську владу й опинилися в таборі. Серед них був і дід патріарха Кирила Василь Гундяєв.

Чи не задумали тут канонізувати предка настоятеля російської церкви, щоб і йому самому намалювати над головою німб? Адже в музеї вже як святого вшановують мученика отця Петра, котрого закатували в ізоляторі на Анзері. Як доказ святості, на Соловках виставили його мощі. Але як можна бути впевненим e їх достовірності, якщо на Анзері було знайдено масове поховання. Хто в тій братській могилі, достеменно невідомо, одяг закатованих давно зітлів, а ідентифікацію тіл ніхто не проводив.

Поряд із цими подіями – і закриття музею табору «Пермь-36», у якому тримали Василя Стуса і який сталіністи пропонують перетворити на музей «доблесних співробітників НКВД».

…Суд у Петрозаводську заарештував Юрія Дмітрієва на два місяці, у нього вилучили телефон і комп’ютер, який до цього зламали невідомі, проникнувши у квартиру історика. Процес закритий для преси. За інформацією «Меморіалу», із Санкт-Петербургу до взятого під варту Дмітрієва, якому загрожує 15 років ув’язнення, виїхав адвокат. Члени «Меморіалу» та друзі дослідника збирають підписи під вимогою звільнити його. Петицію підписали вже понад 800 осіб. У суді все, що відбувається, Юрій Дмітрієв назвав якимось сюрреалізмом і заявив, що не розуміє суті звинувачення. Як пишуть у соцмережах самі росіяни, у їхній країні «педофільські статті фабрикуються, як будь-які інші, навіть простіше, тож ні репутація, ні вік не рятують».

Схоже на те, що ті, хто влаштував провокацію, так просто не відпустять Юрія Дмітрієва, котрий не дав табірній пилюці поглинути історії щонайменше 64 тисячі каторжан, і докладуть усіх зусиль, аби й самого його перетворити на табірну пилюку. За те, що посмів підняти голос проти організаторів «Великого терору» й тих, хто обслуговував конвеєр смерті у радянських таборах та так і не покаявся за криваві злочини.

Як слушно зауважив правозахисник-дисидент Василь Овсієнко, всі ми дуже сподіваємося, що зовсім скоро настане той час, коли ми зможемо вільно їздити у Сандармох і на Соловки – в незалежну від Москви Карелію. І там уже ніколи не будуть переслідувати й карати за відкриття історичної правди про злочинну суть і страхітливу практику комунізму, як це робить путінське ФСБ-НКВД стосовно щирого правдолюба, дослідника історії сталінських таборів Юрія Дмітрієва.

Світлана ЧОРНА,
Георгій ЛУК’ЯНЧУК

На знімках: Юрій Дмітрієв у Сандармосі (2011), Члени української делегації разом із Юрієм Дмітрієвим у Сандармосі (2012)



Попередня публікація розділу Опанас Заливаха − художник та борець за Україну
Наступна публікація розділу Повернення з попелу

Маєте запитання?

Запитуєте - відповідаємо. Напишіть тут Ваше запитання і ми радо поінформуємо Вас про те, що Вас цікавить!

Введіть цифри, які зображені на малюнку

code

Коментарі

До цієї публікації коментарів немає...

Написати коментар