Театр. Палата № …

0633
Театр. Палата № … ― Новини культури України  - Медіа-портал "Культура"

Прем’єра «Нетутешнього» в театрі «Сузір’я» цілком заслуговує на місце у списку вистав, які варто подивитися. (Навіть з огляду на те, що такі рекомендації базуються, звісно ж, на суб’єктивних враженнях того, хто взявся радити). Оскільки кожного глядача обов’язково зачепить бодай одна складова нової вистави Катерини Степанкової. Хтось насолоджуватиметься цікавими акторськими роботами, когось вразить оригінальна, змістовна й функціональна сценографія… Тема ж спектаклю за п’єсою Карла Ветлінгера «Чи знаєте ви чумацький шлях?» нині є однією з найболючіших для нашого суспільства.

Місце дії – кабінет лікаря Штоля (Сергій Детюк), який спеціалізується на психічно хворих, а у вільний від роботи час натхненно читає монолог Гамлета. За цим заняттям його застає Ганс (Михайло Кукуюк), він же Нетутешній, – пацієнт із тринадцятьма переломами полюбляє екстремальні прогулянки, перелазячи від одного вікна до іншого. У нього вже є написана п’єса, яку він і пропонує поставити на сцені лікарняного осередку культури. До творчої команди долучається медсестра Емма Фішер (Ксенія Баша-Довженко). «У вас фінал щасливий?» – «Залежно від того, як зіграємо…»

П’єса в Ганса – автобіографічна. А оскільки його життя не мало нічого спільного з тихим існуванням добропорядного бюргера, то й сюжет сам собою закрутився хвацько й драматично. Колишній вояка повертається в рідне село, де йому дають зрозуміти, що нікому він тут не потрібен. Ганса записали до мертвих, його ліс та поле продали, кохана Кетхен прочекала п’ятнадцять років, а потім вийшла заміж за іншого, народила четверо дітей…

За цей час Ганс встиг не лише навоюватися, а й назбирати насіння з тих країв, де довелося побувати: мріяв, як нарешті посадить його на своїй землі й виростить прекрасний сад. Та спроби поновитися серед живих були перекреслені його ж односельчанами разом із місцевим священиком, який привласнив Гансові гроші: «Ти не просто мрець, а шановний іменитий покійник…».

Він намагався почати життя в іншому місці з чистого аркуша під чужим прізвищем, працював на будівництві, ледь не зв’язався з криміналом, закохався в танцівницю стриптизу, ризикував життям у шоу шалених мотоциклістів… Серед мирного життя він був нетутешнім, його переслідувала війна, яка забрала право просто жити, бути самим собою, робити свої помилки й тішитися власними незначними перемогами. Фізично живий, а юридично помер – так жартував про себе герой Михайла Кукуюка. До честі Ганса, він не здавався до останнього. І навіть напитав собі нормальну роботу водієм вантажівки, його пообіцяли взяти. Але коли і тут не вийшло – просто скочив на мотоцикл, натиснув на газ і… Тринадцять переломів, божевільня, «найцінніша риса драматурга – це терпіння…»

Аналогій із сучасною Україною у цій виставі вдосталь. Співчувати нашим нетутешнім – тим, хто повертається зі Сходу країни, усвідомити їхню трагедію, спробувати пояснити для себе, що сталося з ними, – наша щоденна реальність. У виставі цей процес усвідомлення загострюється максимально, і насамперед – завдяки акторам, які тут наочно проілюстрували відомий театральний вислів «купатися в ролі».

Сергію Детюку та Ксенії Баші-Довженко волею героя Михайла Кукуюка дісталося по кілька ролей. Режим творчого нон-стопу лише підбадьорював акторів, які в кожному новому образі були органічними й переконливими. Строга медсестра, літня помічниця священнослужителя, спокуслива танцівниця в барі, легковажна секретарка, безстрашна мотоциклістка – до всіх своїх героїнь Ксенія Баша-Довженко знайшла правильний «ключик».

Героїв Сергія Детюка – а точніше, доктора Штоля – об’єднує те, що всі вони щодо Ганса були негідниками. Але, переконує актор, і це малосимпатичне та, здавалося б, категоричне амплуа можна оздобити різними, часто несподіваними емоційними відтінками.

Окремого рядка заслуговує конструкція, завдяки якій була реалізована головна ідея вистави (сценографія – Тарас Ткаченко). Величезні куби, з’єднані між собою за якимось дуже вигадливим принципом. Пояснити схему побудови цієї конструкції здатні хіба що інженери або ж тямущі чоловіки із золотими руками, бо для гуманітарія це щось нереальне. Завдяки лише двом санітарам (Богдан Жданов та Ярослав Сложинський) вони трансформуються по висоті, ширині, а також діагоналі в елементи офісу, церкви, мототреку, готелю, окреслюючи в такий спосіб сумний маршрут бідаки Ганса, який фінішував у психлікарні.

Ось так і нашим світом купка всемогутніх крутить собі на втіху. І хто знає, де ми опинимося завтра – серед нетутешніх чи тих, хто намагатиметься їх зрозуміти.

Людмила ОЛТАРЖЕВСЬКА, "Театрально-концертний Київ"

Фото Руслана КАНЮКИ



Попередня публікація розділу Кохання з гірким присмаком карамелі
Наступна публікація розділу Театр тіней «Delight» створив унікальні 3D вистави

Маєте запитання?

Запитуєте - відповідаємо. Напишіть тут Ваше запитання і ми радо поінформуємо Вас про те, що Вас цікавить!

Введіть цифри, які зображені на малюнку

code

Коментарі

До цієї публікації коментарів немає...

Написати коментар