Проект Міністерства культури «Культурні діалоги», започаткований знаним світовим письменником Андрієм Курковим, розпочався з Бессарабії. Другою зупинкою стало Закарпаття, куди планується здійснити 3 поїздки з делегацією письменників…
Мені випала нагода долучитись до першої планової подорожі, яка лишила по собі неймовірні враження від краєвидів, але сколихнула громадянську позицію. Закарпаття вражає своєю розмаїтістю. І вона проявляється в усьому, адже кожен район і містечко різниться між собою. Однак є декілька рис, які об’єднують цей край, – неймовірної краси гори та гордість місцевих жителів за свою територію. Адже у кожному регіоні, який ми відвідали, люди намагались якомога більше розповісти про історичні та архітектурні пам’ятки, культурні традиції того чи іншого населеного пункту.
«У перекладі з італійської «добре», – розказали одну з версій походження назви села жителі Бене Берегівського району. І хоч ці люди розмовляють ламаною українською, а їх діти державної мови не знають взагалі – вони майже усім селом прийшли, щоби взяти участь у цьому «культурному діалозі». Очевидно, сучасні українські письменники приїжджають до їх села нечасто. Тому обмін думками, енергіями та інформацією під час цієї зустрічі захопив усіх присутніх.
«Чим ми відрізняємось від вас», – прозвучало питання із аудиторії, на яке делікатно спробувала відповісти львівська поетеса, викладач сучасної та іноземної літератури Національного університету імені І. Франка Галина Крук, добираючи такі слова, щоб ні в якому разі не образити закарпатців. Діалог у культурному ключі видався вдалим та повним відкриттів, навіть для місцевих письменників. Адже, як виявилось, село живе активним культурним життям. «Літературний караван» – комплекс заходів, де місцеві письменники презентують свої книги. Також мають свій часопис, один із найдавніших угорських, де друкуються молоді та знані майстри слова. Журнал виходить раз на два місяці, щоправда, лише угорською мовою…
Все тримається на людях!
Мене вразив Виноградівський район та його центр – містечко Виноградів. Цей віддалений на мапі України край рясніє такими місцями, про які можуть лише мріяти пересічні жителі великих міст. Так, у селі Пийтерфолво знаходиться картинна галерея, де розміщені картини закарпатських художників: В. Микити, А. Кашшая, П. Балли, В. Звенигородського, Г. Глюка, М. Горонгозо, Й. Гороні, колекція налічує понад 200 полотен. Чи бачили ви коли-небудь у якомусь українському селі – картинну галерею, та ще й на два поверхи? Особисто для мене це приємне відкриття. А в сусідньому селі Тисобикень – етнографічний музей під відкритим небом, що складається з трьох будівель: хати бідняка 1918-го року, школи та житлового будинку вчителя 1920-го та хати заможного селянина 1882-го.
Приємно, що жителі цієї місцевості, розташованої на березі однієї з найповноводніших річок Закарпаття – Тисі, цінують ці пам’ятки і ставляться до них з особливим пієтетом. Адже у регіоні розвинений туризм, тут пролягає одна з небагатьох в Україні – вузькоколійна залізниця.
Я помітила, що у цьому районі особливо цінують культуру. Адже на 120 тисяч населення – 10 шкіл мистецтва. Мені пощастило побувати на концерті однієї із них, у селі Пийтерфолво. Учні цієї школи – переможці всеукраїнських та міжнародних конкурсів.
«Майбутні народні та заслужені артисти», – захоплено оцінила концерт Галина Вдовиченко, львівська письменниця. І справді, дітки дуже талановито грали на музичних інструментах, демонстрували свої голоси. Найбільше бурхливих оплесків викликав угорський народний танок – чардаш, під час якого, усвідомлюючи, що ти глядач, було важко всидіти на своєму місці.
Декілька днів після поїздки було складно систематизувати свої враження, адже вони оксюморонні. З одного боку – прекрасне Закарпаття у всіх його проявах, а з іншого – угорські села, де прекрасні дітки не розуміють української мови, хоча живуть в Україні...
«Нам допомагає Угорщина. Вчителі, що викладають в угорських школах, мають удвічі більшу заробітну плату, в регіоні спостерігається високий рівень міграції», – фрази, які червоною ниткою пронизували діалоги чи не у кожному містечку і селі цієї культурологічної експрес-подорожі. Очевидно, нашій державі варто більше уваги приділяти віддаленим, особливо прикордонним регіонам, адже деякі з них живуть наче у резервації…
«Війна починається там, де нема діалогу. Нам необхідно мати духовну, культурну єдність, і ми повинні бути однією громадою, однією країною», – презентуючи проект, прокоментував один із координаторів та його учасник, закарпатський письменник, викладач світової літератури Михайло Рошко.
І справді, культурно-мистецька акція «Гірські горизонти» розпочала налагоджувати культурні діалоги, щоб унеможливити процеси, які не так давно розпочалися на Сході України.

Довідково: Під час першої поїздки письменники відвідали Закарпатську обласну універсальну наукову бібліотеку імені Ф. Потушняка у місті Ужгород, міський Будинок культури міста Берегово, Бенянську сільську раду в селі Бене Берегівського району, дитячу школу мистецтв у селі Пийтерфолво, центральну районну бібліотеку міста Виноградів та одну з Мукачевських бібліотек. Куратор проекту Андрій Курков, має на меті здійснити три поїздки на Закарпаття, щоб побувати у найвіддаленіших регіонах цього чудового краю.

Єлизавета Красніченко, «Культура і життя»