Українці в Колесі часу

0997
Українці в Колесі часу

Нещодавно побачила світ нова книжка журналіста і письменника, автора проекту «Українці від океану до океану» Олександра Карпенка «Колесо часу». Про що вона? Хто її герой? Які порушує проблеми? Про це наша розмова з автором.

– Це книжка оповідань про війну і кохання, – почав він розмову. – Тобто я хотів подивитися на війну через кохання, і навпаки, на кохання через війну. У мене вони в образах білого і чорного танців, які довелося станцювати одному з моїх героїв. Незважаючи на те, що і до мене робилися тисячі спроб зобразити стосунки цих двох прямо протилежних субстанцій, одна з яких несе смерть, а друга – життя, повна картина цих взаємин так і не написана. Моя книжка один із штрихів у неї. І дуже сподіваюсь, що він не зіпсує загальне полотно. Кохання завжди перемагає, інакше життя зупинилося б. І цього разу воно переможе. Тобто книжка, незважаючи на те, що передає жахливий трагізм нашої війни, життєстверджуюча, оптимістична. Рівно рік тому я видав книжку «2013-2015-ий. На межі», в якій намагаюся осмислити події цих буремних років. Це видання за жанром історико-публіцистичне. Так от, «Колесо часу» – це художній додаток до нього.

– Олександре, а чому «Колесо часу»?

– Це ще одна філософія цієї книжки. Ми всі в цьому Колесі, під його владою, воно нагадує, хто ти є, ким були твої пращури, і яке твоє покликання, місія. Хочу нагадати, що таких місій, загалом, небагато: хлібороб, творець, філософ, крамар чи купець, владар, воїн, злодій. Важливо, зрозуміти, чому ти такий, а не інакший, чому ти займаєшся саме такою справою, чому поводишся саме так: з гідністю, чи навпаки, плазуючи перед сильним світу цього, агресивно, чи помірковано, звідки в тебе схильність до творчості? Чи не тому, що десь, колись у минулому, тисячу років, два віки тому, хтось теж був таким же, як і ти, тобто ти його повторив? Відбулася його реінкарнація. Значить і тебе через сто чи тисячу років хтось повторить? На цю думку мене наштовхнув такий випадок. У березні 2014 року, працюючи в своєму саду на Київщині, несподівано моя сапа викинула на поверхню, щоб ви думали? Бронзову скіфську стрілу! Мене наче блискавки пронизали. Я подивився на цю місцину по-іншому, може, тут було поле битви? Що тут сталося? Включив уяву. Вийшла напівреальна, напівфантастична історія. Людина може, чим завгодно займатися в житті, але головне її покликання, рано чи пізно дасть про себе знати. У більшості моїх героїв – покликання захисник Вітчизни. Вони були в житті посередніми слюсарями, трактористами, вчителями, проте на війні стали природженими воїнами, як і їхні пращури за часів Київської Русі, прапрадіди під час визвольних змагань 17 століття, прадіди під час Другої світової війни. Ця війна – величезна трагедія, але водночас, завдяки їй у нас відродилося плем’я героїв, якого нам бракувало у структурі нації. Але щоб вона була повноцінною, потрібно ще й відродити плем’я мудреців, філософів, не формальних зі званнями, кафедрами і регаліями, а справжніх. Без них ми будемо рухатися манівцями, блукати пустелею ще довго.

– Звідки ви брали своїх героїв, сюжети?

– Взагалі, всі оповідання в цій книжці дуже реальні, відсотків на 50 майже документальні. Писалися під враженнями подій на Майдані, на Сході, моїх поїздок на фронт, зустрічей із бійцями в госпіталях і просто на вулиці. Я був свідком, як формувався легендарний батальйон «Донбас», писав про його перші подвиги і поразки. Там у мене було багато друзів. На превеликий жаль, більшості з тих людей, які стали прообразами моїх героїв, вже немає в живих.

– Ви є автором публіцистичного циклу «Українці – від океану до океану», в якому досліджуєте історію та культуру українських громад за кордоном. У післямові до «Колеса часу» ви стверджуєте, що ця книжка теж належить до цього циклу. Чому?

– Чому я взявся досліджувати українців за кордоном? Мені подобається вивчати українця, який перебуває в екстремальних умовах. Завдяки цьому він розкривається в усій повноті. Ну, хіба не можна назвати екстремалом людину, яка палить за собою мости, зривається з насидженого місця, бере з собою родину і їде світ за очі у незвідані краї? Війна на Сході – ще одне випробування для нашого етносу. Можливо, пік його історії. Епіцентр історії світового українства перемістився на Батьківщину. А це вже предмет мого дослідження. Я досліджую українця не на чужій війні, а на своїй, на війні за свою незалежність. Друга ознака належності цієї книжки до мого циклу полягає в тому, що тема закордонного українця, міграції переплітається з темою війни і патріотизму. В одному з оповідань, герой намагається втекти від війни за кордон, але сумління повертає його на Батьківщину. На жаль, не всіх воно змусило повернутися. За три останні роки на заробітки виїхало 2,5 мільйони молодих, сповнених сили людей. Кажуть, ми повернемося, коли тут все налагодиться. А хто ж буде налагоджувати життя тут, будувати громадянське суспільство?

Зразком для всіх українців має бути життя Марка Паславського, полковника американської армії, який на початку 1990-х уклав свої гроші в аграрний бізнес в Україні, а в 2014-му пішов добровольцем на фронт і в складі батальйону Донбас загинув, а також співак Паризької опери Василь Сліпак. Повернись в Україну, де би ти не був, або фізично, або якимись справами, зроби для неї щось, тоді ти українець, інакше ти всього-на всього француз чи американець українського походження…

Розмову вів Олесь Бойко
На фот: О.Карпенко і його книга



Маєте запитання?

Запитуєте - відповідаємо. Напишіть тут Ваше запитання і ми радо поінформуємо Вас про те, що Вас цікавить!

Введіть цифри, які зображені на малюнку

code

Коментарі

До цієї публікації коментарів немає...

Написати коментар