Уве Ґьоссель: "Театр перед новими викликами"

0180
Уве Ґьоссель: "Театр перед новими викликами"

6 грудня 2016 року в рамках суспільно-театрального проекту «Кінець удавання» (партнерами проекту виступили Ґете-Інститут Україна, ETC (European Theatre Convention), ГОГОЛЬ FEST, ЦСМ «ДАХ» та ГО «Театральна Платформа») відбулася зустріч із німецьким драматургом і культурним діячем Уве Ґьосселем. Темою розмови стала зокрема і зміна міжнародного та міжкультурного дискурсу в сучасному німецькому театрі. А також рефлексія теми міграції у театрі, хто саме має компетенцію до висвітлення цієї теми, які виклики доводиться приймати театральним діячам

Попри те, що на найвищому рівні досі триває процес налагодження зв'язків поміж Україною та ЄС, на рівні театральних колективів і окремих митців така взаємодія і співпраця вже розпочалися. Німецькі театральні діячі нині прагнуть познайомитися з українською театральною сценою. І, наскільки мені відомо, в Україні також хочуть знати, що саме відбувається в німецькому мистецькому світі.

Багато років я працював як драматург у державних театрах Німеччини, був куратором Міжнародного форуму берлінського театрального фестивалю Theatertreffen, головним завданням якого саме й було сприяти знайомству та співпраці митців з різних країн. Зараз я займаюся незалежним театром. Спільно з двома колегами ми створили театральну групу «Інший світ», знайшли простір, величезний ангар, побудований у лісі під Берліном ще за часів холодної війни і отримали можливість використовувати його для своїх проектів.

Я особливо ціную в театральному мистецтві те, що в ньому відображається все, що відбувається у суспільстві. Тобто, якщо ми зараз поглянемо на німецький театр, то побачимо картину соціального, політичного і громадського життя усієї країни.

Як вам добре відомо, однією з нагальних проблем у Німеччині є біженці. За останній рік їхня кількість дуже зросла. Ці нові громадяни Німеччини прибувають з різних країн, але в основному це Афганістан, Іран, Ірак, Еритрея, Сирія та країни Північної Африки. За минулий рік до країни приїхав і млн. чоловік, при тому що населення Німеччини складає 80 млн.

Як німецьке суспільство ставиться до цієї проблеми? Так, більшість населення готова допомагати і приймати людей. Однак оскільки механізми розміщення такої величезної кількості осіб не напрацьовані, виникає чимало супутніх проблем. І багато хто зі звичайних громадян, коли присутність біженців починає впливати на їхнє щоденне існування, починають нервувати і протестувати. Приміром, у Берліні більше 50 спортивних залів при школах віддано для розміщення біженців. Відповідно, діти не можуть займатися спортом, як зазвичай. І батьки потроху починають змінювати ставлення до проблеми у бік негативного.

У Німеччині близько 150 державних і муніципальних театрів, у яких працює близько 20 тисяч людей. Політичне спрямування більшості митців, як правило, ліволіберальне. Відповідно, тему біженців театри намагаються висвітлювати і робити це в позитивному ключі. Чимало з цих проектів спрямовані на інтеграцію новоприбулих - їх залучають до постановок, їхні історії стають основою тексту.

Але чи можна представляти суспільну проблему засобами театру? У нас і досі точаться запеклі дискусії поміж тими, хто вважає, що мистецтво має займатися подібними питаннями і тими, хто категорично проти.

Я б хотів навести три приклади,що демонструють можливі форми представлення теми біженців у Німеччині. Хочу одразу підкреслити, що вони досить специфічні і дібрані спеціально, аби показати ті дискусії, які зараз точаться в театральних колах Німеччини.

***

Перший проект - «Трансформація / Після Афганістану» (Conversion / Nach Afghanistan) - здійснений незалежною театральною групою «Costa Compagnie» у 2015 році, яка поєднала контемпорарі танець, документальні відеозйомки та засоби виразності театру драматичного. Перш, ніж узятися до створення вистави, митці разом зі знімальною групою їздили до Афганістану збирати документальний матеріал - вони розмовляли з миротворцями не лише з Німеччини, а й з інших країн, з місцевим населенням, вони доклали зусиль, аби потрапити у найвіддаленіші куточки країни, аби скласти якнайповніше уявлення про те, що відбувається. Завданням подорожі було зрозуміти, якою є міра відповідальності за події німецьких військових, присутніх у контингентах миротворців.

Автори проекту «Трансформація» як епіграф до своєї роботи використали цитату одного зі своїх героїв-донорів історій: «Щодня, виходячи з дому, ми свідомі, що можемо померти». У процесі створення вистави автори спробували також відповісти на запитання самим собі: яку відповідальність мають митці, які торкаються цієї теми. Чи можна представляти увазі глядачів зібраний матеріал, чи доречно це робити і яку обрати форму? І ця рефлексія стала також частиною пер-формансу.

Наступним перформансом, про який хотілося б розповісти, є проект «Evros Walk Water - A Cage Re-Enactment» Даніеля Ветцеля («Rimini Protokoll», www. rimini-protokoll.de), здійснений на замовлення одного зі швейцарських театральних фестивалів та за підтримки інституції «Schloßmediale» (Верден-берг) і театру «TAK» (Ліхтенштейн).

Еврос - річка на Балканському півострові, по якій проходить кордон між Туреччиною та Грецією. Останніми роками Греція також зіштовхнулась із безпрецедентною ситуацією: на її територію потрапляють, а потім потребують притулку і захисту тисячі дітей-біженців - від новонароджених до підлітків, - які приїжджають до країни без супроводу дорослих. Загалом частка дітей серед біженців у Греції становить майже 40%. Багато з них втратили чи загубили своїх батьків під час небезпечної подорожі, інших відіслали подалі від війни в пошуках кращого майбутнього. У перформансі створеному на музику «Water Walk» Джона Кейджа йдеться про досвід саме цих дітей.

Попри безпосереднє замовлення на створення проекту зі Швейцарії, закони цієї держави забороняють в'їзд на її територію дітей-біженців (якщо бути точним, це не зовсім правда, оскільки законами регламентується обмежений в'їзд біженців). Тому за задумом Даніеля Ветцеля у перформансі діти-біженці представлені виключно аудіозаписом, а глядачі самі виконують ролі і за допомогою аудіоінструкцій намагаються зіграти партитуру Джона Кейджа. По суті, один із учасників театральної групи Rimini Protokoll перетворює глядачів-учасників перформансу на адвокатів чи громадських представників дітей-біженців, адже окрім порад, як саме грати тих чи інших інструментах - не лише музичних (звуки видобуваються із предметів, які так чи інакше пов'язані з водою чи подорожжю по воді - елек-трочайник, гумовий човен, лійка для поливання квітів), вони вислуховують історії цих дітей про їхні мандри, як вони дісталися до Греції і чому вони опинилися без батьків. Мушу додати, що переклад німецькою був озвучений також підлітками.

За допомогою «Evros Walk Water» увагу громадськості було сфокусовано на двох темах. По-перше, звичайно, на темі неповнолітніх дітей без батьків, як найбільш вразливій групі біженців. А по-друге, на надлишковій суворості сучасного законодавства, яке потребує змін. Зауважу, що почуті історії і сам формат перформансу викликають після завершення жваві дискусії у глядачів, які справді починають перейматися як долею дітей, так і занадто жорсткими законами. Однак є й критичні рефлексії. Одна з них - презентація біженців у рамках вистав як жертв повторно робить їх жертвами митця.

Зважаючи на те, що театр у німецькомовних країнах функціонує по суті у ліволіберальному середовищі, тобто створені ліволібералами вистави в основному відвідує ліволіберальна публіка злі язики кажуть, що відбувається «місіонування місіонерів». А загалом німецьке суспільство дедалі більше поляризується: ліворадикалам, які пропагують зокрема й підтримку біженців, дедалі активніше починають протистояти праві, що акцентують на негативних реаліях і можливих наслідках.

За таких обставин з'являється дедалі більше театральних проектів, які намагаються поєднати театр і школу, оскільки остання - це місце, в якому протилежні полюси суспільства більш-менш співіснують і є можливість до діалогу. Із цим напрямом пов'язаний мій третій приклад. Він спрямований ще далі в майбутнє. Йдеться передусім про те, як навчати митців, які в перспективі будуть представляти на сцені ті чи інші соціальні проблеми, які шукатимуть нові форми виразності у театрі.

Нині предметом вистави часто стає не драматургічний твір у звичайному розумінні, а рефлексії з приводу того чи іншого твору. В основі цієї трансформації лежить дискусія, що є театр і які його завдання? На думку одних, театр - це публічний простір, відповідно у ньому слід обговорювати важливі для суспільства питання.

Однак, це твердження піддається критиці. Адже на думку інших, театр не в стані репрезентувати суспільство загалом. В театрах, як правило, працюють фахівці з вищою освітою, батьки яких ймовірно також мали вищу освіту. Більше того, ці фахівці зазвичай є білими європейцями. Натомість більше 50% школярів у Німеччині є громадянами нашої країни у першому поколінні, дітьми мігрантів. Відповідно точаться дискусії про те, як саме повинне реагувати театральне мистецтво і театральна освіта на подібну ситуацію.

Сьогодні дуже часто трапляються ситуації, коли абітурієнтам, які бажають навчатися акторській майстерності, відмовляють у вишах, мотивуючи тим, що немає потреби в артистах із іншим кольором шкіри - у театрі не так багато ролей, які можуть зіграти чорношкірі актори. Я хочу підкреслити: це передусім приклад того, що Німеччина досі перебуває у процесі трансформації, який почався із падінням Берлінської стіни.

Мур не лише розмежовував Німеччину, а й відокремлював країну від цілого світу. Факт, що стіни більше немає, примушує дивитися інакше і на решту світу. Відтоді суспільство в Німеччині дуже змінилося і продовжує мінятися.

Якось мене запросили до університету викладати групі студентів. Це майбутні викладачі у школах, але, оскільки у сфері їхніх компетенцій буде розмова зі школярами про театр, вони мали самі отримати досвід роботи на сцені. Група складалася із 8 білих європейців і разом зі мною у Німеччині мала підготувати уривок з п'єси Вільяма Шекспіра, а потім із цією постановкою виступити на міжнародному фестивалі у Тунісі. І, як ви мабуть здогадалися, для роботи в Німеччині і подальшого показу у Північній Африці ми обрали п'єсу «Отелло».

Репетиції ми почали із обговорення, як у сучасних умовах можна ставити «Отелло», чи ця п'єса видається расистською, і якщо так - у чому расизм? Чи це закладено в тексті чи ми просто звикли її так сприймати? Наші дискусії у підсумку стали не просто частиною тієї вистави, яку ми справді показали у Тунісі під час фестивалю, а її основою. Від тексту Шекспіра там лишилися одні ремарки. Уривок було зіграно на завершальному гала-концерті того форуму і так наша вистава була на живо показана на одному з туніських телеканалів.

Німецьке суспільство збудоване за принципами взаємоповаги, пошуку компромісів та спільної мови, прагненні до загладжування конфліктів. Тобто головне - щоб все було добре і лагідно. І тому часто ліберальні митці просто не вміють обстоювати свої переконання, захищати їх від агресивного наступу правих.

І першочерговим завданням для німецьких театральних діячів є визначитися і навчитися обстоювати свою позицію.

Але в чому привілейованість театральних діячів? Вони вміють імпровізувати, готові це робити, адже на сцені кожного моменту може статися щось несподіване. І при цьому театр не може відбутися без глядача. Комунікація, діалог, необхідність постійно підтримувати контакти - усе це дуже важливо для сучасного цифрового суспільства.

 

ДОВІДКА:

Уве Ґьоссель - незалежний драматург, куратор і викладач (Берлін, Німеччина). Вивчав прикладну культурологію та естетичну практику у Гільдесгаймському університеті, який закінчив із дипломом у галузі прикладних досліджень культури.

1999-2002 - драматург у Фольксте-атрі, Росток 2002-2004 - драматург у Театрі Максима Горького, Берлін 2006-2014 - куратор міжнародного форуму в рамках фестивалю Berliner Theatertreffen.

З 2005 член ради правління Драматургічного Товариства (www.dramaturgische-gesellschaft.de)

 

Надія СОКОЛЕНКО, "Український театр"

Фото: Erik Ruud, Annemone Taake

На фото: «Evros Walk Water - A Cage Re-Enactment» Дажеля Ветцеля. Rimini ProtokolL; «Трансформація / Після Афганістану» (Conversion / Nach Afghanistan). Costa Compagnie; Уве Ґьоссель.



Попередня публікація розділу Конкурс сценаріїв «СВОЄ КІНО» підвів підсумки
Наступна публікація розділу Сьогодення і майбутнє Межигір’я

Маєте запитання?

Запитуєте - відповідаємо. Напишіть тут Ваше запитання і ми радо поінформуємо Вас про те, що Вас цікавить!

Введіть цифри, які зображені на малюнку

code

Коментарі

До цієї публікації коментарів немає...

Написати коментар