«В Україні не може бути іншого світогляду, ніж український»

0141
«В Україні не може бути іншого світогляду, ніж український» ― Новини культури України  - Медіа-портал "Культура"

Нещодавно відомому українському рок-гурту «Козак Систем» виповнилося 5 років. У їхньому доробку – 3 платівки, близько десятка хітів, які знають напам’ять усі патріоти української музики. З 2012 року гурт достойно представляє нашу країну на фестивалях за кордоном. А в часи Євромайдану він став обличчям України у польських ефірах. Його популярність дедалі зростає і набирає обертів. Так, пісня на слова Василя Симоненка «Не моя» 22 березня цього року була нагороджена премією «Селекція» від радіостанції «Джем FM» – у номінації «Сингл року».

Іван Леньо – соліст гурту, його обличчя і голос. З ним ми обговорили багато болючих питань, які турбують кожного другого українця. Про сьогодення, громадянську позицію та секрет успішності гурту читайте в інтерв’ю…

– Гурту «Козак Систем» вже 5 років. Що це означає для Вас? На якому етапі творчості Ви перебуваєте та чи розділяєте ці етапи?

– Перш за все, ми щасливі, що маємо можливість творити разом із тим колективом, який називається «Козак Систем». Безперечно, на певні етапи ми нічого не розділяємо, взагалі, намагаємося бути активними безперервно. Кожен день  у нас насичений, плідний і цікавий, тому те, що нам 5 років чи 2, 1, 10 – ми не рахуємо. Для нас найважливіше, щоб ми однаково сприймали дійсність, без якихось особливих збочень.

Загальна концепція сприйняття світу у нас є, і дуже приємно, що ми доповнюємо одне одного, і в нас виходять ті пісні, які надихають – і нас, і тих, хто ці пісні слухає. Нам приємно, що Бог дає нам можливість творити, бути гострими, бути актуальними, бути сучасними, і тому, думаю, якщо все буде складатись так, як зараз, то нас попереду чекає ще дуже багато всього цікавого і плідного.

– Ви як фронтмен гурту маєте чітку громадянську позицію, створюєте виключно україномовний продукт. Чому обрали саме цей шлях і чи не було вагань, якою мовою співати?

– Зрозуміло, що ніяких вагань не було, бо наша мова – українська. А якщо говорити про громадянську позицію, то мене дивує, що в нас серед людей творчих професій є ті, які не вважають себе громадянами цієї країни. Це парадокс, але він із часом відійде у минуле й стане атавізмом. Тому що кожна країна, яка зараз демонструє всьому світу високий рівень життя, рівень свідомості, проходила ті етапи, які зараз проходимо ми. В кожній країні були революції за гідність, за правові, за цивілізаційні норми…

Я це розумію, адже ми їздимо світом з хлопцями і маємо можливість аналізувати, як це в інших країнах. Ми йдемо шляхом тих держав, які вже зараз відбулися як демократичні, в яких працює закон, громадянська думка, а люди можуть впливати і на свій розвиток, і на розвиток країни.

– Ви певний час навчалися в Росії. Що то були за роки?

– Ну, це була вимушена акція… Тому що я закінчував Уманське музичне училище – як акордеоніст. А чомусь у Радянському Союзі вважалося, що акордеон – це інструмент загарбника, тобто німецький. І не в кожному виші можна було навчитись гри на акордеоні. А грати на баяні я не хотів. Оскільки в Київській консерваторії, до якої я мав би вступати, не було кафедри акордеона, проте вона була в деяких великих російських містах, то мені довелося вчитись у Воронезькій консерваторії.

Завдяки цьому я правдивіше знаю, хто такі так звані росіяни. Більшість із них бажає нам, українцям, смерті, бажає, щоб ми не відбулися як нація, щоб ми не сформувались як народ… Мені легше давати оцінку тим подіям, які зараз кожен із нас аналізує. Пізніше вже, коли Україна здобула незалежність, я перевівся до Київської консерваторії, котру закінчив у 1995 році, вступив до аспірантури, яку закінчив у 98-ому. У Воронежі вчився у професора Олександра Склярова, який викладав акордеон. Все, що я витягнув звідти, – це ті фахові речі, які мені були потрібні.

– Ваш гурт дуже часто гастролює різними країнами, й у Вас дуже тісна співпраця саме з Польщею. Як Ви ставитесь до тієї політичної позиції, яку висловлює Польська Республіка щодо «Волинської різанини» 1943-ого року?

– Безперечно, ставлюсь негативно. Історія України та історія Польщі тісно переплетені. У цій історії було дуже багато, скажімо так, – кривавих днів, тижнів і місяців. Дошкулили ми одне одному достатньо. Я знаю, що зараз у Польщі існує політичне крило, яке зацікавлене в тому, щоби посварити Україну і Польщу. Впевнений, що вони фінансуються з російської території, а Росія – як імперія – зацікавлена у конфлікті України з усіма її сусідами. Так було завжди. Це така її вічна поведінка.

Знаю, що колишній Президент України Віктор Ющенко разом із польським Президентом потиснули руки, домовилися, що вони перегортають цю сторінку історії і що ні наша сторона, ні польська – не згадують більше про ті важкі часи і криваві події. А ще з того листа починається нова історія, історія дружби, якою вона є в побуті. Ми справді часто граємо в Польщі і бачимо істинне ставлення поляків до звичайних українців. На побутовому рівні жодної ворожнечі між нами немає, а те, що є сили, які підігріває російський істеблішмент, безперечно, погано, і ми маємо про це знати.

– «Лагідна українізація» друзів у Фейсбуці… Російськомовних із них Ви погрожували видалити. Це дало свої результати?

– Це була не «лагідна українізація», і я, звичайно, припустився помилки. Зараз розумію деякі психологічні аспекти й акценти, які не варто було робити, якщо хочеш, щоби навколо змінювався простір. Ідеться про те, що кожен із нас має свою територію свободи, і кожен має вади. Якщо ти хочеш, щоби хтось змінив свої вади, ти маєш діяти настільки продумано, з розумінням, щоби отримати відповідний результат, а не просто виговоритися чи викричатися.

Я віддаю перевагу тим людям, які знають більше мов, ніж одну-дві, поважаю тих, які пересили свою лінь, позбулися чужої для себе мови. Тому що мова тягне за собою культуру, культура тягне за собою світогляд. Не може зараз бути в Україні іншого світогляду, ніж український. Він спочатку повинен сформуватись, а потім уже має відбутися «І чужого не цурайтесь».

– Цей висновок Ви зробили після того, як долучились до процесу запровадження квот на українську музику? Чи дали вони якийсь результат?

– Квоти – це такі недолугі спроби щось змінити. Було дуже багато противників цього, і це також зрозуміло, тому що для багатьох – це бізнес. На неукраїнській музиці виросла величезна кількість людей. І коли втручається якась сила, яка ламає схеми, безперечно, всі починають від цього кричати, бути незадоволеними. Але кожен, хто кричить, мав би розуміти, що всі ініціативи з українською мовою в радіопросторі, телевізійному просторі – виникають для того, щоби ця країна відбулася як справді незалежна.

– Можна сказати, секрет успіху «Козак Систем» у тому, що, окрім спільної творчості, Ви з хлопцями між собою дружите?

– І це також. Секрет успіху «Козак Систем» – у нашому відчутті простору, в нашій правдивості, професійності, згуртованості, актуальності та в нашій «чоловічості». Я думаю, сукупність цих складових і формує загальне враження від гурту «Козак Систем».

Спілкувалась Єлизавета Тарасова

Фото: facebook.com

 

 



Попередня публікація розділу Мистецтво об’єднує світ
Наступна публікація розділу Вулиця, ліхтар і божевільня

Маєте запитання?

Запитуєте - відповідаємо. Напишіть тут Ваше запитання і ми радо поінформуємо Вас про те, що Вас цікавить!

Введіть цифри, які зображені на малюнку

code

Коментарі

До цієї публікації коментарів немає...

Написати коментар