Заломлена реальність

0555
Заломлена реальність

В афіші кінопрокату лютого – документальна стрічка Віталія Манського «Рідні». Фільм, який має приголомшливу фестивальну історію, тепер можна побачити і на широких екранах.

Картину створили українські кінематографісти в копродукції з Німеччиною, Латвією та Естонією. Виробництво фільму підтримали шість європейських телеканалів, що дало змогу фільму стати великим міжнародним проектом.

Прем’єра «Рідних» відбулася на торішньому кінофестивалі в Одесі. Після попереднього фільму Манського «У променях сонця», який на прикладі однієї сім’ї в Північній Кореї розповідає про життя всієї країни, стрічкою почали цікавитися задовго до дня прем’єри. А надто після того, коли стали відомі подробиці сюжету…

Новітня Україна. Пошарпана війною. Знекровлена, зневірена, змучена… Хто винен і де шукати порятунок? Хто для кого – чужий, хто кому – рідний? У пошуках відповідей на ці запитання Віталій Манський вирішив поспілкуватися не з політиками, а з… власними родичами. Мамою, тітками, братами.

Під час зйомок Манський побував у Криму, в Одесі, на Донбасі та у Львові. Там, де живуть його рідні. Він чесно зізнається, що донецькі родичі просили його не приїжджати. Але режисер все ж таки поїхав. «Якщо ми хочемо щось розповісти іншим людям, ми маємо бути сміливими, чесними та відкритими, – переконаний Манський. – Коли говориш про такі делікатні й важливі речі, як мир, війна, потрібно звертатися до самого себе. Я вчинив би нечесно, якби звернувся не до власної сім’ї, а обрав дистанцію».

Остаточне рішення про появу такого фільму Манський прийняв після доленосного голосування Ради Федерації, яке надало президентові Росії право вводити війська до інших країн. Власне, трагічні події, що стрімко розгорталися потім, стали визначальними і для самого режисера, який покинув Москву й оселився в Прибалтиці.

«Думаю, мені вдалося зафіксувати крихкий, інтимний, але доволі показовий етап формування суспільних станів двох країн у переломний період, – ділився своїми враженнями від стрічки в одному з інтерв’ю автор. – Це кіно не ідеологічне, не “за” чи “проти”. У ньому висловлені діаметрально протилежні точки зору».

Режимами та часом доведена істина про те, що правда народжується у розмовах на кухнях, у потребі шанувати вічні цінності та слухати інших, у прагненні сумніватися й визнавати свої помилки, отримала ще одне підтвердження. Переконливе, талановите, гірке… До якого, хочеться сподіватися, прислухається якнайбільше людей.

ПРЯМА МОВА

Віталій Манський:

– Документальне кіно – це художнє осмислення реальності. А я – художник, який заломлює реальність.

– Я не симпатизую всім своїм героям, але вони мені цікаві.

– Ступінь власної відкритості та щирості – інструментарій будь-якого документаліста.

 

ДОСЬЄ

Віталій Манський. Режисер-документаліст. Народився у Львові. Навчався у ВДІКу.

Автор понад тридцяти фільмів, які демонстрував, зокрема, на фестивалях у Канні, Берліні, Роттердамі й Локарно.

Володар понад сотні професійних нагород, серед яких «Срібний глобус» Карлових Вар, «Срібний голуб» Лейпцизького фестивалю, головні призи МКФ у Варшаві, Їглаві, Трієсті.

Президент МКФ документального кіно «АРТДОКФЕСТ».

2015 року переїхав із Росії до Латвії.

 

Алла ВЛАСОВА, «Театрально-концертний Київ»



Попередня публікація розділу Досліджуючи українську монооперу
Наступна публікація розділу Легенда про піаніста

Маєте запитання?

Запитуєте - відповідаємо. Напишіть тут Ваше запитання і ми радо поінформуємо Вас про те, що Вас цікавить!

Введіть цифри, які зображені на малюнку

code

Коментарі

До цієї публікації коментарів немає...

Написати коментар