@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1628932 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1628932{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { display: flex; align-items: center; aspect-ratio: 1/0.93; } }

«Народний гомін» – це збір на 50 автівок для 50 підрозділів, які боронять Україну. Метою збору було закрити максимальну кількість запитів по авто від військових. Хор «Гомін» разом із партнерами почав збирати кошти на автомобілі для Збройних Сил України під час свого всеукраїнського туру. До кінця 2025 року на закупівлю, доставку і ремонт було зібрано 10 мільйонів гривень.

Велику ціль вирішили розділити на два етапи, щоби пікапи швидше відправилися на фронт. Передача першої партії у 25 авто відбулася у Луцьку 20 жовтня 2025 року.

Це друга партія авто, придбаних у межах збору «Народний гомін» (фото ЛМР)

«Ми хотіли зібрати 10 мільйонів гривень на покупку 50 автомобілів. Ця ціль була дуже амбітна і здавалася просто нереальною. Але завдяки відвідувачам понад 200 концертів хору “Гомін” у межах туру Україною та Європою, закрити цей збір вдалося доволі швидко. – 25 автомобілів ми передали ще в жовтні, а зараз ми передаємо решту 25 автомобілів», – зазначає один з директорів Львівського органного залу Тарас Демко.

«Перша місія – це, звичайно, популяризація української музики. Але друга наша місія, ми вважаємо її навіть важливішою, зараз – це підтримка армії», ‒ додав художній керівник хору «Гомін» Вадим Яценко зазначив, що у колективу є дві місії сьогодні. За його словами, за пʼять місяців на концертах «Гомону» було зібрано понад 20 мільйонів гривень.

Загалом за 2025 рік колектив Львівського органного залу провів понад 200 концертів в Україні та Європі. Концертна діяльність хору стала основою масштабних благодійних ініціатив. Зокрема:

• 5 млн грн було передано на програму реабілітації та арттерапії для колишніх полонених у центрі UNBROKEN;
• передано 115 дронів для розвідки та бойових підрозділів;
• 1 млн грн спрямовано на допомогу постраждалим від ракетного удару у Тернополі
• закрито збір «Збереження життя» на 6 млн грн для переобладнання та
• дообладнання мікроавтобусів до рівня медеваків (медична евакуація)
• передано 1 млн грн на «Єдинозбір»; ініціативу 412 бригади Nemesis, Світового Конґресу українців та Фонду Сергія Притули;
• зібрано та передано Головному управлінню розвідки 1 млн грн на концертах у Києві;
• 700 тис. грн зібрано під час концертів у Львівській опері.

Нещодавно хор «Гомін» відкрив «Потрійний збір», ціль якого 3 млн грн (фото ЛМР)

Нещодавно хор «Гомін» відкрив «Потрійний збір», ціль якого 3 млн грн. По 1 млн грн буде спрямовано на:

• 12-ї бригади спеціального призначення «АЗОВ» НГУ;
• Корпусу «Хартія»;
• 125-ї окремої важкої механізованої бригади, що входить до складу 3 Армійського корпусу.

Детальну інформацію про збори можна отримати на офіційних сторінках хору «Гомін».

@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1628819 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1628819{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { display: flex; align-items: center; aspect-ratio: 1/0.93; } }

26 січня, понеділок

Концерт «Цей хор, цей хор мені щоночі сниться. На біс». Хор «Гомін»

Хор «Гомін» (фото Львівського органного залу)

Хор «Гомін» повертається, щоб подарувати ще одну хвилю емоцій. Програма українських естрадних хітів минулого століття – у новому хоровому звучанні, що об’єднує харизматичне ретро, драйв, та нові аранжування. Пісні Володимира Івасюка, Анатолія Горчинського, з репертуару Квітки Цісик, Назарія Яремчука та інші шлягери, що стали народними, прозвучать сміливо, сучасно, потужно. Задушевні романси йдуть поруч із запальними номерами, а в кожному з них – характер, стиль і впізнаване хорове «гомоніння», яке стало трендом у соцмережах.

Львівська Опера, 17:00; 20:00

27 січня, вівторок

Радіо Хартія та Сергій Жадан у Львові. «Говорить Харків»

Сергій Жадан (скріншот з відео)

Радіо Хартія і Сергій Жадан продовжують радіотур країною та запрошують на розмовно-музичну подію «Говорить Харків». Розмовно-музичне шоу відтворює на сцені атмосферу авторської програми Сергія Жадана «Говорить Харків»: експерти й експертки іронічно розбирають новітні міфи та серйозно аналізують важливі події, діляться історіями проживання війни, зазирають в історію, розбирають культурні явища, мріють про майбутнє. Серед гостей – філософ і дисидент Мирослав Маринович, музикант гурту «Брати Гадюкіни» Михайло Лундін та інші. Музичний настрій вечора створюватимуть Андрій Жолоб («Бетон») та гурт «Мертвий півень». А вдень, гуляючи містом, можна буде побачити пересувну студію Радіо Хартія та поспілкуватися з Сергієм Жаданом і командою. Вхід безкоштовний, за реєстрацією.

:!Fest Republic, 19:00

28 січня, середа

Концерт «Вівальді «Пори року»

Антоніо Вівальді

Цикл «Пори року» Антоніо Вівальді – справжній бестселер у світі музики. Проте у виконанні скрипки та органа він є рідкістю. Саме у такому складі прозвучить твір у Львівському органному залі. Найбільший історичний концертний орган України – львівський Rieger-Kloss. Цей велетень має майже пʼять тисяч труб, 60 регістрів та три клавіатури. Можливості львівського органа практично безмежні, він вражає потужністю звучання та легкістю передачі найтонших нюансів. Львівський орган здатний затьмарити симфонічний оркестр. Музика Вівальді переповнена емоціями. Цикл складається з чотирьох концертів, кожен з яких має по три частини.

Виконавці:

• Марта Герега – скрипка
• Олена Мацелюх – орган

Львівський органний зал, 19:00

29 січня, четвер

Концерт «Mozart Piano Gala»

Вольфганг Амадей Моцарт

Останні січневі концерти у філармонійному житті ось уже багато років стали традицією відзначення уродин Вольфганга Амадея Моцарта. Попри коротке земне життя Моцарт був напрочуд продуктивним композитором. Цьогоріч ви почуєте інструмент, що за часів Моцарта активно завойовував концертні зали та салони Європи: фортепіано. За сприяння членкині журі престижного Міжнародного конкурсу юних піаністів «Merci, maestro!» Людмили Закопець культові концерти Моцарта виконають лауреати I премії — Юрій Нечипор та Ченьжуй Чжан.

Виконавці:

• Юрій Нечипор, фортепіано
• Ченьжуй Чжан, фортепіано
• Академічний камерний оркестр «Віртуози Львова»
• Тарас Вергун, диригент

Програма:

• Вольфганг Амадей Моцарт. Концерт для фортепіано з оркестром № 12 ля мажор, KV 414
• «Serenata notturna» ре мажор KV 239
• Концерт для фортепіано з оркестром № 23 Ля мажор, KV488

Львівська філармонія, 19:00

30 січня, п’ятниця

Концерт «Містична органна музика, від якої мурашки по шкірі»

Ольга Стрілецька (фото Львівської філармонії(

Концерт органістки Ольги Стрілецької, де звучать музичні шедеври різних епох, країн та стилів. Від бароко до кінематографічних композицій сучасності. Цей концерт відкриє орган у несподіваних і сміливих інтерпретаціях;

Виконавиця:

• Ольга Стрілецька – орган

Програма:

• Ендрю Ллойд Веббер – Увертюра до мюзиклу «Привид опери»
• Ганс Циммер – Лицарі Сангреалю з кінофільму «Код да Вінчі» (Аранжування Анни Лепвуд)
• Філіп Глас – Шалений порив (Mad Rush)
• В‘ячеслав Назаров – Токата з «Білої симфонії»
• Філіп Глас – Саундтрек до фільму «Кояніскаці» Ґодфрі Реджіо
• Анджело Бадаламенті – Тема Лори Палмер та головна тема з серіалу «Твін Пікс» (Laura Palmer’s Theme / Love Theme)
• Леон Боельман – Токата з Готичної сюїти

Львівський органний зал, 19:00

31 січня, субота

Концерт «Coldplay & Imagine Dragons при свічках»

Imagine Dragons (фото instagram.com/imaginedragons)

Унікальна можливість насолодитися улюбленими хітами Coldplay та Imagine Dragons при свічках. У цей вечір прозвучать Viva La Vida, Yellow, Something just like it, Believer, Thunder, Natural, Radioactive у новому світлі, у виконанні камерного оркестру Bigshow Orchestra.

Львівська Опера, Дзеркальна зала, 20:30

1 лютого, неділя

Вистава «Оргія кіборгів, вистава про екоцид»

«Оргія кіборгів» (фото Олександра Осіпова)

Театр «Нафта» із Харкова вперше покаже у Львові виставу «Оргія кіборгів». У мистецький спосіб творці вистави прагнуть осмислити злочини, скоєні проти екології, і свідчити про катастрофу, яка з кожним місяцем та роком лише зростає у своїх масштабах. Команда досліджує та показує, як російська збройна агресія впливає на тварин і рослин, ліси, ґрунти, воду, зокрема згадують про підрив Каховської ГЕС. Під час підготовки до вистави команда опрацьовувала багато наукових та мистецьких джерел, спілкувалася з експертами-екологами, відвідувала лекції.

Перформерами і перформерками є Артем Вусик, Денис Ломакін, Олена Баженова і сама режисерка Ніна Хижна. Музику створив Nick Acorne, а художнє оформлення – Даша Чечушкова.

Режисерка Ніна Хижна – переможниця премії Women in Arts 2025 у категорії «Жінки в перформативному мистецтві».

Jam Factory Art Center, 19:00

На головному фото – сцена з вистави «Оргія кіборгів», фото Олександра Осіпова

@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1628829 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1628829{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { display: flex; align-items: center; aspect-ratio: 1/0.93; } }

Чергову роботу закарпатського скульптора Романа Мурника розташували перед входом в будівлю Закарпатської митниці, де століття тому був митний пост №4.

«В Ужгороді колись було п’ять стаціонарних постів, розміщених на всіх основних вулицях, що вели у місто. Пізніше пост №4 перенесли до району сучасного водоканалу на вул. Митній», – розповів краєзнавець Олександр Богданов.

У Закарпатській митниці додали, що за в’їзд в Ужгород раніше треба було платити мито.

«При в’їзді у місто всі громадяни платили ввізне мито за різні продовольчі та речові товари, а також за худобу, яку везли на базар для продажу. Мито скеровувалося виключно для розвитку міста», – зазначили митники.

Героєм скульптурки на вул. Собранецькій обрали митника Яноша та його собаку – Букшу. Вони розміщені у кованій залізній альтанці. На кожному боці будки вигравіювали міжнародне позначення країн, що межують з Україною.

«Пост №4» став 80 за ліком мініскульптуркою в обласному центрі Закарпаття.

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1628837 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1628837{
margin: 0!important;
}

.mobile-branding-wrapper {
display: flex;
align-items: center;
aspect-ratio: 1/0.93;
}
}

«2 000 метрів до Андріївки» та «Я померла в Ірпені»

Звісно, для нас непотрапляння картини Мстислава Чернова стало головним розчаруванням. Режисер отримав «Оскар» за свою першу картину «20 днів у Маріуполі». Здавалося б, його знають кіноакадеміки, що у таких справах є важливим. З кінематографічного погляду «2000 метрів до Андріївки» – ще сильніша робота. Скоріше за все, саме попередній «Оскар» міг тут зіграти фатальну роль. А можливо, і «втома від війни» чи російське лобі, про яке всі говорять, але довести його наявність не можуть.

Те саме можна сказати і про короткометражний анімаційний фільм Анастасії Фалілєєвої «Я померла в Ірпені». Це рідкісна робота, що поєднує особистий досвід та унікальний авторський стиль. Мультфільм зібрав чимало вагомих нагород по всьому світу.

Сем Чернов вважає, що головне – не номінації, а вплив.

«Безумовно, премія “Оскар” – це неймовірна честь і майданчик для таких фільмів, як наш, адже ми прагнемо привернути увагу до війни, проте це лише один зі способів досягнення цієї мети. Стрічка “2000 метрів” була номінована на премії Гільдії режисерів, ASC та Cinema for Peace, а також увійшла до лонг-листа премії BAFTA в категорії “Найкращий документальний фільм”. Увійшла до списку найкращих документальних фільмів 2025 року за версією Variety та очолила перелік кращих стрічок 2025 року за версією Financial Times, і ми вдячні за це визнання. Найголовніше те, що завдяки всім нашим дистриб’юторам фільм продовжують дивитися мільйони людей по всьому світу. Понад 3 мільйони переглядів тільки в США. Робота збереження історії Андріївки та героїчної відваги й самопожертви українців триває», – сказав він у коментарі «Суспільному».

Що важливо: несправедливим відсутність у списку нашого фільму вважають не лише українці.

«Шокувало те, що фільм “2000 метрів до Андріївки” не отримав номінації. Цей різкий документальний фільм Мстислава Чернова розповідає про російську окупацію України від першої особи, і це один із найжахливіших фільмів, що вийшли минулого року. Ще дивніше те, що останній документальний фільм Чернова “20 днів у Маріуполі” переміг у цій категорії лише кілька років тому. Ця категорія завжди буде дивною, але цього року вона стала дуже неочікуваною», – написав сайт Collider, який назвав фільм Чернова «документальним фаворитом».

«Жодного вибору» (Eojjeol Suga Eopda)

Великим сюрпризом стала відсутність у номінаціях нової картини Пак Чхан Ука «Жодного вибору». Чорна соціальна комедія розповідає про Ман Су, якого раптово звільняють зі стабільної роботи. Після кількох років безробіття, відчайдушно намагаючись зберегти власний будинок та забезпечити сім’ю, чоловік розробляє унікальний план, щоб отримати нову роботу: просто позбутися конкурентів.

Фільм задовго до «Оскара» вважали одним із головних міжнародних фільмів Neon цього року. Прем’єра фільму відбулась на кінофестивалі у Венеції, одному з головних майданчиків авторського кіно.

«Звук падіння» (In die Sonne schauen)

Те саме можна сказати і про німецьку картину Маші Шилінські «Звук падіння». Це неспішне поетичне кіно, математично вивірений пазл. Його дія відбувається на фермі, що розташована на березі Ельби. Режисерка суміщає кілька часових шарів, залишаючи єдність місця, проте не дії. Родини, що у різні епохи живуть на фермі, теж виглядають ізольованими від світу, проте він нагадує про себе війнами, смертями та травмами. По суті це історії чотирьох поколінь жінок, які пов’язані між собою життям у німецькій глибинці.

Фільм Шилінські фігурував у всіх прогнозах щодо потрапляння у номінацію «найкращий міжнародний фільм». Картина отримала Гран-прі у Каннах, а її «колеги» по Каннському конкурсу, такі як «Сірат», «Сентиментальна цінність», «Це був просто нещасний випадок» чи «Таємний агент», мають по декілька номінацій.

«Wicked: Чародійка. Частина 2» (Wicked: For Good)

Екранізація культового бродвейського мюзиклу несподівано виявилася повністю проігнорованою Академією. Протягом усього сезону фільм сприймався як один із очевидних кандидатів, як мінімум, в акторських та музичних категоріях, а також у блоці технічних номінацій. Індустрія чекала на визнання масштабної постановки, візуального мистецтва та вокальних партій, проте підсумковий список номінантів не включив картину в жодному розділі. Таке рішення виглядає особливо контрастно на тлі комерційного успіху фільму та його стійкої присутності у нагородних прогнозах осені. Відсутність акторських номінацій для Аріани Гранде та Синтії Еріво стала одним із найбільш обговорюваних. Тим більше, що перша частина мала минулого року аж 10 номінацій, з яких виграла дві.

Інші несподіванки «Оскара»

• «Супермен» не зміг пробитися в номінацію за найкращі візуальні ефекти після захопленої реакції глядачів.
• Гільєрмо Дель Торо попри девʼять номінацій для «Франкенштейна» не потрапив до списку претендентів на нагороди за найкращу режисуру.
• «Зброя» не потрапила в номінацію за сценарій, хоча саме там розглядалась як один із фаворитів.

Нагадаємо, вручення премій відбудеться 15 березня 2026 року, і тоді очікуємо нову хвилю несподіванок, адже «Оскар» – завжди лотерея.

На головному фото – кадр з фільму «2 000 метрів до Андріївки».

@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1628839 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1628839{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { display: flex; align-items: center; aspect-ratio: 1/0.93; } }

Масована російська атака, яка відбулася в ніч на 24 січня, пошкодила вхідну частину до комплексу Дальніх печер. Також ушкоджень зазнав фасад Аннозачатіївської церкви.

«Востаннє руйнування через військові дії на території Лаври фіксували під час Другої світової війни», – повідомила міністарка.

На місці працювали поліцейські та фахівці заповідника. 26 січня на території Лаври відбудеться детальне технічне обстеження пошкоджених обʼєктів – їх законсервують та розпочнуть відновлення.

«Цього року Лавра відзначає 975-річчя. І саме зараз по ній б’ють російські ракети. Світ має знати: це війна не лише проти України. Це війна проти світової культури», – наголосила Тетяна Бережна.

Києво-Печерська Лавра заснована у 1051 році. За часів окупації Києва у 1941-1943 роках у там частково чи повністю зруйнували 32 корпуси. Зокрема, у 1941 році був знищений Успенський собор, а впродовж 1941-1942 німецька окупаційна влада вивезла велику кількість цінностей.

До 2023 року в Лаврі перебувала церква УПЦ МП. До початку квітня комісія Мінкульту проводила роботи щодо передачі 79 корпусів Лаври, якими безоплатно користувалися ченці УПЦ МП. Роботі комісії неодноразово перешкоджали як священники на чолі з митрополитом Павлом Лебедем, так і віряни УПЦ МП. 5 червня 2023 року комісія завершила перевірки будівель на території Лаври та зобов’язали УПЦ МП звільнити приміщення.

У 1994 та 2023 роках разом із Софіївським собором комплекс внесли до переліку Світової спадщини ЮНЕСКО. Зазначимо, у червні 2025 року Софіївський собор також постраждав від російської атаки – обстріли пошкодили основну апсиду собору.

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1628716 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1628716{
margin: 0!important;
}

.mobile-branding-wrapper {
display: flex;
align-items: center;
aspect-ratio: 1/0.93;
}
}

51-річний Брент Рено загинув в Ірпені у 2022 році під час російського обстрілу. Разом з іншими журналістами він фіксував евакуацію людей. Він був військовим репортером, документалістом, працював у Афганістані та Іраку. Його роботи отримували найвищі відзнаки на фестивалях документального кіно. Про це йдеться на сторінці Національної спілки журналістів.

Світова прем’єра фільму «Озброєний лише камерою: життя і смерть Брента Рено відбулася на кінофестивалі SXSW», де він отримав приз глядацьких симпатій у номінації документальних короткометражних фільмів.

Брента Рено було вбито російськими військовими 13 березня 2022 року, він став першим американським журналістом, який загинув, фіксуючи події війни в Україні. Його молодший брат і колега Крейг Рено забрав тіло Брента та його останні записи й привіз їх до Арканзасу. На основі репортажів Брента Рено і створено фільм.

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1628128 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1628128{
margin: 0!important;
}

.mobile-branding-wrapper {
display: flex;
align-items: center;
aspect-ratio: 1/0.93;
}
}

Історична пам’ятка розташована на розі вул. Князя Острозького, 9 та бульвару Шевченка. Біля неї розташовані Тернопільська обласна філармонія, районна поліклініка та лікарня. На будівлі є табличка 1923 року, на якій зазначено, що колись споруда належала юдейській громаді.

Щоб ця пам’ятка збереглася, прокуратура звернулася до суду. «Укладення охоронного договору є важливим для запобігання руйнуванню та знищенню будівлі, втраті її як цінного джерела історії та культури», – повідомили в прокуратурі Тернопільщини у четвер, 15 січня. Тернопільський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі.

Додамо, що укладення охоронного договору – обов’язкова процедура для будівель, які мають історичну та архітектурну цінність. Такий документ встановлює правила, за якими можна користуватися спорудою. Окрім того, в документі прописано, що не можна без спеціальних дозволів переплановувати, здійснювати ремонти в пам’ятці архітектури. Такий договір має бути заключений не пізніше за місяць після того, як змінився власник пам’ятки.

@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1628193 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1628193{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { display: flex; align-items: center; aspect-ratio: 1/0.93; } }

Це – неспішне поетичне кіно, математично вивірений пазл. Його дія відбувається на фермі, що розташована на березі Ельби. Режисерка суміщає кілька часових шарів, залишаючи єдність місця, проте не дії. Родини, що у різні епохи живуть на фермі, теж виглядають ізольованими від світу, проте він нагадує про себе війнами, смертями та травмами. По суті це історії чотирьох поколінь жінок, які пов’язані між собою життям у німецькій глибинці. Режисерка максимально зосереджується на переживаннях героїнь з різних часів, на їхніх тривогах, страхах та радостях. Історія відображається у них, як у дзеркальних уламках, про події у «великому світі» ми можемо лише здогадуватись.

Це дуже красивий фільм, де усі елементи сплетені між собою ретельно та із гіпнотичною силою.

При створенні візуального ряду фільму Маша Шилінські надихалася розмитою або примарною роботою американської фотографки Франчески Вудман, яка наклала на себе руки у 22 роки. Слава до художниці прийшла посмертно.

Смерть супроводжує і героїв картини, а спокій життя на ферми є лише ілюзією, кордоном на шляху до трагедії, який дуже легко перетнути.

Режисерка надзвичайно тонко поєднала красу та трагедію, яка ще тільки має статись. Без сумніву, це один із найцікавіших та найвишуканіших фільмів року, вартий того, щоб побачити його на великому екрані.

Фільм демонструється мовою оригіналу (німецька) з українськими субтитрами.

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1628260 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1628260{
margin: 0!important;
}

.mobile-branding-wrapper {
display: flex;
align-items: center;
aspect-ratio: 1/0.93;
}
}

«Сентиментальна цінніст» була абсолютним лідером премії і за кількістю номінацій, і за кількістю нагород. Вона отримала призи за режисуру, за акторські роботи (Ренате Реінсве та Стеллан Скашгорд), за сценарій та за музику.

У центрі сюжету – родинна історія. Густав Борг (Стеллан Скашгорд), відомий режисер, давно залишив свою дружину та двох доньок. Минають роки, він приїздить на похорон до колишньої дружини у свій старий будинок та пропонує головну роль у новому фільмі доньці Норі (Ренате Реінсве, яка знялась у декількох фільмах Трієра). Коли вона відмовляється, він пропонує роль голлівудській зірці Рейчел Кемп (Елль Фаннінг). Його друга донька Агнес (Інга Ібсдоттер Ліллеас) колись також знімалась у нього, проте зараз є історикинею та часом допомагає батькові в архівних пошуках, ніби перекидаючи місток між часами.

Призи за операторську роботу, звук, монтаж, декорації та кастинг, відійшли радикальній іспанській картині «Сірат» іспанця Олівера Лаше.

Головний герой Луїс (Серхі Лопес) відвідує рейв-вечірку у Марокко. Разом з сином та улюбленим псом він мандрує країною у пошуках зниклої доньки. Після того як вечірку розганяють, він прибивається до компанії рейверів і разом з ними вирішує перетнути пустелю, сподіваючись знайти доньку. Серхі Лопес – єдиний професійний актор у фільмі. Всіх інших персонажів зіграли рейвери.

Німецький фільм, який зараз можна побачити в українських кінотеатрах, «Звук падіння» Маші Шилінські отримав нагороду за дизайн костюмів.

Почесні призи дісталися норвезькій актрисі Лів Ульман (за прижиттєві досягнення) та італійському режисерові Аліче Рорвахер (за внесок у світовий кінематограф).

Український документальний фільм Ольги Журби «Пісня землі, що повільно горить» був номінований як найкращий документальний фільм та найкращий європейський фільм. Фільм розповідає про початок повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Світова прем’єра картини відбулась на Венеціанському кінофестивалі.

Утім картина поступилась у категорії «Європейський фільм» «Сентиментальній цінності» Трієра, а найкращий документальним фільмом стала хорватська картина Fiume o Morte Ігоря Безіновича, фільм про поета Габріеле Д’Анунціо.

Джафар Панахі, чий фільм «Просто нещасний випадок» також був серед номінантів, нагадав про протести в Ірані. Його промова відкрила церемонію нагородження.

Картина є історією Марті Супіма, молодого ньюйоркця, вихідця з бідної єврейської родини, одержимого грою у настільний теніс. Джерелом натхнення фільму стала реальна людина, зірка настільного тенісу Марті Рейсман. Утім фільм аж ніяк не вкладається у жанр байопіку.

@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1628273 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1628273{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { display: flex; align-items: center; aspect-ratio: 1/0.93; } }

Кадр з фільму

Дія відбувається у 1950-х роках, амбітний молодий чоловік, Марті Супрім мріє брати участь у чемпіонатах з настільного тенісу, проте йому складно знайти кошти на це. Він протягом цілого фільму вплутується у нескінченні напівкримінальні та зовсім кримінальні історії, проходить через страх, побої, приниження, намагається позбутись проблем з вагітною подружкою, продає взуття, губить та знаходить улюбленого пса мафіозі, спокушає кінозірку тощо. Список його пригод довгий, Марті доводиться рухатись швидко, а з ним швидко рухатись доведеться і глядачам.

Режисер картини Джож Сафді раніше знімав кіно разом із братом Бенні. Удвох брати зняли «Прекрасні часи» з Робертом Паттісоном та «Неогранені коштовності» з Адамом Сендлером. Проте після двох успішних картин брати вирішили працювати окремо.

Бенні Сафді зняв «Незламного», байопік про бійця ММА Марка Керра з Двейном (Скелею) Джонсоном у головній ролі та Олександром Усиком в одному з епізодів та отримав приз за режисуру у Венеції.

Кадр з фільму

Проте після виходу їх фільмів стало очевидно, що за драйв та оригінальність стилю у тандемі братів відповідав саме Джож. Адже якщо «Незламний» є доволі традиційною картиною, то «Марті Супрім» є абсолютно вільним, динамічним видовищем, де режисер гуляє між жанрами, насичує картину водночас диким неспокоєм, яким герой заражає публіку, чорним гумором та дуже точними акторськими роботами. Хоча тут є й історія аутсайдера, який долає перепони на шляху до перемоги, що характерно для спортивної драми, спортивними інтересами Сафді не обмежується. Тут багато криміналу, чимало гумору та навіть мелодрами.

Тімоті Шаламе тут відкривається зовсім по-новому. Він драйвовий та нервовий, він перебуває у постійному русі, заповнюючи собою увесь екранний простір. Інші актори разом із ним складають чудовий ансамбль: стальна Гвінет Пелтроу у ролі колишньої кінодіви, принадливий репер Tyler відповідає за кримінально-комедійну складову, колоритна Одесса Езайрон у ролі подруги Марті, видатний режисер Абель Феррара у ролі мафіозі тощо.

Кадр з фільму

Усі вони метушаться на екран як кульки ртуті, зіштовхуються та міняють форму. Проте уся ця метушня – як політ кульки над столом для настільного тенісу. Часом аж голова йде обертом. Часом кіно нагадує броунівський рух, де всі кудись поспішають і не завжди досягають мети, часом майстерну хореографію, часом тенісну партію на граничній швидкості.

«Марті Супрім. Геній комбінацій» ‒ це насичене видовище, що поєднує чимало жанрів, це байопік без кліше, це цікава та непередбачувана історія, де обманюють, крадуть, стріляють, кохають. Та грають у пінг-понг.

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1628274 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1628274{
margin: 0!important;
}

.mobile-branding-wrapper {
display: flex;
align-items: center;
aspect-ratio: 1/0.93;
}
}

«Я не закликаю до «публічного цькування» Jerry Heil, я лише хочу фідбеку від команди ,Nova Music якого мені не вдалося досягнути в особистих діалогах. Яну я згадала тому, що все ж нічого не відбувається без згоди «верхівки» . А ще я хочу, щоб мене нарешті відпустили з цього рабського контракту, як і було домовлено, але не шантажували зарплатою чи роялті, щоб я підписала нову угоду з умовами, що мене не влаштовують», ‒ зазначає Кожана.

Також вона наголосила, що її мета не «завадити прекрасній Яні з нацвідбором», моя мета – аби індустрія змінилася, а не зʼявлялися лейбли, які називають себе Nova і співають стару пісеньку шоубізу 2000х».

«Індустрія – жах, соціум – ще гірше. Дякую лейблу за всі мої моральні травми за ці два роки. Ви як той самий перший колишній, після якого потрібно десять років терапії», — написала Кажанна у інстаграм.

Лейбл Nova Music, який заснувала у 2023 році Jerry Heil, оголосив, що достроково припиняє співпрацю з артисткою Кажанною, яка підписала його у 2023 році. У лейблі зазначили, що проєкт планували як довгострокову інвестицію, і станом на сьогодні проєкт ще нібито не став прибутковим.

«У межах цієї співпраці ми повністю фінансували проєкт. Перший рік проєкт працював виключно на інвестиціях лейблу», ‒ зазначили у Nova Music. Кажанна підписала продюсерський контракт: 70% чистого прибутку відходило лейблу, а 30% ‒ артистці.

«Наприкінці осені 2025 року ми дійшли висновку, що поточні умови співпраці більше не задовольняють обидві сторони, і розпочали обговорення подальших кроків. У грудні відбулася особиста зустріч, під час якої ми детально проговорили всі нюанси завершення співпраці та спільно ухвалили рішення запустити процедуру дострокового розірвання контракту. Окремо ми домовились завершити цей процес у січні та вийти з публічною комунікацією в той самий місяць, погодившись із поваги один до одного не коментувати ситуацію до офіційного оголошення. За час співпраці лейбл інвестував у проєкт значні фінансові ресурси, а також власний час і енергію… При цьому ми ніколи не вимагали і не вимагаємо фінансової компенсації від артистки. Також ніколи не посягали і не посягаємо на авторські права Кажанни. Водночас у публічному просторі лунають звинувачення на нашу адресу, які не відповідають дійсності», ‒ йдеться у заяві лейблу.

У 2025 році лейбл запропонував контракт 50/50, але Кажанна відмовилася.

Jerry Heil також прокоментувала конфлікт на назвала те, що відбувається «психологічним насиллям».

«Друзі, по-перше, дуже дякую за підтримку, бо це дуже важко стягувати. По-друге, чому це все під час відбору? По-третє, будь-яке цькування в інтернеті ‒ це психологічне насилля. Особливо коли воно не відповідає дійсності. Але у мене є валеріана. Просто хочу нагадати, що почуття є в усіх. І у мене. І у команди. В силу своїх етичних переконань, я не хочу виносити певні речі в Інтернет. Але все ж хочу далі відкоментувати той сюр, що вже там є», ‒ прокоментувала Jerry Heil.

Фільм став частиною проєкту, де взяли участь пʼять режисерів та режисерок. Марина Ер Горбач («Клондайк») – єдина українка. Вперше проєкт презентували на пресконференції Каннського кінофестивалю у 2025 році.

«Я була дуже зворушена короткометражними фільмами кожного з цих режисерів ‒ це прекрасні, важливі та яскраві історії, які розповідають про часто неочікувані переживання вимушеного переселення», – каже Кейт Бланшетт.

@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1628296 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1628296{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { display: flex; align-items: center; aspect-ratio: 1/0.93; } }

На прес=конференції у Каннах

«Ротація» Марини Ер Горбач ‒ це ритуал терапевтичного гіпнозу, який проходить молода українка. Змінивши цивільне життя на військову службу, вона шукає опору в новій реальності.

«Це була весна 2025 року. Вечір п’ятниці. Того дня я написала свої заплановані дві сторінки тексту, півтори години пройшла пішки, прийшла додому, сіла на диван і боялася відкрити телефон. Бо з 2022 року мене не залишає відчуття: мій емоційний об’єм ‒ як дротовий модем порівняно з тим, чого вимагає нова реальність. Того вечора мені подзвонили з пропозицією від Кейт Бланшетт. Разом із партнерами вона започатковує фонд Displacement і запрошує мене взяти участь у цьому проєкті. Єдине, що від мене вимагалося, – готовність зробити короткий метр на тему Displacement як особисту рефлексію і встигнути завершити фільм до кінця січня, щоб премʼєра відбулася в межах Роттердамського кінофестивалю, партнера цієї ініціативи. Одразу я точно знала, що хочу робити цей проєкт в Україні. І що піду за темою Displacement / Переміщення як зсувом у самій нормальності й реальності», – розповідає режисерка.

Стрічка була знята на плівку Svema, яка виробляється й зберігається в місті Шостка, місті, що перебуває під постійними обстрілами російською авіацією. Оператором-постановником став Святослав Булаковський, продюсером – М. Багадир Ер («Клондайк»). Ролі виконали акторка, репортерка-відеографка в зоні бойових дій Надія Карпова та актор Олександр Піскунов («І будуть люди», «Уроки толерантності», «Обмежено придатні»).

Світова премʼєра фільму «Ротація» відбудеться в рамках альманаху на Роттердамському міжнародному кінофестивалі (IFFR 2026), що відбудеться з 29 січня до 8 лютого у Нідерландах. Українська премʼєра планується у 2026 році. Серед п’яти режисерів, що взяли участь у проєкті є й Мохаммед Расулоф, що є одним із найвідоміших іранських режисерів, що має чимало нагород на фестивалях, проте його фільми були заборонені в Ірані. Його картина «Насіння священного інжиру» у 2024 році брала участь у Каннському кінофестивалі та була претендентом на «Оскар».

Кейт Бланшетт активно підтримує Україну з початку повномасштабного вторгнення. Як продюсерка та оповідачка, вона працювала над документальним фільмом Ukraine: Life Under Attack про харківʼян, а також займається волонтерською діяльністю як Посол доброї волі ООН.

Марина Ер Горбач, українська режисерка, чий фільм «Клондайк» про родину, яка опинилася в епіцентрі подій збиття літака MH17, відзначили призом екуменічного журі секції «Панорама» на 72-му Берлінському міжнародному кінофестивалі та нагородою за найкращу режисуру на кінофестивалі «Санденс». Український Оскарівський Комітет обрав її стрічку офіційним представником від України на премію «Оскар 2023» у номінації «Найкращий міжнародний повнометражний фільм».

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1628305 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1628305{
margin: 0!important;
}

.mobile-branding-wrapper {
display: flex;
align-items: center;
aspect-ratio: 1/0.93;
}
}

Як повідомили у понеділок, 19 січня, в ДСР, 23-річний мешканець Києва мав у своєму розпорядженні інформацію, що може скомпрометувати співачку. Аби ця інформація не потрапила в публічний простір, вимагав гроші. Потерпіла звернулася із заявою в поліцію. Вимагача затримали.

Затриманому оголосили про підозру за вимагання (ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 189 ККУ). Вирішується питання про обрання підозрюваному запобіжного заходу. Санкція статті передбачає покарання – 12 років позбавлення волі.

Сама 39-річна Олена Тополя розповіла, що йдеться про її інтимні відео, які поширюються в мережі.

«10 січня я отримала погрози шантажу за відео інтимного характеру, вимагання грошей, спроби маніпуляцій та навіть вимоги компромату на близьких. Нібито з жовтня 25-го року у мене щось там було. Всі докази у мене є, що це брехня. Я відразу звернулася до правоохоронних органів із заявою про кримінальне правопорушення», – написала співачка.

«Нехай мій не простий досвід, буде приклад – для всіх, хто проходить через подібне: не терпіть, не пробуйте домовитись, не платіть, не приховуйте, фіксуйте, заявляйте, говоріть», – додала Олена Тополя.

Фронтмен гурту «Антитіла» Тарас Тополя також зреагував на скандал із колишньою дружиною.

«Вчора вночі я отримав лист на пошту з інтимними відео Олени та іншого чоловіка. Хочу критично акцентувати всім, що минулого року ми оголосили про спільний намір розлучитися і розпочали процес, а 14.01.2026 суд розлучив нас офіційно. Тож Олена мала повне право на власне особисте життя. Так як бажала і з тим, з ким бажала», – прокоментував Тарас Тополя.

Водночас співак наголосив, що звернувся із заявою в поліцію про факт розповсюдження матеріалів порнографічного характеру, «оскільки ніхто не мав права вчиняти протиправні дії подібного характеру, стежити, знімати, шантажувати, намагаючись отримати вигоду чи заробити на цьому і намагатися зробити нестерпним життя наших дітей».

Тарас Тополя також припустив, кому може вигідна така дискредитація.

«Я маю припущення кому це потрібно. Тому, хто роками слідкував за нашою родиною, огидно коментував з будь-якого приводу. Тихо і відкрито пакостив Олені і мені. Бо жага помсти. А зараз вибрав момент для удару, коли Олена, я, наші діти проходим нелегкий, вразливий період», – додав артист.

Нагадаємо, на початку грудня 2025 року соліст гурту «Антитіла» Тарас Тополя та співачка Alyosha Олена Тополя оголосили про розлучення після 12 років шлюбу. Вони є батьками трьох дітей.

@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1628284 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1628284{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { display: flex; align-items: center; aspect-ratio: 1/0.93; } }

19 січня, понеділок

Концерт «Хор Григорія Верьовки – Різдвяний концерт»

Видовищний виступ хору імені Григорія Верьовки, що стане подарунком для всіх українців цієї зими. Колектив, який є однією з головних візитівок української культури, пропонує програму, яка максимально яскраво відтворює красу народного мистецтва. Шоу поєднає танець, музика і спів.

Театр ім. М. Заньковецької, 16:30; 19:30

20 січня, вівторок

Різдвяна вистава «Virsky. Казка про 12 місяців»

Це сучасна театралізована танцювальна інтерпретація відомої казки Божени Нємцової «Про дванадцять місяців», створена для всієї родини за участю ансамблю танцю України імені Павла Вірського. Ця історія залишається актуальною й сьогодні, адже нагадує про силу добра, чесність, відвагу та гармонію з природою. «12 місяців» ‒ це одноактна вистава, у якій поєднано народний танець, сучасну хореографію та унікальні візуальні рішення. На сцені до 80 танцівників одночасно створюють магічну атмосферу змін сезонів, доповнену авторською музикою з українськими мотивами, анімаційним відеорядом, технологічною сценографією та неповторними костюмами.

Львівська Опера, 16:00; 18:00

21 січня, середа

Показ фільму «Керол»

Молода дівчина Тереза прагне побудувати кар’єру, тоді як домогосподарка Керол нудиться в сімейній рутині. Їхня зустріч змінить життя обох та принесе неочікувані почуття і складний життєвий вибір. Цей фільм варто подивитись на великому екрані, якщо ви хочете справді насолодитись майстерною грою та стильним кіно. Кейт Бланшетт та Руні Мара демонструють надзвичайний рівень гри. Історія кохання двох жінок змагалася за перемогу в основному конкурсі Каннського кінофестивалю та отримала шість номінацій на премію «Оскар». Ця стильна та бездоганно розіграна історія принесла Руні Мара заслужену нагороду.

«Керол» вдало прикидається мелодрамою про заборонене кохання. Про нього Тодд Гейнс уже розповідав в картині «Далеко від раю». Проте тепер в елегантних декораціях Нью-Йорка 1950-х розігрується радше драма про лицемірство та байдужість.

Jam Factory Art Center, 18:30

22 січня, четвер

Концерт «Пори року в ритмі танго. Тріо Promenad»

Тріо Promenad – проєкт, що вирізняється високою виконавською культурою, віртуозною майстерністю та тонким відчуттям стилю й жанру. Репертуар тріо охоплює широкий спектр музичних напрямів: від класики та неокласики до танго, джазових інтонацій і сучасних авторських рішень. Твори Астора П’яццолли займають у програмах особливе місце, вони звучать не ізольовано, а в діалозі з іншими стилями та жанрами. Саме така драматургія формує цілісну музичну подорож – емоційно насичену, стильну й глибоко продуману.

Тріо Promenad:

• Назарій Пилатюк, скрипка
• Антон Сопіга, гітара
• Петро Довгань, фортепіано
• Цього разу до складу тріо долучається кларнетист Микола Гречух

Львівська Опера, Дзеркальна зала, 19:00

23 січня, п’ятниця

Концерт «Мертвий Півень. Поезії хмільних дворів»

Гурт «Мертвий Півень» презентує новий альбом «Поезії хмільних дворів». Надворі буремні 90-і, київські дворики, куди так рідко залітала «совєтська міліція», пронизані збитим від диму цигарок повітрям. Колись тут вільно жила і з незамислуватих балачок столичних неформалів, творилася музика та поезія. Саме тому альбом відкриває пісня, написана на вірш Юрка Позаяка «Нащадкам», у версії «Півнів» – «Поезія хмільних дворів».

За 36 років існування гурт зазнав багатьох змін: змінювався склад, стиль, жанри. Проте, унікальне чуття на поетів залишилось константою «півнівського» репертуару. А їхній інтелектуальний рок-н-рол і далі спрацьовує з тією ж магнетичною силою. Гурт записав альбом вперше за 14 років. І готовий показати його у рідному місті.

Тут є пісня на вірш Олекси Стефановича, який тепер зазвучав як пісня «Прага, 1930». Покоління, знане як «Розстріляне відродження», представлене поезіями Майка Йогансена. А вже сучасний класик Сергій Жадан не лише написав тексти, а й сам заспівав на альбомі «Півнів». Серед «поезій хмільних дворів» є й пісні на вірші Юрка Іздрика, який також співає у піснях «Страх» та «Пригадай». Також до альбому додалися голоси й тексти таких поетів, як Юлія Мусаковська, Віталій Данищук тощо.

!FESTrepublic, 18:30

24 січня, субота

Концерт «Саундтреки до фільмів на органі»

Органіст Віталій Дворовий подарує незабутні мелодії, що вже стали символами гарного настрою та епічних пригод. Почути їх на органі – особливий досвід! У програмі – шедеври з голлівудських стрічок, які давно стали хітами. Тепла музика з сімейних кінофільмів, фентезі-саг та пригодницьких стрічок занурить вас у глибокий всесвіт звуків.

Львівський органний зал, 19:00

25 січня, неділя

Концерт «Дударик. Різдвяний концерт»

Різдвяні концерти хорової капели «Дударик» — це вир традиційної і професійної різдвяної музики ретельно укладених у різдвяну хорову містерію, що розгортається перед глядачем і буяє масою несподіваних мелодій, гармоній, настроїв і емоцій. Це квартет солістів, октет, чоловічий хор, хор хлопчиків, оркестр традиційних інструментів, колядники і віншувальники: своєрідний екстракт Новорічних і Різдвяних традицій і ритуалів, зібраних із цілої України.

У репертуарі українська давня, класична, сучасна і навіть експериментальна музика.

Львівська філармонія, 17:00

На головному фото – кадр з фільму «Керол»

@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1628350 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1628350{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { display: flex; align-items: center; aspect-ratio: 1/0.93; } }

Юрко Покальчук (1941-2008) – письменник, перекладач, науковець, кандидат філологічних наук. Знав 13 мов, був першим, хто переклав українською Борхеса та Кортасара, автор понад 20 книжок. Серед них ‒ повість «Озерний вітер».

Його твори перекладені англійською, іспанською, німецькою, польською, угорською. Друг Василя Стуса. Голова міжнародного відділу Спілки письменників України, співзасновник Асоціації українських письменників та літературного гурту «Пси святого Юра», співзасновник музичного гурту «Вогні великого міста».

Пако, як його називали друзі, провів у Львові частину життя. Був другом львівських культурних дієвців та постійним відвідувачем «Дзиґи». На стіні будинку на розі вулиць Вірменської та Друкарської йому встановили меморіальну дошку.

Виріс Юрко Покальчук у волинському краї, добре знався на його природі та міфології. Тож «Озерний вітер» можна вважати волинським фентезі. Це містична історія про озерного княжича Волина, який живе у звичайній родині, аж поки його не викрадає й не поселяє у своєму міфічному світі Володарка Озера – Царівна О. Життя хлопця змінюється назавжди, коли він пізнає справжнє людське кохання та ціну, яку за це доведеться заплатити.

Театр «Гармидер» вперше поставить «Озерний вітер» на великій сцені. Постановка задумана як частина масштабного мистецького проєкту: прем’єру планують на травень, а подальші гастрольні покази у Львові, Києві, Полтаві та інших містах ‒ у червні 2026 року. Головна мета ‒ актуалізувати творчість Юрка Покальчука. Режисеркою стане керівниця театру «Гармидер» Руслана Порицька.

Першим етапом роботи над виставою стане кастинг на роль Волина. Взяти у ньому участь запрошують акторів з усієї країни і зокрема й львів’ян. Щоб подати свою кандидатуру, охочих просять заповнити анкету за посиланням. Дедлайн подачі заявок ‒ 26 січня.

«”Озерний вітер” Юрка Покальчука ‒ це найбільший мій режисерський виклик. Для театру “Гармидер” важливо, щоб цю виставу творила найкраща команда й щоб у процесі виникли потужні партнерства. Ми запрошуємо кожного долучитися до цієї історії», ‒ наголошує Руслана Порицька.

Проєкт реалізується у співпраці з креативним простором «Дім Пако», який платформа «Алгоритм дій» та Літературна платформа «Фронтера» створюють у родинному будинку Покальчуків у Луцьку.

«Ми віримо у силу партнерств і те, що досвід однієї організації, помножений на досвід інших, дозволяє створювати дійсно масштабні та впливові проєкти. Ця вистава ‒ чудовий приклад такої синергії», ‒ зазначає Елла Яцута, керівниця платформи «Алгоритм дій» та засновниця Літературної платформи «Фронтера».

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1628404 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1628404{
margin: 0!important;
}

.mobile-branding-wrapper {
display: flex;
align-items: center;
aspect-ratio: 1/0.93;
}
}

Причиною смерті стала тяжка онкологічна хвороба.

«Це невимовна втрата для всієї команди видавництва, родини, друзів, близьких і для країни в цілому. Владислав Кириченко був одним із тих людей, які формували інтелектуальний і громадянський ландшафт сучасної України», – повідомили у пресслужбі видавництва.

Про дату та місце похорону видавництво пообіцяло повідомити згодом.

Владислав Кириченко заснував «Наш формат» у 2006 році у Києві. Видавництво спеціалізується на нонфікшн-літературі. За 20 років роботи видавництво випустило понад 500 назв книг загальним накладом понад 2,2 млн примірників. У 2012 році співвласником «Нашого формату» став Антон Мартинов.

У 2020 році через видання книжки про коронавірус російської науковиці та неналежне ставлення з компанії пішли головний редактор і кілька топменеджерів. Тоді Владислав Кириченко казав, що з 2018 року напрямок «Нашого формату» не відповідав його візії.

Після початку повномасштабного вторгнення Кириченко пішов добровольцем в ЗСУ. Командував взводом, хоч стверджував, що «зробив лише три постріли за всю карʼєру в ЗСУ». Створював сайти для військових медиків і видавав книжки для ЗСУ, за що у 2023 році отримав державну відзнаку «Сталевий хрест».

Основний конкурс

За перемогу в основному конкурсі змагатимуться 22 фільми. Вони обіцяють привести на червону доріжку фестивалю таких зірок як Ченнінг Татум, Руперт Грінт, Ель Фаннінг, Емі Адамс, Жюльєтт Бінош, Райлі Кіо, Памела Андерсон та інші.

Основний конкурс:

• «У моря» (At the Sea), реж. Корнель Мудруцо
• «Дао» (Dao), реж. Ален Гомі
• «Пил» (Dust), реж. Анке Блонді
• «Щось дуже особливе» (Etwas ganz Besonderes), реж. Єва Тробіш
• «Всі копають Білла Еванса» (Everybody Digs Bill Evans), реж. Грант Гі
• «Жовті листи» (Gelbe Briefe), реж. Ількер Чатак
• «Джозефіна» (Josephine), реж. Бет де Араужо
• «Порятунок» (Kurtuluş), реж. Емін Альпер
• «Найсамотніша людина у місті» (The Loneliest Man in Town), реж. Тіца Кові, Райнер Фріммель
• «Моя дружина плаче» (Meine Frau weint), реж. Анджела Шанелек
• «Мухи» (Moscas), реж. Фернандо Еймбке
• «Нова зоря» (A New Dawn), реж. Йосітосі Шиномія
• «Ніна Роза» (Nina Roza), реж. Женев’єв Дюлюд-де Сіль
• «Королева на морі» (Queen at Sea), реж. Ленс Гаммер
• «Обрізання рожевого куща» (Rosebush Pruning), реж. Карім Айноз
• «Роза» (Rose), реж. Маркус Шлайнцер
• «Сумсум, ніч зірок» (Soumsoum, la nuit des astres), реж. Махамат-Салех Харун
• «Напівголоси» (À voix basse), реж. Лейла Бузід
• «Ми всі чужі» (Wo Men Bu Shi Mo Sheng Ren), реж. Ентоні Чен
• «Вольфрам» (Wolfram), реж. Ворвік Торнтон
• «YO: Кохання ‒ це бунтарський птах» (YO Love is a Rebellious Bird), реж. Анна Фітч, Банкер Вайт
• «Дитя ночі» (Yön Lapsi), реж. Ханна Бергхольм

Україна на Берлінале

У програмі документального кіно Panorama Dokumente буде представлено українсько-польський фільм «Сліди». У фокусі картини – українські жінки, які пережили сексуальне насильство та тортури з боку російських військових. Об’єднуючись, жінки перетворюють особисті свідчення на акт опору проти забуття та безкарності. Документальний фільм Аліси Коваленко та Марисі Нікітюк показує, як розповідь про пережите стає формою солідарності та способом повернути собі голос та честь. Фільм побудований на реальних історіях шести українських жінок.

Уперше в історії Берлінале до програми Berlinale Classics увійшов фільм, знятий в Україні. Це картина «Кришталевий палац» Григорія Гричера, створену у 1934 році. Відреставрований фільм покажуть у спеціальній добірці класики ХХ століття, до якої входять стрічки з 10 країн світу, зняті у період з 1926 по 1995 рік.

До ретроспективної програми фестивалю також увійшла стрічка «Розпад» режисера Михайла Бєлікова, знята у 1990 році. Фільм присвячений аварії на Чорнобильській АЕС та її наслідкам. Фільм став частиною ретроспективи «Загублено в 90-ті».

Фільм відкриття

Фільмом відкриття 76-го Берлінського міжнародного кінофестивалю стане «No Good Men» (“Немає хороших чоловіків”) афганської режисерки Шарбану Садат. Це – третій повнометражний фільм Садат, її особиста та водночас політична історія про життя афганських жінок, кохання та надії в умовах патріархального суспільства. У центрі сюжету ‒ Нарy, єдина жінка-операторка на кабульському телебаченні, переконана, що в Афганістані «немає добрих чоловіків», поки одне відрядження напередодні повернення талібів не змушує її засумніватися. Фільм заснований на реальних подіях.

Берлінський міжнародний кінофестиваль проходитиме з 12 по 22 лютого 2026 року.

@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1628480 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1628480{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { display: flex; align-items: center; aspect-ratio: 1/0.93; } }

Як повідомили у Музеї мистецтв Прикарпаття у вівторок, 20 січня, фахівці львівської компанії Skeiron виконали високоточну фотограмметрію та сканування архітектурного простору і розписів храму. Результатом стала детальна цифрова 3D модель інтер’єру, що фіксує його сучасний стан і зберігає унікальні елементи барокового декору, живопису та архітектурних форм.

«Особливу цінність у межах проєкту має оцифрування унікальних настінних розписів авторства Еразма Фабіанського. Ці твори сакрального живопису є рідкісним свідченням своєї епохи та важливою частиною художньої спадщини регіону. В умовах воєнних загроз ризик пошкодження або втрати таких об’єктів значно зростає, тому цифрова фіксація є надійним способом їх збереження для майбутніх поколінь», – зазначили в музеї.

Результати роботи – ортофотографії оздоблення інтер’єру та 3D модель пам’ятки вже доступні широкій аудиторії на міжнародній цифровій платформі.

Що відомо про Колегіальний костел Діви Марії

Це одна з найстаріших споруда Івано-Франківська, збудована між 1703 і 1729 роками в стилі бароко. У 1751 році в костелі відбувся помпезний похорон Юзефа Потоцького (молодшого сина засновника міста Анджея Потоцького).

Колегіата була не лише сакральною спорудою, а й сімейною усипальницею Потоцьких. Вхід у крипту із захороненнями розташовувався перед вівтарною частиною. За радянських часів будівлю храму пристосували для музейного використання. У 1965 році тут розмістили геологічний музей.

Повторна реставрація відбулася у 1980 році, відколи в костелі розміщується Івано-Франківський художній музей. У ньому експонуються унікальні зразки образотворчого, народного та сакрального мистецтва краю. Нині колегіальний костел Пресвятої Діви Марії — єдина культова споруда в місті, яка використовується не за призначенням. Храм перебуває під охороною ЮНЕСКО.

Кіно про Валентино

Помітною подією у кіносвіті стала документальна стрічка «Валентино: останній імператор» (2008) режисера Метта Тірнауера, яка є портретом легендарного дизайнера. Фільм про «кухню» високої моди розповідає також і про його приватне життя. Поруч із Валентино все його творче життя був друг, коханець та менеджер Джанкарло Джаметті, який також є героєм фільму. Обидва італійці, але між собою розмовляють французькою.

Валентино вигадує моделі, готує суперсвяткування свого 45-ліття в моді. Ми ніби потрапляємо за лаштунки його життя та творчості. У фільмі Валентино скрізь супроводжують мопси Мод, Марго, Монті, Моллі, Мільтон та Маггі.

Основний акцент фільму робиться на останніх місяцях роботи Валентино перед завершенням карʼєри. Глядачі отримують внутрішній погляд на процес створення його останньої колекції та підготовку до фінального показу.

Фільм знімався з 2005 по 2007, 250 годин знятого матеріалу вклали у півтори години.

Фільми, що надихали Валентино

В одному з епізодів «Останнього імператора» Валентино розповідає про те, що саме спонукало його ще в дитинстві вибрати для себе моду. Це був фільм «Дівчата Зігфілда» Роберта З. Леонарда (1941). Після перегляду Валентино зрозумів, із чим він хоче повʼязати своє життя. «Саме тоді я вирішив, що хочу одягати жінок», ‒ каже він.

«Дівчата Зігфілда»

Але насамперед ми можемо говорити про два фільми Федеріко Фелліні «Солодке життя» та «Рим». Колекція Валентино весна-літо 1995 року, натхненна фільмом «Солодке життя» Федеріко Фелліні, була унікальним поєднанням моди та кінематографічного мистецтва.

Вивчаючи стиль та естетику Федеріко Фелліні, Валентино знайшов натхнення у римській Dolce Vita, яка стала центральною темою його колекції, у якій можна побачити розкішні вечірні та класичні сукні та костюми, що відображали естетику та стиль 60-х. Особливо його надихнув образ Сильвії, яку зіграла Аніта Екберг.

«Солодке життя»

Для шоу, присвяченого 45-річчю творчості Валентино, була використала ідея з «Солодкого життя», де статую перевозять гелікоптером, а також епізод із кінофільму «Рим», в якому транслюється показ мод у церкві.

Валентино у кіно

Валентино ніколи не робив костюми спеціально для фільмів, проте не раз надав свої сукні для них. Вбрання від Valentino можна зустріти, зокрема, у фільмі «Приборкання норовливого» (1980). Саме у його елегантний костюм вбрана героїня Орнелли Муті. «Костюм Валентино? Так він не твій», ‒ каже герой Челентано.

«Приборкання норовливого»

Фільм «Диявол носить Prada» (2006), попри назву, не обмежився лише цим модним домом. Тут представлений і бренд Valentino. Більше того, сам Валентино Гаравані зʼявляється в епізоді прийому.

«Диявол носить Prada»

У вбрання Valentino одягають Міранду Прістлі, яку зіграла Меріл Стріп. Вечірню сукню з болеро в одному з епізодів Валентино виготовив спеціально для Меріл Стріп. У фільмі також є епізод фешн-шоу Valentino.

Валентино у фільмі «Диявол носить Prada»

Для фільму «Неперевершена дівчина» костюми були надані модним будинком Valentino. Більше того, створення фільму розпочалося саме з появою колекції осінь – весна 2018, яка надихнула режисера Луку Гуаданьїо.

«Неперевершена дівчина»

Валентино знаменитий своєю червоною сукнею, навіть цей колір називають rosso Valentino. І, мабуть, ще на раз вона з’явиться на екрані навіть після того, як Валентино пішов з життя.

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1628578 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1628578{
margin: 0!important;
}

.mobile-branding-wrapper {
display: flex;
align-items: center;
aspect-ratio: 1/0.93;
}
}

Найбільше номінацій отримала діснеївська «Білосніжка», яка стала одним із найбільших провалів студії. Тож вона має шість номінацій. Таку саму кількість «здобув» і фільм «Війна світів». Серед акторів є й ті, хто зовсім недавно отримав «Оскар», що загалом для «Золотої малини» не є чимось винятковим. Було, наприклад, навіть таке, що Хоакін Фенікс за першого «Джокера» отримав «Оскар», а за другого – «Золоту малину».

Нагадаємо, антипремія заснована у 1980 році. Номінантів визначає однойменний фонд, до складу якого входять близько 700 осіб з майже усіх американських штатів і близько 20 країн. Анонімне голосування відбувається поштою.

На антипремію висувають фільми, що вийшли на екрани США і Канади впродовж року. Статуетка, якою нагороджують переможців, виготовлена у формі пластикової моделі ягоди та покрита фарбою золотавого кольору. Її вартість – менше 5 доларів. Докладно про номінантів– на сайті премії.

Номінанти на «Золоту малину-2026»

Найгірший фільм

• «Електричний штат»
• «Останнє завтра»
• «Білосніжка»
• «Зоряний шлях: Секція 31»
• «Війна світів»

Найгірший режисер

• Річ Лі («Війна світів»)
• Олатунде Осунсанмі («Зоряний шлях: Секція 31»)
• Брати Руссо («Електричний штат»)
• Трей Едвард Шульц («Останнє завтра»)
• Марк Вебб («Білосніжка»)

Найгірший актор

• Дейв Батиста («У взагублених землях»)
• Айс К’юб («Війна світів»)
• Скотт Іствуд («Аларум»)
• Джаред Лето («Трон: Арес»)
• The Weeknd («Останнє завтра»)

Найгірша акторка

• Аріана Дебоз («Любов зла»)
• Мілла Йовович («У взагублених землях»)
• Наталі Портман («Джерело вічної молодості»)
• Ребел Вілсон («Шпигунка на весіллі»)
• Мішель Йо («Зоряний шлях: Секція 31»)

Найгірший актор другого плану

• Семеро штучних гномів («Білосніжка»)
• Ніколас Кейдж («Стрільці»)
• Стівен Дорфф («Шпигунка на весіллі»)
• Грег Кіннер («Поза мережею»)
• Сильвестр Сталлоне («Аларум»)

Найгірша акторка другого плану

• Анна Кламські («Шпигунка на весіллі»)
• Ема Горват («Незнайомці. Частина друга»)
• Скарлетт Роуз Сталлоне («Стрільці»)
• Кейсі Рол («Зоряний шлях: Секція 31»)
• Ізіс Вальверде («Аларум)

Найгірший приквел, ремейк або сиквел фільму

• «Я знаю, що ви зробили минулого літа»
• «П’ять ночей з Фредді 2»
• «Смурфики в кіно»
• «Білосніжка»
• «Війна світів»

Найгірший сценарій

• «Електричний штат»
• «Останнє завтра»
• «Білосніжка»
• «Зоряний шлях: Секція 31»
• «Війна світів»

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1628595 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1628595{
margin: 0!important;
}

.mobile-branding-wrapper {
display: flex;
align-items: center;
aspect-ratio: 1/0.93;
}
}

Найбільше номінацій, 16, досить несподівано отримав фільм «Грішники». Це рекорд за всю історію кінопремії. 15 номінацій має «Одна битва за іншою», і ця цифра також є рекордною (до цього «Титанік» та «Ла-Ла Ленд» мали по 14 номінацій). Серед нових номінацій – нагорода за найкращий кастинг. Премію вручатимуть 15 березня.

Список номінантів на премію «Оскар-2026»

Найкращий фільм:

• «Бугонія»;
• «Формула 1»;
• «Франкенштейн»;
• «Гамнет»;
• «Марті Супрім. Геній комбінацій»;
• «Одна битва за іншою»;
• «Таємний агент»;
• «Сентиментальна цінність»;
• «Грішники»;
• «Потяг мрій».

Найкращий актор:

• Тімоті Шаламе, «Марті Супрім. Геній комбінацій»;
• Леонардо Ді Кабріо, «Одна битва за іншою»;
• Ітан Гоук, «Блакитний місяць»;
• Майкл Б. Джордан, «Грішники»;
• Вагнер Моура, «Таємний агент».

Найкраща акторка:

• Джессі Баклі, «Гамнет»;
• Роуз Бірн, «Я не залізна»;
• Кейт Гадсон, «Пісня любові»;
• Ренате Рейнсве, «Сентиментальна цінність»;
• Емма Стоун, «Бугонія».

Найкращий режисер:

• Хлоя Чжао, «Гамнет»;
• Джош Сафді, «Марті Супрім. Геній комбінацій»;
• Пол Томас Андресон, «Одна битва за іншою»;
• Йоакім Трієр, «Сентиментальна цінність»;
• Раян Куглер, «Грішники».

Найкращий актор другого плану:

• Беніто Дель Торо, «Одна битва за іншою»;
• Джейкоб Елорді, «Франкенштейн»;
• Делрой Ліндо, «Грішники»;
• Шон Пенн, «Одна битва за іншою»;
• Стеллан Скашгорд, «Сентиментальна цінність».

Найкраща акторка другого плану:

• Ель Феннінг, «Сентиментальна цінність»;
• Інга Ібсдоттер Ліллеас, «Сентиментальна цінність»;
• Емі Медіган, «Зброя»;
• Вунмі Мосаку, «Грішники»;
• Теяна Тейлор, «Одна битва за іншою».

Найкращий міжнародний фільм:

• «Таємний агент» (The Secret Agent), Бразилія;
• «Це просто нещасний випадок» (It Was Just An Accident), Франція;
• «Сентиментальна цінність» (Sentimental Values), Норвегія;
• «Сірат» (Sirāt), Іспанія;
• «Голос Хінд Раджаб» (The Voice of Hind Rajab), Туніс.

Найкращий анімаційний повнометражний фільм:

• Аrco;
• «Еліо»;
• «Кейпоп-мисливиці на демонів»;
• «Маленька Амелі, або Характер дощу»;
• «Зоотрополіс 2».

Найкращий адаптований сценарій:

• «Бугонія»;
• «Франкенштейн»;
• «Гамнет»;
• «Одна битва за іншою»;
• «Потяг мрій».

Найкращий оригінальний сценарій:

• «Блакитний місяць»;
• «Це був нещасний випадок»;
• «Марті Супрім. Геній комбінацій»;
• «Сентиментальна цінність»;
• «Грішники».

Найкращий повнометражний документальний фільм:

• «Алабамське рішення» (The Alabama Solution);
• «Зустрінь мене у світлі надії» (Come See Me In The Good Light);
• «Розсікаючи скелі» (Cutting Through Rocks);
• «Містер Ніхто проти Путіна» (Mr. Nobody against Putin);
• «Ідеальний сусід» (The Perfect Neighbor).

Операторська робота:

• «Франкенштейн»;
• «Марті Супрім. Геній комбінацій»;
• «Одна битва за іншою»;
• «Грішники»;
• «Потяг мрій».

Дизайн костюмів:

• «Аватар. Вогонь та попіл»;
• «Франкенштейн»;
• «Гамнет»;
• «Марті Супрім, Геній комбінацій»;
• «Грішники».

Найкращий ігровий короткометражний фільм:

• «Пляма м’ясника» (Butcher’s Stain);
• «Друг Дороти» (A Friend of Dorothy);
• «Історична драма Джейн Остін» (Jane Austen’s Period Drama);
• «Співаки» (The Singers);
• «Двоє людей, що обмінюються слиною» (Two People Exchanging Saliva).

Найкращий грим і зачіски:

• «Франкенштейн»;
• «Кокухо»;
• «Грішники»;
• «Незламний»;
• «Гидка сестра».

Найкращий кастинг:

• «Гамнет»;
• «Мартін Супрім. Геній комбінацій»;
• «Одна битва за іншою»;
• «Грішники»;
• «Таємний агент».

Найкращий анімаційний короткометражний фільм:

• «Метелик»;
• «Вічнозелений»;
• «Дівчина, яка плакала перлами»;
• «Пенсійний план»;
• «Три сестри».

Найкращий монтаж:

• «Формула 1»;
• «Марті Супрім. Геній комбінацій»;
• «Одна битва за іншою»;
• «Грішники»;
• «Сентиментальна цінність».

Найкращі візуальні ефекти:

• «Аватар: Вогонь та попіл»;
• «Формула 1»;
• «Світ Юрського періоду: Відродження»;
• «Шкільний автобус»;
• «Грішники».

Найкращий звук:

• «Сірат»;
• «Формула 1»;
• «Грішники»;
• «Одна битва за іншою»;
• «Франкенштейн».

Найкраща музика:

• «Бугонія» (Єрскін Фендрікс);
• «Франкенштейн» (Александр Деслпа);
• «Гамнет» (Макс Ріхтер);
• «Одна битва за іншою» (Джонні Грінвуд);
• «Грішники» (Людвіг Горанссон).

Найкраща пісня:

• Dear Me (Diane Warren: Relentless);
• Golden («Кейпоп-мисливиці на демонів»);
• I Lied to You («Грішники»);
• Sweet Dreams of Joy (Viva Verdi);
• Train Dreams («Потяг мрій»).

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1628647 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1628647{
margin: 0!important;
}

.mobile-branding-wrapper {
display: flex;
align-items: center;
aspect-ratio: 1/0.93;
}
}

Як зазначається в указі президента, нагороди присвоєні «за значні заслуги у зміцненні української державності, мужність і самовідданість, виявлені у захисті суверенітету та територіальної цілісності України, вагомий особистий внесок у розвиток різних сфер суспільного життя, сумлінне виконання професійного обов’язку».

Високі державні звання присвоєні п’ятьом діячам зі Львівщини:

• Андрій Гетьман – артист оркестру Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької, звання «Заслужений артист України»;
• Мар’яна Савка – поетеса, літературознавиця, звання «Заслужена діячка мистецтв України»;
• Юрій Гусар – начальник Комунального закладу Львівської облради «Львівський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут», звання «Заслужений працівник освіти України»;
• Павло Хобзей – директор Комунального закладу Львівської облради «Львівський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти», звання «Заслужений працівник освіти України»;
• Михайло Костюк – тренер Стрийської районної дитячо-юнацької спортивної школи «Сокіл», звання «Заслужений працівник фізичної культури і спорту України».

@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1628085 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1628085{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { display: flex; align-items: center; aspect-ratio: 1/0.93; } }

Голова ЛОВА Максим Козицький повідомив, що внаслідок удару вибило вікна у церкві святих Ольги та Єлизавети та історичній будівлі школи ім. Станіслава Конарського кінця XIX ст. (нині – школа №55). Обидві споруди є пам’ятками архітектури місцевого значення. У храмі пошкоджені вітражі авторства Валерія Шаленка. Фахівці пам’яткоохоронної галузі міста та області фіксують наслідки атаки по пам’ятках культурної спадщини архітектури. Комісія має скласти акт огляду технічного стану.

«Ворожий безпілотник влучив по території історичного ареалу Львова, у межах буферної зони пам’яток, які є у списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО – “Ансамбль історичного центру міста Львова” та “Ансамбль собору Святого Юра”», – наголосив Максим Козицький.

Пошкоджені вікна і вітражі церкви (фото ЛОВА і ЛМР)

У міській раді додали, що найбільших ушкоджень зазнали вітражі із зображенням Святої Родини та пастухів на рівні першого ярусу, а також вітражі з постатями апостолів у верхньому ярусі святилища.

Храм Ольги і Єлизавети, збудований біля головного залізничного вокзалу міста, є візуальним орієнтиром вже понад століття. ZAXID.NET нагадає його історію.

Неоготичний храм для залізничників на честь імператриці

Первісно це був римо-католицький костел, який постав на початку XX століття. Тоді цю ділянку інтенсивно розбудовували разом із залізничним транспортом. Поруч збудували житло для працівників залізниці.

«Місцем спорудження обрали площу Солярні, обабіч вулиці Городоцької. Вибір було зроблено так, щоб споруда костелу закривала від головного вокзалу вид на Собор св. Юра, який був греко-католицьким і нагадував всім прибуваючим до Львова залізницею, що тут живуть українці», – пишуть на сайті парафії церкви Ольги і Єлизавети.

Костел Єлизавети на початку XX ст (фото з сайту парафії)

Проєкт храму напрацював професор Львівської політехніки Теодор Тальовськиий, учень архітектора Юліана Захарієвича. Будівництво тривало з 1904 і до 1911 року. На 88-метровій вежі встановили годинник. По обидва боки від входу – дві нижчі вежі.

Дві менші вежі біля головного входу (фото ZAXID.NET)

Над порталом головного входу розміщене готичне вікно-розета, а також скульптурне розп’яття з пристоячими, яке створив відомий львівський скульптор Петро Войтович. Він же автор вівтаря. Всередині храму багато елементів у готичному стилі: склепіння з нервюрами, стрільчасті вікна. Високий об’єм підкреслюють колони з різьбленими капітелями.

Готичний інтер’єр храму (фото з Вікіпедії)

Храм назвали на честь дружини цісаря Австро-Угорщини Франца-Йосифа Єлизавети Баварської (Сісі), яка трагічно загинула у 1898 році. На фасаді встановили скульптуру святої Єлизавети. 73-річний Франц Йосиф I під час візиту до Львова у 1903 році заклав перший камінь під костел.

Розп’яття з пристоячими і розета над перспективним порталом входу (фото ZAXID.NET)

Втім, вже на початку Першої світової війни австро-угорський уряд конфіскував церковні дзвони костелу для військових потреб. А під час польсько-української війни храм також потрапляв під обстріли біля стратегічного двірця. Про ті часи нагадує снаряд, що застряг у стіні 1919 року. У Другу світову бомба, що влучила в будинок навпроти, сильно пошкодила уламками святиню. У роки радянської окупації костел пристосували під склад.

Після проголошення незалежності України сакральну будівлю передали греко-католицькій парафії. Настоятель Михайло Федорів доклав значних зусиль до відновлення святині. Перші служби він проводив без електрифікації, з вибитими вікнами і дірами в даху, з яких крапала вода. До реставрації залучали студентів коледжу декоративного та ужиткового мистецтва ім. Труша, в якому о. Михайло був капеланом.

Вигляд з оглядової вежі та інтер’єр церкви (фото ZAXID.NET)

Перші вітражі 1930-х років знищили у радянський час. Сучасні – в апсидній частині храму у 1990-х виконав художник Валерій Шаленко. У 2014 році Олександр Личко створив для церкви перший в Україні вітражний іконостас. Як розповів адміністратор храму о. Іван Галімурка, світильники зробили на бронетанковому заводі. Їхні форми перегукуються з колонами в інтер’єрі. У церкві можна піднятися на шпиль, який є гарною оглядовою вежею з панорамою міста.

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1627992 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1627992{
margin: 0!important;
}

.mobile-branding-wrapper {
display: flex;
align-items: center;
aspect-ratio: 1/0.93;
}
}

Як повідомив «Forbes Україна», проєкт зосереджений на виробництві якісних артпринтів українського мистецтва з офіційним ліцензуванням і виплатою роялті авторам і правовласникам. Артпринт – це високоякісний репродукційний друк мистецьких творів (картин, фотографій тощо) на різних матеріалах, наприклад на полотні чи папері, що перетворюється на самостійний об’єкт мистецтва.

Онлайн-платформу та шоурум бренду Vivid Fusion запустили у вересні 2025 року у Києві за підтримки інвесторів.

Нині ціни на твори в онлайн-магазині Vivid Fusion коливаються приблизно від 1 тис. до 100 тис. грн – залежно від розміру, матеріалу, оформлення та обмеженості тиражу. У каталозі – класика українського мистецтва та твори сучасних художників. Роялті авторам складає 20–40% від вартості артпринта без оформлення.

Зазначається, що Зіновій Козицький у цьому проєкті є міноритарним власником з часткою 5%, такі ж частки мають співзасновник HD-group і GFS Group Борис Шестопалов, член правління ДТЕК Павло Лівертовський та власники холдингу «Агро-Регіон» Катерина Рибаченко й Айварас Абромавичус (разом). Кожен з чотирьох вклав у цей бізнес по 5,23 млн грн.

80% в статутному капіталі компанії належить розробниці проєкту, українській мисткині Ганні Криволап. Стартова оцінка бізнесу становить 2,5 млн доларів.

За словами Зіновія Козицького, для нього співпраця з Vivid Fusion – продовження діяльності галереї ZAG, яку підприємець відкрив у Львові у 2024-му, вклавши у проєкт понад 270 млн грн. Розвиток ринку артпринтів зробить українське мистецтво доступнішим і дозволить ширше представити його у світі, переконаний Козицький.

У лютому цього року в ZAG планують відкрити другий шоурум Vivid Fusion. Наступним кроком команда бачить країни з найбільшими українськими громадами, насамперед Польщу, з подальшим рухом на захід Європи. На першому етапі Vivid Fusion планує продавати за кордоном артпринти українських художників, а згодом – працювати з тамтешніми митцями.

Нагадаємо, львівський бізнесмен Зіновій Козицький – один з найбагатших в Україні. У 2021 році Forbes оцінив його статки у 95 млн доларів. Найбільше його бізнесів зосереджені у енергетиці. Це група «Західнадрасервіс», що займається розвідкою, бурінням та видобутком нафти і природнього газу, та група «Еко-Оптіма», яка працює в альтернативній енергетиці (сонячні, вітрові та гідроелектростанції, системи накопичення енергії тощо). Також його компанії працюють у готельному, медичному, артбізнесі та інших напрямках.

Зіновій Козицький є батьком чинного голови Львівської обласної державної (військової) адміністрації Максима Козицького, який до цієї посади (до 2020 року) працював у сімейному бізнесі.

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1628001 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1628001{
margin: 0!important;
}

.mobile-branding-wrapper {
display: flex;
align-items: center;
aspect-ratio: 1/0.93;
}
}

«Сліди» ‒ потужне документальне свідчення боротьби з воєнними злочинами сексуального насильства, вчиненими російськими військовими, та прагнення до міжнародної справедливості. Світова прем’єра на фестивалі рівня Барлінале привертає увагу міжнародної спільноти до системного використання сексуального насильства як зброї війни проти України, йдеться у повідомленні Держкіно.

Фільм створює колективний портрет українських жінок ‒ від Донбасу до Херсонщини та Київської області, ‒ які пережили сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, і відмовляються мовчати. Через історію Ірини Довгань, колишньої полонянки, а зараз очільниці SEMA Ukraine, стрічка поєднує особисті свідчення, солідарність і надію.

«Це не лише підтримка української команди, яка працює в умовах війни, а й можливість бути почутими далеко за межами України, звернутися до широкої європейської аудиторії з історією, що потребує уваги, співпереживання та справедливості. Для нас ця співпраця означає більше, ніж фінансування чи дистрибуцію. Це знак того, що світ готовий слухати, а українські жінки не залишаються наодинці зі своїм досвідом. Їхні історії стають частиною спільної європейської пам’яті. АРТЕ Франція є нашим постійним багаторічним партнером, який підтримує наші найскладніші та найвідповідальніші ініціативи. Водночас міжнародна прем’єра стрічки в секції Panorama на Берлінале — прекрасна “домівка” для нашого фільму! Ми щиро вдячні міжнародним партнерам і фестивалю за цю довіру та підтримку», ‒ зауважують продюсерки Ольга Брегман та Наталія Лібет.

Берлінський кінофестиваль відбудеться з 12 по 22 лютого 2026 року

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1627990 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1627990{
margin: 0!important;
}

.mobile-branding-wrapper {
display: flex;
align-items: center;
aspect-ratio: 1/0.93;
}
}

З одного боку прекрасно, що український кінематограф взявся за так зване кіно для масової глядацької аудиторії, проте наразі це виглядає якось однобоко. Хоча б тому, що українське кіно вперто ігнорує інші популярні жанри (які, звісно, дорожче коштують).

Більшість нових фільмів – або документальне кіно, якісне та зняте переважно без державної підтримки, що представляє Україну на фестивалях; або ж комедії, які у великій кількості штампують кілька студій. Такі картини, що мають і фестивальний, і глядацький потенціал, як «Ти – космос», скоріше є винятком.

Сучасні українські комедії, зняті за останні роки, я вирішила передивитись під час хвороби. І зовсім не тому, щоб полегшити свій стан добрим гумором, а тому, що все одно погано, тож не шкода псувати настрій.

Об’єднує сучасні українські комедії, як правило, невеликий бюджет, знайомі акторські обличчя, які тасуються як карткова колода, та не надто вигадливі сюжети. Звичайно, серед фільмів є справді смішні та добре зіграні.

Та й загалом у комедіях як таких немає нічого поганого. Під час Другої світової війни вони покращували бойовий дух та настрій глядачів. Чи здатні на це сучасні українські комедії? Деякі – так. Про вдалі зразки ми не раз уже писали в окремих рецензіях, а зараз таки спробуємо проаналізувати найгірші з них та поговорити про те, що не так із цим жанром. Перегляд січневих прем’єр ще попереду, тож у довільному порядку назвемо найганебніші зразки українського кінематографа останнього часу.

Парадокс, але усі вони показали відносно непоганий результат у прокаті та зараз доступні на популярних онлайн-платформах.

«Коли ти вийдеш заміж»

Назва цієї комедії, яку було найскладніше додивитись до кінця, відсилає аж до самої картини Поля Гогена. Навколо полотна й розгораються події картині Олексія Комаровського.

Автори обирають безпрограшні теми: мистецтво (щоб вишукано було), зраду (щоб усі перейнялись), море (щоб красиво) та сп’яніння (щоб смішніше), кохання (ну тут все ясно). Зіграли у ромкомі Тарас Цимбалюк, Наталка Денисенко, Антоніна Хижняк і Павло Текучев.

Отже, власниця мистецької галереї Ксенія (Наталія Денисенко) збирається заміж за художника з авторським способом письма, який тримають у таємниці (заберіть дітей від екрану). Він її зрадив, тож згорьована Ксенія разом зі своєю подругою Лорою (Антоніна Хижняк) вирушає до Хорватії. Слідом за ними їде брат Ксенії Марк (Тарас Цимбалюк). У Хорватії Ксенія, яка стає під впливом алкоголю некерованою, знайомиться з Тео (Павло Текучев). Це знайомство приводить її до картини Поля Гогена за 300 мільйонів доларів.

Що маємо? За елегантність тут видається вульгарність, актори грають як в поганому аматорському театрі, витріщають очі та промовляють репліки фальшивими голосами, сюжет буксує, а гумор такий, що дивитись на це все просто соромно. Крім того, у піарі фільму багато йшлося про Каннський фестиваль, коли насправді на кіноринку показали трейлер. Загалом маніпуляцій у презентації фільму було чимало. Здається, значно більше зусіль було вкладене у те, як всіх надурити, ніж у сам фільм. У ньому є лише одна чеснота: його не знімали на державні гроші.

«Відпустка наосліп»

Тут ситуація трохи краща. Принаймні гарні краєвиди – свої, українські. Режисерський дебют Валерії Фадєєвої залучив Даніеля Салема та Тетяну Малкову, людей відомих та харизматичних. На жаль, не тут.

У центрі сюжету – історія успішної бізнесвумен із Києва, що здобула повагу керівництва, але викликає неприязнь у всього колективу. Звільнена помічниця вирішує наостанок помститись та відправляє її у відпустку не у розкішний готель, як планувалось, а у гірську хатину. Там Анна потрапляє у вир несподіваних пригод, курйозних ситуацій та важливих зустрічей.

В принципі така сюжетна схема не є оригінальною. І в цьому немає нічого страшного, враховуючи жанр. Проте тут ходи настільки передбачувані, а події, які їм сприяють, такі неправдоподібні, що одразу стає нудно. Тим більше, що немає розвитку стосунків: то герої не терплять одне одного, то раптом їх стосунки стають чудовими.

Їх характери прописані скупо, а внутрішня трансформація, яка мала би бути основою сюжету, відбувається так, ніби їх просто перемкнули. Другорядні персонажі взагалі не отримали від авторів достатньої уваги. Карпати виглядають як туристичний проспект – гарно, але не автентично. Як і умовні «горці». Картина виглядає зробленою поспіхом, без особливих роздумів чи зусиль.

«Сусідка»

У Києві живе Петро (Артемій Єгоров) – молодий заможний чоловік, який не хоче мати жодних зобовʼязань. Він дуже азартний і любить сперечатися. І ось одного разу друг пропонує йому дізнатись, чи здатний він прожити з його кузиною (Ксенія Мішина) та її дітьми.

Тут теж фінал очевидний від самого початку. Проте за законами жанру непередбачуваність – не головне. Але хоч якась достовірність все ж таки мала би бути. А от акторам тут зовсім не віриш. Ну і головне у комедії – гумор – тут якось зовсім не на висоті. Героям не те що не співчуваєш – вони дратують. Як і все, що відбувається у картині. Але вона принаймні грає на полі, де не до болючих тем.

«Раша, гудбай»

А от про цей фільм варто писати не у рецензії, а у звернені в СБУ. Хоча, якщо припустити, що те, що показують у кіно, хоч трохи правда, то працівники СБУ все одно ні на що не здатні. Вони добродушні та вайлуваті, не надто кмітливі та якісь мляві. Словом, повністю відповідають уявленням про недалеких «хохлів». Уявленням російського кінематографа. От тільки цей фільм знімали в Україні та про Україну. Більше того, назвали його «щепленням від русского міра». Він знятий студією «Квартал 95». Режисером виступив Олексій Кирющенко, який відомий роботами «Моя прекрасна нянька», «Слуга народу» та «Слуга народу 2».

Головна героїня Рита працює телеведучою на пропагандистському каналі так званої ДНР, а її чоловік – агент ФСБ. Коли почалось повномасштабне вторгнення та бомбардування Горлівки (не питайте), а до міста входить РДК, вона з сином сідає у потяг до Москви, але прокидається в Ужгороді. Так, прямий потяг з Горлівки до Ужгорода у 2023 році – чому ж ні. На Закарпатті вона знаходить свою сестру та старе кохання і повністю змінює свої переконання. Вона виступає у прямому ефірі російського телеканалу (знову не питайте), а звершується усе гепі-ендом.

Повторюся, що для комедії вірогідність подій завжди є чимось умовним. Проте у 2025 році те, що показують на екрані, – явний перебір. Героїні, яка є не просто обманутою мешканкою тимчасово окупованих територій, а пропагандисткою, причетною, зокрема, до репресій, для гепі-енду та отримання українського паспорта достатньо лише однієї промови.

І це ще не все. «Кажи всім, що ми з Мелітополя, ні, краще з Маріуполя і що нас бомбили на “Азовсталі”», – говорить Маргарита своєму сину, коли опиняється в Ужгороді, що викликало чимало обурення серед глядачів. Як і насмішки над мовою. Українською, звісно.

Якщо говорити суто про художню складову, то бачимо відверто погані акторські роботи, слабкий сценарій та безпорадну режисуру. Тема обрана чутлива, на відміну від попередніх згаданих фільмів, але методи її реалізації залишаються незмінними: недбалість, кітч та поганий смак.

Згадані картини є показовими, проте далеко не поодинокими зразками. Вони принаймні піддаються хоч якимсь критиці та аналізу. Цей список, на жаль, набагато довший і має тенденції до збільшення – як у повнометражному кіно, так і у серіалах. Головною проблемою такої ситуації, як виглядає, є ставлення до глядачів як до не надто вибагливої аудиторії, яку можна і треба бавити чимось, склепаним за кілька гривень на коліні. У цьому випадку кількість не має шансів перейти у якість, проте вона лавиною зносить усі спроби зробити щось хоч трошки краще.

На головному фото – кадр з фільму «Раша, гудбай».

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1627769 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1627769{
margin: 0!important;
}

.mobile-branding-wrapper {
display: flex;
align-items: center;
aspect-ratio: 1/0.93;
}
}

Ведучою церемонії вже другий рік поспіль стала американська акторка Ніккі Глейзер. Традиційно під час церемонії було чимало політичних заяв, зокрема проти діяльності Імміграційної та митної поліції США (ICE), агент якої застрелив 37-річну поетку Рене Гуд.

Переможці «Золотого глобуса 2026»

айкращий фільм-драма

• «Гамнет»

Найкраща комедія або мюзикл

• «Одна битва за іншою»

Найкращий режисер

• Пол Томас Андерсон, «Одна битва за іншою»

Найкращий сценарій

• «Одна битва за іншою»

Найкращий актор у драмі

• Ваґнер Мора, «Таємний агент»

Найкраща акторка у драмі

• Джессі Баклі, «Гамнет»

Найкращий актор у комедії чи мюзиклу

• Тімоті Шаламе, «Марті Супрім»

Найкраща акторка у комедії чи мюзиклу

• Роуз Бірн, «Я не залізна»

Найкраща акторка другого плану

• Теяна Тейлор, «Одна битва за іншою»

Найкращий актор другого плану

• Стеллан Скашгард, «Сентиментальна цінність»

Найращий мультфільм

• «Кейпоп-мисливиці на демонів»

Найкращий міжнародний фільм

• «Таємний агент»

Приз за досягнення у прокаті

• «Грішники»

Найкращий саундтрек

• «Грішники»

Найкраща оригінальна пісня

• Golden, «Кейпоп-мисливиць на демонів»

Найкращий драматичний серіал

• «Лікарня Пітт»

Найкращий комедійний серіал

• «Кіностудія»

Найкращий мінісеріал

• «Юнацтво»

Найкращий актор у драматичному серіалі

• Ноа Вайл, «Лікарня Пітт»

Найкраща акторка у драматичному серіалі

• Рей Сіґорн, «Єдина»

Найкраща акторка у комедійному серіалі

• Джин Смарт, «Хитрощі»

Найкращий актор у комедійному серіалі

• Сет Роґен, «Кіностудія»

Найкраща акторка у мінісеріалі

• Мішель Вільямс, «Вмерти заради сексу»

Найкращий актор у мінісеріалі

• Стівен Грем, «Юнацтво»

Найкраща акторка другого плану в серіалі

• Ерін Догерті, «Юнацтво»

Найкращий актор другого пла у серіалі

• Овен Купер, «Юнацтво»

@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1627782 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1627782{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { display: flex; align-items: center; aspect-ratio: 1/0.93; } }

Вперше за роки незалежності України нащадки Всеволода Нестайка довірили права на екранізацію цього твору. Тож історія про двох найкращих друзів, які мріють про славу, але замість героїчних подвигів потрапляють у кумедні ситуації, незабаром стане повнометражним фільмом.

Режисерами майбутньої стрічки стануть Роман Краснощок та Антон Чистяков. У їхньому доробку – кілька короткометражних фільмів з фестивальними нагородами, а також документальна стрічка «Ми вдома», у якій закадровий текст озвучив Стівен Фрай. Фільм за мотивами книги «Тореадори з Васюківки» для режисерів є першою повнометражною ігровою роботою – і водночас історією, з якою вони мають глибокий особистий зв’язок: це їхня улюблена книга дитинства, екранізацію якої вони мріяли побачити ще з 12 років.

«Для нас велика честь отримати довіру родини Всеволода Нестайка і можливість працювати з книгою, яка формувала уявлення про дружбу і взаємну підтримку для мільйонів українців. Ми віримо в нашу команду режисерів і переконані, що їхня енергія та відданість матеріалу дозволять створити справді живу, смішну й чесну історію про українське дитинство», – говорить співпродюсерка фільму Анна Яценко.

Анна та Володимир Яценки (фото ForeFilms)

Наразі команда ForeFilms завершила юридичне оформлення прав та офіційно розпочинає роботу над фільмом.

ForeFilms – український кінопродакшн, заснований у 2020 році Анною Яценко та Володимиром Яценком. Компанія працювала над такими фільмами, як «Люксембург, Люксембург» Антоніо Лукіча, «Я і Фелікс» Ірини Цілик, «Відблиск» Валентина Васяновича, а також стрічкою «Ти – космос» Павла Острікова, який все ще можна побачити на великому екрані.

«Тореадори з Васюківки» – трилогія українського письменника Всеволода Нестайка, написана у 1963-1970 роках. Двоє друзів, Ява та Павлуша, що живуть у селі, бажають прославитися на весь світ. Для цього вони намагаються стати тореадорами, зловити іноземних шпигунів, підкорити Київ та багато чого іншого.

Нове ілюстроване видання книги побачило світ у видавництві «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га». У 2004 році Всеволод Нестайко дещо змінив текст, вилучивши ідеологічні радянські нашарування, застарілі вислови та незрозумілі сучасному читачу деталі й додав нові сюжетні лінії.

Роман Краснощок та Антон Чистяков зняли документальний фільм «Ми вдома» про дітей, що були вимушені евакуюватися внаслідок війни до Українських Карпат. Оповідачем у фільмі є британський актор Стівен Фрай. Також разом вони знімали короткометражки «Між рядками», «Останній день юності», «Виховання висотою».

Перша екранізація «Тореадорів з Васюківки» була знята у 1965 році. Це був короткометражний фільм за одним з епізодів книжки (режисер Самарій Зелікін). Також за екранізацію брався Віктор Іванов («За двома зайцями», «Сто тисяч»), але фільм не вийшов через радянську цензуру.

@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1627759 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1627759{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { display: flex; align-items: center; aspect-ratio: 1/0.93; } }

12 січня, понеділок

Концерт «Хор «Гомін». Той самий щедрик»

Хор «Гомін» (фото Львівського органного залу)

Невтомний хор «Гомін» пропонує своїм шанувальникам спеціальну програму «Той самий Щедрик». Хор виконає колядки та щедрівки. Концерти також відбудеться 13 та 14 січня.

Театр ім. М. Заньковецької, (17:00; 20:00) вул. Лесі Українки, 1

13 січня, вівторок

Презентація футуристичних видань «Приватної колекції»

Михайль Семенко

У серії «Приватна колекція» відбудеться презентація футуристичних видань за участі упорядника і видавця Василя Ґабора. Будуть представлені книги «Семенко у Львові», «Семафор у Майбутнє» та «Футуродеролахоманія».

Ці три видання пропонують унікальний погляд на феномен українського футуризму та його головну постать – Михайля Семенка. Книга «Семенко у Львові» вперше розкриває маловідомі факти про перебування батька українського футуризму у місті Лева. «Семафор у Майбутнє» є вагомим внеском у дослідження авангардного мистецтва, тоді як «Футуродеролахоманія» пропонує читачам епатажний і незвичайний погляд на футуристичні експерименти.

Одразу після презентації студенти відділів хорового диригування, вокального та народного відділів Львівського музичного фахового коледжу ім. Станіслава Людкевича підготували вертеп.

Фотомузей, 18:00

14 січня, середа

«Я прокинусь, коли висплюсь: короткометражки від Wiz-Art»

Кадр з фільму «Не спиться

Кінофестиваль Wiz-Art підготував програму фільмів про стан, коли ти ще не тут, але вже не там. Таке знайоме відчуття на початку року. Покажуть короткометражки з України, Філіппін, Німеччини, Японії про сон, безсоння, пробудження і марення.

• «Додаткові сцени», Роман Хімей, Ярема Малащук, Україна
• «Незавірений документ», Нахі Чан, Сімін Лі, Їн Вань, Хао Ван, Франція.
• «Я прокинусь, коли висплюсь», Сігі Ґолан, Ізраїль
• «Поцілунок метелика», Зохар Двір, Німеччина.
• Vox Humana, Дон Джозефус Рафаель Еблахан, Філіппіни.
• «Аномалія», Артурс Вобліковс, Латвія.
• «Не спиться», Інцзі Чжоу, Японія.
• «Вони передають послання», Маріано Шендорф, Іспанія.

Палаці мистецтв, 18:30

Показ фільму «Памфір»

Кадр з фільму «Памфіря

Безкоштовний показ фільму «Памфір» з обговоренням з режисером Дмитром Сухолитким-Собчуком. Світова прем’єра фільму (на головному фото) відбулася на Каннському кінофестивалі, у програмі «Двотижневик режисерів». Це історія колишнього контрабандиста Памфіра, що повернувся додому із заробітків. Проблеми у родині змусили його знову взятись за старе. Головні ролі у фільмі зіграли Олександр Яцентюк. Соломія Кирилова, Олена Хохлаткіна та інші.

Jam Factory Art Center, 18:30

15 січня, четвер

Презентація перевидання роману «Дванадцять обручів» Юрія Андруховича

Роман Юрія Андруховича «Дванадцять обручів» перевидало видавництво Vivat. Нове видання презентують у Львові.

Австрійський фотограф Карл-Йозеф Цумбруннен приїжджає до України, щоб віднайти себе і своє призначення. В химерній мандрівці його супроводжують перекладачка Рома Воронич із майже дорослою донькою й чоловіком-поетом, професор Доктор, дві стриптизерки та режисер – постановник відеокліпів. Прибувши до вельми дивного карпатського готелю – колишньої метеостанції, — товариство опиняється на межі містичного потойбіччя. Окреме місце в романі посідає образ українського поета Богдана-Ігоря Антонича.

У події візьмуть участь:

• Юрій Андрухович, автор, письменник і перекладач.
• Данило Ільницький, літературознавець, есеїст, викладач УКУ.
• Андрій Сайчук, український журналіст та телеведучий.

Вхід вільний за попередньою реєстрацією.

Львівська обласна бібліотека для юнацтва ім. Романа Іваничука, 19:00

16 січня, п’ятниця

Моновистава «Нахмет Ісмаїлов «Чому Я?»

Нахмет Ісмаїлов (фото з фейсбуку Нахмета Ісмаїлова)

Це історія чоловіка, який пройшов окупацію, полон і катування, але не втратив віри, людяності й здатності сміятися. Автобіографічна розповідь азербайджанця, який в душі – українець.
Герой ділиться своїм шляхом:

• як зберегти внутрішню рівновагу, коли навколо – війна;
• як віра й гумор допомагають вижити там, де, здається, неможливо;
• як перетворити біль на силу, а досвід – на натхнення для інших.

Це не просто сповідь — це відповідь на питання, які кожен із нас хоча б раз собі ставив: «Чому Я?»

Центр Довженка, 19:00

17 січня, субота

Вистава «Візьми зараз із собою»

Вистава «Візьми зараз із собою» (фото Jam Factory Art Center)

Дія вистави «Візьми зараз із собою» розгортається у львівському районі Підзамче. Перед початком роботи над п’єсою та перформансом команда знайомилася з історією району, місцевими мешканцями та культурними ландшафтами довкола артцентру.

Це вистава у жанрі перформативного прощання, де використовуються лише аналогові мультимедіа. Без сценічного світла, у теплому світлі торшерних ламп ми відчуємо себе наче у знайомій квартирі. Станемо свідками діалогів старих друзів, з якими можна сміятися, ностальгувати та думати про майбутнє. Майбутнє прощання. На основі п’єси Дмитра Левицького «Прийшло три каліки»

Команда вистави:

• Режисер: Алін Уберті
• Сценограф, художник костюмів і світла: Космін Станку
• Актор(к)и: Анастасія Лісовська, Василь Василик, Олег Онещак
• Композиторка: Альона Кома

Jam Factory Art Center, 19:00

18 січня, неділя

Концерт Zwyntar

Zwyntar грає в таких стилях як дарк-кантрі, готик-американа, саузерн-рок та мертво-фолк, співає балади про гріхи та спокуту, життя і смерть, земне та вічне.

Саме оригінальне поєднання традиційного американського звучання із українською лірикою робить гурт упізнаваним, а кожен концерт нагадує чи то протестантську месу, чи свято на мексиканський Día de los Muertos.

Malevich, 18:30

@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1627827 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1627827{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { display: flex; align-items: center; aspect-ratio: 1/0.93; } }

• культура і традиції, пов’язані з Великодніми обрядовими хлібами на Буковині;

• традиція приготування та споживання киселиці в лемківській спільноті;

• кривулька – лемківська жіноча нагрудна прикраса.

Киселиця – це суп або напій з вівсяного борошна чи крупи на заквасці, який доповнювали картоплею, грибами чи бринзою. Це традиційна страва не лише лемків, але й бойків.

Кривулька або кривуля – лемківська жіноча прикраса у формі кола, плетена з бісеру. Кривулю носять на грудях, плечах і спині, як широкий комір. Орнамент лемківських кривульок зазвичай геометричний, з насиченими та контрастними кольорами, серед яких переважав червоний – колір-оберіг, який гармоніює з вишиванками.

Лемкині у народних строях і з кривульками на шиї

Лемки – етнографічна група українців, що проживають у карпатських Бескидах в межах України, Польщі та Словаччини. Після Другої світової війни лемків переселили з південно-східної Польщі в Україну або північні регіони Польщі, небагато зразків їхньої архітектури є музейними експонатами.

Нагадаємо, у Національному переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України вже є 120 елементів з різних регіонів України.