Сюжет. Дві дівчини мормонки, перебуваючи в церковній місії, обходять будинки потенційних прихожан, роздаючи брошури та проводячи роз’яснювальні бесіди. Вони потрапляють до будинку до чарівного усміхненого літнього чоловіка, який на недільній службі в парафії виявляв інтерес до мормонів. Погодившись на його пропозицію випити чаю з чорничним пирогом, дівчата заходять до нього додому, навіть не підозрюючи, що потрапили в смертельну пастку, вибратися з якої живими майже неможливо.

Одразу після перегляду я поставила фільму 1 бал з 10. Мені було погано фізично. Щось на зразок панічної атаки. Почуття безпорадності та страху за себе, за близьких. Як уберегти себе, як захистити дітей, як навіяти їм, що не можна довіряти незнайомим людям. Що навіть найчарівніший літній сусід насправді може бути маніяком. Пару днів прокручувала все в голові й зрозуміла, що фільм зроблено майстерно і заслуговує на найвищий бал. Нас глядачів майстерно провели через цю історію кілька разів даючи надію на хепі-енд і забираючи її. Фінал неоднозначний, принаймні для однієї з героїнь.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

Зупинюся більш докладно на кількох моментах

По-перше, чергове моє браво і бурхливі оплески Х’ю Гранту. Пам’ятаю в молодості це був найнелюбіміший мій актор, присутність якого у фільмі означала, що я цей фільм дивитися не буду. І ось останні років 5-6 він не перестає мене дивувати — кожен створений ним образ чіпляє, залишається в пам’яті. Тепер я чекаю кожен новий фільм з ним і ще жодного разу не була розчарована. Чи то він з віком вийшов на якийсь неймовірний рівень майстерності, чи то я подорослішала, чи то всі разом ми змінилися. Після перегляду фільму я прочитала, що цю роль писали спеціально для нього і, на мою думку, впорався він з нею ідеально.

По-друге, мормони. Звичайно, знала про цей релігійний рух до фільму, але без подробиць. Не можу не погодитися з героєм Х’ю Гранта — засновник общини мормонів викликає масу питань і сумнівів і в його компетенції, і в його благочесті, і в його справжніх цілях.

По-третє, надія на хепі-енд. Автори фільму занурюють нас у цей кошмар поступово. Спочатку ми відчуваємо легке занепокоєння в сцені приходу дівчат до будинку містера Ріда (Х’ю Грант). Непояснене занепокоєння: перед нами інтелігентна літня людина, усміхнена, чарівна, що жадає нових знань — немає причин для тривоги або страху, але почуття тривоги виникає одразу, як тільки дівчата в обхід встановленого протоколу відвідувань потенційних прихожан, заходять до будинку не переконавшись, що в будинку є жінка. Одразу стає зрозуміло, що це страшна помилка. Я не шукала жодної інформації про фільм перед переглядом, все, що я знала — що в головній ролі Х’ю Грант і що, судячи з назви, фільм про релігію. Тому, коли містер Рід починає свою релігійну балаканину, я подумала, що все чого він хоче від дівчат — зречення від їхньої релігії, він покаже їм як швидко вони відступили і що їхня віра не істинна і відпустить їх. Потім нам показали відкрито покладений канцелярський ніж, одночасно накал пристрастей у кімнаті досяг свого піку, і я сподівалася, що він хоче спровокувати їх напасти на нього — знову ж таки покаже їм як слабкі вони, як мало в них віри і як мало треба, щоб вони перетворилися на вбивць і на цьому все закінчиться. Коли дівчатка вже опинилися в підвалі і стало зрозуміло, що нічим хорошим це точно не закінчиться, з’явився настоятель їхньої церкви і виникла надія, що він побачить велосипеди дівчаток або почує їхні крики і врятує, але й цій надії не судилося збутися. Подальші події у фільмі — нескінченний кошмар. Але нас майстерно провели по всіх цих станах: надія — розчарування — надія — розчарування — надія — кошмар. Віддамо належне сценаристам і режисеру, фільм вийшов запам’ятовуваний з довгим післясмаком.

По-четверте, фінал. Відкритий, незрозумілий. Можна трактувати по-різному. Одна з дівчат вибирається назовні, але вона серйозно поранена і без термінової медичної допомоги загине. При цьому телефон чомусь не ловить сигнал. Коли він не працював у будинку цьому було пояснення — будинок обшитий металом з метою не пропускати жодні сигнали в будинок і з нього, але чому телефон не ловить на вулиці? Або все-таки це не вулиця і дівчина, загинувши, перемістилася в інший світ? На кисть її руки сідає метелик. Точнісінько як вона описувала подрузі, що після смерті перетвориться на метелика і буде сідати на пальці рук коханим людям, щоб вони точно знали, що це вона. Що означає цей метелик? Що це її загибла подруга дає про себе знати? Але метелик зникає, наче його і не було. Ніби це була галюцинація. А чи вибралася наша дівчина? Або вона залишається в тому жахливому підвалі і це її видіння перед смертю?

Звичайно, у фільмі є свої дивності та нелогічності. Скажімо історія з підміною провидиці, в тому вигляді в якому нам її показали вона неможлива. Дівчат не було біля столу кілька хвилин, неможливо за такий короткий час: відсунути стіл (з грюкотом), відкрити залізний люк (з грюкотом), скинути труп, вилізти іншій жінці, закрити люк (з грюкотом), повернути стіл (з грюкотом) і при цьому дівчатка, які знаходяться буквально поруч, нічого не почули. Потім ці жінки в клітках у підвалі. Очевидно, вони опинилися там так само, як і наші дівчата, невже їх ніхто не шукає? Немає повідомлень по телебаченню, що конкретно в цьому місті в цьому районі зникають жінки? Невже ніхто не знає з місцевих історію цього будинку, що там у скелі є підвал, ну не сам же містер Рід його довбав пів життя, це робили будівельники. Це, звичайно, дрібниці, але ось такі питання все одно виникли при перегляді.

Релігійні міркування містера Ріда мене не зацікавили зовсім, ну тільки лише їхня мала частина, де він піддає сумнівам особистість і компетентність засновника релігійного руху мормонів, в цій частині погоджуся, а все інше — балаканина, не більше того.

Що хотів усією цією історією сказати автор? Може бути я невірно почула автора, але на мою думку головне — не порушуйте протоколів з безпеки, вони всі написані кров’ю. Сказано вам не заходити до будинку до чоловіка, якщо ви не бачите там жінку, значить заходити не можна. Хоча конкретно в даній історії роль дружини могла зіграти одна з полонянок, вони налякані, психологічно пригнічені, роблять все, що містер Рід їм велить.

Рекомендую чи до перегляду? Так, особливо юному поколінню, щоб вони усвідомлювали, що за чарівною посмішкою може ховатися монстр, і що не треба довіряти незнайомим людям.

(()=>{const b=document.getElementById(“shareBtn”);
if(!navigator.share)return b.closest(“.article-share”)?.remove();
b.onclick=async()=>{try{await navigator.share({
title:document.title,
text:document.querySelector(“h1″)?.innerText||”Поділитися статтею”,
url:location.href})}catch(e){}}})();

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1625931 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1625931{
margin: 0!important;
}

.mobile-branding-wrapper {
display: flex;
align-items: center;
aspect-ratio: 1/0.93;
}
}

***

Розділ 5. Життєва наука

Сьогодні всі діти зобов’язані ходити до школи хоча б до дев’ятого класу. Багато з вас закінчать (або вже закінчили) одинадцятий клас. Але обов’язкова освіта з’явилася не так давно. Ще якихось сто двадцять років тому два класи вже були хорошою освітою, а з чотирма класами людина навіть могла почати вчителювати сама. Та й школи були далеко не всюди ‒ часто дітям доводилося проходити по десятку кілометрів до сусіднього села.

Втім, навіть якщо школа була близько і вчитися треба було тільки два роки, більшість дітей ніколи не сиділа за партою й не мала освіти. Одна буковинська приказка добре пояснює, чому так: «Дай, Боже, дитину, най хоть відпочину». З казок та інших історій ви можете знати, що в незаможних людей частіше було багато дітей. Начебто нелогічно, але насправді це дуже легко пояснити. Люди народжували не тому, що їм просто хотілося більше дітей. Основними причинами було погане знання анатомії та потреба робочих рук у сім’ї.

Якщо ви коли-небудь допомагали на городі, то маєте розуміти, про що мова. Що більше людей працює, то швидше й ефективніше робиться справа. Наприклад, для сім’ї з двох осіб так само треба було б орати й засівати поле, сапати, полоти, збирати врожай та готувати його до зими. Для сім’ї з п’ятнадцяти осіб, де діти могли ставати до певної праці вже з шести-восьми років, усі ці процеси давалися швидше, незважаючи на те, що ротів годувати, відповідно, доводилося більше. Або, скажімо, щоб зварити борщу чи спекти хліба на двох, треба було розпалювати піч так само, як і на десятьох.

Через це люди часто посилали до школи тільки деяких дітей, переважно ‒ молодших. Старші, звісно, швидше ставали дорослими, а тому й більш помічними. Батьки не могли дозволити собі віддати їх бодай на два роки в науку, бо інакше сім’ї не було б що їсти. Навіть якщо найстарша дитина була кмітливою, талановитою і хотіла вчитися, школа для неї могла бути просто недоступна.

Проте це не означає, що люди нічого не знали. Ми вже розповіли, як діти з наймолодшого віку вивчали різні ремесла та життєві мудрості. До вісімнадцяти років пересічні селяни вміли обробляти поле, доглядати худобу, майструвати та ремонтувати нехитре приладдя і меблі, будувати прості хати, а також розпізнавати рослини, ягоди і гриби. Якщо село було біля річки, то ще й рибалити. І це крім основного заняття, яким люди заробляли на прожиття ‒ наприклад, ковальства чи кушнірства.

Була ще одна річ, яку вміли майже всі, ‒ рахувати. Звісно, настільки складних обчислень, як на уроках алгебри, у селі не вивчали, але рахувати гроші все ж було потрібно. А крім грошей ‒ тямити в різних мірах. Знати, скільки збіжжя потрібно, щоби прогодувати родину, а скільки зберегти на посів. Знати, скільки сіна заготувати худобі на зиму. Вміти виміряти поле чи землю для зведення хати. Цього не навчали в школах, але без цього знання годі було прожити.

Сьогодні ми вчимося рахувати в десятковій системі ‒ у нас десять основних цифр, і лічити завжди зручніше, коли число ділиться на десять. У метрі ‒ сто сантиметрів, у кілограмі ‒ сто грамів, гектар ‒ це квадрат сто на сто метрів… Словом, куди не глянь ‒ усюди десятки. Колись люди такого рахунку не знали, тому лічили мірами, які підказувала природа. Ці міри не були однаковими в різних країнах, але вони завжди були, що називається, під рукою. Ось деякі з них:

Сажень ‒ від слова «сягати», умовна відстань між розведеними в сторони руками. Пізніше сажень стандартизували, він дорівнював 180-ти, а ще пізніше 216-ти см.

Верста ‒ це п’ятсот сажнів. Ця міра позначала довжину поля ‒ відстань між двома поворотами плуга. Тому й «верста» ‒ від «повертати».

Морґами вимірювали площу поля. Один морґ ‒ це ділянка, яку одна людина могла зорати волами або кіньми за робочий день. За сучасними мірками це від половини до півтора гектара.

Таке життя, без уміння читати й писати і без змоги вчитися, чекало багатьох дітей. Але не всіх. Декому вдавалося піти до школи. А дехто знаходив собі геть неочікуваних вчителів. І вірите чи ні, а троє з наших героїв і справді здобули собі таку випадкову освіту.

Відомий французький письменник за свої 30 років у літературі написав величезну кількість творів, більша частина яких увійшла в цикл “Людська комедія”. Не всі твори однаково вдалі, але Бальзак — занадто великий і важливий письменник, щоб його ігнорувати. Цей матеріал покликаний допомогти розібратися і стане орієнтиром, з яких творів почати.

Сьогодні я вирішив підготувати невеликий путівник творчістю Бальзака, бо чудово розумію, що стикаючись з масивом його текстів, дуже складно зрозуміти, з чого почати, чим продовжити і на чому закінчити знайомство. Так сталося, що свого часу я прочитав зібрання у 24 томах.

Основу творчості Бальзака становить цикл творів “Людська комедія”, до якої входять повісті, романи, оповідання і навіть філософські есе. “Комедію” об’єднують наскрізні персонажі, які мандрують з роману в роман, стаючи то головними дійовими особами, то другорядними, а то й взагалі, згадуються мимохідь. Звісно, для сучасної людини читати 24 томи одного автора, загалом майже 12 000 сторінок — це надмірно багато. Але творчість Бальзака пропускати злочинно, а тому я виділю кілька етапів знайомства з цим французьким письменником і дам напрямки для занурення в світ Парижа Оноре де Бальзака.

Чи знаєте ви? Цикл “Людська комедія” був написаний як діалог з великим твором Данте Аліг’єрі “Божественна комедія”. Бальзак, як один із засновників реалістичного стилю, протиставляє світ Парижа тричастинному світу італійського поета. Для Бальзака Пекло, Рай і Чистилище містяться в одному місці й перемішані так, що не завжди можна розрізнити чіткі межі.

Отже, розділимо наше знайомство з творчістю Бальзака на три етапи.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

Для ознайомлення

Це буде невеликий етап, після якого ви вирішите — а чи Бальзак взагалі мій автор.

Повість “Гобсек”

Чудовий приклад короткої повісті з безліччю ліній. Це квінтесенція гостросюжетної прози, захованої в чудовий стиль Бальзака. Історія про лихваря і те, який вплив він має на “багатих” аристократів. Крім того, тут продемонстрована метафізична боротьба старих дворян і буржуазії, що піднімає голову. Почалася вона з Бальзака, а закінчилася Прустом і повною перемогою золота над аристократичним походженням.

Оповідання “Сарразін”

Це стилістично ідеальне оповідання, побудоване як розповідь у розповіді, розкриває історію молодого скульптора Сарразіна, який у Римі до нестями закохується в загадкову оперну діву Ла Дзамбінеллу. Його пристрасть межує з одержимістю, він бачить у ній втілення ідеальної краси. Проте за блискучим фасадом театрального світу ховається шокуюча таємниця, яка стосується самої природи його коханої. Бальзак майстерно досліджує межі між мистецтвом і життям, ілюзією та реальністю, чоловічим і жіночим. Тим, хто цікавиться філологією і філософією постмодернізму — обов’язково прочитати на додачу.

Роман “Втрачені ілюзії”

Один із найкращих романів у “Людській комедії”, що розповідає про долю юнака на ім’я Люсьєн де Рюбампре. Тут і Париж, що пожирає всіх, і те, як захоплена юність під дією пороку перетворюється на щось огидне і занепале. Про те, яким жорстоким є літературний, театральний і журналістський світ. Про те, як преса і слово правлять усім. А як світла сторона зображені чесні і працьовиті люди, які зберігають себе і відданість своїй сім’ї попри все. Вдалий повчальний роман для молоді.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

Просунута стадія знайомства

Якщо ви прочитали попередні рекомендації і вам захотілося ще, або залишилися сумніви, то варто продовжити ознайомлення за допомогою ось цих творів.

Роман “Батько Горіо”

Зворушлива розповідь про стосунки батьків і дітей, де в батьках стільки ніжної жертовності, а в дітях — невдячності. Образ Горіо є антиподом образу батька Сешара з “Утрачених ілюзій”. Взагалі, Бальзак часто дивиться на одне явище з двох боків, створюючи таким чином повну картину. Крім того, для тих, хто стежить за персонажами, тут розкривається передісторія Вотрена і Растіньяка.

Роман “Блиск і злидні куртизанок”

Продовження історії Люсьєна з “Утрачених ілюзій”. Тут ще більшою мірою розкривається нарив буржуазного суспільства через тіньовий світ проституції та лицемірство аристократичних родин. А з погляду етики показано, що падіння моралі може бути нескінченним. Якщо “Втрачені ілюзії” — це роман про те, чого краще не робити, то “Блиск і злидні” — про те, що буде, якщо все-таки вчиниш підло.

Роман “Тридцятирічна жінка”

Саме від цього роману походить крилатий вислів: “Жінка бальзаківського віку”. Досить типовий роман пристрастей, нещасного кохання і долі жінки того часу. Однак це чудовий твір, написаний у вишуканому бальзаківському стилі, який змусить не тільки віддатися почуттям, але й замислитися над жіночою долею.

Роман “Шагренева шкіра”

Філософський роман, присвячений геніям та їхнім угодам з нечистою силою. Дуже сильний образ, що перегукується з “Фаустом” Ґете. Роман порушує питання: наскільки творець може бути незалежним не тільки від світу земного, його пристрастей, виживання, але й від світу потойбічного. Один із небагатьох містичних романів Бальзака, що розповідає про те, що будь-яке бажання має свою ціну, і часом — найвищу.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

Насичуємося Бальзаком повністю

Опанувавши книги з цього списку, можете сміливо заявляти всім, що маєте чудове уявлення про творчість Бальзака. Хоча, звісно, у нього залишилося ще чимало творів. Якщо і після цього здасться замало, то читайте вже все поспіль, не пропускаючи нічого.

Оповідання “Банкірський дім Нусінгена”

Це справжній майстер-клас із фінансового цинізму, поданий у формі розлогої бесіди за вечерею. На ваших очах один із наскрізних персонажів “Комедії”, цинік Біо, розкриває механізм збагачення барона Нусінгена — одного з наймогутніших фінансистів бальзаківського світу. Це не просто історія про жадібність, а детальна інструкція зі створення фіктивного капіталу, гри на біржі та маніпуляцій, що дозволяють “законно” відібрати гроші в тисяч людей через серію фіктивних банкрутств. Твір демонструє, що принципи великих фінансових афер за два століття майже не змінилися, і є ключем до розуміння економічного двигуна, що рухає багатьма героями “Людської комедії”, включно з Растіньяком.

Роман “Євгенія Гранде”

Це чудовий твір про справжню сильну жінку. Її історія — це трагедія доброї душі в світі жадібності. У центрі роману — образ батька Євгенії, Фелікса Гранде, одного з наймогутніших і найяскравіших скнар у світовій літературі. Його патологічна жадібність перетворює дім на в’язницю, а життя доньки — на суцільну жертву. Бальзак майстерно показує, як щире і чисте кохання дівчини розбивається об стіну розрахунку та цинізму. Це глибокий аналіз влади золота над людською душею та дослідження провінційного життя, де всі почуття і стосунки вимірюються грошима.

Роман “Полковник Шабер”

А ось цей твір — один із моїх улюблених, історія про “живого мерця”. Полковник Шабер, герой наполеонівських війн, якого офіційно поховали після битви під Ейлау, повертається до Парижа. Він знаходить свою дружину, яка успадкувала весь його статок, у новому шлюбі з аристократом. Для неї його повернення — це катастрофа, що загрожує її новому статусу. Це гострий конфлікт між епохою героїчного минулого та новою добою Реставрації, де честь і слава поступилися місцем юридичним хитрощам та фінансовому розрахунку. Вся історія розгортається на очах у адвоката Дервіля, одного з ключових персонажів “Людської комедії”, який стає свідком цієї людської драми. Повість змушує замислитися над тим, що таке справжня гідність і на що готова піти людина, аби зберегти своє ім’я, навіть якщо для цього доведеться відмовитися від усього світу.

(()=>{const b=document.getElementById(“shareBtn”);
if(!navigator.share)return b.closest(“.article-share”)?.remove();
b.onclick=async()=>{try{await navigator.share({
title:document.title,
text:document.querySelector(“h1″)?.innerText||”Поділитися статтею”,
url:location.href})}catch(e){}}})();

@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1625929 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1625929{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { display: flex; align-items: center; aspect-ratio: 1/0.93; } }

Це, ймовірно, ваш найемоційніший фільм. Що надихнуло вас на цю історію, і що було для вас найбільшим викликом?

Мені здається, що ми закладали фундамент для цієї історії вже давно. У першому фільмі ми створили світ і доволі просту історію кохання, адже наша увага була спрямована назовні – на все, що нас оточувало, на нових істот. Це було щось шокуюче нове, раніше такого ніхто не бачив. Навіть я сам ніколи не робив нічого подібного.

Джеймс Кемерон (фото The Golden Globe)

У другому фільмі ми показали інші частини цього світу, ускладнили сюжет, ввели нових персонажів – тулкунів, народ Рифу і так далі.

У новому фільмі ми переходимо на ще складніший рівень, представляючи Народ Попелу. Але водночас після трагічної події у другій частині – смерті старшого сина – для мене було надзвичайно важливо емоційно заземлити цю історію. Візуально фільм надзвичайно фантастичний, у буквальному сенсі цього слова, як фантасмагорія. Тому я хотів, щоб він був укорінений у справжніх людських реакціях на травму, втрату, горе.

Комерційне кіно зазвичай легковажно обходиться з такими речами. Найчастіше у фільмі хтось помирає, наприклад дружина, а чоловік одразу вирушає у криваву помсту, і ми дві години захоплюємося цим насильством. Я не вважаю, що масове кіно чесно й по-справжньому говорить про втрату. За останні десять років у моєму особистому житті було багато втрат. І горе не зникає миттєво. Воно не є просто спусковим гачком для дії.

У новому фільмі Нейтірі стає значно темнішою, а історія загалом набуває глибшого емоційного виміру. Чому для вас було важливо піти саме в цьому напрямку?

У цьому фільмі Нейтірі справді занурюється в ненависть, і це робить її певною мірою расисткою. Їй доводиться пройти складний внутрішній шлях, аби знову навчитися бачити людей за їхніми цінностями, за добром, яке є всередині них, незалежно від кольору шкіри чи інших зовнішніх ознак. Я відчув, що після двох фільмів, які створили основу цього світу, ми нарешті можемо дозволити собі значно глибше зануритися в характери та емоції персонажів.

Ви неодноразово говорили про недооціненість акторської гри в «Аватарі». Що саме, на вашу думку, глядачі та індустрія досі не розуміють?

Те, що ми робимо в павільйоні з технологією захоплення руху, без перебільшення є однією з найкращих робіт у кар’єрах цих акторів. Ми говоримо про лауреатів премії «Оскар» – Кейт Вінслет і Зої Салдану, а також триразову номінантку Сігурні Вівер. Вони самі скажуть вам, що це одні з їхніх найсильніших ролей, але ці роботи часто залишаються недооціненими.

Кіноіндустрія та акторська спільнота довгий час сприймали це як «не справжню» акторську гру, а якусь незрозумілу анімацію. Насправді причина проста: неможливо зрозуміти те, з чим ти ніколи не стикався. Я свідомо довгий час приховував наш процес, аби не руйнувати магію для глядачів, але згодом усвідомив, що цим завдав несправедливості акторам.

Я й досі час від часу читаю в медіа, що Сігурні Вівер «озвучила» Кірі. Вона не озвучувала Кірі. Вона виконувала цю роль протягом вісімнадцяти місяців. Для порівняння: зйомки «Титаніка» тривали шість місяців. Тут ми працювали утричі довше. Так, ми одночасно знімали два фільми – другий і третій. Але якби це було лише озвучення, ми б упоралися за кілька днів, а не за місяці чи роки.

Це надзвичайно складний і детальний процес. Ми можемо дозволити собі такий час, тому що сама робота із захопленням гри акторів є відносно недорогою. Фільми «Аватар» коштують дуже дорого, я цього не приховую. Основні витрати йдуть на фінальний етап – створення світу за допомогою комп’ютерної графіки та візуальних ефектів.

На відміну від більшості знімальних процесів, де через високу вартість кожного дня репетиції стискають до мінімуму, ми не поспішаємо. Ми репетируємо щодня, безпосередньо перед зйомками. Щоранку починаємо з обговорення нових сцен. Іноді ми просто сидимо на майданчику, оператори йдуть по каву, а ми говоримо про сцену. У це вкладено багато роздумів і репетиційної роботи.

Потім ми починаємо грати сцену, експериментувати, пробувати різну мізансцену. У живих зйомках я дуже підготовлений режисер, але під час захоплення руху я дозволяю собі повну свободу. Я не роблю попередньої візуалізації, не малюю сторібордів і не вказую акторам, де саме їм стояти.

Я дозволяю акторам самим знаходити сцену. І в якийсь момент я подумав: я ж фактично ховаю за завісою всю цю магію, яка відбувається. Акторська спільнота цього не розуміє. Мені здається, що й медіаспільнота загалом теж цього не усвідомлює, бо ми про це нікому не розповідали. Тож ось чому я говорю про це зараз. Бачите, що ви запустили?
Це як зсув лавини.

А поки цей фільм не вийшов у прокат, не варто нудьгувати! Адже в онлайн-кінотеатрі SWEET.TV можна знайти світові та українські новинки кіно, перевірену часом класику, культові серіали та інші унікальні кінопропозиції. Зі SWEET.TV вечір гарантовано буде цікавим!

Ви створили екосистеми Пандори з нуля. Чи є в біології цього світу якісь деталі, які глядачі зазвичай не помічають або недооцінюють, але які були для вас особливо важливими?

Ми намагалися створити цілісну, логічну екосистему. Нашим головним натхненням, безумовно, слугували біологічні системи нашої власної планети – багаті та надзвичайно різноманітні.

Водночас ми виходили з того, що існують певні правила, які, ймовірно, діятимуть і в інопланетній екосистемі: тварини, що живуть стадами, травоїдні, хижаки – усі вони матимуть певний вигляд і певну будову. Ми багато вивчали біомеханіку того, як еволюція сформувала різні види на Землі. Те саме стосується океану: там обов’язково будуть великі домінантні хижаки, косяки риб. Риби збиваються в косяки не просто так: можливо, виживають не всі, але виживає група.

Отже, існують базові закони природи, біології та екології, яких ми намагалися дотримуватися.

«Аватар» часто сприймають не лише як наукову фантастику, а як емоційну алегорію. Як екосистема Пандори працює на цю ідею і на зв’язок із глядачем?

Є одна річ, про яку, здається, ми ще ніколи не говорили. Коли я вирішив, що на’ві будуть сині – з двома відтінками синього, зі світлими й темними візерунками, – ми подумали: можливо, і рослинність у лісі має бути синьо-зеленою, щоб це виглядало як камуфляж. Але коли ми це спробували, усе виглядало знебарвленим, ніби ми просто наклали синій фільтр на ліс, істот і весь світ.

Кадр з фільму

Тоді ми усвідомили: ми, як люди, які знімають фільм для людської аудиторії в усьому світі, сприймаємо зелений колір певним чином. Зелений означає достаток, життя, весну, ліс, природу. Тож ми вирішили: ліс має бути зеленим.

Але тоді виникає питання: якщо на’ві сині, чому вони не виділяються? Проте ж ліси не бувають помаранчевими, а тигр у них чудово маскується. Усе вирішують візерунки, смуги та структура. Ці принципи ми заклали ще в першому «Аватарі», і вони досі працюють, зокрема у використанні біолюмінесценції вночі.

Ми подумали: нехай це буде інопланетний ліс – чужий, але прекрасний, особливо вночі. Удень ми маємо масштаб і різноманіття, а вночі – красу, магію і відчуття дива. Ми завжди прагнемо зробити фільм «Аватар» майже сновидним досвідом. Ви не спите, ви у свідомості, але вас повністю захоплює історія цих людей. Бо для нас надзвичайно важливо, щоб глядачі сприймали їх саме як людей.
Так, вони заввишки три метри, сині, з котячими носами та вухами, і не зовсім схожі на нас. Але вони достатньо подібні до нас, щоб актори могли емоційно впливати на глядача.

Якби я був абсолютно логічним, я б сказав: ми летимо на іншу планету і знаходимо істот, які не схожі на нас, не рухаються як ми і, ймовірно, навіть не мають двох очей. Можливо, у них було б десять очей – хто знає. Але ми розуміли, що це не викликало б емоційного відгуку в аудиторії.

Кадр з фільму

Тому фільми «Аватар» радше є алегоричною фантазією, ніж жорсткою науковою фантастикою. Якщо згадати, наприклад, «Прибуття» Дені Вільнева – це прекрасний фільм про інопланетну культуру, де істоти не схожі на нас, не мислять як ми і навіть інакше сприймають простір і час. Це справжня наукова фантастика.

«Аватар» же ближчий до алегорії. Ми переносимо дію на далеку планету, щоб мати змогу говорити про проблеми, з якими стикаємося тут, на Землі: ненависть, недовіру, відчуження одне від одного, брак емпатії. Про все те, що я бачу у світі, який, на моїх очах, дедалі більше скочується до ненависті, ізоляції та насильства.

Але, розмістивши історію на іншій планеті, ми уникаємо прямого тригеру – конкретної політики, релігії, мови чи країни. Завдяки цьому фільм може працювати в усьому світі, несучи універсальне послання про відновлення зв’язку, надію, співчуття, любов і, зрештою, про сім’ю.

Я знаю, що трохи відійшов від теми екосистем, але для мене все це пов’язано. Ви не створюєте такий світ без причини. Ви створюєте його заради драматургічної мети – щоб вплинути на глядача.

Ви добре знаєте, як фільми «Аватар» завжди знаходили шлях до глядачів різних культур у всьому світі, і ми цим пишаємося. Для мене основа цього успіху – звернення до речей, які торкаються всіх нас, незалежно від культури, мови чи конкретних локальних проблем. Це і є спільна людська екосистема, про яку ми також маємо думати, так само як і про нашу емоційну екосистему.

Цей новий фільм також здається особливо актуальним для нашого часу. Він нагадав мені про те, що ви згадували раніше: про долю людей, про ненависть, недовіру, а особливо – про долю біженців, мігрантів і переміщених осіб. Чи могли б ви про це розповісти?

Кадр з фільму

Отже, родина Саллі – це люди, яких вигнали з дому через насильство. Джейк Саллі йде, щоб уберегти свій народ, свій лісовий клан. Але це не має значення: ворог переслідує його, шукає саме його. Вони не чіпатимуть оматікайя без потреби, але вони шукають Нейтірі, шукають його родину. Тож у нього є дуже конкретна причина піти. Але будь-хто, хто був змушений покинути свій дім, переживає надзвичайно сильну емоційну травму.

Саме тому ми бачимо Нейтірі на початку фільму, коли вона говорить: «У мене більше немає мого лісу. У мене немає мого народу, з яким я виросла». Вона почувається чужинкою на чужій землі. Вона не з водного народу. І тут є цікавий момент: сама Зої Салдана теж не є «водною людиною». Вона радше як кішка. Вона навчилася затримувати дихання і працювати під водою, і у фільмі виглядає дуже впевнено, але це не її стихія – і вона сама про це скаже.

Тож ми працюємо з темою: де моє місце, де мій дім? А коли я знаходжу місце, де хочу бути, я маю на це право заслужити. Я маю заслужити повагу й прийняття цих людей. Те саме ми бачимо у Спайдера. Він відчайдушно хоче бути на’ві. Він щиро ними захоплюється, фарбує себе в синій колір, намагається стати частиною народу на’ві.

Він намагається стати частиною родини Саллі. Нейтірі цього не приймає, бо вона перебуває у дуже темному внутрішньому стані. Але Спайдера приймає наступне покоління – діти. І ми бачимо важливу тенденцію: інколи ненависть зупиняється на наступному поколінні, або ж, принаймні, її потрібно вивчати й засвоювати заново.

Мене часто запитують: чому цього разу оповідачем історії став Ло’ак? І причина в тому, що в голосі молодого актора Брітена Далтона є біль. Я його чую і відчуваю.

Кадр з фільму

Джейк був нашим оповідачем, але Джейк не може розповісти історію Ло’ака, бо він його не розуміє. Натомість Ло’ак може розповісти історію Джейка – навіть якщо він бачить у батькові легенду, тінь, що нависає над ним.
Його називають Вершником Останньої Тіні не просто так. Коли торук пікірує на тебе і ти відчуваєш його тінь, це останнє, що ти побачиш у житті. Звідси і ця назва. Вершник Останньої Тіні – це Джейк. Але він відкидає довгу тінь на своїх синів і на всіх навколо, бо певний час був легендарною постаттю.

Тут ми говоримо про стосунки між батьком і сином, про відчуття, що тебе не бачать, не визнають. Ло’ак почувається вигнанцем. Іноді навіть у власній родині він відчуває себе чужим.

Чи йдеться про фізичне переміщення, чи просто про відчуття, що ти не знаєш, де твоє місце, ким ти є, або що тобі бракує відчуття власної цінності – усе це ми бачимо сьогодні у багатьох молодих людей. Можливо, навіть більше, ніж раніше. Я виріс у непрості шістдесяті і пам’ятаю свої підліткові роки як складний період.

На цю родину чиниться величезний тиск. Вони переміщені. Чи зможуть вони вписатися? Вони намагаються заслужити своє місце серед Народів Рифу.

Їхні діти – змішаного походження. Усі знають, що Джейк частково людина, і ця напруга присутня в його шлюбі. Після першого фільму можна було подумати: це дивовижна історія кохання, вони будуть разом усе життя. А потім з’являються діти – перший серйозний стрес. Далі – війна. А тепер це ще й міжрасова родина, яка живе на новому місці і намагається бути прийнятою та визнаною цією культурою.

Я навмисно створюю для Саллі багато перешкод, і це змушує нас, як глядачів, бути на їхньому боці. Ми хочемо, щоб їм вдалося. Ми хочемо пройти цей шлях разом із ними. А потім з’являються справді серйозні загрози: Народ Попелу, люди, які приходять полювати на тулкунів і загрожують усьому співтовариству.

І знову ж таки, в алегоричному сенсі, фільм говорить про те, через що люди проходять просто зараз, у світі, який, здається, сповнений ненависті більше, ніж будь-коли в моєму житті.

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1625939 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1625939{
margin: 0!important;
}

.mobile-branding-wrapper {
display: flex;
align-items: center;
aspect-ratio: 1/0.93;
}
}

Софія Нерсесян набрала 177 голосів, зокрема, національні журі віддали їй 79 балів, а глядачі – 98 балів. Україна стала переможцем глядацького голосування.

Француженка Лу Дельоз з піснею «Ce Monde» отримала 248 балів.

А представниця з Грузії Аніта Абгаріані з піснею «Shine Like A Star» посіла третє місце зі 176 балами.

Цього року дитяче «Євробачення» пройшло в грузинській столиці Тбілісі – після того, як Андрія Путкарадзе у 2024 році виборов перемогу з піснею «To My Mom».

Раніше повідомляли, що 10-річна Софія Нерсесян живе у Києві. Вона волонтерить та активно бере участь у благодійних концертах. Авторкою музики і тексту її пісні стала Світлана Тарабарова, а аранжування створив Олександр Сосін. Пісня присвячена українському оберегу – ляльці-мотанці.

Грудень — традиційний час підбивати підсумки. Поки ми прикрашаємо ялинки та складаємо плани на наступний рік, найбільша у світі кінобаза IMDb вже винесла свій вердикт і розповіла, чим жив світ кіно та серіалів у 2025-му. І що найцікавіше, цей рейтинг складено не за оцінками суворих критиків, а за реальним інтересом мільйонів простих глядачів — тобто нас із вами. Список базується на тому, сторінки яких проєктів понад 250 мільйонів користувачів сайту переглядали найчастіше.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

Отже, хто ж став головним тріумфатором року?

Серед фільмів інтриги майже не було. Ставка Джеймса Ганна на нового «Супермена» з Девідом Коренсветом у головній ролі зіграла на всі сто. Саме перезапуск цієї історії став найпопулярнішим фільмом року, викликавши шалений ажіотаж серед глядачів.

У світі серіалів пальму першості впевнено втримав «Білий лотос». Третій сезон, події якого розгорнулися у загадковому Таїланді, настільки підкорив серця глядачів, що вони обговорювали його впродовж усього року, роблячи його беззаперечним лідером.

Але хто ще потрапив до списку улюбленців публіки? Дивимось повні топ-10.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

Серіали, якими ми жили у 2025 році:

1. «Білий лотос»
2. «Одні з нас»
3. «Розрив»
4. «Венздей»
5. «Гра в кальмара»
6. «Декстер: Воскресіння»
7. «Чудовиська»
8. «Відділ нерозкритих справ»
9. «Андор»
10. «Чорне дзеркало»

Як бачимо, у топі як гучні новинки на кшталт довгоочікуваного «Декстер: Воскресіння», так і перевірені часом хіти, що не збавляють обертів — «Одні з нас» та «Венздей» досі з нами!

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

Фільми, про які говорили всі:

1. «Супермен»
2. «Зброя»
3. «Грішники»
4. «Одна битва за одною»
5. «Світ Юрського періоду: Відродження»
6. «Франкенштейн»
7. «Щасливчик Гілмор 2»
8. «Громовержці»
9. «Місія нездійсненна: Фінальна розплата»
10. «F1: Фільм

Тут суміш ще цікавіша: гучні блокбастери від Marvel та DC, несподіване повернення комедійної класики («Щасливчик Гілмор 2»!), видовищні перегони з Бредом Піттом та похмурий авторський проєкт «Франкенштейн» від Гільєрмо дель Торо. Схоже, 2025-й був насиченим на будь-який смак.

Якщо ж говорити про особисті враження, то у світі серіалів справжнім подарунком стало повернення «Декстера». Було багато побоювань, що історію можуть зіпсувати, але «Воскресіння» виявилося напрочуд вдалим продовженням, яке знову змусило переживати за улюбленого маніяка.

Проте серцем року для мене все ж був другий сезон «Розриву» — інтелектуальний, напружений і візуально стильний серіал, що ставить більше запитань, ніж дає відповідей, і змушує мізки працювати на повну.

У світі повного метру мої симпатії розділилися між двома абсолютно різними полюсами. З одного боку — похмурий, готичний та неймовірно красивий «Франкенштейн» Гільєрмо дель Торо. Це те авторське кіно, яке залишається з тобою надовго після перегляду.

А з іншого — несподівано тепле й смішне повернення «Щасливчика Гілмора 2». Справжня ін’єкція чистого позитиву й ностальгії, яка довела, що іноді для щастя достатньо просто хорошої, доброзичливої комедії. І цей контраст, мабуть, найкраще описує 2025 рік у кіно — рік, у якому знайшлося місце і для високого мистецтва, і для простої людської радості.

Міністерство юстиції України уклало угоду з іспанською юридичною фірмою Clifford Chance S.L.P. на 40 тис. євро (1,97 млн грн). Юристи мають представляти Україну в Іспанії у справі про повернення скіфського золота. Про це йдеться у системі «Прозорро», повідомили «Наші гроші», у пʼятницю, 12 грудня.

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1625840 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1625840{
margin: 0!important;
}

.mobile-branding-wrapper {
display: flex;
align-items: center;
aspect-ratio: 1/0.93;
}
}

Україна хоче повернути 11 предметів скіфського золота – йдеться про коштовні предмети VIII-IV століть до нашої ери, в тому числі золоті сережки, кулон, чокери та пектораль, які мають художнє, історичне і наукове значення.

Ще з 2014 року щодо цих предметів триває кримінальне провадження. Його розслідує Бюро економічної безпеки. У 2023 році Шевченківський суд Києва наклав на них арешт і визначив місце зберігання через Мінкульт. Суд вказує, що ці цінності були незаконно вивезені з України за кордон, їх приховали від митного контролю і намагалися легалізувати в ЄС. Це дає Україні підстави вимагати повернення цих культурних цінностей.

У Мадриді є окреме кримінальне провадження, у якому українців Василя Аксанюка та Івана Тарнавського обвинувачують у незаконному привласненні та відмиванні коштів. У провадженні розглядають питання права власності чоловіків на культурні цінності – скіфське золото.

Мін’юст зазначає, що іспанський суд може ухвалити рішення без врахування позиції України, тому потрібні юристи, які зможуть подати всі документи і представляти державу.

Міністерство звернулося до кількох юридичних фірм в Іспанії. Пропозиції були різними:

• Broseta Abogados — 10 200 євро,

• Clifford Chance S.L.P. — 26 504 євро,

• Pérez-Llorca — 61 225 євро.

Але дві компанії отримали негативний висновок ГУР Міноборони, тому від них відмовилися. Єдину підтверджену та прийнятну пропозицію надала Clifford Chance, з якою і підписали договір.

За угодою іспанська компанія Clifford Chance має:

• подати заяву до іспанського суду й усі необхідні документи;

• провести експертизу, яка підтвердить, що предмети належать до української культурної спадщини;

• представляти позицію України в суді;

• брати участь у дзвінках та листуванні у межах справи;

• представити експертний звіт у суді.

Погодинна ставка юристів — 550 євро. На їхню роботу передбачено 19 965 євро, 5 тис. євро — на обов’язкового судового агента. Експертні послуги коштують 12 500 євро, а представлення експертного висновку — ще 2 500 євро. Загальна сума становить дещо більше, ніж 40 тис. євро – це 1,97 млн грн.

Нагадаємо, що контрабандисти входили до транснаціональної злочинної групи. Вони хотіли продати вироби, які були викрадені з України та вивезені в ЄС у період з 2014 до 2020 року. Потім учасники групи намагались легалізувати та перепродати на чорному ринку.

Всі експонати вивчаються в Національному археологічному музеї та в Інституті культурної спадщини Іспанії, тому розслідування залишається відкритим.

@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1625885 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1625885{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { display: flex; align-items: center; aspect-ratio: 1/0.93; } }

Що відомо про подію?

Глядачів концерту чекають традиційні колядки, різдвяні мелодії, улюблені пісні Наталки Карпи та яскраві виступи запрошених гостей. Цей вечір стане теплим родинним простором, у якому музика єднає серця, а колядка звучить як молитва про мир й добро.

За доброю традицією співачка ділиться з гостями не лише піснями, а й теплом – усмішкою, щирими словами та різдвяною гостинністю.

«Коли довкола стільки невизначеності, розпачу й болю, що торкається кожного з нас — я розумію два важливі кроки: не мовчати й тримати власну площину. Моя сфера — українська музика і традиції, тому маю честь запросити, Вас на свій сольний концерт», – підкреслює Наталка Карпа.

Співачка закликала брати з собою родину, дітей, батьків, братів, сестер, друзів, кумів, сусідів та приходити на добру коляду.

«Обіцяю буде тепло та затишно! По-українськи щиро та душевно! Готуємо нові колядки та заспіваємо вже відомі та традиційні! Буду дуже щаслива, Вас, бачити!» – вказала вона.

Артистка наголошує, що для неї важливо зберегти українські традиції для наших дітей – колядувати, віншувати, прославляти Бога й дякувати за все, що маємо. Вона переконана: лише в єдності українці зможуть зберегти ці цінності та передати їх наступним поколінням.

Квитки вже у продажу за посиланням.

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1625819 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1625819{
margin: 0!important;
}

.mobile-branding-wrapper {
display: flex;
align-items: center;
aspect-ratio: 1/0.93;
}
}

Йдеться про пригодницький роман Наталії Шостак «Таємниця картини», створений у межах ініціативи «Книжковий Русайклінг». Головна героїня книги для підлітків – дванадцятирічна Сашка, яка раптово потрапила у 1842 рік після зустрічі з загадковою картиною.

Роман надрукували у межах ініціативи «Книжковий Русайклінг», яку реалізують мережа «Сільпо» та видавництво «Ранок». Як зазначають ініціатори проєкту, у зв’язку з початком повномасштабного вторгнення попит на російськомовну літературу в Україні значно знизився. Щоб допомогти українцям позбутися російськомовних видань, у супермаркетах «Сільпо» встановили пункти збору таких книжок. Зібрану літературу відправляють на переробку: папір очищують та перетворюють на сировину, яку потім використають для друку українських видань.

Нагадаємо, на сайті Кабміну зареєстрували петицію з проханням заборонити російськомовні версії сайтів. Петиція набрала необхідні для розгляду 25 тис. підписів. На ініціативу також відреагувала мовна омбудсменка Олена Івановська.

Іноді найкращий спосіб втекти від реальності — це поринути у світ, де небезпека чекає на кожному кроці, а загадки змушують серце битися частіше. Ви готові до порції адреналіну? Зібрала для вас п’ять гостросюжетних історій, які полоскочуть нерви і не відпустять до останньої сторінки.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

Майк Омер «Приховані наміри»

Друга книга циклу про офіцера Еббі Маллен. Діяльність «Стражів», інтернет-угруповання викривачів нечистих на руку чиновників, вийшла за межі мережі, що обернулося катастрофою. У спробах зупинити торгівлю дітьми «Стражі» захопили школу, і тепер доля заручників у руках переговорника Еббі Маллен. У таких напружених ситуаціях вона звикла зберігати холоднокровність, але зараз інший випадок. Адже в захопленій школі залишилася її донька…

Омер майстерно поєднує напружений поліцейський процедурал із глибоко особистою драмою. Я до останнього не могла видихнути, хвилюючись за Еббі та її доньку.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

Ліза Рене Джонс «Поезія зла»

Вбивця-естет знущається в Остіні. Його жертви — критики поезії. На місцях злочинів Поет залишає записку з віршованими рядками. Але, крім мистецтва, у нього є ще одна пристрасть — профайлер Саманта Джаз. Дівчина вміє відчувати зло в людях і ця здатність підвела її лише одного разу, коли вона не помітила його у власному батькові. Хто ж виграє у смертельній сутичці рим і дедукції?

Мене зачепив образ вбивці-естета — це додає історії особливого, моторошного шарму. Це не просто розслідування, а інтелектуальна дуель, де ставки — життя.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

Еліс Хантер «Дружина серійного вбивці»

Цю книгу варто було б супроводжувати попередженням — настільки жахливі події описуються на її сторінках. Бет і Том завжди були ідеальною парою, прикладом для наслідування та заздрощів. От тільки у Тома власні скелети в шафі. Одного вечора Бет почула дзвінок у двері, але замість чоловіка на порозі на неї чекала поліція. Виявилося, що Том звинувачений у вбивстві. Блукаючи закутками пам’яті, Бет починає розмірковувати, з якою людиною вона жила всі ці роки.

Найстрашніше в цій історії — не самі злочини, а усвідомлення того, що найближча людина може виявитися монстром. Я буквально відчувала, як руйнується світ головної героїні, і це змушує глибоко задуматися.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

Карін Слотер «Забута дівчина»

У маленькому містечку відбувається вбивство Емілі Вон прямо в ніч її випускного. Однак і дівчина не така проста: одна її таємниця коштувала їй життя… Жодних улік, жителі містечка ніби змовилися зберігати мовчання, а вбивства продовжилися знову. Саме в таку атмосферу приїжджає федеральний маршал Андреа Олівер, викликана охороняти суддю, якій почали надходити погрози розправи. Полювання почалося.

Атмосфера маленького містечка, де кожен щось приховує, пробирає до кісток. Слотер, як завжди, не дає простих відповідей, змушуючи розплутувати клубок таємниць разом з героїнею.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

Клер Дуглас «Пара з будинку номер 9»

Один з найпопулярніших трилерів Великобританії! Саффі і Том — щаслива молода сім’я. Вони отримують у спадок будинок, що дуже до речі для пари, яка чекає дитину. От тільки на ділянці, де оселяються закохані, знаходять людські останки… Поліція з’ясовує, що хтось убив цих чоловіка з жінкою 30 років тому. І якщо злочинець все ще на волі, Саффі і Том ризикують розділити долю нещасних…

Цей трилер грає на одному з наших найбільших страхів — коли небезпека ховається там, де ти маєш почуватися найбезпечніше. Переплетення минулого і сьогодення створює неймовірну напругу.

Те, про що таблоїди шепотілися місяцями, нарешті отримало офіційне підтвердження. Поп-ікона Кеті Перрі більше не приховує стосунків із колишнім прем’єр-міністром Канади Джастіном Трюдо. Співачка розставила всі крапки над «і», опублікувавши в Instagram серію неймовірно милих та романтичних фото з їхньої спільної подорожі до Японії.

На знімках, що миттєво розлетілися мережею, Кеті та Джастін виглядають по-справжньому щасливими: ось вони вечеряють у затишному традиційному ресторані, ось дуркують, роблячи селфі в музеї. Хімія між ними просто зашкалює! Фанати, звісно, не стримують емоцій — дописи зібрали сотні тисяч лайків, а коментарі вибухнули обговореннями найнеочікуванішої пари року.

Гортайте карусель та дивіться самі:

Кохання в турне: від поп-сцени до світової політики

Схоже, стосунки пари розвиваються стрімко. Зараз Кеті Перрі перебуває у своєму грандіозному світовому турі “Lifetimes”, і, судячи з усього, Джастін Трюдо став її головною підтримкою та супутником.

Але це не просто романтичні канікули! Під час візиту до Японії Трюдо мав офіційну зустріч із колишнім прем’єром країни Фуміо Кісідою. І знаєте, хто був поруч? Так, Кеті Перрі! Цей крок остаточно закріпив за ними статус серйозної пари. Японський політик навіть не втримався і запостив спільне фото з закоханими у своєму Instagram, чим лише підігрів інтерес публіки.

Як усе починалося: хроніка таємного роману

Згадаймо, як спалахнула ця іскра. Перші чутки пролетіли ще влітку, коли папараці застукали пару за вечерею в одному з ресторанів. Потім їх бачили разом у Парижі — Кеті та Джастін залишали знамените кабаре Crazy Horse після концерту співачки. А контрольний постріл для преси стався в листопаді, коли їх сфотографували під час розкішного відпочинку на яхті.

Нагадаємо, що для обох це новий етап у житті. Джастін Трюдо розлучився з дружиною Софі Грегуар у 2023 році після тривалого шлюбу, в якому народилося троє дітей. Кеті Перрі минулого липня розійшлася з актором Орландо Блумом, з яким виховує донечку Дейзі.

Що ж, здається, дві яскраві зірки зі світу музики та політики знайшли одна одну. І ми з нетерпінням чекатимемо на нові подробиці цієї дивовижної історії кохання.

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1625719 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1625719{
margin: 0!important;
}

.mobile-branding-wrapper {
display: flex;
align-items: center;
aspect-ratio: 1/0.93;
}
}

Цьогоріч подія матиме ще один важливий вимір: вона є благодійною. Організатори запрошують на концерт внутрішньо переміщених осіб та родини військових.

Гостей очікує масштабна музична подорож у всесвіт, що вже давно став частиною світової культури. Симфонічний оркестр, солісти та хор представлять розширену програму –

композиції з усіх фільмів саги «Гаррі Поттер», а також з франшизи «Фантастичні звірі».

Ці концерти у Львівській опері занурять відвідувачів у магічну атмосферу. Того дня на глядачів чекають галерея портретів, що оживають та тематичні декорації у холі, інтерактивна сцена, актори-викладачі Гоґвортсу, яскраві костюми, ілюстрації українських художників на величезних екранах та спеціально створений відеоряд з усіх фільмів. А ще завдання та боротьба за Кубок Гоґвортсу, гра у квідич і подарунки, сувеніри й розіграш майстрових чарівних паличок серед гостей у тематичному вбранні.

Музичну частину дійства творитимуть диригент Роман Кресленко, художній керівник Діана Коваль, керівник та диригент хору Ірина Кресленко.

Квитки на концерт-історію «Гаррі Поттер» можна придбати за посиланням.

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1625622 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1625622{
margin: 0!important;
}

.mobile-branding-wrapper {
display: flex;
align-items: center;
aspect-ratio: 1/0.93;
}
}

У рамках туру звучала програма «Цей хор, цей хор мені щоночі сниться» – харизматичне українське ретро в новому хоровому звучанні. Відомі шлягери української естради оживали в яскравих інтерпретаціях хору «Гомін» під дириґуванням Вадима Яценка. Серед них – улюблені хіти Володимира Івасюка й Анатолія Горчинського, мелодії з репертуару Квітки Цісик та Назарія Яремчука, а також багато сюрпризів для слухачів.

Разом із Teatr​.org​.ua під час євротуру вдалося зібрати 10 млн грн для українських військових.

Зокрема, під гаслом «Збереження життя», вдалося зібрати 6 млн грн на переобладнання двох мікроавтобусів до рівня медеваків, щоб рятувати людей із зони бойових дій. Ще один мільйон гривень спрямовали на підтримку постраждалих від російської ракетної атаки на Тернопіль, що відбулась 19 листопада. 2 млн грн передадуть на збір «Народний гомін», в межах якого вже вдалося передати 25 автомобілів захисникам, а ще 25 буде передано в січні. Та ще 1 млн грн передадуть у Фонд Сергія Притули.

«Ми маємо зараз дві місії. Одна – нести нашу українську пісню, а друга (ще більш важлива) – допомагати фронту», – сказав художній керівник хору Вадим Яценко.

У грудні 2025 року та січні 2026 року у хору «Гомін» заплановані концерти в України: 8 грудня концерти при свічках у Національній філармонії України, 9 грудня «Гомін. Партеси» звучатимуть у Києво-Печерській Лаврі (зал Трапезної палати).

З 15 грудня стартує різдвяний тур у 15 містах країни. Різдвяну програму почують і у Львові: у Львівському органному залі, Театрі імені Марії Заньковецької та Театрі опери та балету імені Соломії Крушельницької. У квітні 2026 року хористи вирушають у великий тур США та Канадою.

@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1625650 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1625650{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { display: flex; align-items: center; aspect-ratio: 1/0.93; } }

Як розповіли у Національному заповіднику «Давній Галич» у середу, 10 грудня, фахівці установи натрапили на артефакт під час розкопок поселення в урочищі Сад села Залуква.

«Глиняна фігурка бичка Трипільської культури датується етапом В ІІ (початок IV тис. до н.е.) і є цінним свідченням духовного світу та мистецьких традицій трипільців», – розповіли у заповіднику.

Поселення трипільців біля Галича нараховувало до сотні жител

Зазначимо, перші поселення людей на території Залукви, виявлені археологами, належать до часів неоліту – IV-III тис. до н. е., і є частиною культури лінійно-стрічкової кераміки. Назва культури походить від знахідок глиняного посуду із характерними для них заглибленими лініями.

Заселення територій Залукви трипільцями відбувалось з Покуття – східної частини Івано-Франківської області. Поселення нараховувало до сотні помешкань та господарських споруд з чітким плануванням. Будинки стояли колами навколо великого майдану, на якому були святилища.

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1625665 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1625665{
margin: 0!important;
}

.mobile-branding-wrapper {
display: flex;
align-items: center;
aspect-ratio: 1/0.93;
}
}

«Шляхом обману з використанням шахрайських прийомів ще у 2020 році мені нав’язали договір, який я не мав ні найменшого наміру і потреби підписувати. Уже в день підписання я збагнув його суть і відразу звернувся до його головного ініціатора Михайла Апостола з вимогою будь-які подальші дії припинити та отримав запевнення, що документ не чинний», ‒ йдеться у повідомленні. Адже ніби то для набуття чинності його мав завірити нотаріус. У 2024 році художник довідався, що Апостол називає себе власником авторський прав на твори Марчука. Митець додав, що подав заяву до суду.

Під час підписання договору, за словами Івана Марчука, була присутня Тамара Стрипко, організаторка його виставок та творчих проєктів, з якою він співпрацює вже понад двадцять років. Як стверджує художник, вони разом намагалися непублічно з’ясувати ситуацію, яку спочатку сприймали як «непорозуміння». Проте Михайло Апостол ніяк не відреагував на ці спробу.

Він натомість відкидає усі звинувачення та у свою чергу також виклав відеозвернення у фейсбуку. Він заявив, що не має жодних зареєстрованих авторських прав на роботи Марчука й наголосив, що цю інформацію можна перевірити у відкритих реєстрах. ZAXID.NET намагається перевірити цю інформацію.

Екснардеп зазначив, що допомагав художнику повернути 101 картину, яку намагалися вивезти до Іспанії. Він звинуватив Тамару Стрипко у маніпуляціях, ізоляції Марчука від рідних і спробах контролювати його спадщину.

«Постійно перебуваючи поруч з Маестро, «помічниця» фактично нав’язала йому свою присутність. Я багато разів чув від нього слова про небажання спілкуватися з нею, як і свідчив про його втому від такої «помічниці». Однак з часом ця людина, маніпулюючи, почала виступати від імені Марчука, формуючи публічні тексти, висловлювання і навіть звернення у стилі «ми вітаємо», «ми хочемо», «нас би влаштувало». Це створило у неї ілюзію співволодіння спадщиною Генія ‒ не лише творчою, а й матеріальною», ‒ говорить Апостол.

Судовий процес щодо визнання недійсним ліцензійного договору триває у Тернопільському міськрайонному суді з липня 2025 року.

Видання «Главком» опублікувало копію документа, про який йдеться. Це ліцензійний (авторський) договір із підписами п’яти людей: Івана Марчука, Сергія Павленка, Михайла Синиці, Ігоря Апостола (син екснардепа) та Тамари Стрипко. Художник надав там чотирьом особам виключну ліцензію на використання авторських прав на всі свої картини терміном на 100 років. За це митець мав би отримати 10 тис. грн. Також договір передбачає 5% роялті від надходжень за ліцензійні права. Однак, за словами художника, ніхто ніколи жодних грошей за цим договором не передавав.

Нагадаємо, знаному українському художнику Івану Марчуку – 89 років. Після початку повномасштабного вторгнення він працює у Відні.

Різдвяні хіти при свічках
13 грудня, Львівський Палац мистецтв

13 грудня львів’яни матимуть змогу відвідати камерний концерт «Різдвяні хіти при свічках» – вечір, що миттєво занурить у магію зимових свят. Початок події запланований на 19:00.

Під мерехтіння тисячі свічок прозвучать улюблені різдвяні мелодії – від «Щедрика» до «All I Want For Christmas Is You», «Jingle Bells» та «Let It Snow». У виконанні струнного квартету Львова та роялю ці композиції зазвучать по-новому, створюючи атмосферу ніжності й затишку.

Чому варто піти?

• чарівне сяйво тисячі свічок;
• бездоганне звучання струнного квартету;
• улюблені різдвяні хіти, що пробуджують найтепліші спогади.

А на гостей вечора також чекають шампанське та святкові солодощі. Квитки на подію доступні за посиланням.

Різдвяна класика при свічках
14 грудня, Львівська національна філармонія

Вже наступного вечора, 14 грудня, у Львівській національній філармонії відбудеться ширша святкова програма – концерт «Музика при свічках». Початок події запланований на 18:00.

У мерехтінні сотень свічок пролунають пісні ABBA («Dancing Queen», «Mamma Mia»), Celine Dion, Alicia Keys та Ed Sheeran, а також улюблена святкова класика – від «Jingle Bell Rock» і «White Christmas» до «Let It Snow», «Shake Up Christmas» та «It’s the Most Wonderful Time of the Year».

На сцені – Ліліана Франків, Оксана Караїм, Марта Мальська, Роман Милян і Петро Радейко в супроводі найкращих львівських музикантів.

Гостей також пригощатимуть келихом шампанського та різдвяними ласощами. Квитки на концерт доступні за посиланням.

Цей фільм — душерозривна драма про відхід з життя найвеличнішої оперної співачки Марії Каллас і, за задумом, драмою насолоджуватися неможливо, але я смакувала кожну хвилину перегляду.

Як я чекала повернення справжньої Анджеліни на екрани! Анджеліни, яку я побачила і полюбила у фільмах «Джіа», «Перерване життя», «Спокуса», «За межею», «Забираючи життя». Нарешті вона отримала складну драматичну роль, гідну її таланту, і впоралася з нею блискуче.

Фільм «Марія» завершує трилогію режисера Пабло Ларраїна, присвячену видатним жінкам XX століття, справжнім іконам свого часу: «Джекі» (2016) — про вдову Джона Кеннеді Жаклін, «Спенсер» (2021) — про Діану Спенсер, принцесу Уельську, та «Марія» (2024) — про видатну оперну співачку Марію Каллас.

Я бачила два попередні фільми. «Джекі» з Наталі Портман у головній ролі спричинив кілька запитань, але загалом сподобався. «Спенсер» я боялася дивитися через Крістен Стюарт, яка грала Діану, мені здавалося, що гіршу акторку на цю роль годі було й шукати, але фільм виявився просто геніальним і Крістен чудово впоралася зі своїм завданням. Тому, очікуючи на «Марію», я була впевнена, що фільм мені сподобається, але не думала, що настільки.

«Марія» — ідеально знята, геніально зрежисована і бездоганно зіграна історія. Це дуже красива стрічка: осінній Париж, інтер’єри квартири Марії, театру, кафе, костюми — все ідеально.

Сюжет. Фільм починається зі смерті, тому у нас немає ніяких ілюзій або надії на хеппі-енд. Ми стаємо свідками останнього тижня в житті Марії Каллас. У неї прогресує складне невиліковне захворювання, через яке вона 5 років тому втратила голос і можливість виступати на сцені. Марія переважно перебуває під впливом дуже сильних ліків. Її життя наповнене спогадами і галюцинаціями. Її найближче оточення — це віддані слуги і улюблені собачки. Вона мріє про повернення на сцену, у глибині душі знаючи, що цього вже не станеться. Флешбеками нам показують її життя: юність, здобуття слави, найтріумфальніші виступи, чоловіки і головний з них — грецький мільярдер Аристотель Онассіс, що розбив їй серце. Марію Каллас називали La Diva — Богиня, саме нею вона і була.

Кілька біографічних моментів у мене спричинили запитання, наприклад сцена, в якій мати продає ще юну Марію фашистам для розваги — ніде не читала подібної інформації. Знаю що Марія мала дуже складні стосунки з матір’ю. Під час Другої світової війни та окупації Греції сім’я голодувала. А мати змушувала юну Марію співати перед німецькими та італійськими солдатами, щоб отримати їжу або гроші. Марія все життя не могла пробачити це матері.

І відвідування нею помираючого Онассіса в лікарні, тут, мені, здається, автор сценарію дав волю фантазії, але вийшло зворушливо. Насправді, Арістотель помер у 1975 році в Парижі. На той момент він був одружений з Джекі Кеннеді. Хоча є свідчення, що Онассіс і Каллас підтримували зв’язок до кінця його життя, більшість біографів погоджуються, що Марія не відвідувала його на смертному одрі в лікарні, оскільки це було б публічним скандалом через присутність сім’ї та дружини.

Марія жила сценою та оперою. «Без сцени немає життя», — говорить вона уявному інтерв’юеру. Безумовно головною причиною її фізичного стану і смерті була хвороба, але мені здається вона померла від горя, від неможливості більше виступати на сцені. Пам’ятаю, в дитинстві моїм улюбленим фільмом був «Анна Павлова». У фіналі, коли Анна тяжко захворіла, лікар давав їй надію на життя, але за умови операції, після якої вона б уже ніколи не змогла танцювати. Вона відмовилася, бо не уявляла свого життя без сцени й балету, і тому померла. Дуже співзвучні історії великої оперної співачки і великої балерини.

Читала багато негативних відгуків: і Джолі, на думку критиків, уже не в найкращій формі, і фільм сповнений біографічних штампів, і співає Джолі огидно. А я вважаю фільм геніальним і вдячна режисеру за те, що він поєднав в одному фільмі два моїх палко улюблених види мистецтва — кіно та оперу. Я з насолодою слухала використані у фільмі фонограми з виступів Марії. Також із задоволенням слухала й Джолі. Їй і не треба було бути ідеальною, адже вона співає в сценах, де Марія вже втратила голос і не може правильно дихати.

Рекомендую до перегляду всім шанувальникам опери і шанувальникам Анджеліни Джолі! Це сумна, але дуже красива історія, яку варто побачити і почути.

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1625511 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1625511{
margin: 0!important;
}

.mobile-branding-wrapper {
display: flex;
align-items: center;
aspect-ratio: 1/0.93;
}
}

«Комітет ЮНЕСКО ухвалив рішення про включення до цього списку 19 нових українських об’єктів. Серед них – Музей мистецтв Прикарпаття, де зберігаються унікальні ікони, сакральні твори та важливі пам’ятки мистецтва нашого регіону», – написала посадовиця у фейсбуці.

За інформацією Мінкульту, посилений захист ЮНЕСКО у 2025 році отримали:

• Аккерманська фортеця, Білгород-Дністровський
• Успенський собор, Харків
• Борисоглібський собор, Чернігів
• Харківський академічний український драмтеатр ім. Тараса Шевченка, Харків
• Будівля Кірхи (Церква Святого Павла), Одеса;
• Садиба Кеніга: палац (головний будинок), Тростянець
• Мовчанський монастир, Путивль
• Покровська церква, Харків
• Приморські сходи, Одеса
• Воскресенська церква, Суми
• Кирилівська церква, Київ
• Спасо-Преображенський собор, Суми
• Троїцький собор, Суми
• Городище літописного міста Іскоростень, с. Коростень
• Археологічний комплекс «Острів Байда», Запоріжжя
• Одеський музей західного і східного мистецтва
• Одеський національний художній музей
• Одеська національна наукова бібліотека
• Музей мистецтв Прикарпаття, Івано-Франківськ.

Загалом у Міжнародному списку під посиленим захистом тепер 46 українських об’єктів, що є одним із найбільших показників у світі. Цей статус означає, що об’єкт отримує найвищий рівень міжнародної охорони та додаткові гарантії збереження. Україна стала першою державою у світі, яка масштабно застосовує механізм посиленого захисту під час війни, створивши новий прецедент у міжнародній практиці.

Що відомо про Музей мистецтв Прикарпаття

Художній музей в Івано-Франківську відкрито у 1980 році у приміщенні барокового Колегіального костьолу Непорочного Зачаття Діви Марії XVII століття, що був усипальницею Потоцьких.

Будівля музею є пам’яткою національного значення, а в його фондах налічується майже 14 тис. експонатів. Серед найцінніших – роботи майстра пізньобарокової скульптури Йогана Георга Пінзеля.

В експозиції Музею мистецтв Прикарпаття розгорнуто відділи сакрального мистецтва Галичини, зарубіжного мистецтва, українського образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва. У двох залах музею регулярно проводяться змінні виставки творів художників та різноманітні мистецькі акції.

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1625526 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1625526{
margin: 0!important;
}

.mobile-branding-wrapper {
display: flex;
align-items: center;
aspect-ratio: 1/0.93;
}
}

83-тя церемонія вручення премії відбудеться 11 січня. Ведучою вже другий рік поспіль стане американська акторка Ніккі Глейзер. Гелен Міррен отримає премію Сесіля Б. Демілля, а Сара Джессіка Паркер ‒ премію Керол Бернетт.

Номінанти на «Золотий глобус 2026»

Найкращий фільм-драма

• «Франкенштейн»
• «Гамнет»
• «Просто нещасний випадок»
• «Таємний агент»
• «Сентиментальна цінність»
• «Грішники»

Найкраща комедія або мюзикл

• «Блакитний місяць»
• «Буґонія»
• «Марті Супрім»
• «Жодного вибору»
• «Нова хвиля»
• «Одна битва за іншою»

Найкращий режисер

• Пол Томас Андерсон, «Одна битва за іншою»
• Раян Куґлер, «Грішники»
• Ґільєрмо дель Торо, «Франкенштейн»
• Джафар Панахі, «Просто нещасний випадок»
• Йоакім Трієр, «Сентиментальна цінність»
• Хлоя Чжао, «Гамнет»

Найкращий сценарій

• «Марті Супрім»
• «Гамнет»
• «Просто нещасний випадок»
• «Одна битва за іншою»
• «Сентиментальна цінність»
• «Грішники»

Найкращий актор у драмі

• Джоел Еджертон, «Потяг у снах»
• Ваґнер Мора, «Таємний агент»
• Оскар Айзек за “Франкенштейна”
• Двейн Джонсон, «Незламний»
• Майкл Б. Джордан, «Грішники»
• Джеремі Аллен Вайт, «Спрінґстін»

Найкраща акторка у драмі

• Джессі Баклі, «Гамнет»
• Дженніфер Лоуренс, «Здохни, моє кохання»
• Ренате Рейнсве, «Сентиментальна цінність»
• Джулія Робертс, «Після полювання»
• Тесса Томпсон, «Гедда»
• Ева Віктор, «Пробач, дівчинко»

Найкращий актор у комедії чи мюзиклу

• Тімоті Шаламе, «Марті Супрім»
• Джордж Клуні, «Джей Келлі»
• Леонардо Ді Капріо, «Одна битва за іншою»
• Ітан Гоук, «Блакитний місяць»
• Лі Бьонхон, «Жодного вибору»
• Джессі Племонс, «Буґонія»

Найкраща акторка у комедії чи мюзиклу

• Роуз Бірн, «Я не залізна»
• Синтія Еріво, «Wicked: Чародійка 2»
• Кейт Гадсон, «Пісня любові»
• Чейз Інфініті, «Одна битва за іншою»
• Аманда Сейфрід, «Заповіт Енн Лі»
• Емма Стоун, «Буґонія»

Найкраща акторка другого плану

• Емілі Блант, «Незламний»
• Ель Фаннінґ, «Сентиментальна цінність»
• Аріана Ґранде, «Wicked: Чародійка 2»
• Інга Ібсдоттер Ліллеос, «Сентиментальна цінність»
• Емі Медіґан, «Зброя»
• Теяна Тейлор, «Одна битва за іншою»

Найкращий актор другого плану

• Бенісіо дель Торо, «Одна битва за іншою»
• Стеллан Скашгард, «Сентиментальна цінність»
• Пол Мескаль, «Гамнет»
• Адам Сендлер, «Джей Келлі»
• Шон Пенн, «Одна битва за іншою»
• Джейкоб Елорді, «Франкенштейн»

Найкращий мультфільм

• «Арко»
• «Вбивця Демонів: Замок Нескінченності»
• «Еліо»
• «Кейпоп-мисливиці на демонів»
• «Маленька Амелі або герой дощу»
• «Зоотрополіс 2»

Найкращий міжнародний фільм

• «Просто нещасний випадок»
• «Жодного вибору»
• «Таємний агент»
• «Сентиментальна цінність»
• «Сірат»
• «Голос Хінд Раджаб»

Приз за досягнення у прокаті

• «Аватар: Вогонь та попіл»
• «Формула1»
• «Кейпоп-мисливиці на демонів»
• «Місія неможлива 6»
• «Грішники»
• «Зброя»
• «Wicked: Чародійка 2»
• «Зоотрополіс 2»

Найкращий саундтрек

• «Франкенштайн»
• «Грішники»
• «Одна битва за іншою»
• «Сірат»
• «Гамнет»
• «Форумла 1»

Найкраща оригінальна пісня

• Dream As One, «Аватара: Вогонь та попіл»
• Golden, «Кейпоп-мисливиць на демонів»
• I Lied To You, «Грішники»
• No Place Like Home, «Wicked: Чародійка 2»
• The Girl In The Bubble, «Wicked: Чародійка 2»
• Train Dreams. «Потяг у снах»

Найкращий драматичний серіал

• «Лікарня Пітт»
• «Дипломатка»
• «Єдина»
• «Розрив»
• «Кульгаві коні»
• «Білий лотос»

Найкращий комедійний серіал

• «Хитрощі»
• «Початкова школа Ебботт»
• «Убивства в одній будівлі»
• «Ніхто цього не хоче»
• «Кіностудія»
• «Ведмідь»

Найкращий мінісеріал

• «Юнацтво»
• «Все її вина»
• «Звір у мені»
• «Чорне дзеркало»
• «Вмерти заради сексу»
• «Дівчина мого сина»

Найкращий актор у драматичному серіалі

• Стерлінг К. Браун, «Рай»
• Дієґо Луна, «Андор»
• Ґері Олдмен, «Кульгаві коні»
• Марк Руффало, «Завдання»
• Адам Скотт, «Розрив»
• Ноа Вайл, «Лікарня Пітт»

Найкраща акторка у драматичному серіалі

• Кеті Бейтс, «Метлок»
• Брітт Ловер, «Розрив»
• Гелен Міррен, «Гангстерленд»
• Белла Ремзі, «Останні з нас»
• Кері Расселл, «Дипломатка»
• Рей Сіґорн, «Єдина»

Найкраща акторка у комедійному серіалі

• Дженна Ортега, «Венздей»
• Джин Смарт, «Хитрощі»
• Наташа Ліонне, «Покерфейс»
• Селена Гомес, «Убивства в одній будівлі»
• Айо Едебірі, «Ведмідь»
• Крістен Белл, «Ніхто цього не хоче»

Найкращий актор у комедійному серіалі

• Ґлен Павелл, «Сили Чеда»
• Стів Мартін, «Убивства в одній будівлі»
• Сет Роґен, «Кіностудія»
• Мартін Шорт, «Убивства в одній будівлі»
• Джеремі Аллен Вайт, «Ведмідь»
• Адам Броді, «Ніхто цього не хоче»

Найкраща акторка у мінісеріалі

• Клейр Дейнс, «Звір у мені»
• Рашида Джонс, «Чорне дзеркало»
• Аманда Сейфрід, «Довга яскрава річка»
• Сара Снук, «Усе її вина»
• Мішель Вільямс, «Вмерти заради сексу»
• Робін Райт, «Дівчина мого сина»

Найкращий актор у мінісеріалі

• Джейкоб Елорді, «Вузька стежка на далеку північ»
• Пол Джаматті, «Чорне дзеркало»
• Стівен Грем, «Юнацтво»
• Чарлі Ганнем, «Чудовиськ: Історія Еда Ґейна»
• Джуд Лоу, «Чорний крілик»
• Метью Різ, «Звір у мені»

Найкраща акторка другого плану в серіалі

• Керрі Кун, «Білий лотос»
• Ерін Догерті, «Юнацтво»
• Ганна Айнбіндер, «Хитрощі»
• Кетрін О’Гара, «Кіностудія»
• Паркер Поузі, «Білий лотос»
• Еймі Лі Вуд, «Білий лотос»

Найкращий актор другого плану у серіалі

• Овен Купер, «Юнацтво»
• Біллі Крадап, «Ранкове шоу»
• Волтон Ґоґґінс, «Білий лотос»
• Джейсон Айзекс, «Білий лотос»
• Трамелл Тіллман, «Розрив»
• Ешлі Волтерс, «Юнацтво»

Правильно! Найкраще ним бути. Мовленнєвий етикет — це звід правил, який допоможе ефективно спілкуватися одне з одним.

Адже від першого враження залежить, чи запам’ятаєтесь ви з доброго чи поганого боку. Ярлик пришивається на совість.

Почнемо з «Ви». До дітей до 12 років і близьких етикет пропонує звертатися на «ти».

Пропоную схилятися до «Ви» хоча б при першому знайомстві. Підліткам, наприклад, буде приємно й несподівано, коли доросла людина до них виявляє свою повагу в такій формі. Власний приклад — найкращий, тому звертаючись на «Ви» незалежно від віку, ви сієте зерна культури в їхній свідомості.

При знайомстві обов’язково запам’ятовуйте, як представився співрозмовник. Повне ім’я, скорочення або ім’я та по батькові. Це вам орієнтир на майбутнє. Саме так і звертайтеся до людини. А що робити, якщо ви все ж забули ім’я? Замість того, щоб уникати звертання, краще чесно й тактовно перепитати: «Вибачте, зовсім вилетіло з голови, нагадайте, будь ласка, ваше ім’я». Щирість та бажання виправити ситуацію цінуються значно більше, ніж незграбна спроба приховати забудькуватість.

Щоб перейти з «Ви» на «ти», потрібно вибрати вдалий момент. Ініціативу переходу за правилами має взяти жінка або людина, старша за віком або за посадою.

Ви можете самі запропонувати перейти на «ти», або позначити, що до вас так можна звертатися. А після цього запитайте, як співрозмовникові буде зручно, щоб ви до нього зверталися.

Згадуючи в розмові про третю особу використовуйте її ім’я або поєднання імені та по батькові, замість займенника «він/вона».

Буває так, що в магазині на касі перед вами розраховувалася жінка і забула кредитну картку. Вам необхідно до неї звернутися і повернути втрату.

У жодному разі не кричіть: «жінко», «дівчино». Це не за етикетом, і ви можете помилитися зі словом і не врахувати вік.

Тому нейтральне звертання зі слів, «вибачте, зачекайте, будь ласка» буде доречним і правильним.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

Табу мовного етикету:

• Нецензурна лайка, грубе звертання до людей;
• Критика в присутності інших. Якщо у вас є претензія, варто висловити її наодинці без свідків.
• Обговорювати людину в компанії, де її немає.
• Якщо ви не знаєте людину, не можна про неї говорити зле.
• Перебивати співрозмовника не можна. Дочекайтеся поки він закінчить, почекайте 2-3 секунди і починайте говорити самі.
• У компанії недоречно порушувати теми, які стосуються двох. Обговорюйте загальні теми, щоб у розмові могла брати участь будь-яка людина.
• Намагайтеся не виправляти мовні помилки співрозмовника, особливо в присутності інших — це може його образити чи збентежити. Виняток можна зробити лише тоді, коли помилка кардинально змінює суть сказаного у важливій розмові. У такому разі зробіть це максимально тактовно, наприклад: «Дозвольте уточнити, ми говоримо про [правильний термін]?»

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

Етикет у професійному та цифровому просторі

У робочому середовищі звертання на «Ви» є нормою за замовчуванням, незалежно від віку чи посади. Це стосується спілкування як з керівництвом та клієнтами, так і з новими колегами. Перехід на «ти» можливий лише за взаємною згодою, і зазвичай ініціативу виявляє старший за посадою або той, хто довше працює в компанії.

В онлайн-спілкуванні правила схожі. Починайте листування в месенджерах та електронних листах зі звертання на «Ви», особливо якщо пишете людині вперше. Не переходьте на «ти» без пропозиції та не зловживайте голосовими повідомленнями без попередньої згоди співрозмовника.

Впроваджуючи ці правила у повсякденне життя, ви інвестуєте у власну репутацію та якість соціальних звʼязків. Мовленнєвий етикет — більше не про те, щоб миттєво здобути безліч друзів, а про те, щоб будувати спілкування на основі взаємної поваги.

Адже кожній людині важливо, щоб її чули та цінували. Вдале перше знайомство закладає фундамент для майбутніх стосунків — дружніх чи професійних. Якщо воно пройде шанобливо й цікаво, людина захоче продовжити спілкування. Якщо ж ні — другого шансу справити перше враження вже не буде. Тому використовуйте мовленнєвий етикет як інструмент для побудови здорової комунікації та поширення культури спілкування в суспільстві.

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1625475 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1625475{
margin: 0!important;
}

.mobile-branding-wrapper {
display: flex;
align-items: center;
aspect-ratio: 1/0.93;
}
}

Першим інформацію про те, що співаку ампутували ногу, поширив блогер Богдан Беспалов. 8 грудня він розповів сайту Oboz.ua: «Степан Гіга потрапив у лікарню через хворобу (умовно кажучи, вірусна застуда), але вона дала значні ускладнення через цукровий діабет співака. Лікарям довелося ампутувати ногу, аби врятувати життя артисту. Наразі його стан дуже складний. Деталі не розголошую, адже боротьба за його життя триває».

Інформацію про те, що Степан Гіга перебуває у одній із львівських лікарень та медикам довелось ампутувати його ногу вище коліна підтвердили також джерела 24 каналу.

Концертний директор співака Петро Добромільський відмовився від спілкування із журналісткою ZAXID.NET. Піар-менеджерка артиста Ірена також не розкрила подробиць про стан Степана Гіги 24 каналу, закликавши не вірити чуткам.

Команда співака 19 листопада повідомила, що Степан Гіга потрапив у лікарню, де йому провели термінову операцію. Його стан оцінюють, як важкий.

Степан Гіга народився у селі Білки на Закарпатті у 1959 році, у листопаді артисту виповнилось 66 років. Перший сольний альбом співака вийшов у 1995 році. Через три роки він став заслужений артистом України, а у 2002 році отримав звання народного.

Серед найвідоміших пісень Степана Гіги: «Вулиця Наталі», «Цей сон», «Яворина» та «Золото Карпат».

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1625496 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1625496{
margin: 0!important;
}

.mobile-branding-wrapper {
display: flex;
align-items: center;
aspect-ratio: 1/0.93;
}
}

У програмі фестивалю – 12 п’єс, написаних пацієнтами Центру Unbroken. Серед них – «Директор ліфту».

«Написали її спільно ветерани Unbroken разом з Іриною Гарець. Це комедія, легкий жанр, у якому багато імпровізації. Є така людина, яка називається директор ліфту, і вона придумала собі, так би мовити, бізнес – брати з усіх по 25 євро», – розповіла режисерка читання Світлана Федєшова.

Серед учасників театрального читання п’єси «Директор ліфту» – Назар Красовський. У 2023 році захисник отримав травму спинного мозку. Зараз він проходить реабілітацію у центрі Unbroken. У п’єсі Назар грає роль смерті. Ставлення до неї після війни змінилося. Це його дебют на сцені, і тепер ветеран замислюється над написанням власної п’єси – драми про історію Маріуполя.

«Я зразу взяв роль смерті, бо це те, чого я не боюся, те, що можу виразити інакше. Вона має бути без страху, навіть комедійною», – каже ветеран Назар Красовський.

У програмі фестивалю також – п’єса військового 3-ї штурмової бригади Філіпа Хворостянкіна. Спершу свої думки та події він занотовував у щоденнику, але все змінилося, коли потрапив на реабілітацію до Unbroken після важкого поранення рук. Там, у межах програми реабілітації, він почав працювати з режисерами. Тепер на великій сцені представляє глядачам свою п’єсу – «Філ».

«Вона, можна сказати, автобіографічна. Там є спогади з початку війни, а потім переходимо до бойових дій – ближнього бою. Це все одно, що піти до церкви на сповідь або до психотерапевта – розвантажитися, зняти напругу. А сцена – це гарний спосіб для військових», – розповів Філіп Хворостянкін.

Фестиваль «Перших п’єс. Львів» організували львівський театр «Незламні» – волонтерська ініціатива митців для пацієнтів центру Unbroken – спільно з київським «Театром ветеранів». Обидві ініціативи створені для того, щоб допомогти захисникам та захисницям знайти новий спосіб життя після травми та розповісти правду про війну.

«Ми вбачаємо в цьому процес реінтеграції. Не всім підходить такий метод, але кому підходить, – це дуже дієво», – зазначила координаторка фестивалю Ірина Гарець.

Заключною подією триденного фестивалю стала вистава «Військова мама» від київського «Театру ветеранів». На сцені – як професійні актори, так і ветерани. «Військова мама» – це вистава про вибір, біль і людяність під час війни. У центрі сюжету – медикиня, що рятує життя побратимів, але змушена жертвувати найціннішим – вихованням дитини.

«Я просто хотіла чесно розповісти про те, що відбувається з військовими, з жінками, які мають дітей і продовжують служити, що відбувається з ветеранами», – зазначила авторка вистави Аліна Сарнацька.

Нещодавно ця вистава здобула перемогу у номінації «Краща вистава – рефлексія на тему війни» Всеукраїнського театрального конкурсу «Гра».

Образа — один із найпоширеніших наших гріхів. Ми безліч разів протягом життя ображаємося, гніваємося, засуджуємо… Дуже часто з образи починаються всі інші гріхи, які шкодять нашому духовному стану.

Будь-яка образа починається з гордості. Це стається тому, що ми вважаємо, ніби люди мають поводитися інакше — так, як хочемо ми. Цим самим ми показуємо, що краще за Бога знаємо, як слід чинити людям і як має бути улаштований цей світ.

Ми ображаємося не лише на людей, а й на Бога — за те, що Він не дає нам бажаного. Крім того, можемо ображатися й на самих себе за те, що забракло духу повестися правильно в певних ситуаціях. Причин для образ може бути безліч.

І чим більше людина образлива, тим більше в ній гордості. Людина смиренна не буде ображатися, тому що буде приймати все так, як воно є насправді, і за все дякувати Богу.

Але людина горда завжди буде чимось не задоволена. І люди поводитимуться не так, і Бог не даватиме того, що їй потрібно.

Така людина завжди буде чимось невдоволена, а проблема насправді не в навколишньому світі, а в ній самій. І єдине рішення — змінити ставлення до того, що відбувається.

Крім того, треба розуміти, що більшість образ, які нас мучать, відбуваються через метушню. Зараз ми їх нескінченно прокручуємо в голові, але мине час — і ми навіть не згадаємо про це переживання. Це означає, що це все — несерйозні речі.

Варто пам’ятати й таке: коли ми на когось ображаємося, цій людині це ніяк не шкодить. Ми шкодимо тільки своїй душі. Ображаючись, ми шкодимо собі.

Дуже важливо розуміти, що образа може бути не просто гріхом, в якому нам треба сповідатися, вона може шкодити нам на фізичному рівні. Тому що образа спричиняє негативні емоції, погані думки, що може призвести до зневіри і навіть хвороби. Коли образа не минає роками, це може негативно позначитися на здоров’ї. Сильні, тривалі переживання, пов’язані з образою, вважають одним із психосоматичних чинників, що можуть підвищувати ризик розвитку серйозних хвороб. Коли людина розкаюється і прощає тих, на кого все життя ображалася, іноді навіть хвороба може відступити.

Завжди потрібно пам’ятати, що будь-яка наша образа може завадити нам увійти в Царство Небесне. Людина може раптово піти з життя з образами на інших людей. А буває, що ввечері посварилася з чоловіком, а вночі його не стало. І прощення вже не попросиш…

Проблема образ нам дуже сильно отруює життя. Ми всі зараз стали більш образливі, менш терплячі, більш вимогливі. Щойно щось не так — люди вступають у конфлікт. Немає бажання миритися і якось по-доброму вирішувати питання. Одразу виникає бажання домагатися свого, влаштувати сварку на порожньому місці.

У молитві «Отче наш» говориться: «… прости нам провини наші так само, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Тобто ми Бога просимо пробачити нас так, як ми прощаємо інших.

Уявімо на мить: якби Господь прощав нас так само, як ми прощаємо інших… Страшно стає. Тому що прощати ми зовсім не вміємо.

Є історія про те, як в одному монастирі помирав чернець. І він був радісний і спокійний. І брати його запитали: «Тобі не страшно вмирати?». І він відповів: «А чого мені боятися, адже Господь прямо сказав, що якщо ви всіх простите, то і Я вас прощу. А я всіх простив, ні на кого зла не тримаю, тому я з радістю чекаю зустрічі з Богом».

Нам не потрібно за будь-яку ціну домагатися відплати чи справедливості. Господь Сам все вирішить так, як ми собі навіть уявити не можемо.

Крім того, треба молитися і просити Господа дати сили, щоб пробачити. Хіба Господь не відповість на таку молитву?

@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1625424 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1625424{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { display: flex; align-items: center; aspect-ratio: 1/0.93; } }

«На жаль, сьогодні вранці добре серце Міші зупинилось. Інформація щодо прощання з Мішею буде згодом», – повідомили на сторінці гурту.

Михайло Клименко кілька місяців поспіль боровся з туберкульозним менінгітом. Після тривалого лікування в реанімації 19 листопада він упав у кому. У комі він пробув 19 днів.

Михайло Клименко впав у кому 19 листопада

Гурт Adam Михайло Клименко та його дружина Саша Норова заснували у 2015 році. Учасниками гурту є гітарист Максим Козаченко, барабанник Андрій Гриценко та звукорежисер Вʼячеслав Шевченко.

Найбільшу популярність гурт здобув завдяки пісням «Таку як є», «Повільно», «Лише для нас» та «Ау Ау». Михайло Клименко також писав пісні іншим артистам.

@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1625430 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1625430{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { display: flex; align-items: center; aspect-ratio: 1/0.93; } }

У центрі сюжету – родинна історія. Густав Борг (Стеллан Скашгорд), відомий режисер, давно залишив свою дружину та двох доньок. Минають роки, він приїздить на похорон до колишньої дружини у свій старий будинок та пропонує головну роль у новому фільмі доньці Норі (Ренате Реінсве, яка знялась у декількох фільмах Трієра). Коли вона відмовляється, він пропонує роль голлівудській зірці Рейчел Кемп (Елль Фаннінг). Його друга донька Агнес (Інга Ібсдоттер Ліллеас) колись також знімалась у нього, проте зараз є історикинею та часом допомагає батькові в архівних пошуках, ніби перекидаючи місток між часами.

На відміну від свого шведського колеги Ларса фон Трієра, Йоакім не прагне нічого радикального. Навпаки, він свідомо знімає «дідусеве кіно», щось тепле, камерне, сентиментальне, цінне та ціннісне водночас.

У «Сентиментальній цінності» Йоакім Трієр вибудовує дещо нервову та трохи драматичну історію, яку приправляє дещицею іронією. Він веде розповідь по суті довкола дому, наповнює картину спогадами та рефлексіями. Берг хоче зняти автобіографічний фільм, тому дія картини Трієра є нашаруванням часів, фільм блукає між теперішнім та минулим, між вигаданим та дійсним, між кіно та життям. І ці кордони розмиваються, плутаючи глядачів та надаючи інтриги в цілому досить повільному та передбачуваному фільму.

Кадр з фільму

Трієр весь час говорить з різною інтонацією, різко обриває сцени, проте не це порушує плинність картини. І він справді говорить про прості та буденні речі, про сентиментальні цінності: самотність, стосунки батьків та дітей, особисті та творчі кризи. А старий будинок із тріщиною стає символом, який легко прочитати та розшифрувати.

Що робити, коли немає світла? Вмикайте фільм або улюблений серіал на гаджетах! Бо навіть у найтемніші вечори онлайн-кінотеатр SWEET.TV буде поруч. Тут можна завантажити вподобані стрічки та дивитися їх будь-де навіть без світла й інтернету. Це просто, зручно і без жодних доплат!

Паралельно Трієр з’ясовує власні стосунки зі скандинавськими режисерами, насамперед з Бергманом, граючи на їх території. Проте бергманівський надрив він робить ніби розмитим, «лайтовим». Він не руйнує, а будує. Фільм, попри його меланхолійність та смуток, має терапевтичний ефект.

Мабуть, у тому ховається одна з причин його тотального успіху, і серед глядачів, і серед професіоналів. Іншими є насамперед візуальна довершеність та непересічні акторські роботи усіх без винятку. А загалом цей фільм, без сумніву, належить до тих, які обов’язково варто побачити. Тим більше на початку сезону великих нагород.

Одна з найвідоміших фітнес-тренерок країни Аніта Луценко більше не разом зі своїм цивільним чоловіком Олександром Лозовцовим. Зірка «Зважених та щасливих» поклала край усім домислам у відвертому інтерв’ю для YouTube-каналу Маші Єфросініної, де зізналася — їхня історія кохання добігла кінця вже давно.

За словами Аніти, останнім часом вони з Олександром все більше віддалялися, проводячи час нарізно. А потім настав той самий крижаний момент істини, після якого все стало зрозуміло.

«Розійшлися давно. Моя причина… Скажу один момент. Одного вечора ми лягали спати, він повернувся і сказав, що кохає мене, а я зрозуміла, що не можу відповісти. Я зрозуміла, що брехати я не хочу. Я почала все більше часу проводити сама, мені комфортно наодинці з собою. Мені здається, що люди повинні бути разом, поки вони отримують задоволення від того, що вони перебувають разом. А якщо ти чекаєш моменту, коли вже залишишся сама, то, мені здається, це абсолютно нечесно», — поділилася Луценко.

При цьому Аніта зазначила, що вважає Олександра «коханням усього її життя» і не шкодує про їхні стосунки.

«Хоча Саша — це кохання всього мого життя. Ніколи я не могла б подумати, що настільки велике кохання може згаснути», — зі сльозами на очах сказала Луценко.

Зараз Аніта сама виховує їхню спільну 9-річну доньку Мію, а її серце, за власним зізнанням, вільне.

Кінець року традиційно багатий на гучні прем’єри, і цей сезон не став винятком. Стрімінгові сервіси намагаються перевершити один одного, пропонуючи глядачам таку кількість новинок, що очі просто розбігаються. Щоб ви не загубилися у цьому різноманітті, ми зібрали найцікавіші серіали, які не можна пропустити. На вас чекає все: від довгоочікуваних продовжень улюблених історій до абсолютно нових світів, створених для затишних зимових вечорів.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

Fallout

Цього місяця на нас чекає продовження ретро-футуристичного пост-апокаліпсису. Цього разу творці серіалу вирішили нагадати нам про одну з найкращих ігор, створених коли-небудь: Fallout: New Vegas. Сподіваємося, що у Кайла Маклоклена буде достатньо екранного часу, щоб стерти не найприємніші спогади про перший сезон.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

«Емілі в Парижі»

Хоча назва і нагадує нам про столицю Франції, цього разу основні події розгортатимуться у Венеції, а творці серіалу обіцяють показати нам італійську моду. Чекаємо з цікавістю, оскільки відверто втомилися від самого словосполучення «паризький шик».

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

«Дивні дива»

Продюсери «Дивних див» вирішили розділити п’ятий сезон на дві частини, друга вийде 25 грудня, а 31-го на нас чекає двогодинний фінал історії, що тривала майже 10 років. Ну і як взагалі можна це не подивитися?

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

«Покинуті»

Джилліан Андерсон та Ліна Хіді в головних ролях у драматичному вестерні від творця «Синів анархії». Події розгортаються у далекому 1854 році, а в центрі оповіді протистояння релігійної ірландки та голови аристократичної європейської родини.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

«Амадей»

Міні-серіал, в основі якого лежить знаменита однойменна п’єса, що лягла в основу оскароносного фільму понад 40 років тому. Перед нами історія композитора Вольфґанґа Амадея Моцарта, розказана його головним суперником — придворним композитором Антоніо Сальєрі.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

«Спартак: Дім Ашура»

Спін-оф серіалу про Спартака, в якому події розгортаються трохи інакше, ніж в оригіналі. Тут колишній раб Ашур не гине, а отримує власну гладіаторську школу. Ми з нетерпінням чекаємо появи Люсі Лоулесс («Зени — королеви воїнів») на екрані.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

«Копенгагенський тест»

Доволі складний та заплутаний твір, де головний герой — аналітик розвідки. В один момент він розуміє, що невідомі зламали його… мозок, отримавши доступ до всієї інформації, яку він сприймає ззовні. Особисто нас зацікавило ім’я Джеймса Вана у списку продюсерів — він, як відомо, зазвичай береться лише за надзвичайно успішні проєкти.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

«Остання річниця»

Екранізація твору автора «Великої маленької брехні» Ліани Моріарті. Головна героїня — журналістка, яка несподівано отримує спадщину від бабусі свого колишнього нареченого. Керована цікавістю вона відправляється на острів, але далеко не всі його мешканці раді її появі.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

«Сандокан: Принц піратів»

Наші очі відпочиватимуть на «Сандокані», оскільки тут у головних ролях Джан Яман та Ед Вествік. І так, давно ми не бачили нічого цікавого на тему морських піратів. Подивимося, що вийде у Жана Мікеліні, який працював над «Медічі».

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

«Персі Джексон та Олімпійці»

Продовження підліткового фентезі про юного напівбога Персі Джексона. Цього разу йому доведеться протистояти вже силам Кроноса (верховне божество та батько Зевса), а заодно знайти золоте руно. До речі, серіал вже продовжили на третій сезон.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

«Людина проти малюка»

Кращого серіалу для новорічного настрою не придумати — Роуен Еткінсон знявся в комедійному міні-серіалі, який став продовженням «Людини проти бджоли». Цього разу головний герой змінив професію і став шкільним сторожем.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

«Ціна визнання»

Головна героїня стає підозрюваною у вбивстві власного чоловіка. Досить цікаво, що у в’язниці вона знайомиться із загадковою дівчиною, яку всі інші просто уникають, вважаючи власницею паранормальних сил. Чим же закінчиться їхнє знайомство?

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

«Зроблено в Кореї»

Нам обіцяють цікаве висловлювання про те, як влаштована політика та правова система в Південній Кореї. Головні герої — безпринципний політик, готовий на все заради своєї мети, та не менш впертий прокурор, який не замислюється про засоби, коли справа доходить до відновлення справедливості.

У цьому приміщенні в радянські часи та ще у 1990-х працювала школа. Воно було в запущеному стані, з багатьма нашаруваннями численних побілок і олійними панелями на стінах. Нині на білосніжних відреставрованих склепіннях місцями показана цегляна кладка. Їх гарно доповнює кам’яна підлога, яку профінансував польський Інститут Polonika. Студенти коледжу Труша виконали світильники, які пасують до інтер’єру епохи.

Виставку відкрили 5 грудня

У ренесансних приміщеннях розмістили барокову сакральну скульптуру. Її роками збирали по занедбаних костелах. Дуже часто у громадах її викидали як непотріб, особливо в радянські часи. Скульптури збирали у фондах Львівської галереї мистецтв, де 70 років вони перебували в запасниках.

«Щоб зрозуміти, що таке барокова скульптура, треба починати з ренесансу. Коли закінчилися ілюзії ренесансу, то почалися релігійні дискусії. Церква мала на це якось зреагувати, відійти від латини, яка була незрозумілою для селян у провінції. Протестанти перекласти Біблію німецькою. А католицька церква почала говорити образами – скульптурою. Мовою церкви став жест, емоція. Ці твори – це палаючий факел, в емоції, в польоті», – розповідає про експозицію директор Львівської галереї мистецтв Тарас Возняк.

Барокова скульптура передає людські страждання Ісуса

Головний зберігач фондів Галереї Михайло Кобрин уточнив, що деякі скульптури певний час експонувалися в Олеському замку на тимчасових виставках. Але назагал вони зберігалися у фондах. Тому для відвідувачів тут буде багато нового і цікавого матеріалу. Це скульптури з храмів західної України.

Найбільшою цінністю і найдавнішим експонатом на виставці є мармуровий медальйон XV ст. Його автор невідомий, ця скульптурна композиція є реплікою картини італійського художника Доменіко Гірландайо «Поклін трьох волхвів». На медальйоні зафіксована латинськими цифрами дата 1487 рік – за 100 років до будівництва жовківського замку. До Львова медальйон свого часу привіз колекціонер граф Леон Пінінські. 1940 року медальйон передали у картинну галерею. Барельєф вагою близько тонни за незрозумілих обставин вмурували у стіну, де він перебував десятиліттями.

Мармуровий медальйон XV ст.

В експозиції багато робіт позначені невідомим автором, однак за стилістикою вони дуже нагадують скульптури Йогана Пінзеля. Музейники кажуть, що ці майстри були учнями та послідовниками відомого майстра.

Дерев’яні фігури святих. Автор невідомий, XVIII ст.

Серед зафіксованих прізвищ можемо побачити твори Йогана Пфістера, Томаса Гуттера, Франциска Олендзького, Антона Осінського, Івана Оброцького.

Франциску Олендзькому присвячена окрема зала. Цей львівський скульптор був учнем Себастьяна Фесінгера і послідовником Йогана Пінзеля. Він оздоблював латинську катедру, Успенську церкву та костел Марії Магдалини. Також працював у Берестечку, Бучачі та Лопатині. В експозиції Жовківського замку представлені скульптури ангелів з Берестечка, яких в 1940-х роках викинули з храму.

«На цій виставці є багато відкриттів. Скульптури показують глибину трактування тих гострих характеристик, які виходили з проблематики біблійної і переходили в площину живих вражень. Твори спонукатимуть набагато глибше сприймати цю епоху і зробити глибші кваліфікації феномену сакральної скульптури того часу. Багато творів за художньо-естетичними параметрами дуже близькі до мови Пінзеля, його способів інтерпретації дуже драматичних колізій духовного характеру і трактування форм», – прокоментував ZAXID.NET експозицію мистецтвознавець, професор Львівської академії мистецтв Роман Яців.

Виставку скульптур можна оглянути в експозиції Жовківського замку. Як він працює, вартість квитків та контактний телефон, можна знайти на сайті.

Усі фото ZAXID.NET

@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1625312 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1625312{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { display: flex; align-items: center; aspect-ratio: 1/0.93; } }

Головна героїня фільму – власниця відомого косметичного бренду та найзаможніша жінка у світі Маріанна Фаррер. Проте багатство, родина та бізнес їй набридли. Вона перестала отримувати від життя задоволення. Одного дня під час фотосесії вона знайомиться з амбітним фотографом Пʼєром-Аленом Фонтейном (його зіграв відомий французький комік Лоран Лафітт). Він, нахабний та зверхній, колись мав амбіції геніального митця, проте зараз змушений заробляти, роблячи фото для журналів. Йому вдається переконати Маріанну у власній значущості. Він змінює її гардероб, інтер’єри та навіть намагається змінити її чоловіка. Усе це він вважає надто буржуазним. Проте донька Маріанни Фредеріка (Марина Фоїс) підозрює, що Пʼєр-Ален насправді є альфонсом та подає до суду.

Фільм починається з того, що автори наголошують: з поваги до героїв фільму вони змінили їх імена. Проте для тих, хто хоча б мінімально слідкує за новинами, пізнати реальну історію, що лягла в основу фільму, не важко. Вона розказана досить точно.

Тим більше інтерес до неї у 2023 році підігрів документальний серіал «Справа Беттанкур: Скандал довкола найбагатшої жінки світу». У 1987 році 65-річна голова компанії LʼOréal Ліліан Беттанкур познайомилась з 40-річним фотографом Франсуа-Марі Баньє, що мав скандальну репутацію. Майже 20 років він був фактично членом родини, усюди супроводжуючи Ліліан та отримуючи від неї щедрі подарунки. Коли у 2007 році помер її чоловік Андре Беттанкур, їхня донька Франсуаза вирішила розібратися у фінансах матері та подала до суду на фотографа. Також вона намагалась оголосити матір недієздатною. У суді були використані записи, якій робив дворецький (Рафаель Персонас), обурений наглістю фотографа. Паралельно на записи потрапили французькі політики, що не раз отримували від впливової родини хабарі. Зокрема, і президент Франції Ніколя Саркозі.

Ізабель Юппер та Лоран Лафітт у фільмі «Найбагатша жінка світу»

Звісно, в ігровому кіно автори мають набагато більше місця для припущень та фантазії. А Ізабель Юппер належить до тих акторок, які можуть грати все навіть в межах однієї ролі. Проте автори картини досить ретельно відтворюють реальну історію, яку зміна імен та деяких деталей не надто приховує. У фільмі герої навіть проголошують монологи на камеру, імітуючи документальність.

У цілому режисер Тьєррі Кліфа створив надзвичайно красиву картину – з прекрасними інтер’єрами, костюмами та переконливими акторськими роботами. Проте за усім тим блиском насамперед завдяки таланту Ізабель Юппер прочитується драма самотності. Звісно, картині можна закинути надто повільний ритм та затягування часу. А можна побачити в тому художній прийом, адже в’язкість фільму робить з Маріанни муху, яка потрапила у бурштин. А ще картина дуже по-французьки, продовжуючи через століття тему мольєрівського «Тартюфа», сміється з буржуазії та її одвічного бажання долучитись до прекрасного.

Ізабель Юппер у ролі Маріанни Фаррер (кадр з фільму)

Це кіно буде цікаво подивитись тим, хто любить візуальну довершеність на екрані, не надто переймається динамікою сюжету та спецефектами та, звісно, любить Юппер, яку просто неможливо не любити.

Я не ношу хрестик, не ходжу до церкви, у мене нехрещені діти. Я максимально атеїстична. До Біблії у мене мільйон питань, а до церкви — стільки претензій, що краще цю тему навіть не починати, АЛЕ!

Щоб заперечувати цінність релігії, потрібно бути відверто дурним пасажиром поїзда «Життя». І якщо, наприклад, очистити християнство від ідеологічних нашарувань та елементів управління масами, у підсумку ми отримаємо мудрість, що не поступиться психотерапії та коучингу.

Отже, філософський роздум про швидкоплинність життя та непотрібність накопичення матеріальних речей.

Коли ти помреш, не турбуйся про своє тіло … Твої родичі зроблять все, що потрібно: вони знімуть твій одяг, вони тебе обмиють, вони тебе одягнуть, вони вивезуть тебе з дому й доставлять на твою нову адресу

Багато хто прийде на похорон, щоб тебе вшанувати. Дехто навіть змінить свої плани та відпроситься з роботи, аби прийти на похорон. Твій одяг, який ти носив, віддадуть, продадуть, подарують або спалять. Твої ключі, інструменти, книги, ігри, колекції — усі твої речі належатимуть уже іншим людям…

І будь упевнений, що світ без тебе не зупиниться і плакати за тобою не буде.

Економіка буде працювати. Тебе замінять на роботі. Хтось з такими, або навіть кращими здібностями займе твоє місце. Твоє майно перейде до спадкоємців. Не сумнівайся: тебе і твої малі чи великі подвиги ще довго обговорюватимуть, засуджуватимуть і критикуватимуть.

Люди, які тебе знали лише з вигляду, скажуть: «Бідолаха!» Твої добрі друзі будуть плакати протягом кількох годин або кількох днів, але потім вони будуть сміятися знову.

Твої домашні тварини звикнуть до нового господаря. Твої фотографії будуть висіти на стіні деякий час, потім їх покладуть на меблі, а потім будуть зберігатися в якійсь скриньці. Хтось інший буде сидіти на твоєму дивані і дивитися телевізор, хтось сидітиме за твоїм столом і їстиме за ним.

Глибокий біль у твоєму домі триватиме тиждень-два, місяць-другий, а то й рік чи два… Тоді ти приєднаєшся до спогадів, і тоді твоя історія закінчиться. Завершиться серед людей, завершиться тут, завершиться в цьому світі, але твоя історія починається в новій реальності … в твоєму житті після смерті.

Усе, чому ти надавав значення у своєму земному житті — рух, речі, — тепер утратить будь-який сенс. Зникнуть: краса твого тіла, ім’я, прізвище, майно, кредити, робоча посада, банківський рахунок, автомобіль, будинок, академічні титули, трофеї, друзі, чоловік/дружина, діти, сім’я…

У своєму новому житті, тобі потрібна буде тільки твоя ДУША. Єдине, що в тебе залишиться, — це ДУША. Тому намагайся жити повноцінно і бути щасливим, поки ти тут, бо, як сказав святий Франциск Ассізький: «Ти не візьмеш звідси те, що маєш. Ти візьмеш лише те, що ти дав»!

Ці слова можна, наче подорожник, прикладати до власного бажання купити й принести в дім черговий непотріб. Вони резонують, навіть якщо ти не віриш у душу. Ще раз: «…твій одяг віддадуть, продадуть, подарують або спалять. Твої ключі, інструменти, книги, ігри, колекції — усі твої речі належатимуть уже іншим людям».