Нарешті до українських кінотеатрів добрався фільм «Сірі бджоли» Дмитра Мойсеєва, поставлений за романом Андрія Куркова. Роман увійшов до списку найкращих книжок-2022 за версією The New Yorker і перекладений на англійську, німецьку, французьку, данську мови.
@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1622012 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1622012{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { display: flex; align-items: center; aspect-ratio: 1/0.93; } }
Світова прем’єра фільму відбулась на кінофестивалі у Роттердамі (Нідерланди) у 2024 році. В Україні фільм здобув Ґран-прі Одеського кінофестивалю та спеціальну відзнаку фестивалю «Молодість». Також стрічку визнали найкращим фільмом на премії кінокритиків «Кіноколо».
Віктор Жданов на прем’єрі фільму «Сірі бджоли»
У селі Мала Староградівка, яке розташоване в так званій сірій зоні, залишилися жити лише двоє: 49-річний пенсіонер Сергій Сергійович і його колишній однокласник Пашка. І вони, маючи абсолютно протилежні погляди на життя, змушені миритися, хоча до одного заходять в гості українські військові, а до іншого – сепаратисти. Головна турбота Сергійовича – як і куди з настанням весни відвезти подалі від війни своїх бджіл. Відвезти туди, де не стріляють, щоб згодом у меду не було присмаку війни. Фільм змінює сюжет, залишаючи двох героїв в рідному селі, змінюючи таким чином і фінал (доволі несподіваний і водночас логічний). Таким чином Мойсеєв екранізує лише першу частину фіналу. І це рішення виглядає вдалим, картина цілісна, а побутові дрібниці та звичні неспішні діалоги підносять ці кілька днів життя у сірій зоні до рівня високої драми.
Фільм знімали на Луганщині, в селі Вовчоярівка, у сірій зоні, звідки знімальній групі довелось терміново виїжджати 22 лютого 2024 року. І ця тривога, що висіла тоді у повітрі, сильно відчувається буквально у кожному кадрі.
«Сірі бджоли» – добре кіно, що, відштовхнувшись від роману, є абсолютно самостійним мистецьким твором, сильним та якісним.
ZAXID.NET поспілкувався з одним із виконавців головних ролей Віктором Ждановим і про «Сірих бджіл», і про стан українського кіно загалом.
У фільмі «Сірі бджоли» що є найголовнішим у вашому персонажі?
Відчуття покинутості. Обставини, які склалися. Ця історія може комусь подобатись, може не подобатись, але вона цікава. А тим більше в такому форматі, який прописаний в романі. Вона не схожа на мою історію, це власна історія, болюча, щемлива, можливо, смішна в певних моментах, але це історія реальних людей.
Чому ваш герой так сильно тримається за свій дім, від якого вже майже нічого не лишилося?
У кожного з нас є точка відліку: де народився, де жив, є країна, є мова, є коріння. Принаймні я в цьому вбачаю сенс цієї історії.
Герої фільму, сусіди, мають протилежні погляди і при цьому нормально співіснують. Чи для вас така ситуація є можливою?
Вони чесні, щирі, відверті, кожен у цій ситуації сприймає один одного так, як є. Вони не лукавлять і не брешуть один одному. Вони сприймають світ і один одного такими, якими є насправді. Вони говорять правду один одному. І в романі, і в фільмі є щирість, відвертість. І це дуже добре.
«Сірі бджоли»
Ти живеш так, я живу інакше. Я до тебе не лізу, ти до мене не лізеш. Таким є їх сприйняття реальності.
Ну, а що треба? Заточувати всіх під себе, говорити, що треба жити тільки так, як я живу? Мені здається, це теж трохи неправильно. Є різні погляди, різні люди, різні поняття, різні цінності
Не знаю, якось після таких фільмів, після таких історій складається й особиста історія, над якою ти починаєш думати, і все виявляється не таким простим, як здавалось би нам на перший погляд. Хіба так буває, що раз сказав – і всі погодились? От хтось сказав: збираймо сміття. Всі кинуться збирати? Та ні, не всі. Я й сам не можу дати чітку, нормальну відповідь, що все повинно бути саме так, а не інакше. Це життя.
«Сірі бджоли»
Дмитро Мойсеєв екранізував тільки частину роману. Чи було б вам цікаво дограти цю історію до кінця?
Ні, мені цікавіше та історія, яка є у фільмі. Тому що там вже поставили крапку. В першій частині є прояви людяності, виживання, стійкості. Друга половина вже якась така трошки розмита в цьому плані. У тому, як зняв історію Дмитро, більше можливостей, героя можна показати по-різному. А далі що? Далі інтриги нема.
Як так вийшло, що актор такого рівня, як ви, почав зніматись лише у 2014 році?
Я приїхав до Києва, та й все. Життя так склалось. Раніше мене щось не пускало, я хотів вступати до інституту Карпенка-Карого, але не вийшло. Потім я поривався з Донецька якось виїхати – теж не виходило, сімʼя була проти. Але потім так обставини склались, що мене сюди винесло. Значить, це було потрібно саме в цей момент. Я не вбачаю нічого ані страшного, ані поганого. Для мене це позитив, адже я знайшов ніби другий бік у професії, її інший формат. Мене подобається, що я для себе щось відкрив у 50-60 років. У кіно я познайомився з чудовими людьми, чудовими акторами, чудовими режисерами, художниками, гримерами, взагалі з усіма цехами. І для себе щось нове відкрив. Якби я відкрив це раніше, можливо це не було б таким важливим. Можливо, я б не був таким, яким я є зараз, мабуть, так.
«Кіборги»
Є фільми з вашою участю, які мали шалений успіх. Є такі, які викликали шквал обурення. Як ви ставитесь до великого успіху та до жорсткої критики?
І до того, і до того ставлюсь позитивно. Якщо це заслужено, звісно. Це ж те ж саме, про що ми вже говорили. Всі люди різні, всі мають свої погляди й всі вони мають право на те, щоб їх висловити. Іноді буває несправедливо, але це теж чиясь думка. Бувають невдалі фільми, бувають невдалі проєкти, але все одно намагаєшся зробити якісний продукт для того, щоб глядач отримував емоції – або плакав, або сміявся, або сумував.
А чим ви, власне, керуєтесь у першу чергу, коли погоджуєтесь на роль?
Багато чим. Я розглядаю проєкт з морального боку, з духовного, чи подобається мені матеріал, про що він, цікавить він мене чи не цікавить, чи цікава мені історія персонажа, історія взаємовідносин, історія вчинків. Бо людина все одно проявляється у вчинках. Говорити можна все, що завгодно, а те, що людина вчиняє, є реальністю. Фінансова сторона відходить на другий план. Іноді роблю роботу, щоб заробити гроші, але все одно я цю роботу роблю чесно.
«Спіймати Кайдаша»
Ви жили та працювали в Україні в багатьох регіонах. Чи це допомагає в акторстві? Як ви враховуєте регіональні особливості? Стереотипи, можливо?
Звичайно, якщо йдеться про якийсь певний регіон, то треба якось відповідати йому. Полтавщина – одна, Херсонщина – інша. Але стереотипів у мене немає. Є всюди погані люди, є хороші, є повії, є злодії й так далі. Різні люди всюди є. Питання: як ми до них ставимося.
Мені подобається акторська професія тим, що все це витягуєш назовні, показуєш, як художник. Але все одно показуєш якусь позитивну сторону персонажів. Навіть якщо граєш негативного героя, все одно повинен знайти у цьому персонажі щось цікаве і стати його адвокатом, виправдати перед собою насамперед. У мене був один випадок, коли мені запропонували роль, і я відмовився, тому що не міг виправдати цього персонажа. Я сказав, що я таку наволоч грати просто не можу, і все. Я не знаю чому, не можу відповісти чітко на це питання. Не знайшлося в мене виправдання для цієї людини.
А загалом люди всюди смішні, цікаві, з гумором, позитивом, негативом, скандалізмом. Розлучення, весілля є всюди, може, просто називаються по-різному. Де б я не був, я все одно намагаюся бачити щось добре та цікаве.
А як би ви виправдовували свого персонажа з «Мирний-21»?
Я його не виправдовував, я просто таких бачив багато, я їх знав. Для мене це зрозуміла історія. Ці люди заточені під Совєтський Союз – і все, їх позицію не зміниш. Ні вліво, ні вправо. Хоча і мій Міхалич не до кінця пропащий.
«Вулкан»
Повернуся до «Сірих бджіл». Зйомки практично були перервані повномасштабним вторгненням, так? Потім вони поновились, але вже на Київщині. Для вас, як для актора, відчутна різниця між зйомками на Донеччині та зйомками під Києвом?
Звичайно, життя в тому регіоні відрізняється. Я загалом нічого для себе не відкрив – я просто побачив ще більшу драму і трагедію життя людей. Коли я ще жив у Донецьку, то лише трошки торкнувся цього, ще ж вони тоді не розкрутилися на повну. Це був тільки початок. А під час зйомок побачив повністю спустошене село, закинуті хати, які колись були заповнені людьми. Колись там вирувало життя. А потім його не стало.
Було неприємне відчуття. Коли занурюєшся у цю атмосферу, то й грати нічого не треба. Ти це бачиш і ти з цим живеш. І просто переносиш на екран. А під Києвом вмикались професійні навички.
«Сірі бджоли»
Зараз багато сперечаються про доцільність, етичність знімання фільмів про війну під час війни. Що ви думаєте з цього приводу?
Мені здається, фільм «Кіборги» Ахтема Сеітаблаєва перегорнув цю сторінку. Я розумію, що зараз дуже важко акторам грати, бо головне не переграти, не брехати. Це я про себе говорю. Коли запрошують на якійсь проєкт, я дуже ретельно передивляюсь сценарій, передивляюсь персонажів.
Чому би ви порадили глядачеві піти на «Сірі бджоли»?
Ви не перша, хто ставить це питання. Але я ж не радник, розумієте? Я роблю свою роботу. Намагаюсь робити її добре. Як я можу комусь щось радити? Я простий актор, який знявся в цьому фільмі. Думаю, якщо ця історія, цей фільм заслуговує на увагу, на нього підуть. Я радий, що цей фільм відбувся саме у такому форматі. Це фестивальне кіно, не масове. Я від нього не очікую великих зборів, чесно кажучи. Хоча й хотілося б, щоб вони були.
Вам цікавіше працювати в фестивальному кіно чи в масовому?
Мені цікавіше працювати, розумієте? Це те, у чому я впевнений. Головне для мене – добре та чесно робити те, що я роблю. А все інше – випадок. Ніхто ж не міг передбачити, що «Спіймати Кайдаша» матиме такий успіх. Ніхто не знав, що воно так бабахне. Ніхто не знав, що «Кіборги» пройдуть по всій країні, що будуть такі збори.
Ми перебуваємо у таких умовах, що складно творити щось таке неймовірне. У нас багато недоліків, є дуже багато питань і до виробництва, і до прокату, і до фінансової підтримки. Я займаюсь собою, своєю роботою. Ні більше, ні менше. Але я бачу якісь несправедливі, неправильні, недієві, не життєдайні речі. І з цим треба боротися, тому що сунутися далі по радянській колії не потрібно.
«Збори ОСББ»
Довідка: Віктор Жданов народився 3 березня 1968 у с. Киселівка (Херсонська обо.). Творчий шлях актора почався у 1986 році з роботи в Херсонському академічному обласному театрі ляльок. Згодом артист перейшов працювати в Херсонський обласний український музично-драматичний театр ім. М. Куліша. А з 2000 до 2014 Віктор Жданов працював у Донецькому музично-драматичному театрі. Після окупації Донецька перебрався до Києва. Працював у театрі на Лівому березі, згодом – у театрі імені Івана Франка.
Вибрана фільмографія:
- «Останній яничар»
- «Кіборги»
- «Вулкан»
- «Номери»
- «Я працюю на цвинтарі»
- «Додому»
- «Ворон»
- «Захар Беркут»
- «Мирнай-21»
- «Спіймати Кайдаша»
- «Юрик»
- «Збори ОСББ»
- «Конотопська відьма»
- «Сірі бджоли»
