У просторі галереї «Дзиґа» триває проєкт Влодка Кауфмана «Живиця». Художник називає його найдовшим у своєму житті. Він працює над ним понад тридцять років. Для Влодка Кауфмана живиця – це як жива істота. Він спостерігає, збирає, робить частиною мистецького твору.
@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1592237 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1592237{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { min-height: 200px } }
Живиця карпатських хвойних дерев може стати скипидаром – незамінним матеріалом для живопису. Але живопис, на відміну від більшості митців, для Кауфмана є не підсумком, а лише одним з етапів.
Він малює картину, потім здирає фарбовий шар так, як збирають живицю. І під кожною екскартиною ми можемо побачити цілу купку (її вага вказана біля кожної) того, що колись було зображенням. Тепер воно стає знятою корою, оболонкою, що колись захищала та означувала. А потім, уже при глядачах повертаю живицю на полотна, уже без посередництва фарби, в чистому вигляді.
Центром експозиції є рояль, що замінив собою живе дерево. Тепер він став тим «стовбуром», по якому стікає живиця, розфарбовується у різні кольори, ніби поступаючись умовам мистецтва та застигає. Такі собі органні труби чи струни навпаки.
Тема фіксації моменту – головна для Кауфмана як для художника. Тут він доводить цю фіксацію до абсолюту. Тут його цілком урбаністичні пошуки стають одним цілим з природою, повертаючи її та повертаючись для неї.
Цей проєкт потребує певної підготовки не лише від художника, але і від глядача. Навіть не так підготовки, як уяви. Коли увесь процес можна прожити. Адже і у малярстві Кауфман залишається насамперед перформером.
«Картина як вислів, як образ, як цінність очистилася і все, що від неї залишилося – це невелика кількість матерії. Але якщо одні картини втратили свою живописність, перестали нам щось «показувати» і перетворилися лише на фарбу, то поруч з’явився загадковий об’єкт – фортепіано, яке «обросло» фарбою і стало живописом. Навіщо Кауфман робить усе це?
Очевидна метафора цього проєкту – це музика, вірніше стосунки музики і образу», – написав мистецтвознавець Богдан Шумилович.
Оглянути експозицію можна до 15 вересня.
