На 80-му Венеціанському міжнародному кінофестивалі Україна дебютувала з VR-проектом First Day («Доба Перша») режисера Валерія Коршунова та продюсерки Світлани Коршунової.
Проект «Доба Перша» став переможцем Biennale Cinema College 2023 року, що дало можливість реалізувати його та представити у Венеції. Впродовж двох тижнів проект «Доба Перша» презентували у форматі змішаної реальності в категорії Venice Immersive: велика (36 м2) фізична інсталяція супроводжувалась AR-доповненням та повноцінним імерсивним фотореалістичним VR-досвідом.
«Доба Перша» дозволяє пережити історію від першої особи, переміщаючи відвідувача у ситуацію першого дня повномасштабного російського вторгнення, проводячи героя через внутрішню трансформацію, яку пройшли українці 24 лютого 2022 року. Це відбувається за допомогою VR-шолома у відтвореному віртуальному світі, заснованому на реальних подіях.
Команда проекту фільмувала, сканувала артефакти та наслідки війни в Бородянці, Бучі та Гостомелі, а потім відтворювала їх у віртуальній реальності. Зараз команда Валерія Коршунова, відомого своїми проектами про Чорнобиль, вже працює над проектами VR Borodyanka, VR Gostomel та VR Chornobyl, в кожному з яких буде використано різні технології та формати сторітелінгу.
Після завершення фестивалю ZAXID.NET розпитав Валерія Коршунова про те, як сприйняли проект у Венеції та загалом про можливості, які надають нові технології.
Валерій Коршунов
Як існувала інсталяція у Венеції. Якою була реакція глядачів?
Глядачі були зворушені. Деякі плакали, деякі бажали тривалого спілкування. Реакція була різна: від обіймів та бажання дізнатися «а як там зараз» до швидкого полишення локації. Взагалі реакція, як і серед звичайних європейців. У них високий рівень емпатії, тому включаються в обговорення проекту та війни вони активно. Ми ж зі свого боку є провідниками у цю тему. Тому на фестиваль з нами поїхала ціла команда українців, щоб спілкуватись та пояснювати.
Наприклад, щоб потрапити на VR-інсталяцію Алехандро Ґонсалеса Іньяріту про біженців, потрібно було підписати папери, що автори не несуть відповідальності за стрес, серцеві напади та навіть смерть глядача. Чи мали якісь такі застороги у Венеції, і загалом чи можуть викликати такі твори настільки сильні емоції?
Звичайно, що мистецтво може викликати реакцію, а якщо мати на увазі, що це мистецтво про війну, то воно може і травмувати. Але метою нашого проекту було не залякати та видавити сльозу, а саме показати та дати людині самій можливість вирішувати. Люди розумні, у них є серце, тому не треба намагатись вимістити власний біль через війну та втрати на тих людей, що з відкритим серцем прийшли почути голос українців. Я бачив багато проектів на складні теми, і так, іноді режисери намагаються пробити товсту шкіру сучасної людини, використовуючи сильні образи або виразні візуальні рішення. Так, щоб не розкривати всі карти, зі свого боку скажу, що ми використовуємо простір та тишу, а відвідувач сам наповнює це власними думками. Це спрацьовує так, що напруження іде по наростаючій аж до самого кінця, де і відбувається катарсис.
Останнім часом віртуальна та доповнена реальність все частіше з атракціону перетворюється на соціально важливі меседжі. Чи могли б ви докладніше розповісти про такі аспекти на прикладі власних творів?
«Доба Перша» дозволяє пережити історію від першої особи
За останні роки ми використовували ці технології, щоб робити та підсилювати наші проекти на тему Чорнобиля, яких за 5 років до 2022 року ми зробили більше 15-ти. Це був широкий спектр – від соціальних, до культурних та наукових. Наприклад, ми робили виставку про Чорнобиль у мобільному додатку під час епідемії Covid-19. Таким чином вона відбулась у більш ніж 500 локаціях України та світу. Провели арт-резиденцію для митців, де вони розробляли нові мистецькі роботи про Чорнобиль та презентували їх у віртуальній локації Чорнобиля. Знімали відео 360 і багато чого іще.
Минулої осені ми почали використовувати попередній досвід та знімати відео 360 про Бородянку та сканувати локації Київської області. Саме цей проект привів нас до Венеціанського бієнале, де у програмі сінема коледж ми пройшли декілька важких турів з пітчингу та у фіналі вибороли перемогу.
Зараз у виробництві маємо декілька проектів про війну з різним використанням технологій. Це як відео 360, так і інтерактивні проекти віртуальної реальності. Ми робимо проект про Гостомель та його мешканців, що пережили окупацію, і про окупацію Чорнобиля та захоплення ЧАЕС. Також є музичні проекти, пов’язані з віртуальною реальністю та війною, але про це ми розповімо пізніше.
Проект представлено на іммерсивному острові Венеції (Lazzaretto Vecchio)
Чи може такий вид мистецтва конкурувати з кіно?
Звичайно. При чому, як для критиків, так і для експертів кіно. Адже у кіно вже є стала форма та правила, розуміння, які присутні інструменти і які є способи, щоб розповісти історію. Але проекти віртуальної реальності надають новий подих всьому цьому, адже технологія нова, а мова лише формується. Тому ми можемо побачити розквіт експериментального сторітелінгу – явища, яке відсутнє у традиційному кіномистецтві. Все це дуже цікаво критикам та привертає увагу і зацікавленість пересічних глядачів.
Це все ще не так поширено, адже купляють шолом віртуальної реальності, як правило, ранні адепти технологій, але явище стрімко набирає темп. Як колись смартфон та інтернет змінили людство, так і шолом віртуальної реальності знов змінить нас, але до цього моменту ми вже будемо мати нову мову цього сучасного мистецтва. Якраз заради цього і проводять імерсивну платформу Венеціанського кінобієнале, адже і в цьому Венеція є однією з провідних у світі та вже багато років розвиває мистецтво.
