Нижче підбірка корисних правил етикету, які допоможуть вам правильно поводитися в найрізноманітніших життєвих ситуаціях.

1. Коли ви приходите в ресторан і бачите тканинну серветку на тарілці, не варто одразу класти її на коліна. Спочатку зробіть замовлення. Потім можете сміливо приступати до напоїв, і тільки коли офіціант подасть вам першу страву, складіть серветку вдвоє, а потім згином до себе покладіть на коліна. Цей маленький шматочок тканини призначений всього для трьох речей: він захищає ваш одяг від крапель і крихт, ви можете витирати об нього забруднені пальці, а також промокати губи перед тим, як збиратиметеся відпити з келиха. Закінчивши трапезу, приберіть серветку з колін і залиште зліва від тарілки.

А що ж робити з серветкою якщо вам потрібно відійти, наприклад до вбиральні? Не залишайте серветку на стільці — це негігієнічно, покладіть її злива від тарілки, не згортаючи її повністю, а просто злегка зім’явши. Це показує, що ви ще повернетеся.

Якщо у закладі є паперові серветки — ними можна користуватися одразу, після використання їх кладуть на край тарілки якщо ви вже завершили прийом їжі або залишити зліва.

2. Якщо ви доїдаєте суп, робити це краще нахиливши тарілку від себе, щоб випадково не забруднитися самому і не забруднити людей, що сидять поруч. Також неприпустимо сьорбання супу — їжте тихо та не поспішаючи.

3. Якщо під час трапези у вас щось застрягло в зубах, а на столі стоять зубочистки, не поспішайте відкривати рот і витягати звідти застряглу їжу. Подібні речі потрібно робити тільки в туалеті. Як, втім, й інші процедури: прийом таблеток, розчісування волосся, застосування очних крапель, використання губної помади тощо. Бо такі дії сприймаються як негігієнічні і неприємні для інших відвідувачів та персоналу. Запам’ятайте — стіл для прійому їжі та напоїв та для спілкування, особисті гігієнічні процедури — тільки у вбиральні.

4. Коли на вулиці дощ і негода, офіс, як правило, перетворюється на місце для сушіння мокрих парасольок. Але сушити свій аксесуар у розкритому стані на роботі або в гостях — поганий тон. Подібні речі можна робити тільки у себе вдома. У всіх інших місцях варто скористатися спеціальною підставкою або просто повісити парасольку. Якщо місце для парасольки не передбачено — залиште її біля стіни чи у кутку, щоб вона нікому не заважала.

Відкрита парасолька займає багато місця та іноді заважає пересуванню та ще з неї на підлогу стікає вода, яка може пошкодити поверхню, або хтось послизнеться.

5. Йти до своїх місць у театрі чи кінотеатрі слід тільки обличчям до людей, які вже сидять. При цьому жінка повинна слідувати за чоловіком, адже саме він перепрошує за завдані незручності. Йти спиною — це виявляти зневагу до тих, хто вже сидить, демонструючи, що ви їх не помічаєте. Йдучи обличчям, ви можете встановити короткий зоровий контакт, посміхнутися і вибачитися, що дозволяє мінімізувати дискомфорт для інших.

6. Якщо при відвідуванні ресторану до столика вас супроводжує адміністратор, йти слід у такому порядку: метрдотель, жінка, чоловік. Коли розпорядник відсутній, то першим до залу краще зайти саме чоловікові, а вже потім його супутниці.

7. Якщо під час прогулянки або в якомусь громадському місці ваш супутник (супутниця) привітався з незнайомою людиною, ви теж повинні привітати її. Це покаже вашу повагу до соціальних зв’язків вашого супутника і не виставить вас як неввічливу або зарозумілу людину.

8. Халат, який дуже люблять носити вдома багато наших жінок, на їхнє велике розчарування, не є домашнім одягом у повному розумінні цього слова. Він вважається предметом спідньої або банної білизни та символізує інтимність. Перш за все, він призначений для спальні та ванної кімнати. Зустрічати в ньому гостей або кого б то не було — неприйнятно.

9. Сьогодні багато хто з нас живе у висотках, тому мало хто знає не те що всіх мешканців будинку, але іноді навіть сусідів по поверху. Тим не менш, згідно з правилами етикету, перебуваючи в межах під’їзду, ви повинні вітатися з сусідами. Це є ознакою добросусідства, поваги до спільного простору. На вулиці у вас є право не робити цього, хоча, якщо ви знаєте людину в обличчя, то краще все ж привітати її.

10. Приходячи в ресторан, багато жінок буквально не можуть розлучитися зі своєю сумочкою — навіть сівши за стіл, кладуть її на коліна, або в кращому випадку поруч із собою на стілець. Однак це неправильно. Якщо дамський аксесуар має маленький розмір (наприклад клатч), його найкраще покласти прямо на стіл. Об’ємну сумку слід вішати на спинку стільця (переконайтеся що в такому положенні вона не заважає офіціантам та іншим відвідувачам), ставити на підлогу (але не в ноги, щоб вона не заважала проходу) або спеціальний стільчик, призначений для цих цілей. Не можна класти сумку на порожній стілець — вона займає місце, яке може знадобитися іншим гостям або персоналу.

11. Якщо ви вирішили залишити чайові — не залишайте дрібні монети, що завалялися в гаманці, і тим більше зім’яті купюри — це прояв неповаги до офіціанта. Чайові мають бути акуратними та мати гідний вигляд. В нашій країні досі у більшості закладів “на чай” можна залишати, а можна і ні — на ваш розсуд, але у багатьох західних країнах (наприклад США та Канада) 15-20% від чека є нормою за хороше обслуговування, а от 10% може сприйнятися як образа (замало). Проте в деяких Європейських країнах, особливо східних — 10% цілком прийнятні чайові.

@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1616880 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1616880{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { min-height: 200px } }

«У 1967 році група художників з Києва приїхала в Маріуполь і познайомилась з учнем художника Дієго Рівера Віктором Арнаутовим. Вони отримали замовлення в ресторані “Україна”, який дивиться на Азовське море, зробити дві мозаїки – “Боривітер” і “Дерево життя”. Цю групу очолювала Алла Горська. Я читала щоденники Горської, де вона детально описувала, хто й о котрій приходив на проєкт, хто прогулював, хто недостатньо вкладався в ідею або міняв її. У 1970 році Горську вбили совєцкі спецслужби у Василькові під Києвом. Того ж року мозаїку «Дерево життя» заклали цеглою. Знаково, що цю мозаїку відкрила дослідниця Людмила Огнєва тільки 2008 року. У травні 2022 року ми бачили фото практично зруйнованих мозаїк. Ідея відтворити панно з’явилася вже тоді», – розповіла Олена Зарецька.

Засновниця майстерні LoveMosaic Ганна Круть займається мозаїкою приблизно 15 років. Вона говорить, що взяти участь у відтворенні панно для неї було цікавим викликом.

«Те, що ми зробили у Києві разом з мистецьким об’єднанням “Затирка”, стало для мене новим етапом у творчості. Думаю, що такої мозаїки нема ніде у світі, бо це відтворений зразок монументального мистецтва, це мобільна конструкція. Мозаїку відтворювали у майстерні “Укрзалізниці”. Я настільки надихнулася свіжою енергією мисткинь, які не просто робили роботу, а глибоко відчували сенс. Велика частина їх зі сходу. Я також з Донеччини, тому “Боривітер” для мене – символ рідного краю, Азовського моря і людей», – сказала Ганна Круть.

Панно можна побачити на площі Ринок до 17 серпня. Фото ZAXID.NET

Зазначимо, що проєкт «Хранителі мозаїки» реалізували Rozetka, ГО UKRAINE WOW, Фонд Алли Горської та Віктора Зарецького. Над відтворенням мозаїки працювали 15 художників-монументалістів. Вони використали понад 700 кг матеріалів (смальту, плитку, металеві плити, алюмінієві ложки). Щоб максимально відтворити роботу, команда опрацювала фотографії, які зробили маріупольськими фотографами до початку повномасштабного вторгнення. На збір усіх елементів витратили три місяці. Щоб транспортувати мозаїку створили конструкцію з 68 пазлів, які встановлюють на металевий каркас.

У рамках проєкту «Хранителі мозаїки» художники відтворили ще одного «Боривітра». Копію розділили на 1250 фрагментів, які можна було придбати. Українці розкупили всі елементи за один день. Виручені гроші спрямують на відновлення київської роботи Алли Горської «Вітер» та турне мозаїки «Боривітер».

Вперше мозаїку представили у червні 2025 року в Києві. Опісля її презентували на Трафальгарській площі у Лондоні. Відкривав її боксер Олександр Усик. Після Львова мозаїку покажуть у Харкові.

Додамо, що команда художників-монументалістів на чолі з видатною мисткинею Аллою Горською влітку 1967 року створила панно «Боривітер» у Маріуполі. У центрі композиції – сокіл в польоті. Радянська окупаційна влада через три роки вбила Аллу Горську, яка була однією з лідерок шістдесятництва.

Катерина Бужинська підбила підсумки своєї літньої відпустки, поділившись у соцмережах серією фотографій із сімейного відпочинку в Греції. Вона провела там тривалий час разом із чоловіком-іноземцем Дімітаром Стойчевим та їхніми дітьми Катею і Дімою.

На опублікованих кадрах блондинка позує на тлі моря і в саду, плаває на яхті, проводить час з родиною за трапезою. Дімітар також з’явився в кадрах з дітьми в сімейних образах. Особливу увагу артистка приділила знімкам, де демонструє струнку фігуру в купальнику на тлі морських пейзажів.

Катерина зазначила, що канікули добігають кінця, і пояснила, що ці фото хоче зберегти як теплий спогад. За словами Бужинської, коли вони всі разом, її серце наповнюється любов’ю, теплом і радістю, і вона цінує кожну мить.

@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1616708 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1616708{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { min-height: 200px } }

«Особливістю цього проєкту є те, що він не лише виставковий, але й просторовий. Ми відкриємо для відвідувачів цю будівлю без прикрас, залишивши там набутки всіх попередніх власників. Водночас мистецтво Олега Тістола стане посередником між аудиторією та історією цієї будівлі», – сказала директорка Mercury Art Center Лілія Михайлик.

Монтаж виставки. Фото Костянтина Гливляса

У своїх роботах Олег Тістол намагається проаналізувати імперський спадок. Експозицію на трьох поверхах та горищі будинку поділять на кілька періодів творчості митця.

«Кожна імперія лишає по собі спадок у вигляді матеріальних і ментальних речей. Архітектура – це також така тінь. Тінь, яку зараз лишають по собі імперії, і тінь, яку лишили тоді. Це живий процес, який відбувається. Відповідно нова історія лишить свою тінь, тінь незалежної України… Ця виставка про тіні, які сформували нас і продовжують нас формувати, впливають на нас. Це про життя, про те, ким ми є, ким ми були й ким ми станемо, і те, як ми сприймаємо той спадок, який маємо: історичний і не лише», – пояснив куратор виставкового проєкту Андрій Рибка.

Щоб проаналізувати колоніальне минуле України, Олег Тістол використовує іронічні образи й художні жести. Він зазначив, що проєкт шукає нову точку опори в сучасності, в якій досі є «руїни імперій».

«Цей проєкт про правду культурного процесу. Правдиве приміщення, як воно є, до того як стане спеціалізованим. Виставлятися в стандартних виставкових просторах – нецікаво. Я не вірю в результати, я люблю процеси. У цьому випадку – це процес у чистому вигляді, дуже правдивий, відкритий і зрозумілий всім: від Австрії до сьогодні», – розповів Олег Тістол.

Олег Тістол. Фото Костянтина Гливляса

Додамо, що ідея проєкту «Тіні Імперіалу» належить Ігорю Абрамовичу. Консультантом є Володимир Петрашик. У межах виставки Mercury Art Center запланував супровідну програму подій. За анонсами можна стежити у соцмережах артцентру.

У травні 2025 року Mercury Art Center придбав частину будівлі на вулиці Січових Стрільців, 3. Це приблизно 2 тис. м² нежитлових приміщень, які впродовж років були закинутими. Після завершення виставки «Тіні Імперіалу» будівлю зачинять на ревіталізацію.

@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1616616 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1616616{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { min-height: 200px } }

«Неочікувана і прикра ситуація змушує мене просити пробачення за колізію, яка склалася з незалежних від мене причин. Тож прошу пробачення у людей, що планували побувати на двох львівських концертах “Очима ти сказав мені: Люблю” 11 серпня цього року, в талановитих акторів та інших виконавців моїх творів, а також у Національного драматичного театру імені Марії Заньковецької, що надав свою залу для цих двох концертів. І глядач, і актори, звичайно ж, не знали, що організатори концерту грубо порушили авторське право та попередню домовленість з автором», – йдеться у зверненні письменниці.

Концерти у театрі імені Марії Заньковецької мали відбутися 11 серпня о 16:30 та 19:30. Організаторами події є агенції Zahid Concert Agency та Atmosphere, які після звернення Ліни Костенко змінили назву події на «Кохайтеся чорнобриві». Організатори зазначили, що під час концертів звучатимуть поезії інших авторів. Дописи зі старою назвою події видалили.

Портрет письменниці та цитата з її вірша на першій афіші концертів 11 серпня

Представники Ліни Костенко пояснили, що організатори не мали письмових дозволів авторки на публічне виконання її творів. Письменницю не попередили про намір проводити такі концерти у Львові, але рекламували подію та продавали квитки. Під час анонсів події у липні 2025 року, агенція Atmosphere розповідала, що організовує концерти «через велику кількість шанувальників творчості іменитої української письменниці та попитом на цю подію».

«Це не просто концерт, це спроба доторкнутися до глибинного. Кожен текст Ліни Костенко – як світло у темряві», – розповідали організатори.

Квитки продають через низку платформ. Зокрема, «Контрамарку» та Concert.ua. На афіші події організатори вказали, що гроші за квитки збирають на рахунок ФОПа Андрія Лоїка. Згідно з аналітичним порталом YouControl, як підприємець він зареєструвався у квітні 2025 року. Його основним видом діяльності є «рекламні агентства».

Зазначимо, що вартість квитків становить від 450 до 990 грн. Організатори продали більшість квитків на два концерти 11 серпня. Участь у концерті беруть Олексій Гнатковський, Остап Ступка, Раїса Недашківська, Євген Нищук, Тамара Яценко, Святослав Максимчук, Віра Морокішка, Степан Глова, Леся Самаєва, Ярослав Дерпак, Петро Мага, Ольга Гошовська, Кіра Касинець. Також виступатимуть музикантки Юлія Божик та Іванна Гетто. В анонсі події йдеться, що вони виконають твори на тексти Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Василя Стуса, Василя Симоненка, Ольги Кобилянської. Організатори у своїх соцмережах та на Concert.ua не згадують Ліну Костенко під час анонсів. Проте платформи Kasa.com.ua, Karabas та Ticket.kiev продають квитки з анонсованою старою програмою концертів.

Нова афіша концерту 11 серпня у Львові

Подібний концерт з використанням творів Ліни Костенко вже відбувся у Києві 30 червня у Міжнародному центрі культури та мистецтв (МЦКМ). Ліна Костенко розповіла, що узгоджувала умови його проведення вже коли організатори анонсували подію. Вона зазначила, що ціна на квитки була дуже високою, тому вона попросила спрямувати частину заробленого на потреби ЗСУ. Організатори переказали військовим 470 тис. грн.

«У випадку цих нових концертів у Львові 11 серпня жодна з двох вищезгаданих умов [ознайомити її з концепцією подій та переказати частину грошей для ЗСУ] не була дотримана. Через це я була змушена скасувати ці концерти. Принагідно зазначу, що це не єдиний випадок неповаги до елементарних аспектів авторського права. Іноді мені доводиться дізнаватися з інтернету про певні форми цілковито мені невідомої “самодіяльності”, як це сталося з виставою з сюрреальною назвою “Ко:ліна” театральної спільноти DSP. Тож при цій нагоді зазначу, що цю виставу я теж забороняю. Без коментарів і пояснень», – заявила Ліна Костенко.

Додамо, що агенції Zahid Concert Agency та Atmosphere 18 березня організували у театрі Заньковецької два концерти до дня народження Ліни Костенко.

95-річна Ліна Костенко є українською письменницею-шістдесятницею. Вона лауреатка Шевченківської премії, Премії Антоновичів, кавалерка Ордену Почесного легіону. У 2024 році Ліна Костенко отримала звання почесної громадянки Києва. Найвідомішими текстами письменниці є романи у віршах «Берестечко» та «Маруся Чурай».

Для багатьох смартфон — це продовження руки, а слово телефон вже давно, в першу чергу, асоціюється саме з переносним пристроєм. Де ж має знаходитися мобільний, щоб у момент спілкування не викликати гостре роздратування і негатив в оточуючих.

Розбираючи важливе, нагальне питання, де ж насправді має знаходитися стільниковий телефон за етикетом, нас природно цікавить момент спілкування з іншими людьми. Бо в усіх інших випадках він може знаходитися де завгодно.

Річ у тім, що коли в розмові з людиною ми постійно відволікаємося на телефон або, що ще гірше, постійно в ньому сидимо, на інтуїтивному рівні ми породжуємо відторгнення і неприязнь. Чому? Та все просто, друзі.

Найдорожчий ресурс у житті людини — це час. Коли ми зустрічаємося і спілкуємося з людиною, вона витрачає на нас дорогоцінні хвилини свого життя.

Коли ми відволікаємося на телефон, ми знецінюємо нашу зустріч, знецінюємо співрозмовника як особистість, завдаємо йому потужного удару в його бажання здобути почуття власної значущості, отримати свіжу порцію поваги і визнання з боку інших людей. Адже ми обираємо телефон, а не його.

Саме тому, при спілкуванні з людиною, найправильніше місце для телефону — це наша кишеня або наша сумка. Так ми підкреслюємо свою повагу до людини, відкритий інтерес до розмови і ставимо спілкування в пріоритет. Дипломати, звичайно ж, про це знають і завжди намагаються тримати телефон якомога далі від розмови.

“А що робити з важливими дзвінками та повідомленнями?”, — запитаєте ви. Запам’ятайте одне правило: якщо дзвінок або повідомлення може почекати кінця розмови, — нехай почекає. Співрозмовник безумовно оцінить, що ви обрали його, а не розмовляти чи відволікатися на повідомлення в його присутності.

Якщо ж терміново потрібно дати відповідь, ввічливо вибачтеся і відійдіть вирішити питання. Так, до речі, ви надасте і співрозмовнику час перевірити свій телефон, щоб не відволікатися на нього в момент спілкування.

Є ще один варіант — якщо ви чекаєте на важливий дзвінок, то можна чесно попередити співрозмовника перед зустріччю, що ви очікуєте на дуже важливий дзвінок. І максимально коротко на нього відповісти.

Її твори поєднують вишукану техніку та глибокі сенси. Показова у цьому випадку робота «Бабусина хустка», винесена на афішу. На старій хустині вишито автомат.

@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1616527 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1616527{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { min-height: 200px } }

Поєднання вишуканої тонкої вишивки та теми війни творить той контраст, у якому ментально ми всі існуємо зараз. Такий же спосіб використовує художниця й у роботі «Пливе кача».

Інша серія творів поєднує розпис на шовку та вишивку білим по білому, де Наталка Шимін використовує прадавні символи.

Загалом роботи є мистецьким осмисленими війнами, пам’яті, сили, відлуння досвіду поколінь у сучасній мистецькій формі.

Роботи Наталки Шимін можна переглянути у Центрі сучасного мистецтва до 18 серпня.

Фото Катерини Сліпченко

@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1616559 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1616559{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { min-height: 200px } }

Храм збудували як костел Найсвятішого Серця Ісусового при жіночому монастирі францисканок у 1880-х роках. Перший проєкт створив Карл Ґреґор, але його відхилили, тоді відомий львівський архітектор Юліан Захаревич погодився безоплатно напрацювати проєкт храму. Костел збудований у стилі історизму, має неоготичні та неороманські риси. Фасад – з нетинькованої червоної цегли, що притаманна багатьом об’єктам Захаревича. Кам’яні деталі у костелі проєктував відомий скульптор Леонард Марконі. Вітражі виготовили у Мюнхені.

Вітраж кінця XIX ст. на фасаді храму, який відновили у 2022 році за кошти іноземних фондів (фото ZAXID.NET)

Інтер’єр храму розписував у 1930-і роки художник Юліан Крупський, який працював викладачем у художньо-промисловій школі (сучасний коледж імені Труша). Реставратор Андрій Почеква зазначив, що розписи – це зразок пізньої сецесії. На бічній стіні храму виявили зображення ангелів – серафимів, херувимів, над їхнім розчищенням вже працюють фахівці. Ці фрески схожі на розписи в Кохавино (Гніздичів), де, ймовірно, теж працював цей художник.

Віднайдені ангели на стіні храму (фото Анастасії Смольєнко)

Віднайдені ангели на стіні храму (фото Анастасії Смольєнко)

Настоятель храму і монастиря Кипріян Лозинський на брифінгу 8 серпня розповів, що після того, як францисканки виїхали зі Львова, радянська влада перетворила монастирський комплекс на інфекційну лікарню. У храмі був склад і архів з медичними справами працівників КДБ.

У 1990-х роках комплекс частково передали УПЦ КП і Львівській духовній семінарії. Зараз це церква Івана Золотоустого ПЦУ і Львівська православна богословська академія.

«Храм був перебілений, але місцями побілка була знищена і обсипана, а під ними проглядалися розписи. У 1990-х не було можливості відновити розписи, але їх законсервували. У 2021 році вирішили почати дослідження стін і у різних місцях виявили розписи. Зараз ми знайшли частину коштів і починаємо працю над реставрацією», – розповів о. Кипріян Лозинський.

Роботи почали в тому місці, де зробили перші зондажі і виявили обличчя ангела. Художник-реставратор Андрій Почеква зазначив, що реставрація триватиме близько 2 місяців.

Реставраційні роботи почали на одній стіні (фото ZAXID.NET)

«Внаслідок затікання даху є багато пошкоджених висолами і водою ділянок, аварійний стан тиньку і фарбового шару – це буде найбільша складність реставрації. Але пізніші побілки – вапняно-крейдяні, їх не буде складно зняти без пошкоджень авторського малярства», – прокоментував фахівець.

Керівниця Офісу охорони культурної спадщини ЛМР Тетяна Балукова наголосила, що церква є пам’яткою місцевого значення. ЛМР дофінансовувала відновлення аварійного даху та підпірної стіни цього храму. Відновлення розписів профінансують меценати, а міськрада домовилася про безкоштовну оренду риштувань на час робіт.

@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1616598 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1616598{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { min-height: 200px } }

Цей концерт – глибока музична розповідь про силу українського духу, його незламність і красу, що народжувалася у піснях крізь століття. У програмі звучатимуть перлини козацької, стрілецької, повстанської пісні, а також – жовнірські, любовні, авторські твори. Особливим акцентом вечора стане прем’єрне виконання пісень гетьмана Івана Мазепи та Данила (Дмитра) Туптала – видатних постатей доби українського бароко.

«Непереможні» – це не лише музика, а жива хроніка України, що тримається на хоробрості, любові та традиції. Програма охопить п’ять століть національної історії у пісні.

«Дударик» відкриває концертний сезон: дивіться відео

Автором та диригентом проєкту став Дмитро Кацал. У концерті візьмуть участь солісти та інструменталісти, серед яких Дарія Кудрик, Роман Липак, Тарас Різняк, Юрій Йосифович, Дем’ян Севериненко, Назар Омельчук, Олексій Чалідзе.

Капела «Дударик» запрошує на концерт у Львові / фото надане ZAXID.NET

Національне багатство української пісні звучатиме у супроводі музик: Олег Ярема (гітара), Тарас Яцишин (бас), Володимир Заборовський (акордеон), Катерина Матвіїв (ударні), Ярослав Босак (духові інструменти).

Подія відбудеться 24 серпня о 17:00 у Львівській національній філармонії імені М. Скорика. Придбати квитки можна за посиланням.

Захід відбудеться 24 серпня / фото надане ZAXID.NET

Довідка:

Національна хорова капела «Дударик» – один із провідних хорових колективів України, заснований у Львові у 1971 році. Від хорової школи до національної сцени – «Дударик» пройшов шлях визнання, зберігаючи високу майстерність, щиру любов до української пісні та глибоку повагу до духовної спадщини. Колектив активно гастролює, реалізовує масштабні мистецькі проєкти і залишається культурним символом Львова та всієї України.

Кілліан Мерфі — ірландець, який шукав себе в юриспруденції та рок-музиці, проте зупинився на лицедійстві. Так світ отримав одного з найвиразніших акторів сучасності.

Його герої — складні та багатошарові — відображають весь емоційний діапазон, на який здатний артист. Співпраця з такими режисерами, як Крістофер Нолан, Денні Бойл і Кен Лоуч, допомогла Мерфі заявити про себе в найрізноманітніших жанрах. Адже Кілліан Мерфі — актор, здатний однаково переконливо існувати як у постапокаліптичних світах, так і в історичних реконструкціях, у фантастиці та в авторському кіно. Його персонажі часто діють в історіях з напругою, етичним конфліктом і трагічною глибиною. Кожна з цих ролей — штрих до портрета видатного представника ілюзіону сучасності.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

На краю/On the Edge (2001)

У цій ірландській драмі Мерфі виконав роль дев’ятнадцятирічного Джонатана Бріча, який після спроби самогубства опиняється в психіатричній лікарні. Там він змушений заново вибудовувати стосунки з собою та оточуючими.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

28 днів потому/28 Days Later (2002)

Перша гучна роль Мерфі у великому кіно. Кур’єр Джим приходить до тями після коми в постапокаліптичному Лондоні, охопленому вірусом люті.

Картина стала культовою, просунувши жанр зомбі-хорору в мейнстрім. Після успіху фільму актора захотіли бачити на своїх знімальних майданчиках провідні режисери.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

Бетмен: Початок/Batman Begins (2005)

Спочатку претендуючи на роль Бетмена, Мерфі вразив Нолана настільки, що отримав іншу ключову роль — психіатра Джонатана Крейна, він же — Опудало. Цей антагоніст застосовує галюциногенний газ, що перетворює страхи на реальність. Роль Опудала закріпилася за Мерфі в трилогії, і він з’явився в наступних частинах франшизи.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

Вітер, що колише вереск/The Wind That Shakes the Barley (2006)

Історична драма про боротьбу Ірландії за незалежність, що отримала Золоту пальмову гілку в Каннах. Мерфі зіграв лікаря Даміена О’Донована, який в розпал конфлікту змушений покинути кар’єру заради боротьби за свободу.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

Пекло/Sunshine (2007)

У науково-фантастичному трилері Мерфі виконав роль фізика Роберта Кейпи, одного з членів місії з відродження вмираючого Сонця. Його персонаж — мозок операції, а також емоційний центр картини. Незважаючи на невдачу в прокаті, фільм здобув хороші відгуки критиків.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

Початок/Inception (2010)

У революційній за структурою та візуальним стилем картині Мерфі зіграв Роберта Фішера — спадкоємця корпорації, якому у свідомість належить впровадити думку, що змінює його життя.

Робота Мерфі прикрасила потужний акторський ансамбль, який очолив Леонардо Ді Капріо.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

Гострі козирки/Peaky Blinders (2013-2022)

Мерфі зіграв Томаса Шелбі — харизматичного та небезпечного лідера злочинного угруповання в повоєнній Англії. Саме ця роль принесла актору світову впізнаваність.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

Антропоїд/Anthropoid (2016)

Воєнна драма, заснована на реальних подіях — операції з ліквідації Рейнхарда Гейдріха. Мерфі зіграв Йозефа Габчика, одного з двох чеських агентів, відправлених до Праги.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

Дюнкерк/Dunkirk (2017)

В епічній реконструкції евакуації союзників з Дюнкерка Мерфі виконав роль солдата, який страждає від посттравматичного розладу. Його персонаж не названий. Він став збірним образом психологічно пораненого бійця. Це була вже п’ята робота Мерфі з Ноланом.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

Оппенгеймер/Oppenheimer (2023)

Можливо, найзначніша на сьогодні роль у кар’єрі актора. Мерфі втілив Роберта Оппенгеймера — вченого, який стояв біля витоків створення атомної бомби. Картина досліджує моральну дилему вченого, який опинився між наукою та совістю. За цю роль Мерфі отримав премію “Оскар”, остаточно закріпившись у статусі великого актора.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

Дрібниці життя/Small Things Like These (2024)

Події розгортаються напередодні Різдва 1985 року. Головний герой — Білл Ферлонг, добропорядний житель невеликого ірландського містечка, сім’янин і постачальник вугілля. Саме в розпал підготовки до найнапруженішого в році сезону він отримує звичайне замовлення з місцевого монастиря.

Під час доставки чоловік випадково стає свідком тривожних подій, що розгортаються за монастирськими стінами. Він з’ясовує, що там ізолюють дівчат і жінок, які опинилися у складних життєвих обставинах.

Біллу відкривається правда про тамтешню сувору систему з покараннями, яка існує під прикриттям благочестя та турботи. Це відкриття змушує героя переосмислити свою відповідальність перед людьми, які позбавлені голосу, і прийняти непросте моральне рішення.

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1616488 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1616488{
margin: 0!important;
}

.mobile-branding-wrapper {
min-height: 200px
}
}

Захід подарує чарівне поєднання живої музики та величної української поезії, представленої творами Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Василя Стуса, Василя Симоненка, Олени Теліги, Ольги Кобилянської та інших великих українських поетів.

Поезія, що в усі часи додає українцям сили духу та незламності, пролунає у виконанні відомих акторів Олексія Гнатковського, Євгена Нищука, Остапа Ступки, Раїси Недашківської, Тамари Яценко, Святослава Максимчука, Петра Маги, Степана Глови, Лесі Самаєвої, Ярослава Дерпака, Ольги Гошовської, Віри Морокішкої.

Неймовірно розкішний музичний супровід створять Юлія Божик (рояль) та Іванна Гетто (арфа).

«Запрошуємо провести літній вечір у світі поезії, музики та натхнення! Це буде незабутньо!», – запрошують організатори.

Подія викликає великий ажіотаж серед львів’ян, тож щоб усі охочі змогли насолодитися дійством, в один день їх відбудеться одразу два – о 16.30 та 19.30.

Квитки на 16:30 можна придбати тут, а на 19:30 – за цим посиланням.

@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1616341 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1616341{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { min-height: 200px } }

«Минулого року скульптори Володимир Семків та Денис Шиманський покликав мене на благодійний аукціон, який називався “Друзі для друзів”. Це була подія, де одні друзі передали свої роботи на продаж, інші – купували їх, а всі разом допомагали третім – друзям, які зараз у ЗСУ. Таким чином утворилося своєрідне коло підтримки, де кожен був другом для когось і водночас отримував підтримку від інших. Я побачив, що є товариство митців, які між собою контактують, вони дуже швидко організувалися. Так і зʼявилась ідея проєкту. І ми домовились зробити велику виставку у Палаці мистецтв. Її цінність, крім мистецької складової, саме у горизонтальній організації», – розповів ініціатор виставки, підприємець Северин Хобзей.

Над виставкою команда почала працювати ще у березні. Тоді і придумали назву. Всі одностайно вирішили, що треба створити оазу мистецтва.

«Зокрема, Володимир Семків наполягав, щоб «ОАЗА?» була зі знаком питання, бо ми не можемо робити оазу під час війни, хоча, як казав Володко Кауфман, Львів став вимушеною оазою для митців в тому числі. В ході роздумів ми вирішили спробувати формат виставки, коли кожен сам собі куратор. А щодо учасників проєкту, то дуже органічним чином вийшло 39 учасників», – розповідає Северин Хобзей.

Окрім цього, проєкт має дуже цікаву організаційну складову. Виставку профінансувала не одна компанія чи людина, як це буває зазвичай. Її фінансували люди та цілі родини, які захотіли долучитись до ідеї створення оази мистецтва.

«Ми домовилися за стипендії для кожного. Володя Семків зробив з дерева авторські скалочки. Їх можна було придбати. Загалом, було лише 39 маленьких скалочок та 15 великих – лімітована кількість, які ми обмінювали на меценатську підтримку. Таким чином ми сформували бюджет для проєкту. Цікаво, що виставку підтримало фактично не 54 особи, а 54 родини. Це ще одна унікальність цієї виставки. Також кілька скалок ми подарували людям, які нам допомагали. Зокрема родині Ярослава Рущишина», – додає він.

«Суттєвою фішкою проєкту є те, що він не має куратора. Тобто зголосились 39 знаних художників і художниць. Переважно львів’ян, але також є й з інших міст. Кожен зробив свій проект, сам обрав собі місце. Цікаво було, як кожен мав подолати свій егоїзм», ‒ розповів ZAXID.NET художник та учасник виставки Влодко Кауфман.

«Було цікаво, наскільки поділ простору відбувався мирно та наскільки художники керувались художньою доцільністю, як усі самоорганізувалися. Це дуже хороший приклад того, як мистецьке середовище може працювати на довірі, повазі та спільному баченні», – додає директор палацу Левко Ванькович.

«Художники самостійно обирали місця для експонування своїх творів. Більше того, якщо хтось казав, що його об’єкт потребує більшого простору, інші поступалися. Головне було – створити гармонійну та потужну експозицію. Кожен учасник став куратором власного проєкту, і водночас усі разом сформували колективне кураторство виставки», ‒ уточнив Северин Хобзей

Проєкт охопив усі простори Палацу мистецтв – від трьох поверхів до відкритого даху, куди тепер веде інклюзивний ліфт. І де розмістилась інсталяція Влодка Кауфмана.

Учасники виставки: Влодко Кауфман, Олексій Абрамов, Мирослава Бачкур, Микита Віска, Артур Гармідер, Андрій Гелитович, Віталій Грех, Сергій Грех, Сергій Декалюк, Богдана Давидюк, Андрій Дудченко, Дзвенислава Загайська, Стас Жалобнюк, Маргарита Журунова, Олексій Коношенко, Антон HUDO, Павло Круппот, Ольга Кузюра, Богдан Кухарський, Микола Лукін, Богдан Локатир, Ірина Максимова, Максим Мазур, Інна Харчук, Марія Пляцко, Андрій Підлісний, Тарас Попович, Сергій Радкевич, Вікторія Романчук, Андрій Роїк, Наталя Сацик, Петро Сметана, Софія Станко, Юлія Семків, Володимир Семків, Вероніка Чередниченко, Андріана Чуніс, Денис Шиманський, Ярина Шумська.

«Оаза – особистий простір, де є можливим будь-що і все? Оаза, як те чого ми завжди шукаємо в непевному просторі і непевному часі. Оаза – це про місце надії і порятунку? Чи про втечу від реальності? Вимушене місце відносного спокою теж оаза? А може, це те, чого ти прагнеш, але воно ніколи не станеться? Зрештою оаза, як спосіб висловлювання автора в “безмежних” просторах палацу мистецтв», – йдеться у анотації до виставки.

«Концепція та назва проєкту дуже актуальна та цікава сама по собі. А в час війни вона набуває абсолютно нового сенсу. Ми маємо території, які є випаленими пустками і маємо надію, що на них щось з’явилося. І мені подобається, що ці теми не подаються прямолінійно. Тобто відбулася така романтична історія перезапуску простору», ‒ вважає Кауфман.

Однією з ключових цілей експозиції стало перезавантаження роботи Палацу та відновлення довіри до нього як до повноцінної мистецької інституції. Виставка «ОАЗА?» – це перший, але рішучий крок у цьому напрямку. Перезавантаження, за словами керівництва закладу, охоплює не лише фізичні оновлення, а й концептуальні трансформації самого простору.ґ

«Палац мистецтв стає простором для діалогу, рефлексій, сумнівів, експериментів сучасних українських митців і мисткинь. Оаза – це відновлення розмови про мистецтво в стінах Палацу. Це повернення. До себе. До сенсу. До мистецтва», ‒ наголошують вони дещо пафосно, проте оптимістично не лише для самого виставкового простору, але і для мистецького середовища міста.

Переглянути виставку можна до 26 серпня.

@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1616517 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1616517{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { min-height: 200px } }

Про знахідку розповіли в Ужгородському пресклубі 7 серпня, передає «Заголовок». За словами директора «Рятівної археологічної служби» Інституту археології НАН України Олега Осаульчука, дослідження тривало п’ять років. Знахідка розташована на Ардівській горі поблизу села Чопівці, яке нині є частиною Берегова.

«Виявлені рештки – залишки кам’яної фортеці з товщиною стін до 1 м, збереженою висотою до 70 см і загальними розмірами 20 м на 22 м. Територія поросла лісом, схили круті, а вершина вузька, що робить замок майже неприступним», – зазначив Олег Осальчук.

Залишки укріплень знайшли під час польових досліджень у 2020 році. Ардіївська гора заввишки понад 130 м, що більше, ніж у Невицького чи Мукачівського замків. Вузька вершина зі стрімкими схилами має підхід тільки з одного боку, навколо неї – приватні виноградники та сади.

За припущенням археолога Йосипа Кобаля, знайдені рештки – це руїни замку «Берег», що згадуються у грамотах 1284 та 1308 років.

«У XVII столітті в описі однієї карти Угорщини на Ардівській горі знаходиться руїна якогось палацу. Проходячи біля цієї гори, ми бачили, що вершини дерев не всюди одинакові. У тих місцях, де знаходяться рови – дерева нижче. А у тих місцях, де немає – вищі. І на вершині гори видно трикутні заглиблення в ліс. Це вказало на місця, де повинні бути якісь укріплення», – розповів Йосип Кобаль.

Поки що археологи мають рештки мурів і припущення, що вони давніші за XVIII століття. За гіпотезами, замок міг належати доньці угорського короля Бейли IV – Анні, яка була одружена з князем Ростиславом Михайловичем. Відомо, що ця родина отримала володіння на Закарпатті після монголо-татарської навали. Один із документів Папи Римського 1264 року згадує про повернення замку «Берег» у власність Анни.

Зазначимо, що наразі на території Закарпаття офіційно відомо про 11 замків. За останні 150 років у регіоні не виявляли нових подібних об’єктів.

@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1616434 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1616434{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { min-height: 200px } }

«Великий молодіжний фестиваль в Гаю об’єднує людей за допомогою музики, творчості та спілкування. Пам’ять поколінь є натхненням для формування майбутнього, тож локації фестивалю поєднують минуле і сучасне. Саме з різними поколіннями української молоді можна буде познайомитись на алеї ретроспективи, яка буде одразу при вході в скансен. Вздовж алеї відвідувачі зможуть прочитати та навіть побачити, як виглядала, що робила і чим жила молодь від початку XX століття до сьогодення», – повідомила Львівська міська рада.

Зазначимо, що фестиваль разом зі спільнотою Сергія Стерненка збиратиме 1 млн грн, щоб купити дрони-антишахеди. Долучитися до збору «Рик лева» можна за посиланням.

Детальна програма фестивалю

Історія і культура

16:00 – 21:30 – «Qırım azbarı» (Кримський куточок). Простір кримської культури й памʼяті. Тут готуватимуть каву на піску, проводитимуть майстер-класи. Крім цього, діятиме виставка, інтерактиви. Відвідувачі можуть написати листи до Вільного Криму та придбати мерч.

16:30 – 19:30 – Літературник. Організатори підготували читання та розмови про важливе за участі українських авторів. Зокрема, Романа Голубовського, Галини Крук, Катерини Міхаліциної, Данила Ільницького та Остапа Сливинського.

18:00 – 19:30 – Традиційні танці за спільнотою «Дриґ».

Нетворкінг

16:00 – 19:30 – Алея громадських організацій. Тут будуть зустрічі з десятками молодіжних ГО з усієї країни.

16:00 – 17:00 – Спідфрендинг з урядовцями. Молодь спілкуватиметься з представниками місцевої влади.

Сила і витривалість

16:00 – 19:30 – Unbroken. Всі охочі зможуть пройти смугу перешкод у колісному кріслі, дізнатися більше про сучасні протези, поспілкуватися з тими, хто живе з цими викликами щодня.

16:00 – 19:30 – «Стрільниця». Ветеранський спортивний хаб «Стрільниця» відкриває виїзну локацію у Шевченківському гаю, де відвідувачі зможуть постріляти з лука, спробувати лазерне обладнання й перевірити свою влучність.

Головна сцена

16:10 – 16:40 – Yosyaa

16:55 – 17:25 – Три Кроки в ніч

17:40 – 18:10 – Brood

18:30 – 19:30 – The Unsleeping

19:50 – 21:10 – ТНМК

Діджей-сцена

16:00–18:30 – Basement Studio. Програма почнеться з лекції про розвиток діджеїнгу у Львові, а далі – майстер-клас, де можна буде дізнатися, як працює діджей.

Джаз-сцена

16:00 – 16:30 – Вступний концерт Opera Avangard.

17:00–18:00 – Jam session

18:30–19:00 – Opera Avangard, Джеміль Каріков

«Ми збираємося разом, щоб створювати нову культуру, говорити про важливе, відкривати себе через слово, музику, танець, діалог. Ми будуємо спільноту, де кожен має значення, де підтримка – це дія. У час викликів молодь України – це приклад сміливості й незламності. І саме тому сьогодні ми відзначаємо цей день у справжній присутності, в унікальності досвіду, у силі бути собою. Це – день, коли молодь звучить особливо голосно», – розповіли організатори заходу.

Програма до Дня молоді у Львові у суботу, 9 серпня

Додамо, що програма події та склад локацій можуть змінюватися. За оновленнями можна стежити на офіційному сайті заходу.

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1616383 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1616383{
margin: 0!important;
}

.mobile-branding-wrapper {
min-height: 200px
}
}

Фестиваль відбудеться на території !FESTrepublic, що на вулиці Старознесенській, 24-26. «У програмі – 70 літературних подій за участі найвідоміших українських письменників, презентації новинок від провідних видавництв, а також – книжковий ярмарок на 50 стендів, ексклюзивні автограф-сесії, драйвові вечірні концерти просто неба, дитячий простір, фудкорти, зони відпочинку», – розповіли організатори.

У BestsellerFest візьмуть участь такі автори: Оксана Забужко, Марія Матіос, Євгенія Кузнєцова, Ілларіон Павлюк, Василь Шкляр, Ірена Карпа, Юрій Андрухович, Павло Дерев’янко, Андрій Кокотюха, Максим Кідрук, Андрій Любка, Анастасія Левкова, Мирослав Дочинець, Люко Дашвар, Ірен Роздобудько, Галина Пагутяк, Тамара Горіха Зерня, Ольга Войтенко, Володимир В’ятрович, Володимир Станчишин, Ярослав Грицак. Повну програму фестивалю можна переглянути за посиланням.

«Задумувала цей фестиваль як такий, на якому кожна людина відчуватиме свою важливість, потрібність, цінність. BestsellerFest збере найкращих українських авторів, видавців і читачів. У цій ланці кожен надзвичайно важливий та цінний. Гадаю, наш фестиваль подарує кожному саме такі відчуття і стане яскравою крапкою на мапі літературної України», – розповіла засновниця фестивалю BestsellerFest, поетка та видавчиня Мар’яна Савка.

Крім літературних виступів на фестивалі будуть концерти. У програмі будуть виступи гуртів «Фактично Самі», «Фіолет», Віктора Морозова, Руслана Горового, Мар’яни Савки, Зіновія Карача і Юрія Йосифовича.

Вхід на перший день фестивалю BestsellerFest, 15 серпня, буде вільним. Квиток на один день фестивалю коштує 250 грн, на два – 400 грн. Їх можна придбати за посиланням. Однак 16-17 серпня вхід буде вільним для військовослужбовців, пенсіонерів і дітей до 12 років (включно). Частину грошей організатори спрямують на потреби «Азову».

Додамо, що гроші на десять кейсеваків для 12-ї Бригади Спецпризначення «Азов» НГУ спільно збирають фестиваль Faine Misto та Благодійний фонд Сергія Притули. BestsellerFest планує зібрати 100 тис. грн.

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1616407 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1616407{
margin: 0!important;
}

.mobile-branding-wrapper {
min-height: 200px
}
}

«Починаємо новий театральний сезон зі свіжої новини. За результатами конкурсу вітаємо на посаді головного режисера театру Ігоря Білиця», – повідомили у фейсбуці театру 6 серпня.

Ігор Білиць народився, вчився і працював у Києві. У театрі імені Марії Заньковецької працює режисером з 2022 року.

Він є режисером останньої премʼєри театру – «Заручена зі сценою» про патронесу театру Марію Заньковецьку. Торік він поставив «Кайдашів». Обидві вистави імерсивні, що є доволі експериментальним підходом. Ще раніше як запрошений режисер він ставив у театрі Заньковецької вистави «Буна» (2020) та «Касандра» (2021).

Нагадаємо, раніше від жовтня 2023 року головним режисером театру був Давид Петросян.

Фестиваль організувала літературна платформа «Фронтера», креативна івент-агенція «Філгуд», платформа «Алгоритм дій» за підтримки Посольства Іспанії в Україні, Британської Ради і Луцької міської ради. Разом із партнерами фестивалю, благодійним фондом «Ангар», учасники та гості збирали кошти на дрони на оптоволокні. Вдалося зібрати понад 424,6 тисячі грн. Загалом на підтримку Сил оборони та безпеки України зібрали 849,857 грн.

Були поетичні читання, дискусії, презентації, вистави, концерти та навіть стендап. Проте головною лінією, чітко окресленою на фестивалі, були змістовні розмови про роль літератури (та й культури загалом) у часи війни, культурна дипломатія, а також те, що ми усі разом проживаємо зараз та що нам з цим усім робити. Упродовж двох днів учасники фестивалю досліджували значення слова «спільність» та шукали відповіді на запитання «Що нас тримає разом? Звідки ми? Які ми були? Як ми змінюємося сьогодні? Що нам дає надію?».

Слово «спільність» було лейтмотивом вступної промови фестивалю, яка за традицією задає тональність заходу. Цього року її виголосив луцький письменник, волонтер та військовий Павло Коробчук. Після виступу на правах місцевого жителя він пригостив гостей фестивалю пиріжками, які спекли його мама та бабуся.

@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1616326 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1616326{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { min-height: 200px } }

Павло Коробчук

«І щоразу, коли мандрую Україною, я переконуюся, що всюди насправді так само, як у селі моєї бабусі. А в останні роки, як і тоді, в грозу – тривожно, але я точно знаю, що безпека – неподалік. Отже, що таке наша спільність? Це там, де є відчуття української соціокультурної протяжності в часі, де є українська територія, де лунає українська мова.

Але мова – це лише вершечок, вишенька у найсмачнішому в світі, бо бабусиному чи маминому, пирозі. Тому що у нашій спільності є багато ознак, за якими ми впізнаємо одне одного. І зовсім не обов’язково мати всі ці ознаки, аби бути у спільності, як не обов’язково мати всі гроші, щоб вважатися багатим. Ось лише кілька з них: гідність, свобода, вітальність, життєдайність, стійкість, гумор, біль, культура, мова, географія, історія, військо, геополітика, інфопростір, судова система, валюта, економіка, кордони, бюджет, меми, герб, прапор, казки», – поділився Павло Коробчук.

Усі дискусії були вибудовані по лінії Перетворення-Втрата-Надія. Саме надія та роль культури у творенні візії майбутнього стали завершальною крапкою фестивалю, додаючи оптимізму та покладаючи на культуру чималу відповідальність. Важливо, що у фестивалі брали участь літератори, які воюють чи воювали, що надало події ще глибшого сенсу.

Спікери міркували на надважливі теми, які мають бути проговорені та осмислені суспільством. Тож ми підготували показові уривки з цих розмов.

Мова як щит. Чому це важливо?

Які якості ми (пере)відкриваємо в собі під час великої війни? Як ми реагуємо на катастрофу і на загрозу життю? Як шукаємо нові сенси, цінності, підходи, стратегії поведінки, аби перелаштуватися? Яку підтримку ми можемо віднайти у мові та літературі? Чи це є важливим зараз, під час війни? Про це говорили Володимир Єрмоленко, Тетяна Трощинська, Адам Харлампович, Анастасія Євдокимова.

«Під час війни я спостерігаю перевинайдення або переродження певної мови. І я погоджуюсь з тим, що мова є зброєю. Зброя – це ж питання не в тому, що когось вбити чи не вбити. Зброя – це ж питання влучання в ціль. Це унікальна метафора всієї людської культури. Це над сенсами, над нервами, над метафорами. Зараз я абсолютно категорично вважаю, що нам треба перемагати російську мову на всіх рівнях. Тому що це – головний інструмент імперії.

Для західноєвропейських імперій головним інструментом була тема расової відмінності. Але росіяни працюють з нами по-іншому, саме через стирання відмінності. Вони кажуть: «Ти такий самий, як і я. І ти маєш ідентифікувати себе зі мною». А як? Тільки через мову. Я постійно повторюю, що для росіян насправді це теж екзистенційна війна. Адже якщо вони не можуть переконати нас в тому, що ми є росіянами, то як їм тоді переконати бурятів, татар, якутів? І єдиний спосіб – це мова. Це єдиний інструмент. Головний інструмент панування. І тому для нас це не питання множинності мов. Для нас російська мова – це зброя. І нам треба захищатися своїм щитом», – вважає Володимир Єрмоленко, філософ, письменник, журналіст, президент Українського ПЕН.

«Культура – це тривання життя поза межами життя. І так люди розуміли культуру задовго до того, як ми знайшли саме слово. Тому я занурююся постійно в українську культуру. Я розумію, що наші класики насправді все сказали. І нам просто треба вчитися в них, перевинаходити це. Вони щось нам нашіптують постійно. Я наведу приклади. Хіба Панько Куліш неправду розказав нам, коли написав «Чорну раду»? Хіба немає у нас цього анархізму, любові до популістів? Хіба ми не переживаємо це постійно? Хіба Франко у своєму «Мойсеї» неправду нам сказав, що насправді ключова дилема українського суспільства – це битва між лідером і народом? Не просто лідер веде свій народ, бо народ каже постійно: «Йди, до побачення». І це постійна боротьба. У цьому інтерес української культури. Вона не така елітарна, аристократична, як деякі інші. Але в ній дуже сильною є роль народу.

І мені здається, що коли ми зануримося в цю бібліотеку нашої культури, ми все там знову і знову будемо знаходити. Проблема лише в тому, які питання ми ставимо. Якщо ми ставимо питання тільки про нашу жертовність, то це пастка. Ми маємо шукати там суб’єктність», ‒ додає він.

«Сто Стусів не вийшло з Дебальцевого, сто Сосюр»

Велика війна – це великі втрати. Колективне горе, яке ми проживаємо щодня. Як ми їх проживаємо? Рядок «Сто Стусів не вийшло з Дебальцевого, сто Сосюр» з вірша поета та військового Артура Дроня геніально точно говорить про непоправні культурні втрати, які неможливо нічим компенсувати. Що може література перед обличчям смерті та як особисті втрати поєднуються зі спільними? Про це міркували Таня Касьян, Капка Кассабова (Шотландія-Болгарія), Богдан Коломійчук і Тарас Малий.

«Для мене втрата — це втрата дому. Навіть двох, тому що мій будинок, де я виросла, – у Маріуполі. Інший будинок, в якому я проводила все своє дитинство, знаходиться в селі у Запорізькій області. Він теж в окупації. Я бачила фотографії цього будинку, бачила, що з ним зробили, як його руйнували, як там хтось бухав. Щасливі спогади дитинства просто перекреслені тим, що було зроблено, і окупантами, і колаборантами. Також це втрата зв’язків, бо друзі далеко. І ще – втрата мобільного зв’язку, коли я не могла дізнатись, що з моїми рідними. І зараз, напевно, найбільший мій страх, це знову втратити цей зв’язок і не знати, що з ними там, чи з ними все гаразд», ‒ розповіла про свій досвід Таня Касьян, письменниця, журналістка та громадська активістка.

«У мене ця тема, напевно, починається з початку служби, з вересня 2022 року. Найменша одиниця наших збройних сил – це відділення. Це до 10 осіб, де всі один одного мають дуже добре знати. І на самому початку старший серед нас сказав: я не хочу до вас звикати, бо потім дуже важко прощатися. І це був момент такої болючої щирості, який дуже добре розставив акценти. Війна – це врата. Це армійська філософія, воєнна філософія, яка говорить, що втрату треба прийняти. Треба прийняти той факт, що ти можеш втратити друзів, можеш загинути сам, і це теж треба прийняти. І тому я вдячний вам за вашу сміливість бути тут і говорити про це, бо тема складна і легше було б її ігнорувати», ‒ наголошує письменник і ветеран Богдан Коломійчук.

Бачити світло

Проте за втратами є й надія. І якою є роль культури у тому, щоб ця надія була, у тому, щоб бачити майбутнє і формувати його. На питання, що таке надія та якою має бути література під час війни, шукали відповіді Андрій Любка, Марія Берлінська, Алім Алієв, Станіслав Федорчук, Ніколас Ніяркос (Греція-США) та Богдана Романцова.

«Що дає надію? У темні часи, мені здається, що результати роботи. Рутинна робота. Брудна, щоденна, але регулярна, яка дає системний результат. І яка дозволяє не концентруватись на відчутті апокаліпсису, який насувається. А водночас дозволяє щодня бачити якесь світло, ще один крок, який зробив нашу позицію кращою», ‒ вважає письменник та волонтер Андрій Любка.

«Я маю сподівання, що майбутня армія буде не тільки професійною, не тільки з високими стандартами, високими технологіями, але і зі справжнім емпатичним лідерством, де командир – це не тільки той, хто може підняти людей у бій або змусити виконати певну задачу, але людина, яка буде ставитися до своїх бійців з повагою. І я скажу чесно, коли я побачив, як критикують молодь з картонками, я пережив хвилини гніву. Я хочу, щоб ми не критикували молодших, я хочу, щоб ми їх підтримували, щоб ця травма поколінь нарешті була пройдена», ‒ говорить політолог та ветеран Станіслав Федорчук.

Андрій Любка

Коли література допомагає

Якою має бути література під час війни? Різною, відповідає Андрій Любка.

«Мені часто надсилають у директ вірші люди, які не є професійними письменниками й точність висловлювання яких далека від того, щоб вона вражала. Я до цього дуже добре ставлюся. Коли я бачу, як знайома виставляє вірш свого чоловіка з фронту, мені здається важливим – коли література допомагає людині не тільки пояснювати якусь ситуацію, а просто є самою функцією писання.

Українська література в той чи інший спосіб почала пояснювати Україну, почала пояснювати війну в українському суспільстві, і за кордоном. Ми не політики. Ми можемо говорити те, про що всі інші теж хотіли б, але не мають інструментів. І література, і культура будуть живими, коли ми будемо проговорювати актуальні проблеми, а не лише прекрасні й позитивні історії», ‒ вважає Андрій Любка.

Фестиваль став саме тим майданчиком, де проговорювались актуальні та не завжди комфортні теми. Такі зустрічі важко переоцінити. І дуже хочеться зустрітись з тими, з ким так багато спільного на «Фронтері», наступного року.

Фото Володимира Хомича, Миколи Цимбалюка

@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1616132 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1616132{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { min-height: 200px } }

Дім Покальчуків у Луцьку (фото Катерини Сліпченко)

Проте у Луцьку, під час міжнародного літературного фестивалю «Фронтера», що тривав 2 та 3 серпня, про нього багато згадували. Це не дивно, адже Покальчук виріс у Луцьку. Тепер у будинку, де жила його родина, створять культурний простір «Дім Пако». Дім, де виріс письменник, перекладач, журналіст Юрко Покальчук, його брат Олег, що зараз є воєнним психологом, стане міжнародною резиденцією для письменників, перекладачів, музикантів та культурних менеджерів. Також простір має містити майстерню, екскурсійний простір, подієвий майданчик у саду та зимовий сад.

У подвір’ї збереглась коротенька асфальтова доріжка. Як розповів Олег Покальчук, коли Олесь Гончар приїхав знайомитись з родиною (Юрко був одружений з його донькою), місцева влада швиденько полагодила паркан (але лише з одного боку) та зробила доріжку (але лише ту його частину, що йшла від хвіртки до порогу).

Олег Покальчук (фото Катерини Сліпченко)

Проєкт майбутнього простору презентували гостям фестивалю. Він ще перебуває у процесі ревіталізації, але уже відкритий для культурного життя. Організатори наголошують, що найкращим пам’ятником для такої людини, як Юрко Покальчук, має стати не бронзова статуя чи меморіальна таблиця, а живий простір, наповнений різноманітними подіями.

Резиденція має стати місцем тяжіння для митців, письменників, перекладачів, музикантів, культурних менеджерів, дослідників, які вписують українську культуру у світовий контекст й навпаки – знайомлять українців із культурним світовим надбанням. Така розмаїтість професій не менш логічна, ніж спосіб вшанувати Покальчука: коло його інтересів було дуже широким.

Також у планах – дослідити та актуалізувати Юрка Покальчука, перевидати тексти, переклади й літературознавчі праці творця.

Покальчук народився у Кременці, ріс у Луцьку, жив в Києві та Парижі, а Львів став для нього місцем, де він багато бував та музикував, останніми роками живши на два міста. Тож організатори намагатимуться створити такий креативний простір, який «вбере вайб київського “Купідона”, львівської “Дзиґи”, міт волинського краю й повісті Юрка Покальчука “Озерний вітер” та родини Покальчук і стане пунктом-магнітом у культурному і громадському житті Луцька».

Також важливим виглядає і те, що простір не концентруватиметься лише на постаті Юрка Покальчука. Його мета – досліджувати й актуалізувати спадщину українських родин, через історію Покальчуків відкрити механізм діалогу між поколіннями.

Афіша вистави (фото Катерини Сліпченко)

Сам Юрко, Пако, як називали його друзі, ніколи не любив говорити про свій вік, ровесником його вважали, як мінімум, три покоління українських митців. Про це намагалися розповісти у виставі луцького театру «Гармидер» «Рок-н-рол для Пако». Вийшло так собі, проте цінним є те, що особа Покальчука цікава й новому поколінню.

Родина Покальчуків

• Юрко Покальчук (1941-2008) – письменник, перекладач, науковець, кандидат філологічних наук. Знав 13 мов, був першим, хто переклав українською Борхеса та Кортасара, автор понад 20 книжок. Його твори перекладені англійською, іспанською, німецькою, польською, угорською. Друг Василя Стуса. Голова міжнародного відділу Спілки письменників України, співзасновник Асоціації українських письменників та літературного гурту «Пси святого Юра», співзасновник музичного гурту «Вогні великого міста».
• Олег Покальчук (нар. 1955) – соціальний та воєнний психолог, перекладач, письменник. Привів ПЛАСТ на Волинь. До вересня 2006 року працював головним спеціалістом пресслужби Кабінету міністрів України. Перекладав вірші з польської, іспанської, англійської, литовської мов.
• Володимир Покальчук (1896-1983) – батько Юрка та Олега Покальчуків, мовознавець, діалектолог, літературознавець. Дослідник життя і творчості Лесі Українки. Аспірант Миколи Зерова. Воював у армії УНР. Був увʼязнений у справі Спілки визволення України, йому було заборонено мати справу з українською мовою і літературою.
• Оксана Тушкан (1907-1985), мати Юрія, Олега та Ярослава Покальчуків, мала біологічну та геологічну освіти. У 50-х була директоркою Волинського краєзнавчого музею. Донька Павла Тушкана, який у 1917-1918 роках був членом Центральної ради. Праправнучка молодшої сестри Миколи Гоголя. Її хрещений батько – історик, дослідник козацтва Дмитро Яворницький.

]]> https://cultua.media/culture/actual-novini/rovesnyk-kilkokh-pokolin/feed/ 0 https://cultua.media/culture/actual-novini/literaturnyj-antydepresant-5-knyh-iaki-povernut-smak-do-zhyttia/ https://cultua.media/culture/actual-novini/literaturnyj-antydepresant-5-knyh-iaki-povernut-smak-do-zhyttia/?noamp=mobile#respond Sun, 03 Aug 2025 15:00:40 +0000 https://cultua.media/culture/actual-novini/literaturnyj-antydepresant-5-knyh-iaki-povernut-smak-do-zhyttia/

Стрес, емоційне вигорання, життя у форматі “робота — дім — робота” можуть призвести до втрати здатності насолоджуватися моментами. Ми зробили підбірку книг, що повертають смак до життя.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

Як читання допомагає повернути смак до життя?

Читання дозволяє відволіктися від рутини, проживаючи чужі захоплюючі історії, дає їжу для роздумів, надає мотивації. Корисні в цьому відношенні:

• книги про особистісне зростання;
• автобіографії людей, які подолали труднощі або “зробили себе самі” (історії успіху);
• художня література, що викликає сильні емоції (книги можуть бути як “затишними”, так і такими, що розповідають про різні кризові ситуації).

Читання допоможе, якщо ваші проблеми пов’язані з втомою (в тому числі від одноманітності життя), а не з депресією. При депресії самим лише читанням питання не вирішити. Але й у цьому випадку хороші книги можуть стати частиною терапії.

Читайте також: Як розфарбувати реальність: 6 дієвих способів повернути радість життя

Крім того, тим, хто ще не зрозумів, у чому причина труднощів або песимістичного сприйняття життя, може допомогти наукова та науково-популярна література з психології.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

Книги з психології

Р. Норвуд “Жінки, які люблять занадто сильно”

Якщо для вас “любити” означає “страждати”, значить, ви любите занадто сильно. У цій книзі розглядаються причини, які спонукають багатьох жінок, які шукають любові і люблячого чоловіка, фатально неминуче знаходити неуважних, егоїстичних партнерів, які не відповідають їм взаємністю. Ми дізнаємося, чому, навіть якщо наші відносини з близькою людиною не задовольняють нас, нам все ж таки важко порвати їх. Ми зрозуміємо, як наше бажання любити і саме кохання стають пристрастю, залежністю, згубною звичкою, хронічною невиліковною хворобою.

Книга про те, як травматичні сценарії дитинства впливають на дорослу любов. Дозволяє зрозуміти, що таке співзалежність.

Підходить тим, хто думає: “Я тягнуся до тих, хто мене ранить”.

Читайте також: Вони зачіпають за живе! 4 сильних книги, після яких задумуєшся про своє життя

С. Джонсон “Обійми мене міцніше”

Книга допоможе подолати страх близькості, потребу в контролі, самотність поруч з партнером.

Коли на зміну любові та близькості приходять незадоволеність, сварки та охолодження, страждають обидва партнери. Емоційно-фокусована терапія дозволить усім охочим розібратися у заплутаному клубку емоцій та відновити довірчі та близькі стосунки. Автор Сью Джонсон популярно викладає принципи розробленої нею методики, а реальні історії та практична частина допоможуть застосувати їх до власних відносин.

Г. Чепмен “П’ять мов любові у подружжі”

Книга написана для тих, хто не відчуває віддачі від партнера у стосунках і не відчуває себе коханим.

Найпростіша і геніальна книжка про те, як ми говоримо про любов різними “діалектами”. Корисна і тим, хто в стосунках, і тим, хто тільки збирається. Книга допомагає перестати знецінювати те, що важливо вашій половинці.

Читайте також: 8 захоплюючих книг, які допоможуть подолати читацьку кризу

Автор запрошує читачів у захоплюючу подорож, під час якої вони стикаються з особистим життям багатьох молодих людей і зрозуміють, що найцінніше у житті — це дарувати та отримувати кохання.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

Художня література

Ф. Бакман “Друге життя Уве”

На перший погляд Уве — найпохмуріша людина на світі. Він, як і багато хто з нас, вважає, що його оточують переважно ідіоти — сусіди, які неправильно паркують свої машини; продавці в магазині, що говорять пташиною мовою; бюрократи, що псують життя нормальним людям…

Але в похмурого буркотливого педанта — велике добре серце. І коли молода сім’я нових сусідів випадково пошкоджує його поштову скриньку, це стає початком неймовірно зворушливої історії про втрачену любов, несподівану дружбу, бездомних котів і стародавнє мистецтво здавати назад на автомобілі з причепом. Історії про те, наскільки сильно життя однієї людини може вплинути на життя багатьох інших.

Ця книга ідеально підійде для тих, кому здається, що життя закінчилося.

М. Павич “Ящик для письмового приладдя”

Цьому роману знаменитого сербського письменника Мілорада Павича притаманні багатозначність та нелінійна спрямованість оповідання, вільне поводження з простором та часом. “Інвентаризація” випадково купленого старовинного ящика для письмового приладдя, обстеження його відділень та таємних закутків обертаються розкриттям космосу людської душі.

У романі кілька шарів оповіді, розрахованих на різні рівні читацького сприйняття. Книга буде цікава і любителям інтелектуального читання з пошуком “пасхалок”, і тим, кому подобаються книги про справжнє кохання.

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1616123 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1616123{
margin: 0!important;
}

.mobile-branding-wrapper {
min-height: 200px
}
}

Свого часу річка Сян була лінією розмежування: у період польсько-української війни 1918-1919 років ділила місто на польську та українську дільницю. У Другу світову по різні береги воювали нацисти та оборонці міста. Нинішні жителі Перемишля хочуть, щоб річка стала обʼєднавчим фактором, прагнуть і сприяють налагодженню діалогу та примирення двох націй, що здавна проживають у цьому місті.

«Ми задумали його, бо хочемо створити в нашому прикордонному місті важливий простір для діалогу та розповідей про цю частину світу, затиснуту між Сходом і Заходом, сповнену напруги, непростих взаємин, але й сподівань та мрій про краще майбутнє», – наголосив голова перемишльського відділу Обʼєднання українців у Польщі Ігор Горків.

Фестивальне містечко розмістять по обидва боки Сяну. «Наша ріка – це лінія, що частіше розділяє, ніж обʼєднує. Ми хочемо змінити цю перспективу. Хочемо повернути місто до річки, зібрати разом різних митців, різні голоси. З особливим акцентом на прогресивний польсько-український діалог», – наголошують організатори фестивалю.

Під час фестивалю «Місто з рікою» заплановані розмови з авторами та авторками, що будуть зосереджені на кризах, складних місцях дотику та спробах уявити собі прийдешнє.

Серед запрошених літераторів: Андрій Любка, Анастасія Левкова, Мирослав Лаюк, Петро Яценко, Тамара Горіха-Зерня, Анджей Стасюк, Вітольд Шабловський, Інга Івасюв, Павел Решка, Томаш Шершень, дитячі письменниці Катажина Ририх, Ольга Купріян та Галина Вдовиченко.

Окрім літературних зустрічей відбудуться концерти, виставки, перформативне читання, йога на березі Сяну, велосипедні та піші екскурсії Перемишлем.

«Провідна ідея фестивалю – кордон у всіх сенсах цього слова. Це місце зіткнення, переходу, краю, місце, яке є транзитом. Кордон дає нам багато різних можливостей. Тож під час фестивалю ми хочемо подумати про те, як ідентичність, пов’язана з кордоном, впливає на нас», – пояснила директорка фестивалю Катерина Комар-Мацинська.

Детальну програму фестивалю «Місто з рікою» на 14-17 серпня дивіться за посиланням.

Всі ми намагаємося бути ввічливими і хочемо вірити, що у нас це виходить набагато краще, ніж у тієї грубої панянки в черзі. Яскраво виражену невихованість помітити неважко. Але бувають випадки, коли звичні та, здавалося б, нешкідливі дії межують із справжнім невіглаством, а правильне рішення не завжди очевидне.

Ми підготували невеличку пам’ятку з правилами, які допоможуть вийти на новий рівень у сфері проявів хорошого тону.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

Кидати жувальну гумку в урну

Жувальна гумка в невідповідних місцях — поширена проблема. Дослідження показали, що очистити її з поверхні настільки непросто, що в деяких країнах на прибирання виділяється досить значна частина бюджету.

Не варто залишати жувальну гумку в унітазі або пісуарі. Рано чи пізно комусь доведеться її прибирати звідти, а це далеко не найприємніше заняття. Краще відразу відправити жувальну гумку в сміттєвий кошик.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

Бути хорошим слухачем

Вміння добре слухати — це спосіб виявити повагу. Воно полягає не тільки в тому, щоб не перебивати співрозмовника. Також це передбачає, що потрібно не забувати дивитися в очі, проявляти інтерес до розмови, запам’ятати всі імена, запропонувати людині розповісти про себе.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

Поступатися місцем у громадському транспорті

Всі наслухані про те, що потрібно поступатися місцем у громадському транспорті. Найчастіше мається на увазі, що ввічливість проявляють чоловіки щодо молодих дівчат і літніх дам.

Однак якщо стоїть літній чоловік, то він має пріоритет. Тому своє місце слід запропонувати спочатку йому, навіть якщо поруч стоїть молода жінка. Поступатися місцем старшому можуть в тому числі і жінки.

Щодо вагітних, дітей та людей з обмеженими можливостями — тут і казати нічого — їм треба поступатися місцем всім.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

Пити воду правильно

Коли ми п’ємо через шийку, у воду потрапляють слина, частинки їжі, бактерії та мікроби. Вони ж скупчуються і навколо шийки. Навряд чи комусь захочеться, щоб все це потрапило в його організм. Тому передавати іншим людям ємність, з якої був зроблений хоча б один ковток, дуже негігієнічно. Якщо пляшка призначається не тільки для вас, варто користуватися стаканчиком або іншим персональним посудом.

Також не рекомендується робити довгі ковтки під час переговорів, оскільки вони можуть бути шумними і відволікти оточуючих.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

Діставати їжу з рота не привертаючи уваги

Якщо з якоїсь причини потрібно дістати залишки їжі з рота, намагайтеся робити це не прилюдно, а прикриваючись серветкою. Якщо іншого вибору немає, то діставайте їжу тим же способом, що і поміщали її туди:

• Їжа, що потрапила до вас в рот за допомогою столових приладів, витягується приладами.
• Залишки страви, яку їдять руками, витягуються за допомогою рук (наприклад, кісточки).

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

Можна спробувати їжу іншої людини

Щоб спробувати страву вашого компаньйона, ви можете передати йому свою виделку, і тоді він поверне її вам разом з відрізаним шматочком. Якщо ви сидите поруч, то допустимо присунути свою тарілку таким чином, щоб сусід поклав шматочок страви на край посуду.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

Зізнатися, якщо у вас не виходить оплатити рахунок

При оплаті рахунку в кафе теж можуть траплятися конфузи. Якщо на вашій картці недостатньо коштів або оплата карткою неможлива, а готівку ви з собою не взяли, з положення можна вийти наступним чином:

• Попередити офіціанта про те, що вам потрібно сходити до банкомата і зняти гроші.
• Пояснити ситуацію присутнім за столом, попросивши оплатити ваш рахунок. В цьому випадку розрахуватися з друзями необхідно протягом 24 годин.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

Забирати залишки їжі

Допустимо забрати з собою щось із їжі, що залишилася в кафе. Ви можете попросити спеціальний пакет для їжі або контейнер або ж заздалегідь взяти їх з собою. Виняток — це побачення і діловий обід або вечеря. В таких ситуаціях забирати щось з їжі не прийнято.

У випадку ділової зустрічі рекомендується замовити порцію поменше або якусь не надто ситну страву. Якщо їжа все ж залишилася, покладіть виделку і ніж на праву сторону тарілки, а серветку залиште на колінах до тих пір, поки всі не вийдуть з-за столу.

Якщо щось їстівне залишилося при відвідуванні гостей, забирати це теж не рекомендується. Все, що ви приносите, вважається подарунком господарю, в тому числі їжа. Тому забирати залишки страв не допускається, навіть якщо їх принесли ви самі. Виняток становить тільки особисте прохання господаря забрати щось із собою, а також ситуація, коли ви прийшли в гості до членів сім’ї або близьких друзів.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

Притримувати тарілку, поки компаньйон кладе їжу

Належить притримувати тарілку із загальною стравою, поки сусід наповнює свою. Але якщо він взяв блюдо з ваших рук, то далі діє самостійно.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

Посуд передавати ручкою вперед

Молочники та інший подібний посуд заведено передавати ручкою в бік того, хто приймає. Це логічно, оскільки вашому компаньйону потрібно взяти предмет так, щоб не впустити його. Спрощуючи йому завдання, ми проявляємо ввічливість.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

Питати дозвіл взяти з собою домашніх тварин

Домашні улюбленці — найчудовіші істоти на світі для кожного власника. Але за правилами хорошого тону, щоб взяти маленького (або великого) друга з собою на захід, слід попередньо уточнити, чи допустимо це.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

Не заходити в спальню в гостях

Спальня — це один з найбільш особистих просторів у домі. Якщо заглянути (а тим більше увійти) туди без дозволу, це може завдати дискомфорту господарям, адже ви порушите їхні особисті кордони. Добре виховані люди, перебуваючи в гостях, ніколи так не вчинять.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

Не заглядати в холодильник і не брати їжу без дозволу

Гостинний господар потурбується про те, щоб накрити на стіл. Якщо ви зголодніли, не варто заглядати в холодильник або кухонні шафи, а тим більше брати що-небудь звідти без дозволу. Це поганий тон. Запитайте, чи можна щось перекусити, або запропонуйте оформити доставку їжі.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

Не закидати ноги на меблі

Звичайно, буває дуже зручно закинути ноги на диван або кавовий столик, однак власник будинку може розцінити це як прояв неповаги. Не має значення, в капцях гість чи в шкарпетках: закидати ноги на меблі в чужому домі неввічливо.

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1616036 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1616036{
margin: 0!important;
}

.mobile-branding-wrapper {
min-height: 200px
}
}

Нову керівницю управління культури представили колективу 1 серпня.

«Особисто для мене культура і мистецтво, зокрема, має особливий лікувальний ефект. Завдяки мистецтву краще відчувається і пізнається життя. Нам пощастило, тому що Львів є містом, де культура творить середовище, в якому ми живемо. Я разом з вами хочу творити це середовище, де людина, її свобода та інакодумство будуть найвищою цінністю. Щоб культура була засобом підтримки та піклування одне про одного, навіть у найтемніші часи», – зазначила Марта Бешлей під час представлення.

Раніше Марта Бешлей працювала директоркою школи №73, впроваджувала нестандартні ініціативи та ламала стереотипи в освіті, пише ЛМР.

«Їй вдалося реалізувати низку успішних розвиткових проєктів. Серед них: створення гончарної студії, відкриття медіатеки та музичної студії, сучасного приміщення для психолога, простору для учнівського самоврядування та, спільно з Харківською школою архітектури, вуличного мистецького простору, де діти відпочивають на перерві. Окрім того, у школі запровадили унікальний інтегрований курс мистецтва та курс із економіки й підприємництва», – розповіли у міськраді.

«Марта – фахова керівниця, яка здатна поєднувати стратегічне мислення з творчим підходом до управління. Вона сміливо виходить за межі звичного, генерує нестандартні ідеї та вміє втілювати їх у життя. Я знаю її як відповідальну, ініціативну та глибоко вмотивовану лідерку, яка не боїться викликів і постійно прагне вдосконалення», – наголосив директор департаменту освіти та культури Львівської міської ради Андрій Закалюк.

Маршта Бешлей 2017 року опанувала спеціальність «Органічна хімія» у Львівському університеті імені Івана Франка. Працювала вчителькою хімії, з 2021 року – директоркою школи.

Управління культури посилено працюватиме, адже місто боротиметься за статус «Культурної столиці Європи-2030». Цей титул щороку присвоюють одному або кільком містам Європи, щоб підкреслити їхнє культурне багатство та сприяти розвитку культури й туризму.

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1613877 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1613877{
margin: 0!important;
}

.mobile-branding-wrapper {
min-height: 200px
}
}

Чому не варто викопувати картоплю зарано

Одна з найпоширеніших помилок – збір картоплі тоді, коли ґрунт ще занадто теплий. У такий момент клубні буквально парують, виділяють тепло, яке, у поєднанні з вологою землею, створює сприятливе середовище для утворення конденсату. Як наслідок, навіть зовні суха картопля швидко стає вологою, починає мокнути й гнити вже у сховищі. І тоді не допоможуть ані добре провітрюваний погріб, ані попередня підготовка до зберігання.

Коли і яку картоплю копати

У серпні викопують тільки ранні сорти картоплі, які призначені для швидкого вживання. Її не зберігають довго, тому підвищена вологість і температура вже не мають такого значення. Натомість пізні сорти, які вирощують спеціально для зберігання, варто викопувати не раніше середини вересня. Саме в цей період ґрунт охолоджується, а клубні встигають повністю дозріти.

Що зробити перед збором урожаю

Щоб картопля була придатною до довготривалого зберігання, приблизно за тиждень до збору слід скосити все бадилля. Це дає можливість клубням дозріти без контакту з надземною частиною рослини. До того ж, залишки бадилля можуть стати джерелом інфекції – зокрема фітофтори, яка цілком може перезимувати у залишках рослин і «вибухнути» наступного сезону.

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1615968 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1615968{
margin: 0!important;
}

.mobile-branding-wrapper {
min-height: 200px
}
}

Кургани, які виявили в Чортківському районі, належать до епохи бронзи – ранньозалізного часу, який датується ІІ-І тис. до н. е. У 2017 році Міністерство культури внесло два кургани з Тернопільщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. Археологічним об’єктам присвоїли категорію місцевого значення. Однак прокурори з’ясували, що Монастириська територіальна громада не уклала відповідний охоронний договір на ці об’єкти, повідомили в Тернопільській обласній прокуратурі.

Прокурори звернулися до суду, щоб громада все-таки уклала договори на охорону курганів. «Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за позовом прокуратури до однієї з територіальних громад Чортківського району про визнання бездіяльності та зобов’язання укласти охоронний договір щодо об’єкта культурної спадщини – пам’ятки археології місцевого значення – двох курганів у селі Гончарівка», – зазначили в прокуратурі

Зазначимо, що укладання такого договору є необхідним для збереження курганів. До того часу місцева громада може здати в оренду навколишні землі сільськогосподарським підприємствав, які можуть випадково зруйнувати частини пам’яток. Також договір може запобігти руйнуванню та втрати курганів як джерела історичної і культурної цінності.

Додамо, що два кургани епохи бронзи розташовані зі східної сторони села Гончарівка Монастириської громади, за 1 км на північний схід від крайніх хат, на вододільній частині пагорба.

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1615918 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1615918{
margin: 0!important;
}

.mobile-branding-wrapper {
min-height: 200px
}
}

Це музичне шоу подарує гостям атмосферу романтики та незабутніх вражень у супроводі найкращих хітів світових легенд, повідомили організатори Zahid Concert Agency.

Улюблені багатьма твори виконають зіркові солісти:

• Павло Табаков;
• Роман Мілян;
• Ліліана Раврух;
• Маріанна Лаба;
• Наталія Грановська;
• Василь Понайда;
• Ірина Стефанко та інші.

Живий звук забезпечать справжні віртуози: Роман Шутко (клавішні), Юрій Балух (саксофон), Владислав Запісоцький (електрогітара), Данило Кліщ (бас-гітара), Микола Козій (ударні). Ведучий та хореограф вечора – Ростислав Довганський.

На гостей чекатиме не лише бездоганна музика, а й особлива атмосфера – зал, освітлений тисячею свічок, а також ігристе та солодкий подарунок для кожного відвідувача.

«Не пропустіть можливість подарувати собі та близьким вечір легендарної музики у чарівному світлі свічок!» – запрошують на подію організатори.

Квитки можна придбати онлайн за посиланням або у касі філармонії.

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1615922 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1615922{
margin: 0!important;
}

.mobile-branding-wrapper {
min-height: 200px
}
}

2–3 серпня у Луцьку захід вже вп’яте об’єднає українських і закордонних літераторів, перекладачів та медійників. Крім дискусійних панелей та розмов про важливе через літературу, організатори створюють особливу мистецьку атмосферу, де слово також промовляє через музику, театр і гумор.

Тож цього року в програмі заплановані такі активності.

• Виступ гурту «Крихітка» у супроводі струнного квартету «Сяйво». Гурт «Крихітка привезе до Луцька на фестиваль «Фронтера» свою акустичну програму з піснями нового альбому «Мегалюбов». Почути можна буде й нові композиції, й уже відомі сингли. «Мегалюбов» – це враження різного ступеню важкості та легкості. В альбомі – самотність, розпач, надія, любов, боротьба – усе те, що переживаємо зараз», – каже вокалістка гурту Саша Кольцова. Прозвучать і давно улюблені пісні з альбомів «Рецепт» та «На першому місці».
• Марина Круть та її музика на межі жанрів: джаз, авторська пісня, експериментальна акустика. Марина Круть – унікальна українська співачка. Її музика – це сучасний інді-саунд, переплетений з автентичним звучанням бандури. Найпопулярніші саунди виконавиці – «Воля», «99», «Квітну з тобою» – не сплутаєш ні з чим. «Свою найбільшу артистичну силу я відчуваю саме під час концертів», – говорить Марина.
• Rock’n’Roll для Пако – театрально-музичний перформанс про Юрка Покальчука. «Пако» – Юрко Покальчук, для якого Луцьк був рідним містом, постане на «Фронтері» у перформансі луцького театру «Гармидер». Письменник, перекладач, журналіст і музикант, який уперше переклав Борхеса українською, знав 13 мов і створив гурт «Вогні великого міста». Це він вніс дух рок-н-ролу в українську літературу й надихнув ним багатьох сучасників, іменами яких захоплюємося. «Ми хочемо показати Пако живим, зухвалим, закоханим у свободу й слово, – каже режисерка театру Руслана Порицька. Цей перформанс – зустріч із духом покоління, яке не втратило смаку до свободи».
• Підпільні читання на фестивалі: про гумор та глибокі сенси. Коміки з «Підпільного стендапу» – Антон Тимошенко, Анастасія Зухвала, Ганна Кочегура, Сергій Степанисько – проведуть вранішнє шоу «Підпільні читання» разом із Анастасією Євдокимовою, авторкою енциклопедії «Що воно таке? Українська література» (видавництво «Ранок»). Енциклопедія — для аудиторії 11+, тож усі, хто вже старший за пʼятикласників, сміливо можуть гортати її сторінки й шукати відповіді про українську літературу.

Лабораторія дитячого читання НЦ «Мала академія наук України» «БараБука» також підготувала спеціальну дитячу програму фестивалю. Запрошуємо дітей 4-15 років відвідати інтерактивні, терапевтичні та ігрові читання, економічну гру, майстерклас зі сторітелінгу, мотиваційну зустріч та інші заходи. Юні відвідувачі «Фронтери» зможуть поспілкуватися з відомими українськими дитячими письменницями. Учасницями дитячої програми будуть: Таня Стус, Оксана Давидова, Олена Скуловатова, Марія Артеменко, Віталіна Макарик, Ольга Купріян, Саша Войцехівська, Настя Музиченко, Слава Світова і Катерина Дубойська.

«Хоча найбільші літературні події дитячої книги наживо проходять переважно в Києві, у нашому дитліті не існує «центру»: письменники, сюжети, видавництва видимі й шановані у всій країні. Нашій команді надзвичайно радісно, що цього літа важливою й яскравою точкою на мапі стануть особливі барабучі «живі читання» на легендарній «Фронтері», – коментує керівниця проєкту «БараБука», дитяча письменниця, психологиня Таня Стус.

«Формуючи дитячу програму я орієнтувалася на книжкові новинки, які зʼявилися цього року, або вийшли минулого і за цей час встигли стати улюбленими для багатьох книгодрузяк. Звісно, програма також укладена з урахуванням потреб різних вікових груп: дорослі з дошкільнятами, допитливі і бешкетні школярі, глибокі та чуттєві підлітки — кожен знайде для себе подію, яка відгукнеться. Серед учасниць дитячої програми письменниці з різних куточків України: Києва й області, Львова, Володимира і, звісно, Луцька. До речі, Луцьку та сторітелінгу про нього буде присвячена окрема подія, тож занотовуйте собі й до зустрічі 2-3 серпня на дитячій сцені!», – розповідає заводійка книгоподій «БараБуки», дитяча письменниця Настя Музиченко.

«BaraBooka. Простір української дитячої книги» – проєкт підтримки дитячого читання, історія якого почалася в 2014 році зі старту сайту про українську дитячу літературу для дітей та підлітків. За роки діяльності «БараБука» стала епіцентром багатьох явищ української дитячої літератури: освітніх курсів для письменників та редакторів, розробки видавничих серій, методик читання, експертних аналітично-інформаційних довідників, сотень «живих читань» сучасних письменників, масштабного руху #ЖивіПисьменники.

«Для нас дуже важливо, щоб «Фронтера» була не лише фестивалем для дорослих, а й простором, куди хочеться прийти з дітьми. Віримо, що любов до книги зароджується саме в дитинстві – через гру, діалог і живі зустрічі з авторами. Тому дитяча програма на «Фронтері» – це повноцінна й важлива частина фестивалю. Хочемо, щоб кожна дитина знайшла тут свою книжку, свою історію й відчула, що література – це цікаво, весело й пізнавально. А ще – щоб батьки мали змогу розділити цей досвід разом із дітьми. Саме тому ми робимо фестиваль доступним: для дітей до 12 років вхід вільний», – зазначила Анна Єкименко-Поліщук, проєктна менеджерка Літературної платформи «Фронтера».

Фестиваль відбудеться 2–3 серпня у Музейному просторі «Окольний замок» у Луцьку.

Мало у якої з рок-команд були такі приголомшливі можливості для старту! Дружба з «Бітлз», мелодійні пісні, натовпи фанатів, захоплення критиків… Але нещастя, що випали на долю Badfinger, зрештою згубили блискучу кар’єру.

Ця валлійська група з’явилася на сцені під іменем The Iveys на початку 1960-х і зазнала кількох змін у складі, перш ніж сформувався класичний склад: вокаліст/клавішник Піт Хем, басист Том Еванс, гітарист Джоуї Молланд і барабанщик Майк Гіббінс.

Наприкінці 1960-х команду, що змінила ім’я на Badfinger, взяли під своє крило «Бітлз». Було підписано контракт з лейблом Apple Records. Назву їм запропонував Джон Леннон. Формулу успіху вивів сам Пол Маккартні. Він написав для команди відмінну пісню «Come and Get It», власноруч записав демо і наказав не відхилятися від шаблону ні на крок. Badfinger так і зробили. І отримали світовий хіт.

Далі послідували не менш круті речі «No Matter What» (1970), «Day After Day» і «Baby Blue» (1972).

Їхня пісня «Without You» (1970) стала хітом Номер 1 у США у виконанні Гаррі Нільссона, а десятиліття потому — хітом Номер 1 у Великій Британії у версії Мерайї Кері.

Їх обожнювали критики. Музикантам пророкували славу, порівнянну з бітлівською. Називали прямими спадкоємцями «Бітлз». Вони писали відмінні пісні, а їхня творча енергія здавалася безмежною. З 1968 по 1973 рік Badfinger записали п’ять альбомів і активно гастролювали, брали участь у створенні альбомів «All Things Must Pass» Джорджа Харрісона та «Imagine» Джона Леннона.

І раптом справи пішли на спад. Група миттєво опинилася без грошей і без кар’єри.

Після закриття Apple Records у 1973 році учасники Badfinger зіткнулися з безліччю юридичних і фінансових проблем. Їхній черговий альбом було відкликано з продажу. Музиканти провели кілька місяців без грошей. Почалася паніка: особливо у Піта Хема, який нещодавно оформив будинок у кредит. До того ж, його дівчина чекала дитину.

Група намагалася продовжити роботу, але всі їм відмовляли через обмежувальні контракти та потенційні судові позови. Залишившись без коштів, Еванс став молочником, Молланд взявся за ремонт труб. Колись гучні в хіт-парадах бітлівські протеже виявилися банкрутами, загрузлими в боргах.

У ніч на 23 квітня 1975 року Піт Хем випивав у пабі з Томом Евансом. Того ж ранку 27-річний Хем увійшов до свого гаража, намотав на шию незграбно зав’язану петлю і вибив стілець з-під ніг. У передсмертній записці він звинуватив менеджера Стена Поллі у своєму відчаї. Нечистоплотний ділок просто пограбував групу на мільйон доларів. Колосальна сума!

У травні лейбл Warner Bros розірвав контракт з Badfinger, група розпалася. Приблизно в той же час фірма Apple видалила всі їхні альбоми зі свого каталогу.

Протягом наступних трьох років решта учасників команди з усіх сил намагалися відновити особисте та професійне життя на тлі судових процесів, які на довгі роки призупинили виплату гонорарів. Наступні альбоми (при гідних піснях!) провалилися на тлі спроб отримати вигоду з спадщини Badfinger. Еванс і Молланд стали заклятими ворогами.

Після самогубства товариша по групі Тома Еванса вважали «зрадником». Журналісти натякали, що саме він спровокував трагедію. У ніч на 18 листопада 1983 року між Евансом і Молландом відбулася телефонна суперечка щодо гонорарів за пісню «Without You». Вранці 19 листопада 1983 року Еванс повісився в саду на задньому дворі свого будинку в Річмонді. Він не залишив записки. Йому було 36 років.

За сумною іронією долі у вересні 1985 року було досягнуто угоди, і музикантам повернули належні гонорари. Перевидання альбомів Badfinger принесли додаткові кошти, які могли б забезпечити Хему та Евансу достаток на все життя, що залишилося.

У 1990-ті роки рок-фанати заново відкрили для себе Badfinger. Протягом десятиліття їхні альбоми широко розповсюджувалися на компакт-дисках. У 2013 році пісня «Baby Blue» з’явилася у фіналі серіалу «Пуститися берега», познайомивши з Badfinger нове покоління слухачів.

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1615841 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1615841{
margin: 0!important;
}

.mobile-branding-wrapper {
min-height: 200px
}
}

Прикметно, що поданий на конкурс запис також здійснили львівські виконавці та колективи: Львівська академічна хорова капела «Дударик», хор «Глорія» Львівської філармонії, симфонічний оркестр Львівської філармонії, солісти: Софія Соловій і Юрій Йосифович, диригенти Дмитро Кацал та Юрій Бервецький.

Сестра Марія (Слєпченко) є настоятелькою монастиря контемплятивних редемптористок. Навчалася у Львівській спеціальній музичній школі ім. Соломії Крушельницької, певний час вивчала композицію в класі Мирослава Скорика у Львівській національній музичній академії. Обравши духовне покликання, продовжує активно творити, її композиції як релігійного, так і світського змісту часто виконують у Львові та за кордоном. Марія Слєпченко вже є лауреаткою міжнародного конкурсу композиторів у Відні (Австрія) та конкурсу композиторів ім.Яна Сібеліуса у Гельсінкі (Фінляндія).

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1615853 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1615853{
margin: 0!important;
}

.mobile-branding-wrapper {
min-height: 200px
}
}

Про це повідомляє італійське видання Linkiesta. За даними видання виступ мав відбутись у театрі Верді в місті Салерно. Підготовку до нього тримали у таємниці, а відбутись він мав готували таємно і він мав відбутися також 27 липня, проте його скасували лише за кілька годин до початку.

Видання зазначає, що за спробою організації концерту у місті Салерно стоїть президент адміністративної області Кампнія Вінченцо Де Лука, музичний менеджер Алессандро Аріозі та заступник секретаря партії Брати Італії Джанмарко Мацці.

«Вінченцо Де Лука та Валерій Гергієв могли б спільно написати нову оперу: “Незакінчена опера Казерти”. І вона, безсумнівно, мала б успіх. Але сюжет більше нагадував би шпигунську історію, ніж класичну партитуру: переплетення Палаццо Санта-Лючія та Кремля, паралельної дипломатії та провінційної впертості, що обертається навколо концерту, але розкриває набагато більше», ‒ іронізує видання.

Відомо, що у місті перебували чотири музиканти з оркестру Санкт-Петербурга, які готувалися до виступу. Він мав відбутися без будь-яких афіш та оголошень та пройти у порожньому театрі. Такий дивний виступ мав бути використаний як символ цензури.

«Операція Гергієва, яка перемістилася з Казерти до Салерно таємно та далеко не нейтрально, є ознакою послідовної, а не епізодичної стратегії. Фронт все ще відкритий», ‒ додає видання.

Нагадаємо, одночасно з виступом Гергієва в Італії скасували виступ піаніста Алєксандра Романовского, який виступав на руїнах драмтеатру у Маріуполі.

У німецькому місті Регенсбург 27 липня українська громада провела протестну акцію «Keine Bühne für Kreml-Propaganda» («Жодної сцени для кремлівської пропаганди») проти концерту прихильниці путінського режиму Анни Нетребко. Проте її концерт не було скасовано.

@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1615865 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1615865{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { min-height: 200px } }

Загалом на аукціоні на тему «Українське мистецтво незалежності» поціновувачам мистецтва представлять 41 твір. Добірка об’єднує імена, що стали знаковими у період Незалежності, і тих, чия творчість лише набирає обертів. Це мистецтво є не лише об’єктом колекціонування, але й хронікою суспільства: незалежного, бунтівного, зраненого, нескореного.

«Тут – класики новітнього часу й авангард сучасності. Тут – витончені полотна Віктора Гонтаріва, Андрія Антонюка, глибокий нонконформізм Ференца Семана, експериментальна графіка Павла Бедзіра, вишукана пластика Петра Старуха і молодого мистця Назара Симотюка. Трансавангардне мистецтво представлене його знаковими постатями –Арсеном Савадовим, Олегом Тістолом, Іллею Чічканом, Віктором Покиданцем і Романом Жуком. В експозиції аукціонної виставки поєднане мистецтво українського примітиву легендарної Марії Примаченко та новітні експерименти метамодерної стилістики Юрія Сивирина та Нікіти Цоя. І кожна робота – це частинка великого наративу, що твориться просто зараз», – розповідає Володимир Петрашик, мистецтвознавець, експерт аукціонного дому Меркурій.

З 10 серпня в Mercury Art Center розпочне роботу передаукціонна виставка, де можна буде оглянути твори наживо. Вона триватиме до 20 серпня, а вже наступного дня відбудеться аукціон. Реєстрація на аукціон – відкрита.

Нагадаємо, аукціонний дім Меркурій розпочав свою роботу в серпні 2024 року. Це перший аукціонний дім мистецтв на Заході України. Його команда має мету оптимізувати процес купівлі / продажу творів мистецтва в Україні та «вивести артринок із тіні». Колекція налічує понад 6 тис. творів українського мистецтва XX-XXI століття. Серед авторів, чиї роботи входять у збірку: Олекса Новаківський, Марія Примаченко, Яків Гніздовський, Карло Звіринський, Роман Сельський, Олег Мінько, Олександр Богомазов, Давид Бурлюк, Анатоль Степаненко та інші.