Відома українська ведуча та громадська діячка Маша Єфросиніна відреагувала на нещодавнє інтерв’ю своєї колишньої колеги Ольги Фреймут. Минулого тижня Фреймут у розмові з журналісткою Раміною Есхакзай заявила, що майже не знайома з Єфросиніною, оскільки Маша в основному знімалася в шоу на сцені та в павільйонах, а вона вела реаліті-проєкти в роз’їздах. Також вона з гумором сказала, що знала про те, що Маші подобався її чоловік Володимир Локотко, який раніше був гендиректором Нового каналу, інформує Ukr.Media.

Через кілька днів Єфросиніна дала коментар і в ньому публічно звинуватила Фреймут у брехні. Телезірка зізналася, що колись вважала Фреймут дуже талановитою та перспективною ведучою, проте вони з нею дуже різні за цінностями.

«Я, чесно кажучи, не дивилася, мені надіслали кілька моментів. Я вважаю, що Оля дійсно дуже неординарна особистість, магнетична, талановита. Свого часу, коли був “Ревізор”, я вважала, що це майбутня велика зірка національного масштабу. У неї дійсно могло б бути неймовірне майбутнє. Але. Ми з нею дуже різні. Тому що я, наприклад, рідко дозволяю собі взагалі когось обговорювати публічно. Я вважаю, що це неетично і неправильно, особливо своїх колег. І тим більше, я не дозволяю собі брехати. Так, я вважаю, що вона бреше. Я не дуже люблю виправдовуватися і мені зараз не цікаво витрачати час аудиторії “Дорослих дівчат” на це все, але факти говорять самі за себе», — почала Маша.

Єфросиніна спростувала заяви про те, що над Ольгою нібито насміхалися через українську мову і що вони з нею не спілкувалися. За словами Маші, у 2012 році саме вона запропонувала взяти Фреймут у журі шоу «Шоумастгоуон», і саме на її наполягання там звучала українська мова.

«По-перше, про українську мову, це повна брехня. Що ми нібито насміхалися над нею за українську мову. Я дуже давно дружу з Сергієм Притулою, обожнюю його. Нічого коментувати. І другий факт, який повністю доводить, що інтерв’ю брехливе, принаймні в моїй частині, що ми не були знайомі і не перетиналися. Ось вам факт. 2012 рік, я була керівницею, ведучою та продюсеркою проєкту “Шоумастгоуон”. Я пішла до її майбутнього чоловіка Фреймут і вмовляла його посадити в журі саме Олю через те, що вважала, що в цьому шоу має звучати українська мова. Він свого часу наполягав виключно на російських артистах, таких, як Манучаров та інших. Я сказала, що в українському шоу має звучати українська мова. Це був 2012 рік і таким чином там опинилася пані Фреймут. Виключно через моє прохання і мій ультиматум. І оскільки вона була в журі, а я керівницею, ведучою та продюсеркою, неважко уявити, що спілкувалися ми багато, тому що я контролювала абсолютно все за сценарієм тощо. Тому всі добре знали, як її звати, ніхто над нею не насміхався. Тому давайте довіряти фактам», — висловилася Єфросиніна.

У 2024 році лікарі діагностували у Кейт Міддлтон рак. Своєчасне лікування та дотримання рекомендацій дали позитивний результат, проте весь цей процес позначився не лише на фізичному здоров’ї, але й ментальному, інформує Ukr.Media.

Щоб впоратися з тягарем і відволіктися від проблем, Кейт Міддлтон запустила новий проєкт — серію відео під назвою «Мати-природа».

«Серія “Мати-природа” — це нагадування і відображення краси та складності людського досвіду. Це данина поваги урокам, які ми можемо отримати з природи, допомагаючи нам сприяти нашому власному зростанню, зміцнювати наші зв’язки з навколишнім світом і один з одним», відзначила Міддлтон в Instagram.

У кадрі принцеса Уельська разом із принцом Вільямом проводять час разом у мальовничому куточку.

«Протягом останнього року природа була моїм прихистком. Здатність природного світу надихати нас, виховувати нас і допомагати нам зцілюватися і зростати безмежна і зрозуміла протягом поколінь. Саме через природу ми можемо повністю зрозуміти справжній взаємозв’язок усіх речей, важливість балансу та важливість оновлення і стійкості. Зв’язок з природою допомагає нам глибше відчути себе, світ навколо нас і один одного», поділилася у ролику Кейт.

Вона продовжила:

«Весна — це сезон відродження, надії та нових початків. З темних днів зими зовнішній світ тихо пробуджується з новим життям, і приходить відчуття оптимізму, передчуття і позитивних, обнадійливих змін. Так само, як природа відроджується і оновлюється, так само можемо і ми».

Кейт завершила відео, закликавши інших «возз’єднатися з природою і відсвяткувати новий світанок у наших серцях», додавши:

«Часто з найменших насінин може відбутися найбільша зміна, і в цьому постійно зростаючому складному світі нам потрібно триматися за те, що об’єднує нас усіх. Весна вже тут, тож давайте разом отримаємо від неї максимум користі».

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1610243 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1610243{
margin: 0!important;
}

.mobile-branding-wrapper {
min-height: 200px
}
}

«Енн Епплбом вперше за довгий час публічно звернеться до української аудиторії – і зробить це у дворику Ратуші. Це голос, який слухають у Брюсселі, Вашингтоні та Лондоні. Островська-Люта та Епплбом говоритимуть про виклики демократії в епоху пропаганди, силу пам’яті, роль культури в опорі авторитаризму та важливість людського голосу в боротьбі за свободу. Це буде відверта розмова про те, як жити і не втрачати орієнтири у світі, що змінюється щодня», – розповіли у Львівській міськраді.

Зазначимо, що зустріч відбуватиметься в межах Львівського медіафоруму та року Молодіжної столиці Європи 2025. Участь у події зможуть взяти всі охочі за умови попередньої реєстрації за посиланням.

Додамо, що 60-річна Енн Епплбом є американською історикинею, письменницею та журналісткою. Вона авторка світових бестселерів про ГУЛАГ, Голодомор, механізми тоталітаризму й сучасну дезінформацію. Зокрема, книг «Сутінки демократії. Оманлива привабливість авторитаризму», «Червоний голод. Війна Сталіна проти України», «Історія ГУЛАГу», «Залізна завіса: Приборкання Східної Європи». Також Епплбом є лауреаткою Пулітцерівської премії, колумністкою The Atlantic і The Washington Post, членкинею редколегії The Economist.

Президент Володимир Зеленський 2019 року нагородив Енн Епплбом орденом княгині Ольги III ступеня. Нагороду присудили за внесок у вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років та висвітлення правди про Голодомор.

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1610246 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1610246{
margin: 0!important;
}

.mobile-branding-wrapper {
min-height: 200px
}
}

Лідером за кількістю номінацій цього року став фільм «Будинок «Слово». Нескінчений роман», який представлений у 16 номінаціях. На другому місці – стрічка «БожеВільні», яка має 11 номінацій. Замикає трійку лідерів фільм «Ти мене любиш?» — 7 номінацій.

Нагадаємо, що цього року переможців Кінопремії «Золота Дзиґа» визначатимуть у 19 номінаціях. Члени Української Кіноакадемії розпочнуть голосування за переможців уже 15 травня. Також буде вручено премію «Відкриття року», лавреата якої визначають члени правління та Наглядової ради кіноакадемії.

Окрім того, буде вручена Премія за внесок у розвиток українського кінематографа, лавреат якої обирається Національною спілкою кінематографістів України.

Повний список номінантів на дев`яту національну кінопремію:

Найкращий фільм:

• «БожеВільні», прод. Валерія Іваненко, Артем Колюбаєв, Тарас Босак, реж. Денис Тарасов
• «Будинок «Слово». Нескінчений роман», прод. Олег Щербина, Юлія Чернявська, Пилип Іллєнко, Ростислав Мартинюк, реж. Тарас Томенко
• «Мирні люди», прод. Дарʼя Бассель, Ольга Брегман, реж. Оксана Карпович
• «Порцелянова війна», реж. Слава Леонтьєв
• «Редакція», прод. Дарʼя Бассель, Дарʼя Аверченко, реж. Роман Бондарчук
• «Ти мене любиш?», прод. Анастасія Буковська, Станіслав Притула, Данило Каптюх, Микита Буковський, реж. Антоніна Ноябрьова
• «Фрагменти льоду», прод. Аліна Горлова, Максим Наконечний, реж. Марія Стоянова
• «Я, «Побєда» і Берлін», прод. Олексій Терентьєв, Ольга Пантелеймонова, реж. Ольга Ряшина

Українське кіно потребує нашої уваги! Онлайн-кінотеатр SWEET.TV пропонує вітчизняні шедеври на будь-який смак. Тут кожен може обрати щось до душі: художні чи документальні фільми, свіженькі серіали або мультфільми для всієї родини. На SWEET.TV є величезна бібліотека відомих українських кінострічок.

Найкращий короткометражний ігровий фільм (ім. Ю.А. Мінзянова):

• «Додаткові сцени», реж. Роман Хімей, Ярема Малащук, прод. Роман Хімей, Ярема Малащук, Віктор Шевченко
• «Уроки водіння», реж. Анастасія Груба, прод. Міра Оєторо, Валерія Сочивець, Денис Сатановський, Віктор Шевченко, Сабіна Асадова
• «Чорничне літо», реж. Марія Кондакова, прод. Ольга Брегман

Найкращий документальний фільм:

• «Мирні люди», прод. Дарʼя Бассель, Ольга Брегман, реж. Оксана Карпович
• «Порцелянова війна», реж. Слава Леонтьєв
• «Фрагменти льоду», прод. Аліна Горлова, Максим Наконечний, реж. Марія Стоянова

Найкращий короткометражний документальний фільм:

• «Алло, я на горі», реж. Ліза Пирожкова, прод. Ігор Бабаєв
• «Там, де закінчується Росія», реж. Олексій Радинський, прод. Люба Кнорозок
• «Чи справді місяць зроблений із сиру?» / Stargazing, реж. Анастасія Канарьова, прод. Надія Парфан, Ярослав Лепко

Найкращий серіал:

• Homo amans, прод. Еліна Високовська, Анісія Лідаговська, реж. Саша Лідаговський
• «Евакуація», прод. Тетяна Шуліка, реж. Денис Тарасов
• «Потяг», прод. Вікторія Бурдукова, Юрій Артеменко, Ольга Пантелеймонова, реж. Володимир Янощук
• «Шлях», прод. Сергій Карпенко, реж. Денис Тарасов

Найкраща режисерська робота (ім. Ю.Г. Іллєнка):

• Катерина Горностай, «Стрічка часу»
• Антоніна Ноябрьова, «Ти мене любиш?»
• Денис Тарасов, «БожеВільні»
• Тарас Томенко, «Будинок «Слово». Нескінчений роман»

Найкраща чоловіча роль:

• В’ячеслав Довженко, «Будинок «Слово». Нескінчений роман»
• Дмитро Олійник, «Будинок «Слово». Нескінчений роман»
• Костянтин Темляк, «БожеВільні»

Найкраща чоловіча роль другого плану:

• Сергій Кисіль, «БожеВільні»
• Василь Кухарський(посменртно), «Редакція»
• Геннадій Попенко, «Будинок «Слово». Нескінчений роман»

Найкраща жіноча роль:

• Ірма Вітовська, «БожеВільні»
• Марина Кошкіна, «Будинок «Слово». Нескінчений роман»
• Карина Химчук, «Ти мене любиш?»

Найкраща жіноча роль другого плану:

• Римма Зюбіна, «Редакція»
• Ніна Набока, «Будинок «Слово». Нескінчений роман»
• Єлизавета Цілик, «Назавжди-Назавжди»

Найкраща операторська робота:

• Євгеній Кирей, «БожеВільні»
• Михайло Любарський, «Будинок «Слово». Нескінчений роман»
• Олександр Рощин, «Стрічка часу»
• Олена Чеховська, «Назавжди-Назавжди»

Найкраща робота художника-постановника:

• Микола Кіщук, «Я, «Побєда» і Берлін»
• Олександра Патока, «Назавжди-Назавжди»
• Володимир Романов, «Ти мене любиш?»
• Шевкет Сейдаметов, «Будинок «Слово». Нескінчений роман»
• Іван Тищенко, «БожеВільні»

Найкращий сценарій:

• Ксенія Заставська, Симор Гласенко, «БожеВільні»
• Антоніна Ноябрьова, «Ти мене любиш?»
• Тарас Томенко, Любов Якимчук, «Будинок «Слово». Нескінчений роман»
• Алла Тютюнник, Дарʼя Аверченко, Роман Бондарчук «Редакція»

Найкраща музика:

• Алла Загайкевич, «Будинок «Слово». Нескінчений роман»
• Дмитро Матвійчук, «Я, «Побєда» і Берлін»
• Хосейн Мірзаголі, «БожеВільні»

Найкраща пісня:

• That ain’t me з фільму «БожеВільні». Автор музики та слів Хосейн Мірзаголі.
• «Місця щасливих людей» з фільму «Я, «Побєда» і Берлін». Аранжування: Дмитро Матвійчук. (Музика та слова: Андрій Кузьменко).
• «Харків, Харків» з фільму «Будинок «Слово». Нескінчений роман». Аранжування: Алла Загайкевич, квінтет Денніса Аду. (Музика: Юлій Мейтус; Слова: Майк Йогансен).

Найкращий звук:

• Михайло Закутський, «Стрічка часу»
• Артем Мостовий, «Будинок «Слово». Нескінчений роман»
• Артем Мостовий, Ігор Казмірчук, «Я, «Побєда» і Берлін»

Найкращий монтаж:

• Марина Майковська, Віктор Онисько(посмертно), «Фрагменти льоду»
• Віктор Онисько(посмертно), Нікон Романченко, «Редакція»
• Нікон Романченко, «Стрічка часу»
• Олексій Шамін, «Будинок «Слово». Нескінчений роман»

Найкращий грим:

• Ганна Лукашенко, «Будинок «Слово». Нескінчений роман»
• Сергій Маурін, «БожеВільні»
• Георгій Мацкевич, «Ти мене любиш?»

Найкращий дизайн костюмів:

• Антоніна Белінська, «Я, «Побєда» і Берлін»
• Юлія Глемейда, «Будинок «Слово». Нескінчений роман»
• Тетяна Кремень, «Ти мене любиш?»

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1610255 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1610255{
margin: 0!important;
}

.mobile-branding-wrapper {
min-height: 200px
}
}

Зазначається, що Андрій Білоус подав заяву на звільнення за угодою сторін. Відповідний наказ Департаменту культури вже підписали.

«Усі подальші кадрові рішення щодо тимчасового виконання обов’язків керівника театру будуть ухвалені відповідно до нормативно-правових актів в установленому порядку», – повідомили у пресслужбі Департаменту.

У Департаменті культури наголосили на своїй принциповій позиції щодо неприпустимості проявів харасменту, дискримінації чи принижень людей у комунальних закладах культури.

Сексуальні домагання Білоуса в «Молодому театрі»

У січні 2025 року студентки університету Карпенка-Карого звинуватили 48-річного Андрія Білоуса, який викладає там, у домаганнях, через що його відсторонили. Відсторонення Андрія Білоуса стосується звинувачень у сексуальних домаганнях, а також непристойних повідомленнях студенткам університету. Спочатку про домагання режисера заявила анонімка, проте згодом про домагання заявили й актори «Молодого театру», де працює Білоус.

10 лютого поліція Києва відкрила кримінальне провадження щодо сексуальних домагань Білоуса до студенток Карпенка-Карого. У поліції запевнили, що раніше не отримували жодних заяв щодо дій режисера, але студенти та актори «Молодого театру» це заперечують. Того ж дня сотні киян вийшли на акцію за відсторонення Білоуса від роботи в «Молодому театрі».

12 лютого Андрія Білоуса відсторонили з посади директора – художнього керівника «Молодого театру». Вже 14 березня Білоус повернувся на роботу в театрі, заявивши, що правових підстав для його відсторонення немає.

Андрій Білоус – 48-річний актор, театральний режисер та педагог, керівник освітнього теоретично-практичного проєкту «Майстерня Молодого» та художній керівник «Молодого театру». Чоловік, якого звинувачують у домаганнях, має звання заслуженого діяча мистецтв України та є лауреатом премії імені Олександра Довженка. У 2017 році увійшов до списку десяти найвпливовіших українських режисерів, за версією щотижневика «Дзеркало тижня».

@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1610254 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1610254{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { min-height: 200px } }

Зрозуміло, що велика увага була прикута до фільму оскарівського лауреата Мстислава Чернова. Його нова картина «2000 метрів до Андріївки» (на головному фото) стала водночас і своєрідним продовженням його «20 днів у Маріуполі», і зовсім новим досвідом показу війни.

Фестивальний постер фільму

За задумом організаторів події, вони «дали голос тим, хто свідчить про сучасні реалії і виступає на захист правди». Це, без сумніву, стосується фільму Чернова. Цим голосом стали військові, яких він знімає просто під час бойових завдань, знімає поранення та загибель.

Чернов сам представив фільм і в промові насамперед подякував українським військовим.

«Для мене честь представляти Україну разом з талановитими українськими та французькими режисерами на Каннському фестивалі. У ці дні, коли відбуваються переговори про мир, про майбутнє України, про її землю, мені хотілося б, щоб світ памʼятав, що кожний метр, кожний клаптик цієї землі – це чиясь кров та життя. Про це і є фільм “2000 метрів до Андріївки”. Про землю і про воїнів, які її захищають. Про тих, що полягли, і тих, які продовжують битися», – сказав режисер.

Мстислав Чернов на Каннському фестивалі

«2000 метрів до Андріївки» розповідає про звільнення села Андріївка під Бахмутом ЗСУ – 3-ою окремою штурмовою бригадою. Якщо «20 днів в Маріуполі» режисер надав глядачам емоційний і болісний погляд на перші дні російського вторгнення в Україну та його вплив на цивільне населення, то у новій стрічці Чернов і його колега, фотограф Associated Press Олександр Бабенко спрямовують камери на українських військових та вражають зображенням життя в окопах.

Під час важкого контрнаступу у 2023 році журналісти слідують за військовими 3-ої ОШБр, які метр за метром долають вузьку посадку, щоб звільнити окуповане росіянами та оточене мінами село Андріївка на околицях Бахмута.

Зйомки фільму почалися у вересні 2023 року, а вся робота над картиною зайняла майже півтора року. Крім Чернова та Бабенка, над ним працювали продюсерки Мішель Мізнер та Рейні Аронсон-Рат, які теж отримали статуетки «Оскар» за «20 днів в Маріуполі». Монтажем займалася Мішель Мізнер. Музику до фільму створив дворазовий лауреат премії «Греммі», композитор і музичний продюсер Сем Слейтер («Чорнобиль», «Джокер»).

Українське кіно потребує нашої уваги! Онлайн-кінотеатр SWEET.TV пропонує вітчизняні шедеври на будь-який смак. Тут кожен може обрати щось до душі: художні чи документальні фільми, свіженькі серіали або мультфільми для всієї родини. На SWEET.TV є величезна бібліотека відомих українських кінострічок.

Картину можна порівняти із «Реалом» Олега Сенцова: правда, повне занурення у події, яке створюють у глядача відчуття співіснування з героями.

Камера цього разу не просто фіксує події, вона перебуває у їх центрі. Вона занурена у них. Вона не втручається, але її важко назвати відстороненою. Ефект присутності тут вражаючий. Хоча ні, це не ефект. Це присутність, у якій автори фільму ділять з військовими усі їхні ризики, переживають втрати та існують на піку усіх можливих ресурсів та зусиль.

Це дуже важкий для перегляду фільм. Тут неможливо якось відволіктись від того, що відбувається на екрані, тут немає часу перевести подих. Фільм важкий, але потрібний. Тим більше, на таких подіях, як Каннський фестиваль.

Представляючи українськи фільми, арт-директор Канн і по суті його головна персона Тьєррі Фремо аж тричі пожалівся публіці, що Чернов віддав свою картину у «Санденс», тому в Каннах її змогли показати лише у такому форматі (фестиваль в офіційну селекцію бере лише прем’єри). Чернов пообіцяв наступну картину відправляти відразу на Каннський фестиваль. Побачимо.

Кадр з фільму «Наша війна»

Як би там не було, і яким би не був формат показу «2000 метрів до Андріївки», важливість події важко переоцінити. Сильне, безкомпромісне, жорстке кіно мали змогу подивитись учасники найбільшого та найпрестижнішого кіномайданчика у світі.

Фільм вже отримав приз за найкращу режисерську роботу на американському фестивалі «Санденс», став одним із переможців на Копенгагенському міжнародному фестивалі документального кіно CPH:DOX, а також був відзначений спеціальним показом на фестивалі Hot Docs у Торонто.

Ще одним фільмом українського дня стала «Наша війна» (Notre Guerre) Бернара-Анрі Леві, зроблена у співавторстві з режисером і продюсером Марком Русселем. Стрічка є останньою частиною «українського квартету» режисера. Її знімали на сході України у 2025 році. Фільм показує щоденне життя цивільних під обстрілами, роботу озброєної Францією 155 бригади імені Анни Київської, а також містить кадри спілкування Володимира Зеленського з Емманюелем Макроном.

Бернар-Анрі Леві – французький філософ, письменник, політичний журналіст, співзасновник групи «Нові філософи», співзасновник Агентства модернізації України. З лютого по квітень 2025 року він та Марк Руссель знімали Покровський та Сумський фронти на сході України. Вони йшли з Києва за бійцями та знімали повсякденне життя мирних мешканців, яких бомбардували російські війська напередодні можливих переговорів. Вони беруть інтерв’ю у президента Зеленського, який вагається їхати до Вашингтона, а потім дивляться трансляцію зустрічі з українськими солдатами в бункері. Бо справжніми героями фільму є анонімні бійці та цивільні люди.

Бернар-Анрі Леві та українські військові представляють фільм «Наша війна» (фото Катерини Сліпченко)

Саме на цьому наголосив Бернар-Анрі Леві, представляючи фільм. Він запросив на сцену українських військових. Зокрема картину представили Юлія Паєвська («Тайра»), українська військовослужбовиця та медикиня, та генерал Артем Богомолов.

Під час презентації фільму Бернар-Анрі Леві зачитав звернення голови Офісу президента України Андрія Єрмака (у минулому кінопродюсера).

Нагадаємо, відкрився український день фільмом «Зеленський», який уже того ж вечора показали на каналі Arte, майже одночасно із відкриттям фестивалю, де ведучій церемонії актор Лоран Лаффітназвав Зеленського «актором, який став головнокомандувачем».

@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1610286 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1610286{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { min-height: 200px } }

До програми фестивалю ввійшло 5 фільмів-учасників Берлінале, Венеційського кінофестивалю, Локарно та інших.

Фестиваль проводять посольство Австрії в Україні спільно з кінокомпанією«Артхаус Трафік».

По завершенню Тижня австрійського кіно його генеральний партнер Amic Energy передасть на підтримку України у боротьбі з країною-агресором суму грошей, еквівалентну касовим зборам фестивалю. Після фестивалю активісти та керівники кіноклубів зможуть організувати покази добірки австрійських фільмів у своєму місті в межах проєкту «Кіноклуб. Всеукраїнська мережа». Для цього потрібно подати заявку на сайті.

Повна програма:

«Павич», режисер – Бернгард Венґер

Маттіас – справжній майстер своєї справи. Потрібен «вихований хлопець», який сподобається друзям? Чи «ідеальний син», який створить правильне враження на бізнес-партнерів? А може, вам треба напарник для суперечок? Що б це не було – просто орендуйте Маттіаса! Він бездоганно вживається в будь-яку роль. Але найскладніше – це бути собою.

«Любі Прекрасні Кохані», режисер – Юрій Речинський (на головному фото)

Dear Beautiful Beloved – це кінолітопис, що фіксує, як українці вибудовують стратегії виживання в реальності, де надзвичайний стан став новою нормою. Це історія про силу маленьких проявів турботи, які здатні рятувати життя й повертати гідність тим, кого її позбавили.

«Тушкована свинина», режисер – Андреас Шмідт

Приватний детектив Фло Кієнцль разом із прийомним братом і колишнім в’язнем Едді Ковачем намагається викрити корумпованого свинаря та кандидата в мери Бенні Яґшиця, у якого купа скелетів у шафі.

«Як бути нормальним і химерності іншого світу», режисер – Флоріан Похлатко

Після виходу з психіатричної лікарні Пія повертається додому та намагається впоратися з життєвими труднощами – від роботи до стосунків. Їй доводиться водночас взяти під контроль власне психічне здоров’я та зіштовхнутися з суспільними стереотипами в пошуках стабільності.

«З поверненням, крихітко», режисер – Андреас Прохаска

Юдіт, лікарка з непростим минулим, отримує у спадок будинок від родини, яка колись її зреклася. Вирушивши до австрійського села, щоб швидко продати його, вона опиняється у вирі моторошних видінь і спогадів, що розмивають межі реальності. Чим глибше вона занурюється в таємниці дому, тим сильніше втрачає контроль над простором, часом і власною свідомістю. Чи зможе вона вибратися з цього кошмару, якого не вдалося уникнути її матері?

До програми фестивалю увійшли 5 фільмів-учасників Берлінале, Венеційського кінофестивалю, Локарно та інших. Їх вже подивились понад тисячу глядачів з різних міст України.

Фестиваль проводять Посольство Австрії в Україні спільно з кінокомпанією «Артхаус Трафік» за підтримки генерального партнера — австрійської мережі AMIC ENERGY.

По завершенню «Тижня австрійського кіно» вже вкотре генеральний партнер AMIC ENERGY передасть на підтримку України у боротьбі з країною-агресором суму грошей, еквівалентну касовим зборам фестивалю. Чим більше гостей долучиться до фестивалю — тим більшою буде сума допомоги.

Після фестивалю активісти та керівники кіноклубів зможуть організувати покази добірки австрійських фільмів у своєму місті в межах проєкту «Кіноклуб. Всеукраїнська мережа». Для цього потрібно подати заявку на сайті.

Повна програма:

• «Павич», режисер Бернгард Венґер
• «Любі Прекрасні Кохані», режисер Юрій Речинський
• «Тушкована свинина» режисер Андреас Шмідт
• «Як бути нормальним і химерності іншого світу», режисер Флоріан Похлатко
• «З поверненням, крихітко», режисер Андреас Прохаска

@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1610232 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1610232{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { min-height: 200px } }

Голова журі – Жюльєт Бінош, акторка, Франція

Фільмографія 60-річної французької акторки Жюльєт Бінош налічує приблизно 70 фільмів. Перша велика роль була у фільмі «Побачення» Андре Тешіне, який і був представлений на Круазет у 1985 році. «Я народилася на Каннському кінофестивалі», — часто говорить Бінош.

Її найвідомішими роботами є фільми «Англійський пацієнт», «Шоколад», «Коханці з Нового мосту», «Камілла Клодель 1915» тощо. У 2023 році вийшов фільм із нею у головній ролі «Смак пристрасті», а також нещодавно вийшов серіал The New Look, де вона грає Коко Шанель.

Чотири десятиліття перетворили її на міжнародну зірку. Вона знімалась у таких видатних режисерів як Міхаель Ганеке (Австрія), Девід Кроненберг, Абель Феррара (США), Олів’є Ассаяс, Леос Каракс, Клер Дені (Франція), Амос Гітай (Ізраїль), Наомі Кавасе, Хірокадзу Коре-еда (Японія), Кшиштоф Кесьльовський (Польща), Хоу Сяо-сянь (Тайвань) тощо.

Фільм іранця Аббаса Кіаростамі «Копія вірна» приніс їй нагороду Каннського фестивалю у 2010 році. Бінош є володаркою таких нагород як («Оскар», BAFTA, «Сезар», нагороди за найкращу жіночу роль у Берліні та Венеції тощо. У 2018 році Бінош очолювала журі Берлінського фестивалю.

Карлос Рейгадас, режисер, Мексика

Один із найцікавіших мексиканських режисерів нашого часу. Ходили чутки, що він привезе свій новий фільм, проте він з’явився на фестивалі в іншій якості.

53-річний Рейгадас свого часу залишив успішну кар’єру міжнародного юриста заради кіно. Під впливом екзистенціалістичного мистецтва та філософії фільми Рейгадаса показують духовні подорожі у внутрішні світи його головних героїв, через які досліджуються теми кохання, страждання, смерті та сенсу життя.

Він знімає мало та повільно, проте кожна його картина є шедевром. Драма «Після мороку світло» (2012) принесла Рейгадасу приз за найкращу режисерську роботу 65-го Каннського кінофестивалю.

У його фільмграфії також – «Японія», «Битва на небесах», «Безмовне світло», «Наш час».

Голлі Бері, акторка, США

Американська актриса Холлі Беррі – володарка премій «Оскар»(2002), «Золотий глобус» (2000) і «Еммі» (2000). Одна з найвисокооплачуваніших акторок у Голлівуді, Вона відома за фільмами «Люди Ікс», «Бал монстрів», «Хмарний атлас», «Ідеальний незнайомець», «Пароль Риба-меч», «Помри, але не зараз», «Жінка-кішка» та багато інших. Голлі Бері – перша афро-американка, яка отримала «Оскар» за найкращу роль.

Паял Кападія, режисерка, Індія

У 2024 році фільм Паял Кападія «Усе, що ми уявляємо світлом» отримав Гран-прі Каннського кінофестивалю. Таким чином її повнометражний дебют відразу зробив її відомою. Ця історія дружби повернула Індію до Каннського конкурсу після тридцятирічної перерви. Фільм мав кілька номінацій на премію «Золотий глобус» та отримав численні нагороди, включаючи «Найкращий фільм» на церемонії вручення премії Asian Film Awards у Гонконзі 2025 року. Паял Кападія, яка здобула освіту в Індійському інституті кіно та телебачення, зрежисувала кілька короткометражних фільмів, зокрема «Післяобідні хмари», представлений на La Cinéfondation 2017, а також стала відомою завдяки своєму документальному фільму «Вся ніч без знання».

Альба Рорвахер, акторка, Італія

Відома італійська акторка Альба Рорвахер знімалась у фільмах «Аморе» Луки Гуаданьїно, «Самотність простих чисел» Саверіо Костанцо, «Спляча красуня» Марко Беллоккьо та «Клятва діва» Лаури Біспурі. На Каннському кінофестивалі представила кілька фільмів у конкурсній програмі разом зі своєю сестрою, режисеркою Аліче Рорвахер: «Чудеса» (Гран-прі, 2014), «Щасливий Лазар» (приз за найкращий сценарій 2018) та «Химера» (2023), а також «Казка з казок» Маттео Гарроне (2014) та «Тре піани» Нанні Моретті (2020). Вона також працювала з Арно Деплешеном, Меггі Джилленхол, Стефаном Брізе, Ноа Баумбахом, Ізабель Койше. Нещодавно вона зіграла у «Марії» Пабло Ларраїна. Вона отримала кілька нагород, зокрема Кубок Вольпі на Венеційському кінофестивалі, премію «Марк Ауреліо д’Оро» на Римському кінофестивалі, дві премії «Давид ді Донателло», дві премії «Настро д’Ардженто» та дві премії «Глобо д’Оро».

Її сестра Аліче Рорвахер цього року стала головою журі «Золотої камери».

Лейла Слімані, письменниця, Франція, Марокко

Лейла Слімані опублікувала свій перший роман «У саду людожера» у 2014 році, він був номінований на Prix de Flore 2014. Її другий роман «Солодка пісня», отримав Prix Goncourt 2016 та Grand Prix des lectrices Elle 2017. Він був екранізований у 2019 році за участю Карін Віар та Лейли Бехті. Потім вона опублікувала ще три романи: «Країна інших» (Grand Prix de l’héros Madame Figaro 2020), «Спостерігайте, як ми танцюємо» та «Я заберу вогонь». Лейла Слімані також є авторкою оповідань, есе та коміксів. Вона отримала премію Сімони де Бовуар за боротьбу за права жінок. У 2024 році вона написала сценарій до Церемонії відкриття Олімпійських ігор у співавторстві з Томасом Джоллі.

Дьєдо Хамаді, режисер, Конго

Увійшовши в історію Каннського кінофестивалю своїм фільмом «Дорога за мільярд» (2020), проте фестиваль тоді не відбувся. Дьєдо Хамаді критикує інституції своєї країни, Республіки Конго. У 2015 році він створив власну продюсерську компанію Kiripifilms. У 2017 році він зрежисував фільм «Мама-полонена», який отримав Гран-прі на фестивалі Cinéma du Réel, а в 2019 році отримав грант від Фонду Макміллана-Стюарта в Гарвардському центрі кінознавства. Наразі він працює над серіалом «Мілімо, мандрівні душі Кіншаси», який він продюсує та режисує для Canal+, а також над своїм наступним повнометражним фільмом під назвою «Життя – це залізниця».

Хон Сансу, режисер, Південна Корея

Хон Сансу є не лише дуже добрим режисером, але і напрочуд плідним. Мало який великий фестиваль обходиться без його нових картин. Він знімав просто на Каннському фестивалі фільм «Камера Клер» («Спеціальні покази», 2017).

Хон Сан Су знімає малобюджетні фільми про повсякденне життя, відзначені преміями престижних міжнародних кінофестивалів.

Серед його фільмів – «Потреби мандрівників», «Наступного дня», «Казка кіно», «В іншій країні» «Післязавтра», «Хо-хо-хо» та інші.

Джеремі Стронг, актор, США

Джеремі Стронг – номінант на премії «Оскар» та «BAFTA», володар премій «Еммі», «Золотий глобус» та «Тоні». Нещодавно його майстерна роль Роя Кона у фільмі «Учень», що ввійшов до конкурсної програми Каннського кінофестивалю 2024 року, принесла йому номінації на премії «Оскар», «Золотий глобус» та BAFTA. Того ж року він отримав премію «Тоні» за найкращу чоловічу роль у виставі «Ворог народу». У кіно він знявся у фільмах Аарона Соркіна «Чиказька сімка», Адама Маккея «Великий поріг на позначку», Джеймса Грея «Армагеддон», Кетрін Бігелоу «Нуль: Темрява тридцять» та Стівена Спілберга «Лінкольн». За роль Кендалла Роя в серіалі HBO «Спадкоємці» він отримав премії «Еммі», «Золотий глобус» та премію «Вибір критиків». Його можна буде побачити у 2025 році в біографічному фільмі Скотта Купера про Брюса Спрінгстіна «Позбав мене від небуття».

Фото Катерини Сліпченко

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1610223 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1610223{
margin: 0!important;
}

.mobile-branding-wrapper {
min-height: 200px
}
}

До складу гурту Ziferblat входять брати Даниїл (соліст) та Валентин Лещинські (гітарист), а також Федір Ходаков (барабанщик). Музиканти розповідають, що ключовим образом їхньої пісні Bird of Pray є пташка. Вона символізує свободу, є передвісником весни та відродження.

«У пісні переплітаються туга за домом, біль втрат і водночас молитва, слова підтримки та пошук внутрішньої сили – все це створює потужний наратив, який резонує з відчуттям надії в серцях людей», – розповідали учасники гурту.

Зазначимо, що київський Ziferblat заснували приблизно десять років тому. Перший мініальбом музиканти створили грудні 2017 року. У 2019 році вони випустили сингл «Вночі», з яким взяли участь у конкурсі «X-Фактор». Гурт у 2022 році потрапив до довгого списку нацвідбору 2023 року, але не увійшов до десятки перших виконавців. За результатами нацвідбору 2024 року Ziferblat отримав 11 балів від журі та 8 від глядачів та здобув друге місце у конкурсі.

Додамо, що другий півфінал відбудеться у четвер, 15 травня, а гранд-фінал у суботу, 17 травня.

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1610229 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1610229{
margin: 0!important;
}

.mobile-branding-wrapper {
min-height: 200px
}
}

Повний список фіналістів:

1. Норвегія: Kyle Alessandro – Lighter.
2. Албанія: Shkodra Elektronike – Zjerm.
3. Швеція: KAJ – Bara bada bastu.
4. Ісландія: Væb – RÓA.
5. Нідерланди: Claude – C’est la vie.
6. Польща: Justyna Steczkowska – Gaja.
7. Сан-Марино: Gabry Ponte – Tutta l’Italia.
8. Естонія: Tommy Cash – Espresso Macchiato.
9. Португалія: Napa – Deslocado.
10. Україна: Ziferblat – Bird of Pray.

Зазначимо, що у першому півфіналі представили свої номери країни з «Великої п’ятірки» та країна-переможниця 2024 року. Вони автоматично потрапляють у гранд-фінал:

1. Іспанія: Melody – Esa diva.
2. Італія: Lucio Corsi – Volevo essere un duro.
3. Швейцарія: Zoë Më – Voyage.

Нагадаємо, що гурт Ziferblat виступив у першому півфіналі 13 травня під п’ятим номером. До складу гурту входять брати Даниїл і Валентин Лещинські, а також Федір Ходаков. Їхня пісня Bird of Pray розповідає про надію та свободу. Режисеркою-постановницею виступу є Марія Коростельова.

У «Євробаченні-2025», який проходить 69 раз, загалом беруть участь 37 країн. Другий півфінал відбудеться у четвер, 15 травня. За результатами двох півфіналів до гранд-фіналу 17 травня потраплять 26 учасників.

Відомий український кондитер і кулінарний блогер Єлизавета Глинська та її другий чоловік Максим Большаков хрестили 6-місячних доньок. Першими знімками з таїнства переможниця другого сезону шоу “МастерШеф” поділилася через тиждень на своїй сторінці в інстаграмі, інформує Ukr.Media.

У добірці святкових кадрів Єлизавета в рожевій сукні-вишиванці позувала з дівчатками-близнючками Соломією і Поліною в храмі в оточенні найближчих людей і родичів. Після релігійної церемонії знаменитість разом із чоловіком і маленькими спадкоємицями влаштували сімейну фотосесію на тлі озера і дерев.

“3 травня! Важливий день, Свято для нашої родини. Хрещення наших маленьких крихіток — Поліни та Соломії”, — підписала Глинська.

@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1610092 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1610092{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { min-height: 200px } }

Цікаво прослідкувати і те, як змінювалося сприйняття українського кіно.

Перші фільми та перше «золото»

Вперше український фільм потрапив до конкурсу Каннського кінофесту в 2005 році. Це була короткометражка Ігоря Стрембіцького «Подорожні», яка відразу отримала «Золоту пальмову гілку». Для зйомок свого психологічного фільму за сценарієм Наталки Конончук Стрембіцький обрав незвичайну київську натуру – Будинок ветеранів, в якому доживають століття самотні немолоді актори, психоневрологічний диспансер з його дивним для багатьох устроєм.

«Ми обрали Каннський фестиваль, так, напів жартома, там якраз закінчувався термін приймання заявок. Заповнили аплікаційну форму на сайті фестивалю, а потім надіслали звичайною поштою відеоверсію фільму (на DVD) відбірковій комісії. А потім, в той же день, коли було оголошено офіційний пресреліз фестивалю з усіма учасниками, нам прийшло запрошення електронною поштою», – розповіла ZAXID.NET сценаристка Наталя Конончук.

«Фестивалі – це ще одна нагода сказати світові, що є така країна Україна», – вважає Ігор Стрембіцький.

У 2010 році Україна вперше стала учасницею основного конкурсу завдяки фільму Сергія Лозниці «Щастя моє», який спродюсував український продюсер Олег Кохан. Проте це був російськомовний фільм переважно з російськими акторами, дія якого відбувалась також у російській глибинці. Тоді на прем’єру приїхав міністр культури України Михайло Кулиняк, який до того не бачив фільму. Картина викликала в нього величезне обурення своєю «русофобією». До речі, фільм так і не вийшов у наш прокат.

У тому ж 2010 році на фестивалі відбувся спеціальний показ фільму «Шантрапа» Отара Іоселіані, до створення якого доклали руку як українські продюсери, так і Богдан Ступка, який зіграв одного з героїв стрічки.

У 2011 році український фільм знову перемагає в короткометражному конкурсі. Це – «Крос» Марини Вроди. П’ятнадцятихвилинний фільм є спогадами автора про заняття з фізкультури.

Майдан, Крим, війна

У 2014 році поза конкурсом показали документальний фільм Сергія Лозниці «Майдан». Жодної оцінки автора у фільмі ми не побачимо, лише лаконічні титри коротко і нейтрально резюмують факти й позначають дати, розділяючи картину на структурні розділи.

«Це була насамперед антирадянська революція. Зрозуміло, є люди, які ще хочуть продовжувати жити так, як жили в Радянському Союзі. Ну, наприклад, віддати відповідальність за свою долю “дяді”. Не приймати жодних рішень, продовжувати жити в нечесних умовах життя, непорядних умовах, які у нас були досить довго. І є люди – їх досить багато, які зрозуміли, що їх життя, їх відповідальність, їх доля – в їх руках. Я думаю, що це головна лінія зіткнення. І ще я б хотів сказати, що нічого б такого на сході України не відбулося, якби не було там активної участі Російської Федерації. У тому числі, і інформаційної участі, тому що те, що ми спостерігаємо на російських каналах, в російських ЗМІ, це, звичайно ж, інформаційна війна проти України. Або проти того вибору, який український народ зробив», – розповів Лозниця про свій фільм у Каннах.

У 2014 році в межах Тижня критики показали «Плем’я» Мирослава Слабошпицького – безпрецедентний фільм-експеримент, «німе кіно ХХІ століття», в якому ролі грають глухі непрофесійні актори. Автор відмовляється від звуку, тому глядач не почує жодного слова, адже персонажі користуються мовою жестів, яка, однак, не перекладається озвученням чи субтитрами. «Плем’я» – драматична історія першого кохання глухонімого Сергія, який переходить в 11-й клас інтернату для нечуючих дітей.

«Плем’я»

«Плем’я» стало одним із лише семи повнометражних фільмів, обраних до Тижня критики. Саме «Племенем» Україна вперше була представлена в цьому конкурсі. Після того, як картина отримала у Каннах три із чотирьох можливих нагород, зокрема і Гран-прі, вона стала володарем ще десятків різних нагород і залишається одним із найтитулованіших фільмів України.

У 2017 році в офіційному конкурсі фестивалю взяв участь ігровий фільм Сергія Лозниці «Лагідна». Утім там участь України була міноритарною.

А от фільм «Іній» Шарунаса Бартаса, який взяв участь у програмі «Двотижневик режисерів», є повноцінною копродукцією Литви та України. Його більшу частину знімали саме в нашій країні: трохи у Києві, трохи в Дніпрі, а основну частину – біля лінії фронту, у Карлівці. Одного разу знімальна група навіть потрапила під обстріл. Також у фільмі беруть участь українські військові.

Молоді литовці Рокас та Інга, погоджуються відвести допомогу для української армії з Вільнюса до Києва. Вони не надто добре уявляють, що відбуваються в Україні, проте Рокас дуже хоче розібратись у тому, що таке війна, як би він поводився у цій ситуації. І вони вирішують їхати далі, на Схід.

«”Іній” – це фільм про війну, про боротьбу за незалежність. Його дія відбувається під час війни, проте військові дії в кадрі практично відсутні. Ми бачимо те, що війна залишає за собою, що її супроводжує, що її оточує: залишені людьми зруйновані поселення і міста, люди похилого віку і діти, яким нікуди йти і які більше не хочуть відступати», – розповідає режисер Шарунас Бартас, який додає, що «не буває абстрактної війни, абстрактних ран та смертей, страждають та гинуть реальні люди».

У 2018 році у Тижні критики показали фільм «Гірська жінка на війні» Бенедикта Ерлінґссона, де українська фінансова частка становила майже 12 млн грн із загального кошторису у 2,63 млн євро. Частину картини знімали в Україні, брали у фільмі участь і українські актори. Крім того важливим є український контекст: дівчинка Ніка з Дружківки, яку хоче вдочерити головна героїня, втратила усю родину у ході російсько-української війни.

Головна героїня, 50-річна Халла, живе тихим життям у маленькому містечку в Ісландії. Вона працює диригенткою місцевого хору. А от поза тим Халла є екоактивісткою. Під псевдонімом «Горянка» жінка веде війну з місцевим алюмінієвим заводом. Вона ризикує всім, щоб захистити природу. Проте одного дня в її житті з’являється дівчинка-сирота з України. Перед жінкою постає питання: продовжити свої акції чи удочерити дівчинку, на яку вона так довго чекала?

«Іній»

У 2018 році програму «Особливий погляд» відкривав фільм Сергія Лозниці «Донбас», який у підсумку отримав приз за найкращу режисуру.

Фільм, що розповідає про війну на сході України, складається з 13-ти епізодів, які об’єднує спільний простір. Вони ніби випливають один з одного, створюючи фільм-подорож не лише по фейкових республіках, а й по жанрах. Сам Лозниця називає свій фільм мандрами між комедією абсурду та трагедією абсурду. Він показує реальні історії (в основі кожного епізоду – саме факти, які відбувалися насправді) ніби у кривому дзеркалі. Гротескні кадри змінюються такими, від яких стає просто фізично боляче. Фільм знято у копродукції України, Німеччини, Нідерландів, Франції та Румунії.

Наступного року також в «Особливому погляді» відбулась світова прем’єра фільму Нарімана Алієва «Додому».

«Я навіть уявити не міг, що мою картину будуть показувати в Каннах, і я щасливий, що тут, у залі Дебюссі, звучатиме моя рідна кримськотатарська мова. Мені болить те, що зараз відбувається в Криму, я не можу мовчати про Олега Сенцова і про всіх кримських татар та українців, ув’язнених в Росії через те, що вони борються за збереження своєї нації. Дякую всім за підтримку!», – сказав тоді зі сцени Наріман Алієв.

За формою «Додому» – роуд-муві. Сюжет доволі простий: Мустафа (Ахтем Сеітаблаєв) живе в окупованому Криму. Обидва його сини виїхали до Києва. Старший гине на російсько-українській війні у Пісках. Разом із молодшим сином Алімом (Ремзі Білялов) батько їде поховати тіло на батьківщині, у Криму. Перед нами – не просто жалобна подорож, сповнена проблем, а історія батька та сина, їхніх стосунків, розбіжностей та безмежної любові. За приватною історією родини постає увесь трагізм загальної ситуації, історія численних втрат.

Також за перемогу у конкурсі короткометражних фільмів змагалася «Анна», зрежисована ізраїльським режисером Декелем Беренсоном. За сюжетом, головна героїня Анна живе на сході України в зоні бойвих дій. Вона – мати-одиначка. Одного разу жінка йде на вечірку з американцями, щоб знайти свою любов. Анну зіграла Світлана Барандіч. Також у фільмі знялись Анастасія Вязовська, Ліна Чернодуб та інші. Стрічку знято українською мовою, зйомки також відбувалися в Україні.

Українське кіно потребує нашої уваги! Онлайн-кінотеатр SWEET.TV пропонує вітчизняні шедеври на будь-який смак. Тут кожен може обрати щось до душі: художні чи документальні фільми, свіженькі серіали або мультфільми для всієї родини. На SWEET.TV є величезна бібліотека відомих українських кінострічок.

У 2021 році у програмі Тиждень критики премію SACD Award отримав фільм «Ольга». Історію про українську спортсменку, яка їде тренуватись до Швейцарії, розповів швейцарський режисер Елі Ґрапп. Ольга, юна гімнастка, розривається між бажанням виступати за Швейцарію, тренуватись там, брати участь у найбільших змаганнях та тривогою за маму-журналістку, яка залишилась у Києві та висвітлює події Майдану.

Головну роль зіграла українська спортсменка Анастасія Будяшкіна з Олімпійського коледжу ім. Івана Піддубного. Над фільмом працювали українські професіонали. Проте України серед країн-виробників немає. «Ольга» була переможцем сумнозвісного 11-го конкурсу кінопроектів Держкіно. Нагадаємо, результати конкурсу, який відбувався у липні 2019 року, з ініціативи тодішнього міністра культури Володимира Бородянського та тодішнього голови профільного комітету Верховної Ради Олександра Ткаченка були переглянуті. Рада зменшила кількість картин, які можуть отримати держфінансування. «Ольга» потрапила в число тих картин, яким відмовили. Проте це не завадило Держкіно говорити про «Ольгу» як про українську картину у Каннах.

У тому ж році у позаконкурсній програмі брав участь документальний проєкт Лозниці «Бабин яр. Контекст». Дві години радянської та німецької кінохроніки, від 1941 до 1966 року, змонтовані, як це притаманно Лозниці, без жодних авторських коментарів. Для режисера важливо, за його словами, дати можливість глядачеві самому проникнути у час, відчути його.

У Каннах глядачі побачили проєкт, знятий на замовлення меморіального центру Голокосту «Бабин Яр», що не фінансує держава Україна. Натомість до фінансування проєкту залучили, зокрема, приватні гроші з Росії, а арт-директором меморіалу був російський режисер Ілля Хржановський. Проєкт меморіалу (і разом з ним і фільму) від самого початку викликав суттєві застереження та критику у представників наукової спільноти, істориків, громадських та культурних діячів та єврейської громади України. Український громадський діяч та радянський дисидент Йосиф Зісельс назвав його російським «троянським конем», що має на меті показати українців антисемітами та нацистськими колаборантами.

З 2022 та дотепер

Щедрим на добре українське кіно у Каннах став 2022 рік. У програмі «Особливий погляд» показали «Бачення метелика» Максима Наконечного, а у «Двотижневику режисерів» – «Памфір» Дмитра Сухолиткого-Собчука.

«Бачення метелика» є дебютною повнометражною роботою Максима Наконечного. Сценарій фільму він написав у співавторстві з письменницею та режисеркою Іриною Цілик («Земля блакитна, ніби апельсин», «Я і Фелікс»). У головній ролі знялась акторка Рита Бурковська, відома зі стрічки «Парфенон» Мантаса Кведаравічюса. В одній із головних ролей з’явилася драматургиня та режисерка Наталка Ворожбит (сценаристка «Кіборгів», сценаристка й режисерка «Поганих доріг»). Стрічка розповідає про звільнену з російського полону аеророзвідницю Лілію з позивним «Метелик», яка намагається пережити свій страшний досвід та повернутись до мирного життя. Головну роль зіграла Ріта Бурковська, яка зараз служить у ЗСУ.

Фільм Дмитра Сухолиткого-Собчука «Памфір» розповів історію колишнього контрабандиста Памфіра, що повернувся додому з заробітків. Проблеми у родині змусили його знову взятись за старе. «Памфір» – ємоціне, напружене та візуально довершене кіно.

У 2024 році польський режисер Мацек Гамела представив документальний фільм «Звідки Куди». Він особисто проводив евакуацію українців з перших днів повномасштабного вторгнення. У певний момент він вирішив знімати на камеру свої поїздки у мікроавтобусі та розмови з людьми, яких евакуює. За пів року Мацек вивіз в безпечні місця 400 людей, частина з яких стали героями його стрічки.

У 2024 році знову був Лозниця. Його документальну картину «Вторгнення» показали поза конкурсом. Фільм розповідає про те, як повномасштабне вторгнення впливає на життя людей у відносному тилу. Ми бачимо похорон у Києві, весілля в Одесі, роздачу води та їжі у Миколаєві, похорон у Полтаві, рятувальні роботи у Дніпрі, школу неподалік від Авдіївки, похорон на заході України, стрільбища, поїздки волонтерів на фронт, день Незалежності… Доволі довгі фрагменти без жодних коментарів (та навіть зазначень місць, де відбувається дія) є стороннім спостереженням за життям людей.

Над фільмом режисер працював дистанційно, монтуючи надіслані операторами матеріали. Цього року в основному конкурсі бере участь його ігровий фільм «Два прокурори», проте Україну він не представляє.

Натомість у «Двотижневику режисерів» бере участь документальний фільм «Мілітантропос», який створило кінообʼєднання Tabor, а саме режисери Єлизавета Сміт («Школа № 3»), Аліна Горлова («Цей Дощ Ніколи Не Скінчиться») та Семен Мозговий («Історія Зимового Саду»), оператори В’ячеслав Цвєтков («Земля блакитна, ніби апельсин»), Христина Лізогуб, Денис Мельник.

«Мілітантропос»

Також у конкурсі студентських фільмів візьме участь анімація Поліни Піддбуної «Моя бабуся парашутистка», яка представляє німецьку кіношколу. У «Тижні критики» покажуть короткометражку Міли Жлуктенко «Критичне становище». Знятий у Німеччині фільм натхненний подіями життя українського письменника, публіциста, одного з лідерів ОУН, головного редактора мюнхенської газети в еміграції «Український самостійник» Лева Ребета. Його вбив 12 жовтня 1957 року агент КДБ Богдан Сташинський на сходах у будинку на Карлплатц у Мюнхені, де містилась редакція «Українського самостійника». Фільм змальовує долі української діаспори у Німеччині в минулому і сьогоденні. Про це йдеться в описі фільму на сайті фестивалю.

Також уже 13 травня, в день відкриття фестивалю, відбудеться програма «Три фільми для України».

Про усі фільми цьогорічного фестивалю розповідатимемо безпосередньо з місця подій.

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1610170 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1610170{
margin: 0!important;
}

.mobile-branding-wrapper {
min-height: 200px
}
}

«Суспільне Культура» розповідає, як в Україні можна проголосувати за улюбленого учасника.

Як проголосувати в Україні?

Застосунок

Глядачі з країн-учасниць можуть віддати свої голоси за допомогою офіційного застосунку «Євробачення». Застосунок доступний для пристроїв на Android, iOS та Windows.

Також якщо ви проголосуєте через застосунок, ви отримаєте спеціальне відеозвернення від вашого фаворита.

Телефон та/або через SMS

Глядачі в країнах-учасницях можуть голосувати через телефон та/або SMS. Відповідні номери будуть вказані на екрані під час трансляції кожним національним мовником.

Офіційний сайт

Ви також можете проголосувати на сайті – www.esc.vote. Він буде доступний протягом тижня прямих ефірів.

Коли може голосувати Україна?

Згідно з правилами, українці можуть голосувати лише в тому півфіналі, в якому бере участь Україна – тобто у першому півфіналі конкурсу. Також голосування буде доступним у фіналі конкурсу.

Якщо ви перебуваєте в інших країнах, наприклад дивитесь конкурс у Німеччині, Франції, Італії, Іспанії, Великої Британії чи Швейцарії, ви можете голосувати під час обох півфіналів.

Скільки разів можна голосувати?

Можна голосувати до 20 разів за країни, які вам сподобалися.

Коли відкриється голосування?

У півфіналах голосування починається після виконання останньої пісні та триває приблизно 18 хвилин. А під час фіналу голосування відкривається одразу перед виконанням першої пісні та триватиме приблизно до 40 хвилини після завершення останнього номера.

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1610178 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1610178{
margin: 0!important;
}

.mobile-branding-wrapper {
min-height: 200px
}
}

Як проголосувати:

Офіційний застосунок Eurovision Song Contest

Глядачі з країн-учасниць можуть віддати свої голоси за допомогою офіційного застосунку «Євробачення». Застосунок доступний для пристроїв на Android, iOS та Windows.

Сайт для голосування – www.esc.vote

Онлайн-голосування буде відкритим протягом тижня прямих ефірів.

SMS або телефонний дзвінок

Українці, які знаходяться за кордоном можуть проголосувати за допомогою номерів, які з’являтимуться під час трансляції на екрані.

Також ви можете проголосувати за представників України, надіславши SMS «05» на номер 74555.

Коли можна голосувати і скільки разів

У півфіналах голосування починається після виконання останньої пісні та триває приблизно 18 хвилин. А під час фіналу голосування відкривається одразу перед виконанням першої пісні та триватиме приблизно до 40 хвилини після завершення останнього номера.

Можна голосувати до 20 разів за будь-які країни, які вам сподобалися.

За матеріалом «Суспільне Мовлення»

@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1610194 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1610194{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { min-height: 200px } }

10 травня на концерті студія «Квартал 95» використала музику з пісні «Мексиканець» без дозволу гурту та наклав на неї текст. Його учасники вимагають пояснень та планують звернутися до суду.

Музиканти розповіли, що 11 квітня до них зверталася музична редакторка «Кварталу» та Ліги сміху з приводу авторських прав на цю пісню. На що учасники гурту відповіли, що проти використання своєї музики в «естетично та концептуально не близьких проєктах».

Музична редакторка уточнила, чи авторські права належать саму групі та отримала ствердну відповідь. Жоден лейбл не має авторських прав на музику групи.

Скриншот листування гурту з музичною редакторкою «Кварталу 95» та Ліги сміху (фото Facebook)

«Не отримавши дозволу на використання нашої пісні, студія “Квартал 95”, посилаючись на ст. 21 закону України “Про авторське право і суміжні права”, використала музику з нашої пісні “Мексиканець”, назвавши свій “твір” пародією», – зазначили музиканти. Проте вони наголошують, що таке використання творів справді дозволяється, утім із зазначенням імені автора і джерела запозичення. Проте студія на YouTube опублікувала посилання не на офіційний канал Zwyntar, а на якийсь невідомий канал, унеможлививши таким чином блокування відео.

Також музиканти вважають, що пісня, яку на концерті виконав «Квартал 95» жодним чином не підпадає під визначення терміну «пародія» у розумінні закону. Разом з тим студія використала авторську мелодію для комерційного проєкту.

«Студія просто взяла нашу музику і поклала на неї власні слова (які також не є пародією на будь-який інший твір, а є просто окремим авторським текстом). Тобто, ситуація наступна: прикриваючись, начебто, пародією на наш твір, всупереч нашій прямій забороні, Студія 95 квартал використала нашу авторську мелодію. Зазначимо, що дана «пародія» була використана під час комерційного концерту 10 травня 2025 року, від якого студія, напевно, отримала прибуток», – йдеться у повідомленні групи.

«Окремо зазначаємо, що нас неймовірно обурює використання нашої музики в подібних проєктах. Ми вважаємо це ударом по нашій репутації і не хочемо жодним чином асоціюватися із “творчістю” чи політичним контекстом Студії 95 квартал. Це принципове питання, і це грубе порушення етики, на яке ми не будемо закривати очі», – додають музиканти.

Також Zwyntar наголосив, що пост студія «Квартал95» може вважати претензією на свої дії у досудовому порядку та планує врегульовувати даний спір у суді. Музиканти пропонують кварталівцям зв’язатися з ними та дати пояснення.

Поки що жодних коментарів від студії «Квартал 95» не надходило.

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1610191 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1610191{
margin: 0!important;
}

.mobile-branding-wrapper {
min-height: 200px
}
}

Загалом 13 травня виступлять представники 15 країн, які позмагаються за 10 путівок у гранд-фінал у суботу, 17 травня. Також свої номери представлять Іспанія і Італія, які автоматично проходять у фінал як представниці «великої пʼятірки», а також Швейцарія – як країна-переможниця минулорічного конкурсу.

Онлайн-трансляція розпочнеться о 22:00 за київським часом. Ви можете переглянути її на ZAXID.NET.

Порядок виступу усіх учасників першого півфіналу:

1. Ісландія: Væb – RÓA.

2. Польща: Justyna Steczkowska – Gaja.
3. Словенія: Klemen – How Much Time Do We Have Left?.
4. Естонія: Tommy Cash – Espresso Macchiato.
5. Україна: Ziferblat – Bird of Pray.
6. Швеція: KAJ – Bara bada bastu.
7. Португалія: Napa – Deslocado.
8. Норвегія: Kyle Alessandro – Lighter.
9. Бельгія: Red Sebastian – Strobe Lights.
10. Азербайджан: Mamagama – Run with U.
11. Сан-Марино: Gabry Ponte – Tutta l’Italia.
12. Албанія: Shkodra Elektronike – Zjerm.
13. Нідерланди: Claude – C’est la vie.
14. Хорватія: Marko Bošnjak – Poison Cake.
15. Кіпр: Theo Evan – Shh.

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1610198 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1610198{
margin: 0!important;
}

.mobile-branding-wrapper {
min-height: 200px
}
}

Розпочав програму фільм «Зеленський», який зняли Ів Жолан, Ліза Вапне та Аріан Шемен. Понад дві години кінематографісти розповідають про дитинство та юність Зеленського, створення «Кварталу 95» та його шлях до влади.

«Володимир Зеленський народився 1978 року в Кривому Розі, великому центрі сталеливарної та гірничодобувної промисловості в російськомовному центрально-східному регіоні України. Вихований як атеїст, як і всі тоді, український президент перш за все трохи радянський. Коли йому було 13 років, СРСР розпався. Його відносно неполітизована юність мала бути сповнена надій та хаосу незалежної України, де процвітали злочинність та бідність, а майбутні олігархи привласнювали собі частку національних ресурсів. У внутрішніх дворах будівель, на імпровізованих платформах, його невелика група друзів пробує свої сили у стендап-комедії та співі. Беззаперечний лідер Володимир Зеленський вивчає право, щоб заспокоїти батька, але більшу частину своєї гіперактивності присвячує письменництву та постановці вистав», – йдеться у синопсисі.

Фільм, як і всю програму, представив арт-директор фестивалю Тьєррі Фремо. Він назвав її жестом підтримки України, з чим не посперечаєшся. Також показ відвідав посол України у Франції Вадим Омельченко. І, звісно, представляли картину її актори.

Вони надзвичайно ретельно підійшли до вивчення матеріалу. Фільм дивитись цікаво, попри те, що він певною мірою є компліментарним. Хоча автори явно намагались не втрачати об’єктивності. Тим не менше, деякі епізоди українські глядачі пригадують десь в іншому ракурсі. Але на них картина не розрахована: уже сьогодні вона виходить на каналі Arte. І для авторів важливо представити країну та її президента з максимальною повагою.

Про Зеленського розповідають його друзі з «Кварталу», продюсер Олександр Роднянський, вчительки та режисер «Слуги народу» (і «Сватів») Олексій Кірющенко. «Он смотрєл на меня глазами срущєй кошки», – так описав запрошений з Москви режисер початок роботи над серіалом. У фільмі чимало паралелей між Голобородьком та Зеленським, проте їх розглядають скоріше з точки зору незвичних технологій.

Кілька разів Зеленського порівнювали з Чапліним. Зрештою, він і сам говорив про нього у сильній промові, яку проголосив на відкритті фестивалю у 2022 році. Тож символічно, що слідом за «Зеленським» у тому ж залі покажуть відреставровану «Золоту лихоманку», якій виповнюється 100 років.

А в інших залах триває український день.

]]> https://cultua.media/culture/actual-novini/u-kannakh-pokazaly-film-pro-shliakh-volodymyra-zelenskoho-do-vlady/feed/ 0 https://cultua.media/culture/actual-novini/ievrobachennia-2025-iak-ukraintsiam-v-italii-proholosuvaty-za-ukrainu/ https://cultua.media/culture/actual-novini/ievrobachennia-2025-iak-ukraintsiam-v-italii-proholosuvaty-za-ukrainu/?noamp=mobile#respond Tue, 13 May 2025 15:00:33 +0000 https://cultua.media/culture/actual-novini/ievrobachennia-2025-iak-ukraintsiam-v-italii-proholosuvaty-za-ukrainu/ Українці, які перебувають в Італії, можуть долучитися до голосування за представників України у першому півфіналі «Євробачення-2025».

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1610193 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1610193{
margin: 0!important;
}

.mobile-branding-wrapper {
min-height: 200px
}
}

Як проголосувати з-за кордону?

Офіційний застосунок «Eurovision Song Contest»

Глядачі з країн-учасниць можуть віддати свої голоси за допомогою офіційного застосунку «Євробачення». Застосунок доступний для пристроїв на Android, iOS та Windows.

Сайт для голосування – www.esc.vote.

Онлайн-голосування буде відкритим протягом тижня прямих ефірів.

SMS або телефонний дзвінок

Українці, які знаходяться за кордоном можуть проголосувати за допомогою номерів, які з’являтимуться під час трансляції на екрані.

Також ви можете проголосувати за представників України, надіславши SMS «05» на номер 4754750 або зателефонувавши за номером 89400105.

Коли голосувати?

У півфіналах голосування починається після виконання останньої пісні та триває приблизно 18 хвилин.

А під час фіналу голосування відкривається одразу перед виконанням першої пісні та триватиме приблизно до 40 хвилини після завершення останнього номера.

Скільки разів можна голосувати?

Можна голосувати до 20 разів за країни, які вам сподобалися.

Нагадаємо, перший півфінал відбудеться 3 травня, другий — 15 травня, а гранд-фінал — 17 травня. Україна виступає у першому півфіналі.

За матеріалом «Суспільне Мовлення»

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1610205 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1610205{
margin: 0!important;
}

.mobile-branding-wrapper {
min-height: 200px
}
}

Міжнародна рада музеїв ICOM визначила цьогорічною темою Дня музеїв «Майбутнє музеїв у спільнотах, що швидко змінюються». Відповідно до тематики, львівські заклади запрошують на екскурсії, лекції, майстер-класи та інтерактивні заходи.

Для благодійного збору на відбудову музею Шухевича у деяких музеях організують квест.

Окремі екскурсії платні, деякі – безкоштовні, але за попередньою реєстрацією. Весь перелік можна переглянути тут. Подаємо вибіркові анонси, які розпочнуться вже у п’ятницю.

П’ятниця, 16 травня

Музей хвороб людини (вул. Пекарська, 52)

10:00 та 13:00 – екскурсія «Історія створення музею та його експонатів» (для дорослих та дітей 14+)

Дім Франка (вул. Франка, 150/152)

16:00 – інтерактивна екскурсія Світи малого Мирона (для дітей 10-13 років). Це інтерактивна програма з цікавим і несподіваним відеоконтентом з елементами квесту про дитинство в часи Івана Франка, як зростали діти і як їх виховували, як і чого навчали в школі.

Львівський історичний музей (пл. Ринок, 6)

14:00 – виставка «Лікарі та ліки. Медичні історії Львова XVIII – XIX ст.» – про відомих лікарів, ліки, винаходи та загалом тогочасну медицину Львова. Артефакти, портрети та документи, загадкові рецепти та не менш загадкові фармацевти.

Музей народної архітектури і побуту у Львові ім. Климентія Шептицького (Львівський скансен), вул. Чернеча Гора, 1

16:30 – довколоботанічна екскурсія від Оксани Омельчук: про те, що ростили біля своїх осель українці

Субота, 17 травня

Дім Франка (вул. Франка, 150/152)

14:00 – екскурсія «Франки і Харків» – про професійні та приватні контакти Франка з українцями з великої України.

Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької у Львові (вул. Крушельницької, 23)

13:00 – відкриття виставки одного експоната «Перший запис гимну України на грамплатівці» – «Ще не вмерла Україна» у виконанні співака Модеста Менцинського.

Неділя, 18 травня

Державний меморіальний музей Михайла Грушевського у Львові (вул. Франка, 154)

14:00 – інтерактивний дитячий захід «Котики Катрусі Грушевської» (для дітей 6-10 років)

Львівський історичний музей (пл. Ринок, 6)

14:00 – лекція «Львівський “Бальзам Веторіні” та його загадковий винахідник» – історія створення бальзаму, його складники і оригінальний портрет самого Павла Веторіні, котрого нещодавно ідентифікували у збірці музею.

Національний музей-меморіал «Тюрма на Лонцького» (вул. Степана Бандери, 1, вхід з вул. Ірини Калинець)

15:00 – лекція: «Хто вбив братів Бандерів» – подробиці детективної історії смерті братів Степана Бандери – Василя на Олександра, які загинули у концтаборі Аушвіц у 1942 році. Несподівані та маловідомі історичні факти крізь призму архівних документів у лекції дослідниці Олесі Ісаюк.

Музей «Територія терору» (Чорновола, 45г)

15:00 – День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу. Концерт-реквієм з традиційними композиціями у виконанні учасників Кримськотатарського культурного центру; розповідь про долю депортованого кримського татарина – дідуся однієї з учасниць організації.

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1610187 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1610187{
margin: 0!important;
}

.mobile-branding-wrapper {
min-height: 200px
}
}

Як проголосувати з-за кордону?

Офіційний застосунок «Eurovision Song Contest»

Глядачі з країн-учасниць можуть віддати свої голоси за допомогою офіційного застосунку «Євробачення». Застосунок доступний для пристроїв на Android, iOS та Windows.

Сайт для голосування – www.esc.vote.

Онлайн-голосування буде відкритим протягом тижня прямих ефірів.

SMS або телефонний дзвінок

Українці, які знаходяться за кордоном можуть проголосувати за допомогою номерів, які з’являтимуться під час трансляції на екрані.

Також ви можете проголосувати за представників України, надіславши SMS «05» на номер 2773 або зателефонувавши за номером 905810005.

Коли голосувати?

У півфіналах голосування починається після виконання останньої пісні та триває приблизно 18 хвилин.

А під час фіналу голосування відкривається одразу перед виконанням першої пісні та триватиме приблизно до 40 хвилини після завершення останнього номера.

Скільки разів можна голосувати?

Можна голосувати до 20 разів за країни, які вам сподобалися.

За матеріалом «Суспільне Мовлення»

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1610197 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1610197{
margin: 0!important;
}

.mobile-branding-wrapper {
min-height: 200px
}
}

Як проголосувати з-за кордону?

Офіційний застосунок «Eurovision Song Contest»

Глядачі з країн-учасниць можуть віддати свої голоси за допомогою офіційного застосунку «Євробачення». Застосунок доступний для пристроїв на Android, iOS та Windows.

Сайт для голосування – www.esc.vote.

Онлайн-голосування буде відкритим протягом тижня прямих ефірів.

Телефонний дзвінок

Українці, які знаходяться за кордоном можуть проголосувати за допомогою номерів, які з’являтимуться під час трансляції на екрані. Також ви можете проголосувати за представників України зателефонувавши за номером – 760 300 80 5.

Коли голосувати?

У півфіналах голосування починається після виконання останньої пісні та триває приблизно 18 хвилин.

А під час фіналу голосування відкривається одразу перед виконанням першої пісні та триватиме приблизно до 40 хвилини після завершення останнього номера.

Скільки разів можна голосувати?

Можна голосувати до 20 разів за країни, які вам сподобалися.

Нагадаємо, перший півфінал відбудеться 3 травня, другий — 15 травня, а гранд-фінал — 17 травня. Україна виступає у першому півфіналі.

За матеріалом «Суспільне Мовлення».

@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1610225 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1610225{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { min-height: 200px } }

Усі кошти, зібрані від продажу квитків і добровільних внесків, передадуть на придбання автомобіля пікап Mazda для 219 окремої бригади територіальної оборони.

«З ініціативи Львівської національної філармонії та Львівської національної хорової капели «Дударик» відбудеться благодійний концерт «Велика меса для Воїна». Усі зібрані кошти, включно з виручкою від продажу квитків, спрямують на допомогу нашим Воїнам. Саме цим концертом ми відкриваємо 44-й фестиваль «Віртуози Львова». Мистецтво задля Перемоги. Знаємо і поважаємо наших Героїв. не вперше допомагаємо. Не вперше допомагаємо – і цього разу наша підтримка теж буде потрібною. А хлопці ще й офірують прапор із підписами трьом найбільшим донатерам. Запрошую всіх небайдужих львів’ян і гостей міста долучитися до цієї благородної події», – наголошує керівник чоловічої хорової капели «Дударик» Дмитро Кацал.

Львів’ян і гостей міста запрошують на благодійний концерт: дивіться відео

У концерті візьмуть участь відомі українські солісти: сопрано Анна Шумаріна, мецо-сопрано Лілія Нікітчук, тенор Максим Сальніков і бас Володимир Шинкаренко. Разом із ними виступатиме Академічний камерний оркестр «Віртуози Львова» та хорова капела «Дударик» під орудою маестро Володимира Сивохіпа.

Музика, яку написав Моцарт для Великої меси, – неймовірно щільна, як звучання цілого собору, де кожна нота сприяє духовному піднесенню. Великі контрасти, віртуозний хор і витончений оркестр створюють враження урочистої величі. Цей концерт – не лише вшанування великого музичного спадку Моцарта, а й глибокий духовний акт пам’яті. Він присвячений воїнам Світла – тим, хто віддав життя за свободу, гідність і майбутнє України.

Запрошуємо львів’ян і гостей міста долучитися до цієї події, де велике мистецтво об’єднується зі спільною метою — підтримкою тих, хто сьогодні боронить нашу свободу.

Квитки можна придбати за посиланням.

Попереду довгоочікуваний сезон відпусток — а це означає, прийшла пора запасатися ідеальними серіалами для затишних кіновечорів, інформує Ukr.Media.

Якщо 3-ій сезон «Білого лотоса» залишив у вашому серці солодку тугу за сонячними курортами і детективними інтригами, не хвилюйтеся: у нас є добірка серіалів з таким же вайбом. І, приємний бонус: у деяких з них ви знову зустрінете акторів з «Білого лотоса»!

«Білий лотос» став абсолютним хітом з моменту своєї прем’єри у 2021 році. Захоплююче поєднання чорного гумору та гострих соціальних тем, глибоке розкриття персонажів і незмінна детективна лінія, що тримає глядачів у напрузі до фінального епізоду, — все це відрізняє кожен новий сезон «Лотоса», незважаючи на зміну локацій, героїв та їхніх історій.

Когось в успішному проєкті HBO чіпляє реалістичне зображення надбагатих людей та їхніх заплутаних, часто катастрофічних стосунків. Іншим цікавіше за все розгадувати головну інтригу: «Хто помре в кінці сезону? І від чиїх рук?». А треті просто насолоджуються атмосферою люксових курортів, з інтересом занурюючись у закулісся роботи персоналу — адже за інтригами керуючих, покоївок та охоронців іноді не менш цікаво спостерігати, ніж за драмами багатіїв-постояльців.

Незалежно від того, що саме вас так підкорило в «Білому лотосі», ми прекрасно розуміємо ваш смуток від того, що 3-ій сезон добіг кінця. Здається, час пошукати гідну альтернативу улюбленому серіалу.

Нижче ми зібрали добірку з 7 багатосерійних проєктів, які багато в чому перегукуються з «Білим лотосом» — від підозрілих смертей на елітних курортах до «скелетів у шафах» багатіїв, які раптово вивалюються назовні. Так чи інакше, кожне з представлених шоу досліджує складнощі людської натури на тлі райських декорацій.

І, як ми сподіваємося, зможе заповнити зяючу діру від «Білого лотоса», що залишилася у вашому розпорядку дня… і в серці.

7 серіалів з курортами, драмами і вбивствами, схожих на «Білий лотос»:

«Чудова пара» (виходить з 2024 року)

Серіал «Чудова пара» від Netflix, заснований на книгах Елін Хільдербранд, стали порівнювати з «Білим лотосом» одразу ж після виходу його першого сезону у вересні 2024 року. Тут є і та сама ідилічна атмосфера курортного містечка, і ті самі багатії, що купаються в розкоші та вседозволеності, які з’їжджаються на пишну весільну церемонію. І, звичайно ж, мертве тіло, що з’являється вже на самому початку історії. Детективна інтрига зав’язується стрімко, нагадуючи фірмовий почерк «Білого Лотоса».

Приємний бонус: у касті «Чудової пари» ви зустрінете знайомі обличчя. Білявку Меган Фей, яка полюбилася нам ще у 2-му сезоні «Білого лотоса», і Сема Ніволу — юного актора з 3-го сезону, який зіграв найадекватнішого представника зациклененої на грошах родини. Хіба це не ідеальний привід додати серіал у свій watch-лист?

«Дев’ять цілковитих незнайомців» (виходить з 2021 року)

Заснований на книзі Ліани Моріарті, серіал «Дев’ять цілковитих незнайомців» перегукується з «Білим лотосом» не лише умиротворюючою атмосферою розкішного курорту, але й головною ідеєю: за красивими життями багатіїв завжди приховуються внутрішні драми. На приватний ретрит приїжджає група з дев’яти гостей, щоб «переродитися» під чуйним керівництвом загадкової Маші, яку грає Ніколь Кідман. Але замість спокою героїв чекають зустрічі з їхніми помилками минулого, психологічними травмами і… моторошними таємницями, які так і просяться вирватися назовні.

У першому сезоні з’явилися багато відомих акторів — від Мелісси Маккарті та Майкла Шеннона до Люка Еванса і Самари Уівінг. У другому сезоні, що стартує якраз у 2025 році, до касту «Ідеальних незнайомців» приєднався ще й Мюррей Бартлетт — зізнайтеся, ви ж сумували за найнестерпнішим у світі керуючим з першого сезону «Білого лотоса»?

«Курорт» (виходить з 2022 року)

Американське подружжя — Емма і Ной — вирушає на один із найкращих курортів мексиканського півострова Юкатан, щоб відсвяткувати десятиліття свого шлюбу. Їхній шлюб давно тріщить по швах, але вони майстерно це приховують: він — за чемною доброзичливістю, вона — за сарказмом і алкоголем.

Однак криза у стосунках швидко відходить на другий план, коли одна дивна знахідка втягує їх у розслідування загадкового зникнення двох туристів п’ятнадцятирічної давності. За нарядними фасадами елітних готелів ховається набагато більше таємниць, ніж здається на перший погляд… Чи зуміють Емма і Ной дістатися до правди? Шанувальники «Білого лотоса» напевно оцінять напружену інтригу «Курорту».

«Погана мавпа» (виходить з 2022 року)

Починається «Погана мавпа», мабуть, навіть з більш інтригуючої зав’язки, ніж «Білий лотос»: турист виявляє на одному з білосніжних пляжів Південної Флориди чоловічу руку з середнім пальцем, застиглим у непристойному жесті. Більшість поліцейських не надто зацікавлені в розслідуванні — хтось навіть пропонує згодувати доказ алігаторам. Але Ендрю Єнсі, тимчасово відсторонений від служби, вирішує все-таки розплутати цю темну історію. Незабаром під приціл його розслідування потрапляє майже два десятки колоритних персонажів, включаючи впливових і дуже багатих людей.

Кримінально-комедійна «Погана мавпа» повертає нас до атмосфери 1-го сезону «Білого лотоса», наповненого саркастичними жартами, а місцями і відвертим абсурдом. Але планка детективної лінії залишається як і раніше високою. Це багато в чому заслуга виконавця головної ролі Вінса Вона, який набрався досвіду в культовому «Справжньому детективі».

«Готель Портофіно» (виходить з 2022 року)

«Готель Портофіно» можна назвати своєрідним міксом «Білого Лотоса» і «Абатства Даунтон». Серіал переносить глядачів на Італійську Рив’єру, яка залишалася райським місцем навіть у неспокійні 1920-ті роки. Саме тут дочка багатого промисловця вирішує відкрити фешенебельний готель для своїх співвітчизників, які сумують за домом. «Готель Портофіно» нагадує, що заможні люди ніколи не показують своє справжнє обличчя на першій зустрічі. А на другій… може бути вже занадто пізно.

Якщо в «Білому лотосі» вас підкорила естетика безтурботних курортів і блиск люксового відпочинку, «Готель Портофіно» вас точно не розчарує.

«Смерть у раю» (виходить з 2011 року)

Найдовший серіал цієї добірки, який тримається в ефірі вже 14 сезонів і не втрачає популярності. За сюжетом, детектива-інспектора з Лондона переводять на ідилічний карибський острів Сен-Марі. Думаєте, він радий? Ні, він просто в жаху. Як справжнього британця, його дратує пісок, що постійно набивається в черевики, палюче цілими днями сонце і занадто розслаблені люди навколо, які навіть не носять ділові костюми. І в такій «жахливій» обстановці йому ще й доводиться працювати, адже на розкішному карибському курорті якраз вмирає постоялець — дивним і несподіваним чином.

Шанувальники люблять «Смерть у раю» за ідеальне поєднання продуманої інтриги в кожній серії, якісного британського гумору, ретельно опрацьованих персонажів — і все це на тлі приголомшливих пейзажів Карибського моря.

«Акапулько» (виходить з 2021 року)

Завершуємо нашу добірку найлегшим, але неймовірно атмосферним серіалом, який обов’язково припаде вам до смаку, якщо ви обожнюєте кіноісторії про закулісне життя готелів. «Акапулько» розповідає про Максимо Рамоса — бідного юнака, який мріє стати магнатом готельного бізнесу. Він отримує свою першу роботу в найпрестижнішому курорті Лас-Колінас… але лише чистильником басейнів. Що ж, з чогось треба починати, вирішує він.

«Акапулько» сповнений божевільних витівок співробітників курорту та їхніх неймовірних інтриг — у кращих традиціях «Білого лотоса», тільки без вбивств і трагічних нещасних випадків.

Перебирали в голові варіанти відходу, але кожен здавався неправильним? Попрощатися занадто швидко — неввічливо. Тягнути момент — ще гірше. Або, може, просто зникнути, як тінь, «піти по-англійськи»? Прощання — момент, який часто псує враження про людину. Ви можете блищати весь вечір, але якщо відхід буде незграбним, запам’ятається саме це. Як йти правильно, елегантно, без незручної напруги і без драм? Давайте розберемо цей вишуканий ритуал крізь призму етикету, інформує Ukr.Media.

Фраза «піти по-англійськи» у багатьох асоціюється з елегантним і таємничим зникненням, але насправді вона зовсім не про гарний тон. Йти без прощань, коли людина розчиняється в просторі, не попрощавшись ні з ким, вважається грубістю в більшості культур. Історики сперечаються, звідки пішов вираз: французи впевнені, що він пов’язаний з манерою англійців у XVIII столітті залишати прийоми, не обтяжуючи себе формальностями. Англійці ж звинувачують французів, стверджуючи, що саме вони частенько зникали з балів непомітно. Але що робить відхід по-англійськи таким спірним? Він руйнує логіку спілкування. Прощання — це не просто механічний жест, а ритуал, що завершує взаємодію. Без нього залишається відчуття незавершеності: людина пішла, а ніби залишилася.

Однак є ситуації, коли така манера піти доречна. Наприклад, якщо ви на гучній вечірці, де господарі занадто зайняті, щоб проводжати кожного. Або якщо корпоративний захід перетворюється на марафон довгих прощань. Головне правило: якщо у вас з господарем або організатором теплі стосунки, краще все ж знайти момент для прощання саме з ними. Якщо ж це формальний прийом, можна обмежитися мовчазним відходом.

Є й інша крайність — відхід, який триває довше самого заходу. Гості збираються, одягаються, але все ніяк не можуть піти. Хтось заводить нову розмову, хтось згадує термінову історію, хтось тягне руку до ще однієї закуски. Підсумок — господарі, змучені вечіркою, змушені ввічливо посміхатися, хоча мріють тільки про тишу і порожню вітальню. Етикет тут простий: відчуйте момент. Якщо ви помітили, що господарі почали прибирати тарілки, вимкнули музику або поглядають на годинник — це сигнал. Йти слід енергійно, але без поспіху: подякувати, тепло попрощатися і піти.

Як саме прощатися — питання не тільки особистих уподобань, але й культури, контексту, соціального статусу. У діловому середовищі прощання — це рукостискання, чітка формула в дусі «дякую за продуктивну зустріч» і легкий кивок. У дружній компанії — посмішка, обійми, жарт наостанок. У південних країнах прощання може бути майже театральним: довгі розмови біля дверей, поцілунки в обидві щоки, обіцянки зустрітися знову. У північних культурах, навпаки, лаконічність вважається перевагою: коротке «Дякую, було чудово!» і людина вже надягає пальто.

Є особливий вид прощання, який демонструє високий рівень етикету — прощання через подяку. Замість стандартного «Бувай» краще сказати: «Дякую за цей чудовий вечір!» або «Я дуже ціную вашу гостинність!». Це формує позитивне враження і показує ваш рівень культури.

Існують ситуації, що вимагають особливого такту. На побаченні, якщо воно пройшло невдало, відхід має бути тактовним, але чітким. Без обіцянок «передзвонити», якщо ви не плануєте цього. Якщо побачення було вдалим, варто затриматися на секунду довше, ніж зазвичай, — цей ефект добре працює в психології відносин. На вечірці, де вас не хочуть відпускати, іноді господарі наполягають: «Залишся ще на трохи!». У цьому випадку діє правило двох відмов: перший раз відмовляєте, другий раз повторюєте, третій — йдете твердо. У робочому середовищі відхід має бути шанобливим, але не занадто емоційним: «Гарного вечора!» — ідеальне нейтральне формулювання. Після конфлікту важливо піти з гідністю. Прощання має бути стриманим, але не холодним: «Дякую за зустріч, сподіваюся, в майбутньому у нас будуть більш конструктивні обговорення».

Але є помилки, яких слід уникати. Перша — забути попрощатися. Це залишає дивне враження і навіть може здатися зарозумілістю. Друга — прощатися занадто довго, що втомлює всіх і псує момент. Третя — йти мовчки, якщо вас проводжають. Навіть якщо ви поспішаєте, варто зупинитися і сказати кілька слів. Четверта — занадто формальне прощання в теплій компанії, що створює непотрібну дистанцію.

Прощання — це не просто механічний жест. Це останній штрих, який завершує зустріч. Правильне прощання робить взаємодію завершеною, залишає гарне враження і зміцнює стосунки. Наступного разу, коли будете йти, задумайтесь: який післясмак залишить ваш відхід? Легку загадку? Елегантну завершеність? Чи неприємний осад?

@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1610068 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1610068{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { min-height: 200px } }

12 травня, понеділок

Концерт «Музика світів Хаяо Міядзакі від Lumos Orchestra»

Його історії надзвичайно добрі, чутливі та емоційні. Цікаві та любі і дітям, і дорослим. Його мистецтво анімації отримало багато світових нагород, серед яких і премії «Оскар». Йдеться про фільми Хаяо Міядзакі.

У мультфільмах звучить музика Джо Хісаіші, яку виконає Lumos Orchestra. «Віднесені привидами» (на головному фото), «Мандрівний замок Хаула», «Принцеса Мононоке», «Навсікая з Долини Вітрів», «Мій сусід Тоторо» (на фото), «Небесний замок Лапута», «Порко Россо», «Рибка Поньо на кручі», «Вітер дужчає», «Відьмина служба доставки», «Хлопчик і чапля», «Позичайка Аріетті», «Шепіт серця» – усі найкращі анімаційні стрічки, руку до яких доклали Міядзакі та студія Ґіблі, зібрані в одному концерті!

Львівська національна філармонія, 19:00

13 травня, вівторок

Лекція Андрія Бокотея «Володимир Дідушицький і його історія»

Захід присвячений 200-річчю від дня народження графа Володимира Дідушицького (на фото), науковця, мецената та засновника Природознавчого музею у Львові. Андрій Бокотей, доктор біологічних наук, професор Львівського національного університету імені Івана Франка та провідний науковий співробітник Державного природознавчого музею НАН України, розповість про походження родини Дідушицьких, його навчання, юнацьке захоплення природою, колекціонування природничих, етнографічних та археологічних цінностей, а також про музейну збірку та рідкісні експонати.

У лекції також буде висвітлено півторастолітню історію музею, його сучасну структуру, проблеми, здобутки, актуальну експозицію та науково-просвітницькі проєкти.

Львівський фотомузей, 18:00

Концерт «Музика Криму. Емоційний фортепіанний концерт. Джеміль Каріков»

Джеміль Каріков, талановитий композитор, фольклорист та мультиінструменталіст, перенесе слухачів у світ мелодій та ритмів, що пробуджують пам’ять про культурну спадщину кримських татар та їхню неповторну ідентичність. Цього вечора звучатимуть авторські пʼєси для фортепіано Джеміля Карікова. Цей концерт є символом єдності та солідарності з кримськотатарським народом, музичним мостом до розуміння його багатогранної історії.

Виконавець:

• Джеміль Каріков – фортепіано

Програма:

Джеміль Каріков:

• Пʼєси з Альбому для дітей та юнацтва
• Обробки народної музики з альбому «Мелек дефтері» («Зошит янгола»)
• Пʼєси з альбому «Айди, уста, айди чал» («Давай, музико, зіграй!»)
• Турецький альбом
• Пʼєси з Джазового альбому

Львівський органний зал, 19:00

14 травня, середа

Показ танцювального перформансу Ріти Ліри і Дар’ї Коваль «Вічне Повернення»

Під час танцювального перформансу Ріти Ліри і Дар’ї Коваль «Вічне Повернення» танцівниці використовують різні моделі циклічності, щоб зрозуміти, чи можливо знайти слабке місце в циклі конфліктів, зруйнувати його та створити нову історію.

Вічне Повернення – це дуетна танцювальна вистава, у якій українські танцівниці у співпраці із вченим-фізиком та французькими візуальними митцями досліджують концепції циклічності в природі та історії людства, зокрема циклічність війн.

Вони звертаються до концепції «вічного повернення» Ніцше, а також робіт французького історика Фернана Броделя, фізиків Луї де Бройля та Саді Карно.

Робота над проєктом почалася на резиденції в Національному театрі Шайо в Парижі у жовтні 2024 року.

• Композиторка: Яна Шлябанська
• Візуальні митці: Себастьєн Мерсьє, Фабріс Старзінскас
• Світлова дизайнерка: Гелена Кайшета.

Jam Factory Art Center, 19:00

15 травня, четвер

Літературний вечір «Іздрик»

Один з найяскравіших представників сучасного українського письменства підготував програму з улюблених творів. Це буде справжній діалог з митцем, чиї тексти стали культовими. Іздрик – лауреат Шевченківської премії, автор чудової поезії. Деякі його вірші стали текстами пісень відомих виконавців, зокрема гуртів «Фіолет» та «Мертвий Півень». Але послухати їх у виконанні самого автора –особлива насолода.

Палац культури залізничників «Рокс», 18:30

16 травня, п’ятниця

Концерт ««Цей фольк, цей фольк…». Хор Гомін»

Львівський хор «Гомін» підготував нову програму, яку можна схарактеризувати одним словом – фольк.

У програмі концерту – унікальне поєднання автентичного фольклору та сучасних інтерпретацій. Можна буде почути знайомі з дитинства пісні («Ой ходить сон», «Порізала пальчик», «Ой зійди, зійди ти, зіронька вечірняя», «Ти казала»), які набувають нового звучання у виконанні хору «Гомін» під керівництвом Вадима Яценка.

Від колискових до запальних гуцульських мотивів народна пісня звучить актуально та натхненно.

Львівський органний зал, 19:00

17 травня, субота

Концерт «Еверест Канчелі»

Посол доброї волі ЮНІСЕФ грузинський диригент Ніколас Рачвелі та оркестр «INSO-Львів» презентують унікальний проект «Еверест Канчелі».

Концерт відбудеться у межах Міжнародного фестивалю «Віртуози 44».

Прозвучать прем’єри творів: «Листи до друзів» для кларнета, фортепіано та струнного оркестру та музика до театральної постановки «Кавказьке крейдяне коло» та інші твори.

Концерт обʼєднає найкращих друзів Гії Канчелі (на фото). Його твори виконають. знамениті солісти, музиканти: канадський кларнетист Юліан Мілкіс, учень Бенні Гутмана, Георгій Цагарелі грузинський альтист улюбленець Гії Олександровича, Ніколас Рачвелі – диригент, що відчуває та інтерпретує музику великого маестро.

Перший візит Гія Канчелі до Львова відбувся 2014 року, коли композитор побував на авторському концерті, організованому Львівською філармонією в рамках фестивалю сучасної музики «Контрасти».

Диригуватиме концертом грузинський диригент, художній керівник Національного симфонічного оркестру Грузії, а також відомий інтерпретатор музики Гії Канчелі Ніколас Рачвелі.

Львівська національна філармонія, 18:00

18 травня, неділя

Міжнародний день музеїв у Львові

Щороку, 18 травня, Львів приєднується до відзначення Міжнародного дня музеїв. Понад сорок років цю традицію і ініціативу Міжнародної ради музеїв ICOM підтримує близько півтори сотні країн. З цієї нагоди 25 музеїв Львова та Львівщини розробили спеціальну програму.
Тема цьогорічного Міжнародного дня музеїв: «Майбутнє музеїв у спільнотах, що швидко змінюються», визначена міжнародною радою музеїв ICOM.

Повну програму можна знайти за посиланням.

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1610080 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1610080{
margin: 0!important;
}

.mobile-branding-wrapper {
min-height: 200px
}
}

Згідно з даними сайту Eurovision World, найвищі шанси на перемогу має Швеція – 37%. Представник цієї країни, гурт KAJ із піснею Bara bada bastu, очолює рейтинги з середнім коефіцієнтом 2,1.

На другій позиції в букмекерських прогнозах – Австрія (23%), далі йдуть Франція (7%), Ізраїль (5%) та Бельгія (4%).

Україна, яку цьогоріч представляє гурт Ziferblat із піснею Bird of Pray, наразі перебуває на 14 місці з ймовірністю перемоги в 1%. Водночас аналітики прогнозують, що Україна має високі шанси (52%) потрапити у топ-10.

Нагадаємо, гурт Ziferblat із піснею Bird of Pray виступить у першому півфіналі пісенного конкурсу 13 травня.

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1610102 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1610102{
margin: 0!important;
}

.mobile-branding-wrapper {
min-height: 200px
}
}

«Суспільне Євробачення» зазначає, що цей півфінал відбудеться у вівторок, 13 травня, у швейцарському місті Базель. Онлайн-трансляція розпочнеться о 22:00 за київським часом на телебаченні, діджитал-платформах та радіо.

«З нетерпінням чекаємо на нашу першу велику зустріч у Базелі. №5 – чудовий порядковий номер: не на самому початку й не в кінці. Для нас це – ідеальна золота середина, яка, сподіваємось, відкриє шлях до фіналу», – зазначили Ziferblat.

Загалом у першому півфіналі виступлять 15 виконавців, які розіграють 10 путівок у фінал. Також у першому півфіналі представлять свої номери країни з «Великої п’ятірки» (Іспанія і і Італія) та країна-переможниця минулого року (Швейцарія), які автоматично проходять у гранд-фінал, що відбудеться у суботу, 17 травня.

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1610082 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1610082{
margin: 0!important;
}

.mobile-branding-wrapper {
min-height: 200px
}
}

«Суспільне» транслюватиме конкурс 15 травня о 22:00 за київським часом наживо на телебаченні, діджитал-платформах та радіо.

Де дивитися трансляцію?

1. На сайтах «Суспільне Культура» та «Суспільне Євробачення»;
2. На телеканалі «Суспільне Культура»;
3. Прослухати на «Радіо Промінь».

Хто виступить у другому півфіналі «Євробачення-2025»?

За проходження у гранд-фінал 17 травня змагатимуться:

1. Австралія: Go-Jo – Milkshake Man;
2. Чорногорія: Nina Žižić – Dobrodošli;
3. Ірландія: Emmy – Laika Party;
4. Латвія: Tautumeitas – Bur man laimi;
5. Вірменія: Parg – SURVIVOR;
6. Австрія: JJ – Wasted Love;
7. Греція: Klavdia – Asteromáta;
8. Литва: Katarsis – Tavo akys;
9. Мальта: Miriana Conte – SERVING;
10. Грузія: Mariam Shengelia – Freedom;
11. Данія: Sissal – Hallucination;
12. Чехія: ADONXS – Kiss Kiss Goodbye;
13. Люксембург: Laura Thorn – La poupée monte le son;
14. Ізраїль: Yuval Raphael – New Day Will Rise;
15. Сербія: Princ – Mila;
16. Фінляндія: Erika Vikman – ICH KOMME.

Також у другому півфіналі представлять свої номери країни з «Великої п’ятірки», які автоматично проходять у гранд-фінал:

1. Велика Британія: Remember Monday – What the Hell Just Happened?;
2. Франція: Louane – maman;
3. Німеччина: Abor & Tynna – Baller.

У світі рок-музики є пісні, які перестають бути просто піснями. Вони перетворюються на культурні символи, шифри, дзеркала часу. Саме такою є “Hotel California” — легендарний хіт гурту Eagles, який із моменту свого виходу у 1976 році не втратив ані краплі магії. Його слухають, розшифровують, сперечаються про нього — і кожне нове покоління знаходить у ньому щось своє, інформує Ukr.Media.

Історія цієї композиції починається з того, що важко назвати геніальним задумом. Дон Фелдер, гітарист гурту, записав на касету інструментальний начерк, який сам назвав “Mexican Reggae” — через характерний ритм і відтінок латиноамериканського звучання. Цей фрагмент він передав Генлі та Фрею — і ті раптом побачили в ньому ідеальну основу для чогось більшого. Композиції, яка стане не просто черговим треком, а внутрішнім ландшафтом, подорожжю у свідомість епохи.

Надихнула їх Каліфорнія — не як географічна точка, а як міф. Обидва музиканти не були родом зі штату: Фрей — з Детройта, Генлі — з Техасу. Можливо, саме тому вони так тонко вловили її двозначність: це й обіцянка успіху, і пастка ілюзій. Туди багато хто хоче, але не всі здатні там вижити…

Пісня народилася на стику втоми від розкоші та спраги справжнього. Лос-Анджелес постає в ній як готель мрії, який із часом перетворюється на місце без виходу. “Ти можеш виписатися в будь-який момент, але не зможеш покинути його ніколи” — рядок, який став квінтесенцією композиції й цілої епохи.

Унікальність “Hotel California” в тому, що вона не має класичного приспіву. Це пісня-мандрівка, де кожен куплет відкриває нову кімнату в лабіринті свідомості. Генлі писав текст як оповідання від першої особи — з погляду того, хто потрапив у цей химерний готель і намагається зрозуміти, де закінчується реальність, а де починається сон. Це пісня про втрату невинності, про те, як мрія може обернутися кліткою, а гламур — самотністю.

Образи, які з’являються у тексті, вражають символізмом. Дзеркала на стелі, шампанське з рожевої пляшки, “дух, якого тут не було з 1969 року” — усе це багатошарові натяки на гедонізм, духовну спустошеність і втрату орієнтирів. Дата “1969” багатьма сприймається як точка неповернення — кінець епохи наївного ідеалізму, хіпі-руху, віри у світле майбутнє.

Але пісня була б не такою живою без музики, яка її тримає, як нерви тримають тіло. Гармонічна структура Фелдера побудована на поступовому, майже кінематографічному наростанні — і ця форма створює ефект занурення. А гітарне соло, записане Фелдером і Джо Уолшем, стало справжнім шедевром. Воно не просто технічно досконале — воно розповідає свою історію, мовчазну, але глибоку, яка говорить більше за слова.

“Hotel California” — це більше, ніж пісня. Це емоційна карта внутрішнього ландшафту епохи, її світла й темна сторона. Дон Генлі називав її “подорожжю від невинності до досвіду”, і це дуже влучно. У кожному звуці, у кожному образі відчувається не просто талант, а чесна розповідь про втому, про втрати, про бажання вирватися з власної золотої клітки.

І можливо саме тому “Hotel California” живе досі — тому що вона не дає готових відповідей. Вона питає, тривожить, захоплює. І кожного разу, коли лунають знайомі акорди, слухачі знову й знову опиняються на нічному шосе, перед вогнями готелю, який одночасно манить і лякає. І це місце — вже не тільки Каліфорнія. Це щось набагато ближче. Це ми самі.