Сектор незалежності

01187
Сектор незалежності

Говорячи назагал про український театр, ми у більшості випадків маємо на увазі мережу державних «театрально-видовищних закладів культури», які офіційно відповідають за репрезентацію сценічного мистецтва.

Їхня жанрово-видова специфіка ще й досі зберігає в собі пам’ять про жорстоку радянську цензуру, регламентовані форми та редуковані смисли. Театр драматичний, театр музичний, театр для дітей та інколи підлітків, зрештою – цирк. Цей театрально-промисловий «конвеєр» важко зупинити. Ще складніше – перебудувати для випуску інших видів «продукту». То, може, краще підтримати розвиток незалежного театрального сектору, який навіть для статусних державних сцен створює інколи відверту опозицію, інколи пряму конкуренцію й завжди альтернативу вибору. Власне, ту ситуацію розмаїття, що безпомилково маркує усі живі системи.

Тим паче, що навіть результати останніх конкурсів на заміщення посад художніх керівників невеличких муніципальних театрів Києва доводять: попри революційні зміни та прозорість процедури, експерти конкурсних комісій вважають за краще продовжити коматозне існування старого, аніж запустити в державні інституції тридцятирічних, які здійснили вже не один успішний проект.

Перша асоціація, яка приходить зі згадкою про недержавний сектор – антреприза, яскраві афіші, зіркові імена, знадливі назви… Останнє десятиліття цю нішу в Україні авторитарно займали заїжджі російські «трупи на один день», подеколи із виставами вельми сумнівної якості. Нині потік «халтурних» проектів з РФ помітно зменшився, та і його активісти збираються остаточно перекрити.

Левова частка українських недержавних проектів тримається не на грошах, а на вражаючому ентузіазмі їхніх авторів. Жодних податкових пільг, лояльних орендних пропозицій, спеціальної лінії банківського кредитування на розвиток саме мистецької діяльності, у класифікаторі підприємств немає «театру» як особливої форми. Закон про меценатську діяльність прийнятий, однак і досі не проведений через податкове законодавство. Відсутній механізм доступу недержавного сектору до грошей громад.

Однак, попри цю похмуру картину, лише за останні півроку з’явилося одразу кілька несхожих одне на одного нових гравців на майже цілинному неофіційному полі: «PostPlayТеатр», «Дикий театр», «Нова сцена» (New Stage), продюсерська компанія IrmaRoGroup. Чим вони мотивовані та інспіровані? Чого прагнуть і якого глядача чекають на своїх виставах? В другому числі журналу «Український театр» за 2016 рік, що видається Національним газетно-журнальним видавництвом, зібрано найсуттєвішу інформацію про головних призвідників цих ініціатив.

Ірина Чужинова



Маєте запитання?

Запитуєте - відповідаємо. Напишіть тут Ваше запитання і ми радо поінформуємо Вас про те, що Вас цікавить!

Введіть цифри, які зображені на малюнку

code

Коментарі

До цієї публікації коментарів немає...

Написати коментар