Іван Путров: «З гуртом Pet Shop Boys ми створили "найдивовижнішу річ"»

-
0219
Іван Путров: «З гуртом Pet Shop Boys ми створили "найдивовижнішу річ"»

Сьогодні на сцені Національної опери України в партії Зігфріда з «Лебединого озера» виступить Іван Путров – заслужений артист України, а також багаторічний прем’єр Королівського театру в Лондоні. Танцівник Іван Путров – улюбленець королеви Англії Єлизавети ІІ, великий друг соліста легендарної поп-групи Pet Shop Boys Ніла Теннанта, музиканта Елтона Джона, моделі Наталії Водянової та багатьох інших знаменитостей.

Напередодні спектаклю Іван розповів Порталу «Культура» про те, як зустрівся з королевою-матір’ю, чому залишився жити в Лондоні, та історію створення власного проекту з гуртом Pet Shop Boys.

«БАЛЕТ – ЦЕ НЕ МУЗЕЙ, І З ЧАСОМ ВСЕ МАЄ ЗМІНЮВАТИСЯ»

– Ви приїхали в Київ станцювати партію Зігфріда в балеті «Лебедине озеро». Чим вас так приваблює класика Чайковського?

– Саме тим, що це класика. Я зайнятий у постановці Валерія Ковтуна, бо в театрі є ще редакція «Лебединого озера» Анатолія Шекери. Тільки дуже потужний театр може собі дозволити мати одночасно дві редакції одного твору. Постановка Ковтуна дуже яскрава й динамічна. У ній весь смисловий підтекст подається не через міманс чи жести, а саме мовою танцю. І це чудово.putrov002

– А чим відрізняються різні редакції, адже все одно музика Чайковського, а хореографія Петіпа?

– Балет – це не музей, і з часом все має змінюватися. Не забувайте, що перша постановка «Лебединого озера» провалилася. І лише з часом, коли були змінені деякі музичні фрази і сцени, публіка схвально прийняла балет. Отже, можна і тепер багато чого змінювати.

Наприклад, 1994 року в «Лебединому озері» балетмейстера Метью Борна (Matthew Bourn) партії лебедів виконували чоловіки – і не в комедійному стилі, а саме як серйозну постановку. Успіх був шаленим, і ця вистава йде досі. Отже, можливий будь-який авангард, якщо це справді творчий пошук. Бо насправді ставлять щось подібне лише заради епатажу, не більше. Часто хореографи й режисери намагаються перенести події у сучасність, але це вже стало кліше, причому провальним. Бо всі експерименти мають бути підкріплені філософією спектаклю.

– Ви вперше танцюватимете в партнерстві з Олесею Шайтановою?

– Так. Мені було дуже приємно репетирувати з Олесею і «шукати» наш дует, щоб вистава вийшла живою та яскравою.

«КОЛИ ВПЕРШЕ ВИЙШОВ НА СЦЕНУ, ЗРОЗУМІВ: ТОЧКУ НЕПОВЕРНЕННЯ ПРОЙДЕНО»

– Плануєте й надалі співпрацювати з Національною оперою України?

– Так, адже я в цьому театрі практично виріс. Моя мама Наталя Березіна була солісткою Національної опери, батько танцював у кордебалеті. Тож коли я приїжджаю до Києва, то обов’язково намагаюся виступити на рідній сцені. І завжди з цікавістю дивлюся постановки нашого театру.

Нині мене чудово зустріли, запросили станцювати в «Лебединому озері». У театрі дуже творчо ставляться до репертуару. Торік я танцював тут у «Шехерезаді» з Оленою Філіп’євою , і це теж була яскрава подія.

– А як хлопчики вибирають професію артиста балету, адже зазвичай усі мріють бути космонавтами й льотчиками?

– Я теж про балет не мріяв. Це мама мене хитро затягнула (сміється. – Авт.). Віддала в хореографічне училище. Та коли я вперше вийшов на сцену, то зрозумів: точку неповернення пройдено.

Ще мені пощастило з дитинства працювати з народним артистом України Миколою Прядченком. Це надзвичайно творча особистість. Він змусив мене полюбити й зрозуміти філософію балету. Завжди зі мною займався, навіть коли я вже жив у Лондоні, а в Києві бував лише наїздами. Миколи Прядченка вже немає з нами. Тому на його річницю в Польщі на найстарішому фестивалі в Лодзі я танцював свої два балети, які присвятив його пам’яті.

Потім доля послала мені нового вчителя – хореографа, народного артиста України Віктора Єременка. Мені надзвичайно цікаво з ним працювати. Ми разом готували «Шехерезаду», тепер «Лебедине озеро».

– Невже в Лондоні не могли знайти підхожого педагога?

– У Лондоні я репетирував з Іреком Мухамедовим – відомим танцівником Большого театру. Нині він працює в Королівському театрі. У нас з ним навіть іменини в один день – 8 березня (сміється. – Авт.). Я намагаюся працювати з різними хореографами й у різних стилях. Мав досвід співпраці з Maxi Bon, з Начо Дуато, Деніелом Круето, Метью Борном, Хав’є де Фрутосом, Гленом Тетлі та багатьма іншими.

Мені дуже цікаво експериментувати з пластикою тіла, з новими підходами до мови танцю. Однак класику я не вважаю архаїчною. Навпаки, саме вона є основою всього.

– Як ви наважилися свого часу переїхати до Лондона?

– Це сталося само собою. Я здобув перемогу в престижному конкурсі молодих артистів балету, що проходить у Лозанні. Після цього мене запрошували різні балетні школи, однак я мав намір залишитися в Києві. Але дама Британської імперії Меріл Парк, директорка Королівської школи в Лондоні, ще знана як партнерка Рудольфа Нурієва, дуже наполягала, аби я приїхав подивитися на її школу. Зустрівся з чудовими педагогами і вирішив залишитися. Мені було тоді лише 15 років, однак я дуже зацікавився і зважився на переїзд.

– Як сприйняли це батьки?putrov004

– З розумінням. Я надсилав їм ще паперові листи, бо навіть факс був дорогим. Моє навчання частково оплачував фонд Рудольфа Нурієва. Я досить швидко вивчив англійську мову, знайшов нових друзів, бо не прагнув перенести київське життя на лондонську землю, а навпаки: хотів сприйняти нову ментальність та культуру.

У Лондоні я мав зустрічі з королівськими особами. Танцював на 101-ій річниці королеви-матері. Вона справила на мене враження дуже живої й сильної жінки. Уявіть, вся країна святкувала її день народження. Вона постійно приймала відвідувачів. Але об 11 годині вечора, коли закінчився святковий концерт, в якому я теж брав участь, прийняла ще й артистів. Нас завели в королівську ложу. Я представився як Іван Путров із Києва, соліст Королівського театру. Вона сказала, що знала когось із Києва. Стояла з паличкою, однак мала бадьорий вигляд. Надзвичайне британське гартування!

– Після закінчення школи вам запропонували контракт у Ковент-гарден?

– Так. Я відповів, що подумаю, бо мені пропонували стати танцівником кордебалету. Це нормально, але я мав сумніви. Танцівник кордебалету – це дуже важко як морально, так і фізично. Дуже багато праці потрібно вкласти, щоб досягти синхрону і злагодженості.

У Києві я бачив «Баядерку», яка має багато кордебалетних сцен, тож можу сказати, що рівень українських виконавців надзвичайно високий, хоча про кордебалет мало хто говорить. Але саме кордебалет, а не солісти, показує справжній професійний рівень театру. Щоправда, найважче танцівникові пережити той період, коли з кордебалету поступово переводять на сольні партії. Бо в цей час танцюєш все одразу – і головні партії, і кордебалет.

«МЕНІ ЦІКАВО РОЗВИВАТИ ЧОЛОВІЧИЙ ТАНЕЦЬ»

– У той час ви танцювали тільки в Королівському театрі чи мали змогу виступати в Києві?

– Так, я приїздив додому і міг стати солістом у Національній опері. Однак вибрав Королівський театр у Лондоні. Став на той час наймолодшим прем’єром у трупі.

– Які партії вам довірили в Лондоні?

– Та майже всі. Я виходив на сцену чи не щодня. Адже в Лондоні балети йдуть блоками – той самий спектакль щовечора протягом тижня й довше.

– Були якісь надзвичайні ситуації, коли конкуренти насипали скло у взуття чи якось інакше намагалися вивести з форми?

– Ні, в нас такого не було, хоча Микола Цискарідзе розповідав мені подібні історії про Большой театр. Але мене Бог милував. Ви ж зрозумійте, таких театрів, як Большой, Метрополітен, Ла Скала, Королівський у Лондоні, Національна опера, всього кілька на весь світ. І кожному танцівнику кортить сюди потрапити, тим паче виступати солістом. Тому й трапляються такі дикі історії з конкурентною боротьбою. Балетний вік короткий, а світ тісний.

– Мені здається, ваша професія ще й небезпечна, адже можна легко травмуватися.

– Так, от нещодавно я танцював у Японії д’Артаньяна в «Трьох мушкетерах». І моя партнерка в партії Констанції впала з триметрової платформи! Однак одразу підхопилася й дотанцювала спектакль до кінця. Після виступів з’ясувалося, що в неї тріщина в кістці ноги. А на сцені балерина жодного болю не відчувала. Отака магія театру!putrov001

У мене теж є досить небезпечний балет «Юнак і смерть» Ролана Петі, де потрібно вибігати на стілець, потім разом з ним плавно падати і продовжувати танець. До речі, на цей спектакль до мене приходила наша оперна прима Людмила Монастирська. Вона теж тоді співала в Королівському театрі.

– Чому ж ви 2010 року не продовжили контракт із Королівським театром, а стали фрілансером?

– Бо я перетанцював увесь репертуар, а мені було цікаво розвивати чоловічий танець, який виник у постромантичний період. Це творчість Вацлава Ніжинського, потім Сержа Лифаря.

На той час я був знайомий з гуртом Pet Shop Boys уже 10 років. Ми разом створили балет. Вони написали для мене музику, а я спромігся організувати творчу команду, включно з хореографом. Ми займалися цим проектом з 2005 року, і я вже не міг працювати одночасно і в театрі, і над нашим спільним балетом за казкою Андерсена «Найдивовижніша річ». Цей твір мало хто знає, але ми його перетворили у справжній балет на 3 дії. За сюжетом, руку принцеси отримає той юнак, який створить найдивовижнішу річ на світі. І от один із претендентів винайшов годинник, який під бій курантів на кожну нову цифру показував героїв, що з нею пов’язані. Наприклад, три волхви, чотири пори року і так далі. Всі вирішили, що це і є найдивовижніша річ. Але потім з’являється негативний персонаж (його танцював я) і ламає цей годинник. З’ясувалося, що саме це і є найнеймовірніша річ, бо ні в кого рука б не піднялася. Перемогу здобув отакий герострат. Але в кінці історії годинник ожив, всі погані персонажі були покарані, а хороші – нагороджені.

Цей балет ми показували протягом кількох сезонів на сцені першого театру королівського балету… І мені це було надзвичайно цікаво, адже постановка була створена з нуля.

– Цей проект виправдав розставання з Королівським театром?

– Звичайно! Бо я розвивався як танцівник, спеціально для мене написали музику, створили балет. Цей проект я сам продюсував, що надало мені впевненості в своїх силах. А потім був новий проект «Men in Motion» та інші.

Цього вимагає чоловіча хореографія, яка активно розвивалася в ХХ столітті і продовжує розвиватися в ХХІ. Тепер танцівник потребує артистичного таланту, коли в кожний рух вкладається емоція і переживання. Артисти самі шукають музику, відточують рухи. І це моє покликання.

– Як ви влаштувалися в Лондоні?

– Я купив квартиру в центрі міста. Навколо неї розкинувся сад, у якому живуть пташки й білки. Пощастило таку знайти.

Досі не одружений, але маю дівчину, з якою ми часто подорожуємо. Були в Мексиці, Японії, США, на Кубі і в Європі. Вона успішна дизайнерка, має свій лейбл на Лондонському тижні моди. Працює на Макквіна, інших відомих дизайнерів. Батьки до мене теж приїздять, а я намагаюся частіше бувати в Києві.

Ліліана ФЕСЕНКО



Маєте запитання?

Запитуєте - відповідаємо. Напишіть тут Ваше запитання і ми радо поінформуємо Вас про те, що Вас цікавить!

Введіть цифри, які зображені на малюнку

code

Коментарі

До цієї публікації коментарів немає...

Написати коментар

Медіа Мережа Культура

 

 

Новини України


Ukrinform -

Екс-голова Apple представив новий смартфон


Компанія Obi Worldphone, заснована екс-главою Apple Джоном Скаллі, представила на MWC 2016 новий смартфон Obi Worldphone MV1.


Ukrinform -

Президент створив новий орган для захисту журналістів і свободи слова


Президент Петро Порошенко підписав Указ «Про Раду з питань захисту професійної діяльності журналістів та свободи слова».


Ukrinform -

Президент Естонії про Росію: Діалог це не політика, стримування - політика


Естонський президент Тоомас Хендрік Ільвес у великому інтерв'ю газеті Eesti Paevaleht розповів про дії Росії в Сирії, зовнішню політику "східного сусіда", а також про присутність союзників по НАТО в Естонії.


Ukrinform -

«Київміськбуд» зупинив роботи на всіх майданчиках


Сьогодні будівельники Київміськбуду провели попереджувальний страйк. На одну годину на всіх будмайданчиках столиці зупинилася робота.