Ян Ваня: «Я переїхав до Києва, щоб танцювати класичні балети»

yanvania005

Соліст Національної опери України Ян Ваня покинув європейську Чехію заради Києва через любов до класичного балету. Бо саме в українському столичному театрі зміг знайти той рівень танцю, який «попереду планети всієї». Адже київська опера завжди була взірцем відшліфованої балетної техніки та витонченої хореографії. Саме це доводить і нова редакція постановки балету «Вечори на хуторі біля Диканьки» Євгена Станковича, яку здійснили балетмейстер Віктор Литвинов та диригент-постановник Аллін Власенко. Ян Ваня у цьому балеті приміряв на себе харизматичний образ Григорія Потьомкіна.

«Балерини на моєму тлі здаються ще тендітнішими»

– Яне, в балеті «Вечори на хуторі біля Диканьки» вам довірили партію Григорія Потьомкіна, яку ви зробили досить кумедною, навіть шаржовою…

«Спляча красуня»

«Спляча красуня»

– Так, але ця партія невелика, і я більше підтанцьовую цариці (сміється. – Авт.). Постановники використали здебільшого мій зріст і додали сатиричних штрихів персонажеві.

– У чому полягають плюси й мінуси високого зросту для вас як артиста балету?

– Всі балерини на моєму тлі здаються ще тендітнішими, і в мене ширша амплітуда жестів та рухів. Це плюс. У «Дафнісі і Хлої», наприклад, я танцюю разом з нашою найвищою балериною Анастасією Шевченко. І ми маємо гармонійний вигляд, бо не можна ж, щоб артистка була вищою за свого партнера.

А от що стосується техніки, то я зі своїм тілом справляюся гірше, ніж нижчі артисти. Вони більш верткі. А я вже не накручу стільки фуете, як вони (сміється. – Авт.).

– У балеті «Майстер і Маргарита» ви танцюєте Воланда, а паралельно – прекрасних принців у класичних постановках. Де почуваєтеся комфортніше?

– Подобається все, бо цікаво танцювати різнопланові партії. Наприклад, у «Лебединому озері» я виступив у ролі принца, а потім і чаклуна Ротбарта. У «Жізелі» танцював і графа, і Ганса. Тож зумів показати поганих і хороших персонажів. Хоча в негативних образах я почувався набагато краще, бо їх легше зображати. Там можна трохи імпровізувати, додавати характерних рис.

«Майстер і Маргарита»

«Майстер і Маргарита»

– І все ж, яка партія найулюбленіша?

– Графа Альберта в «Жізелі». Мені дуже подобається його танцювати, однак не часто випадає виходити на сцену, бо багато артистів теж прагнуть втілювати цей образ. Доводиться чекати своєї черги, адже на одну партію припадає по 4-6 виконавців.

Ще мрію станцювати Онєгіна або Ленського в балеті «Євгеній Онєгін». Я бачив цей спектакль у хореографії Джона Кранко. Його ставили в багатьох європейських театрах. Надзвичайний проект!

– Що відчувають артисти, коли виходять на поклон? Адже в балеті це справжній ритуал!

– Скажу чесно, що когось конкретно в глядацькій залі я ніколи не помічаю. Мені знайомі кажуть: «Я ж тобі махав руками!» Але я бачу просто публіку. У цей момент я наче ставлю крапку у виступі. Думаю про те, яким був спектакль, і приймаю аплодисменти. Це такий емоційний момент!

«Моє хобі – пекти пироги»

– Як ви потрапили в Україну?

– 2006 року я брав участь у конкурсі Сержа Лифаря. До Києва нас відправила дирекція празького хореографічного училища: там намагалися дипломників прилаштовувати на різні професійні змагання. Я тоді дійшов лише до другого туру конкурсу і жодної відзнаки не отримав. Однак здобув підтримку київської балерини Данченко, яка була партнеркою чудового артиста Миколи Прядченка. Вона попросила його позайматися зі мною. Як кажуть у балеті, «поставити на ноги». Він подивився, і йому сподобалося, що я високий. Адже балетні артисти з таким зростом – рідкість. Так Микола Прядченко став моїм учителем на довгі роки.

«Дафніс і Хлоя»

«Дафніс і Хлоя»

– А хто вас напоумив стати артистом балету? Адже хлопчики вкрай рідко обирають собі таку професію.

– Мама. Я займався танцем ще у дитячому садочку, бо там працював такий гурток. Інакше довелося б вишивати (сміється. – Авт.). Потім у школі продовжив ходити на балет і так поступово дійшов до навчання в хореографічному училищі в Празі.

– Чехія може похвалитися сильною балетною школою?

– Не зовсім. За часів Радянського Союзу Чехословаччина справді була балетною країною. Тоді існувало багато театрів, студій, адже в СРСР балет був чи не головним видом мистецтва (посміхається. – Авт.). Провідні солісти Празького театру здобували престижні міжнародні премії. А нині все вже не так, бо балетна трупа більше налаштована на сучасні танці.

Чомусь класичний балет у Чехії не має підтримки глядачів. Хоча не можна сказати, що його зовсім не існує. Балети Чайковського в репертуарі театрів таки є, але навіть вони подаються в осучасненому вигляді. А для мене класика – це найголовніше в мистецтві. Я дуже люблю балети «Лебедине озеро», «Спляча красуня», «Лускунчик».

– Яким ви бачите своє майбутнє тут, адже вік артиста балету недовгий?

«Шопеніана»

«Шопеніана»

– Мені 29 років, тож змінювати роботу вже пізно. І з усіх театрів, де я маю змогу танцювати, Національна опера України – найкраща. Можливо, залишуся тут як педагог чи піду викладати в хореографічне училище.

У Києві я живу вже 10 років. До багатьох речей довелося звикати, бо в Чехії життя багато в чому відмінне від тутешнього.

– Дружину теж зустріли в Києві?

– Ми працюємо разом у Національній опері. Моя дружина Наталія Міщенко танцює в кордебалеті. Спочатку ми з нею ходили коридорами театру, не помічаючи одне одного. Почали спілкуватися лише на гастролях. Я погано знав мову, тому мені було важко заводити приятельські стосунки. Але пізніше ми потоваришували і я освідчився.

Як на мене, дуже зручно, що ми працюємо в одному театрі, однак не разом. Репетиції у нас тривають у різний час, і удвох ми теж не танцюємо, бо Наталя поки що не солістка балету. Тож маємо змогу за день скучити одне за одним (усміхається. – Авт.).

– Як ви спілкуєтеся з батьками?

«Спартак»

«Спартак»

– Їм було важко було змиритися з тим, що я поїхав із Чехії в іншу країну. Хоча спочатку я вважав, що пробуду тут усього лише рік, навчаючись у Миколи Прядченка. Але потім наважився на рішучий крок – переїхав до Києва назовсім, щоб танцювати класичні балети.

Пам’ятаю, навіть злився, коли мені запропонували партію в постановці «Майстер і Маргарита». Мовляв, я не за модерн-балетом сюди приїхав. Але потім мені сподобався цей спектакль. До всього можна призвичаїтися.

– Українську кухню теж полюбили?

– Так, смакую український борщ та сало. На щастя, їм усе, бо не гладшаю. Після спектаклю можу втратити до 3 кг ваги. А от чеську кухню в Києві я не практикую. Мій батько кухар, тому вдома він усе готував. І тепер нас балує, коли ми з дружиною приїздимо до батьків. Ще в мене є старша сестра. Вона з родиною живе під Прагою, має двійко дітей. На Великдень я зазвичай приїжджаю до батьків, і ці родинні зустрічі дуже цінні для нас усіх.

– А свою дружину ви чимось таким балуєте?

– На жаль, не вмію там майстерно готувати, як батько, але із задоволенням печу пироги. Це моє хобі. Ще на Різдво можу приготувати святкове печиво різної форми – воно популярне в Чехії. Цим і пригощаю дружину. А рецепти мені часто розповідає бабуся.

Ліліана ФЕСЕНКО

Довідка

Ян Ваня – з 2006 року соліст, з 2011-го – провідний соліст балету Національної опери України.

Закінчив Празьке хореографічне училище (2006, Чехія).

Виступав у партіях Ротбарда, Зігфріда, Лускунчика-принца, Блакитного птаха («Лебедине озеро», «Лускунчик», «Спляча красуня» П. Чайковського), Альберта, Ганса, Бірбанто («Жізель», «Корсар» А. Адана), Воланда, Берліоза («Майстер і Маргарита»), Маноліоса («Грек Зорба» М. Теодоракіса), Цуніга, Хозе («Кармен-сюїта» Ж. Бізе-Р. Щедріна), Паріса («Ромео і Джульєтта» С. Прокоф’єва), Солора («Баядерка» Л. Мінкуса), Князя Кия («Володар Борисфену» Є. Станковича), Золотого Раба («Шехеразада» М. Римського-Корсакова), Красса («Спартак» К. Хачатуряна), Дафніса («Дафніс і Хлоя» М. Равеля), Александра («Дама з камеліями» на музику Л. В. Бетховена, І Брамса та інших композиторів) та інші.

Брав участь у Міжнародному фестивалі класичного балету імені Р. Нурієва в Казані, а також у Фестивалі класичного балету пам’яті А. Шекери в Національній опері України.

Гастролював у Японії, Південній Кореї, Греції, Німеччині, Франції, Швейцарії, Італії, Іспанії, Португалії, Сербії та інших країнах.

Comments are closed.