Художник як явище

04413
Художник як явище ― Новини культури України  - Медіа-портал "Культура"

Погодьмося, митець відбувається як явище лише тоді, коли витворює свій непересічний художній світ, позбавлений безпосередніх алюзій і ремінісценцій.

Народжений у 1938 році в селі Знаменівка Дніпропетровської області, художник Микола Малишко має багату творчу й життєву біографію. Найголовніше ж, що, незважаючи на поважний вік, залишається актуальним національним митцем, зрозумілим і на Заході, де вже багаторазово представляв Україну на різних виставках.

Можливо, саме приналежність до кола неофіційного мистецтва та заборона виставлятися за комуністичних часів загартували характер майстра пензля і сформували його художню самосвідомість. У ній, своєю чергою, гармонійно злилися народні художні традиції й модерністські принципи образо- та формотворення. А синтез національного й індивідуального зумовив неповторність пластичного вислову художника.

Творчість Миколи Малишка є духовним опануванням навколишнього світу, де знаходить місце гармонія природного та культурного. Виявлювана здебільшого у використанні автором мотивів національної пластики та формотворчих засад дерев’яного храмового будівництва, українська ментальність постає в творах Малишка як безперечна самоідентифікація. Недарма на Міжнародному фестивалі сучасного мистецтва FIAT у французькій Тулузі (2014) місцеві фахівці відразу визначили українську ідентичність скульптора, провівши паралелі з мистецтвом таких геніальних представників української нації, як Іоанн Георг Пінзель та Олександр Архипенко.

Життєдайними імпульсами народного мистецтва просякнутий і живопис Миколи Малишка. Внутрішній простір картин він часто вибудовує великими й меншого формату колірними масами та динамічним зіставленням площинних форм. Гегемонія ритму організовує окремі елементи в єдину структуру. Як результат, занурення в чисту стихію кольору – яскравих, експресивно-динамічних або медитативно-вохристих тонів – сягає глибин підсвідомості, народжуючи нетривіальний асоціативно-образний ряд. Зникає потреба у покірному наслідуванні дійсності: художнику вдається генерувати змісти всередині художньої мови, вивільняючи їх із кольору, ліній, рухів, фактури, світла й контрастів.

Як справжній неомодерніст за духом і формальною мовою, Микола Малишко орієнтований на сучасність – як нескінченність і таїну, яку прагне опанувати з допомогою суто індивідуальних образно-пластичних формул. Художня концепція часу в творчості митця сконцентрована на миті – тій, яку проживаємо зараз. Вона стає межею, де через причинно-наслідкові зв’язки стикаються минуле та прийдешнє. Проте український майстер зосереджений на перманентному пошуку засобів вираження, адекватних образу саме сучасної епохи, в контексті якої він почуває себе найбільш органічно.

Послуговуючись естетикою різних художніх стилів і течій, народного мистецтва та сакральної дерев’яної архітектури, Микола Малишко винаходить власні пластичні метафори. Маючи плідний досвід роботи з різними матеріалами, він із 1993 року бере активну участь у створенні засад нової української дерев'яної скульптури. Його роботи експонуються на виставках в Україні, Німеччині, Угорщині, Австрії та Франції, демонструючи новий підхід до використання традиційного матеріалу. Скульптор вдається до техніки конструювання, яка розвинулась у ХХ столітті завдяки асиміляції скульптурних практик і нових матеріалів. Надихнула майстра й конструктивна побудова українських дерев’яних храмів, та й улюблені ним тиблі – кілочки із твердого дерева для з’єднання дерев’яних елементів – позичив саме звідти. А малярський досвід і тонке відчуття художником кольору увиразнюють його скульптурні форми поліхромією.

Як і в живописі, автор цілих циклів скульптурних «дерево людей» – будує свою художню символіку, не звертаючись прямо до наративу реальності, а мобілізуючи внутрішньо-художні ресурси. Психологізм його персонажів відокремлений від зовнішньої тілесності: вони – не стільки люди, скільки – ідеї, певні модальності, які відбивають ставлення автора до людини й змісту сучасного життя та його сприйняття суспільних катаклізмів.

Конструктивний принцип побудови образу в поєднанні із геометризованою стилізацією форми та ритмізованою композиційною структурою дає йому можливість відмовитися від упізнаваних образів. Трансформація пропорцій та красномовна виразність мови тіла стають уособленням чистої духовності. Залишаючи своїх персонажів без поверхневої оболонки, Микола Малишко наче оголяє сам нерв людського життя. Нагнітає екзистенційні страхи, ставлячи питання про роль та відповідальність людини в цьому світі. Безособовість персонажів перетворює їх на знаки, які в узагальненій, вкрай умовній формі, окреслюють вектори розвитку сьогодення. На думку спадає Гогенівське: «Звідки ми прийшли? Хто ми? Куди ми йдемо?»

Дотримуючись логіки митця, трансцендентне сполучається з іманентним. Тож триває безперервний процес відтворення в лише потенційно людському матеріалі самого феномену «людини», а потім репродукування його в культурному часопросторі. Мета «небагатослівного» Малишка – дати глядачеві натяк, який стане імпульсом подальшого творення та саморефлексії. Спираючись, насамперед, на обов’язковість і силу форми, художник дає нам можливість через сприйняття його творів «розбудити» в собі людину. Його мистецтво стає тим камертоном, за яким слід звіряти свої світовідчуття, ступінь вимогливості до себе й тверезості в осмисленні світу.

Скромний неомодерніст Микола Малишко стає взірцем новітнього українського мистецтва – актуального передусім своєю національною складовою. Оригінальна сучасна інтерпретація художника універсалізує його мову і вписує Україну в загальноєвропейський культурний контекст.

Марина СТРЕЛЬЦОВА, "Культура і життя"



Попередня публікація розділу Дві прем’єри Ганни Яровенко
Наступна публікація розділу Світ її героїнь

Маєте запитання?

Запитуєте - відповідаємо. Напишіть тут Ваше запитання і ми радо поінформуємо Вас про те, що Вас цікавить!

Введіть цифри, які зображені на малюнку

code

Коментарі

До цієї публікації коментарів немає...

Написати коментар