Пам’ять преподобної Феодори Олександрійської Молодшої щорічно здійснюється церквою 24 вересня. За своє життя праведниця зазнала безліч страждань і випробувань долі, але не зреклася від Всевишнього, а смиренно приймала всі тяготи, інформує Ukr.Media.
На Русі дата отримала безліч інших назв, більш звичних слуху — Федорин день, Федорині вечірки і навіть Федора осіння — замочи хвости. Вважалося, що цей період часу сльотавий, неприємний, але традиційно закінчується загальним прибиранням овочів.
Історія житія святої
Преподобна разом з чоловіком жили в Олександрії, єгипетському мегаполісі того часу. Шлюб їх був оповитий любов’ю і взаєморозумінням, в ньому не було місця для брехні і злості. Одного разу знатний чоловік спокусився красою Феодори і став всіляко спокушати її, заманюючи мирськими благами і багатствами. Заволодіти тілом дівчини йому не вдалося. Тоді вельможа придумав хитрість — він намовив місцеву жительку, щоб вона допомогла йому. Жінка прийшла до християнки і сказала, якщо гріх здійснити вночі, то Всевишній не побачить, а тому не варто побоюватися покарання. Повірила Феодора і віддалася чиновнику. Після перелюбу вона усвідомила, які мерзенні речі накоїла. Ненавидячи себе віруюча рвала волосся, била по обличчю, боролася з нападами совісті, ридала. Сподіваючись на прощення свята вирушила в найближчий храм, де все розповіла настоятельці. Ігуменія побачила справжній відчай і дарувала її прощення.
Так грішниця вирішила присвятити життя служінню Всевишньому. Вона залишила сім’ю і будинок, одягла шати чоловіка і відправилася в чоловічу обитель, щоб чоловік її не шукав. Настоятель не пустив її навіть у двір, залишивши ночувати поруч з воротами, випробовуючи таким чином віру і відданість Феодори. Вранці назвавшись Федором дівчина знову постукала до церкви. Побачивши стійкість духу “чоловіка”, що стояв перед ним ігумен залишив її для чернецтва і серцевого покаяння. Навіть досвідчені священнослужителі дивувалися, спостерігаючи за всеношними читаннями молитов і терпінням нового ченця. Так минуло 8 років, тіло дівчини, осквернене і ображене, стало посудиною благодаті Божої і відторгло від себе гріховне наповнення.
В один з днів ченця направили в Олександрію для покупки свіжого хліба. Там переодягнена в чоловіка Федора зустріла дочку місцевого ігумена, яка намагалася схилити служительку до перелюбства. Отримавши категоричну відмову дівчина возлягла з іншим і завагітніла, а потім прийшла до батька і обмовила подорожнього в нарузі. Ігумен негайно пред’явив звинувачення настоятелю монастиря і самому ченцеві, але глава не повірив цій брехні. Через 9 місяців принесли в обитель немовля, якого народила грішна діва. З дитиною на руках Феодору з ганьбою виставили з ценобії, не знаючи, що вона дівчина.
Покірна і смиренна служниця забрала немовля, відправилася в пустиню, де дбала про нього. Сім років перебувала вона у вигнанні, годуючи малюка молоком, яке приносили з жалю пастухи. Одного разу її колишньому ігумену прийшов сон, в якому Федора була прощена, він кликав її з дитиною назад в обитель. Побратими по вірі поставилися до повернення скептично. Однак, прощена змогла повернути до життя пересохлий колодязь, направляючи молитви до Всевишнього.
Незабаром праведниця дізналася про прийдешню загибель, зачинилася в келії разом з підростаючою дитиною, де перед смертю наставляла її любити Отця Небесного, шанувати свято віру. Останній раз попросила вона про прощення створених гріхів і віддала душу Богу. Через деякий час Господь через видіння з’явився до ігумена, відкрив таємницю про стать послушниці. Люди, які дізналися про це зі сльозами приходили до гробу, просили у дівчини вибачення, дякуючи її за благочестиві діяння.
Традиції свята
За звичаєм жінки селища збиралися на Федорині вечірки разом, щоб спільно рубати капусту для подальшої закваски на зиму. Такий процес проходив завзято, в хорошому настрої. Поки господині займалися домашньою роботою їх чоловіки варили традиційне пиво. Сусло заливали в спеціально відведені судини з глини, корчаги, які потім ставили на піч і нагрівали.
Ближче до вечора доросле населення виходило до поля та до городу і поклонялося йому, дякуючи за дари. Вважалося, що так врожайність хліба підвищиться, і вся сім’я буде сита.
