Ієромонах і настоятель Мідікійський Микита відомий православній історії як праведний і благочестивий священнослужитель. Все своє свідоме життя він зцілював молитвами людей, допомагав нужденним і давав кров бездомним. За благі діяння він був удостоєний особистого свята, іменованого в народі Микита Водопілля, який відзначають щорічно 16 квітня, інформує Ukr.Media.
Відомості про житіє святого
Преподобний народився в Германікополі (інша назва — Кесарія) в 760 році в релігійній родині. Коли хлопчик досяг 8-річного віку, його мати померла, а батько, не в силах змиритися з втратою, пішов у ченці. З цього часу Микита виховувався бабусею, яка вважала, що становлення особистості неможливе без участі церкви. При храмі у юнака був духовний керівник Стефан, який і заклав ази віросповідання.
У 12 років Микиту відправляють в монастир у Віфінії, заснований Никифором сповідником, — він же був там ігуменом, суворим, аскетичним і норовливим. До 20 років молодий чоловік удостоївся сану ієромонаха, а потім буквально відразу ж став наступником самого Никифора і перейняв управління монастирем. Історичні джерела відзначають, що в період його ігуменства кількість людей, які приєдналися до віри різко зросла.
За часів гонінь християн Левом Арцруні, чинним імператором, який сам будучи язичником переслідував ідеї іконоборства, ігумен Мідікійський продовжував відстоювати християнство. За це преподобний був схоплений і насильно відправлений в Масалеонську фортецю, де був підданий тортурам і побиттям. Константинопольський патріарх Феодот перший вирішив вдатися до обману — Микиті повідомили, що якщо він причаститься і проведе спільну з Феодотом службу, всіх ув’язнених звільнять і наруга ікон припиниться. Довго сумніваючись у запропонованому, чоловік нарешті здався. Зробивши як просив патріарх, він побачив, що ситуація не змінилася. Святий розкаявся перед Господом за відступництво і повернувся до Константинополя, де продовжив свої проповіді. Правитель, не витримавши такої сміливості, наказав вдруге кинути його в темницю. В ув’язненні чернець провів 6 років, поки до нього не дійшла звістка про смерть Лева Вірменина.
По звільненню чоловік вирішив не повертатися в храм, а провести залишок днів у відлюдництві на острові, — там його і спіткала безболісна смерть. Пізніше мощі старця були перенесені небайдужими і поховані в Мідікійському храмі.
Традиції та звичаї: як справлялося свято
На Микиту Водопілля прийнято було відкривати сезон рибальського промислу. Назву свою свято отримало від масштабного явища льодоходу, що починався в цю пору. Рибалки вірили, що разом з рухом льоду прокидається водяний, причому, не в кращому настрої. Щоб задобрити духа чоловіки приносили йому гостинці — спиртне, кашу з хлібом, тельбухи домашніх тварин.
Особливих прикмет, пов’язаних саме з цим днем не було. Селяни як завжди звертали увагу на погодні явища і по них передбачали прийдешнє.
