У прокат вийшов фільм Фільм Александра Пейна «Залишенці». Картина має кілька номінацій на «Оскар» та має всі шанси надовго приєднатися до тих фільмів, які радять дивитись на Різдво. Це одна з тих простих, вінтажних та дуже привабливих картин, які залишаються надовго і в пам’яті, і в різних топах.
@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1580917 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}
.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1580917{
margin: 0!important;
}
.mobile-branding-wrapper {
min-height: 200px
}
}
Зрештою, як усі фільми режисера картин «На узбіччі», «Про Шмідта», «Небраски» та «Зменшення».
Події фільму відбуваються в приватній школі у Новій Англії напередодні Різдва 1970 року. Учні академії Бартон для хлопчиків роз’їжджаються додому на канікули. Лише декілька з них залишаються у навчальному закладі, бо з різних причин не мають куди поїхати. Доглядати за учнями має вчитель античної історії Пол Ганем (Пол Джаматті). Чоловік з важким характером не подобається ані колегам, ані учням.
Скоро усіх хлопчиків забирають багаті батьки квотербека академії Джейсона (Майкл Провост), не пощастило лише Ангусу Таллі (Домінік Сесса): його мати не відповідає на дзвінки. Тож у школі залишають лише троє: Ангус, містер Ганем та кухарка Мері (Давайн Джой Рендольф), яка оплакує загиблого у В’єтнамі сина.
Цим трьом доведеться якось спробувати не просто жити разом кілька днів. Їм доведеться пережити кілька ситуацій, яка змінить і їхні стосунки, і їх самих.
Як і належить різдвяним фільмам, тут є трохи сентиментальності, багато самотності та багато добра.
Пейн майстерно стилізує фільм під добре старе кіно, де цифра маскується під плівку, а саундтрек відкидає у минуле. Пейн не намагається знайти щось нове, він проробляє до дрібниць уже давно відоме та сто разів зняте. Проте це зовсім не шкодить, адже режисер знаходить повну гармонію між комедією та драмою, вінтажним та вічним, акторами та персонажами.
Так само під його керівництвом працюють і актори: тут все просто та легко, водночас точно. Дотепні діалоги, кумедні персонажі, трагічна історія і післясмак теплоти та легкого смутку. Саме таке кіно, як треба.
Символічно, що фільм є останньою прем’єрою зими та водночас відкриває сезон весняного кіно.
