У Центрі інтелектуального мистецтва «Меркурій» триває великий виставковий проєкт «Лисик». Серед іншого львів’яни мають унікальну можливість побачити двадцятиметрові сценічні завіси Євгена Лисика, які дотепер глядачі могли бачити лише здалеку, як частину сценографії у Львівській опері.
@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1602224 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1602224{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { min-height: 200px } }
Творчість видатного сценографа Євгена Лисика представлена інсталяціями, макетами, фотографіями, ескізами декорацій та костюмів. Кураторами проєкту є художник Микола Молчан та Анна Лисик, художниця та донька сценографа.
У межах виставки представлені робити з колекції ЦІММу, родинної збірки Лисиків та фонду Львівського театру опери та балету імені Соломії Крушельницької. Саме у цьому театрі Євген Лисик працював головним художником упродовж тридцяти років. А проєкт «Лисик» розпочав рік, у який театр відзначає свій 125-річний ювілей.
«Коли розпочалася робота з експозицією, одразу виникла ідея розмістити бодай фрагмент справжньої декорації так, щоб глядач мав змогу підійти до полотна на ту відстань, з якої її створювали художники. Так, щоб зображення охопило все поле зору і розчинило глядача у вигаданій реальності Євгена Лисика. Поряд із фрагментом декорації заекспоновані фотографії інших «задників» цієї ж вистави. Задум у тому, щоб глядач зміг краще уявити загальний обсяг праці над однією виставою», – пояснює Микола Молчан.
Часто театральні декорації не дуже надаються на те, щоб їх розглядали зблизька, як картину. Адже вони передбачають чималу відстань, з якої їх бачитиме глядач. Завіси Лисика, хоч і завжди були розташовані на великій відстані від залу, таке близьке споглядання витримують. Кожна деталь тут сприймається з будь-якої відстані та дозволяє максимальне наближення. Ці твори (саме твори, а не ужиткові частини декорацій) доводять, що можуть існувати на різних рівнях глядацького сприйняття, не кажучи вже про різношаровість символів та сенсів.
Один зі змістовних центрів експозиції – завіса до «Ромео та Джульєтти», яку можна роздивитись з різних поверхів виставкового простору, переміщаючись ніби по риштуваннях. Ця видатна малярська робота з зображенням Христа була зроблена художником у 1988 році та з’являлась у виставі усього на декілька хвилин, розповіла Анна Лисик.
Своїми символами та їх трактуванням художник значно випередив час, його твори ніби існують у передчутті майбутньої катастрофи. Сьогодні, коли ми усі стали її учасниками, роботи Лисика сприймаються не просто як театральні твори, а як пророцтва.
«У період роботи художника в Опері це був театр Лисика. Коли з’являлись його декорації, не було нікого, ні режисера, ні балетмейстера. Це був авторський театр видатного художника», – наголосив керівник Львівської опери Василь Вовкун. Також він додав, що Лисик і зараз працює, адже у репертуарі театрі є вистави з його сценографією.
На жаль, в Україні були реалізовані далеко не всі проєкти Лисика, багато його робіт були зроблені за кордоном, їх доля невідома. Серед тих, що були у Львові, далеко не все вдалось зберегти. Хоча у театрі наголошують, що зараз декорації впорядковані та належно зберігаються.
Проєкт розмістився на двох виставкових поверхах ЦІММу. Простір розділений на кілька частин, кожна з яких розкриє різні аспекти творчості Євгена Лисика. Глядачам уперше представили чималу збірку ескізів костюмів, які художник виконав у співавторстві з дружиною Оксаною Зінченко (Лисик). Окрему локацію відвели для перегляду відеоісторій – спогадів родини, друзів та учнів про художника.
«Доробок Євгена Лисика від середини 60-х років минулого століття до передчасної смерті 1991 року налічує близько ста сценічно-художніх образів балетних та оперних вистав, а ще численні панно, малюнки, ескізи, картини, макети. Десятки тисяч розписаних художником квадратних метрів театральних горизонтів… Багато вистав, оформлених Лисиком, стали мистецькими подіями в житті театру й сценографічного мистецтва загалом», – додає Василь Вовкун.
«Ми хотіли порівняти ескізи та фотографії, щоб можна було порівняти задум та втілення. Діалог “народження – завершення” був для нас дуже важливим», – розповів Микола Молчан.
Надзвичайно цікаво спостерігати за еволюцією творчого задуму художника у залі, що розповідає про різні постановки «Спартака». Від найбільш ілюстративної, першої, до символічної, яка, на жаль так і не була втілена.
«Для мене це родзинка виставки. Цей макет нереалізованої вистави для мене особисто відкрив Лисика зовсім інакшого, якого я не міг навіть собі уявити. Я його знав як віртуозного класного рисувальника, театрального художника, живописця, і раптом я побачив ще й надзвичайно філософську і надзвичайно сміливу річ, яку не змогли, побоялись, поставити в Києві. І це було зроблено на випередження від всіх подій, у яких ми живемо сьогодні, тут відчувається і війна, і ядерна загроза, яку ми всі сьогодні відчуваємо», – додав Микола Молчан.
Варто окремо зауважити, що експозиція відрізняється дуже сумлінною, шанобливою та естетичною подачею кожного твору, перетворюючи перегляд з простого ознайомлення з творами Лисика у цікавих та захоплюючий мистецький досвід.
Проєкт «Лисик» триватиме до 9 березня.
Фото Катерини Сліпченко, на головному фото – фрагмент макету до балету «Спартак»
