У рамках 26 Book Forum у неділю, 22 вересня, у Львові відбулася презентація книги українського кінорежисера та письменника, колишнього політв’язня Олега Сенцова «Маркетер». Книгу, видану «Видавництвом Старого Лева», Сенцов написав під час незаконного утримання у російській колонії. Вона стала другою книгою, яка вийшла друком у львівському видавництві (недавно вийшла його «Жизня»).
Зал Львівської філармонії, де відбувалась презентації, був заповнений вщент. Ще більше людей не змогли потрапити до зали. Було десятки запитань. І хоча Олег Сенцов наголосив, що спілкуватись буде лише про творчість, розмови велись не лише про кіно та книжки, а й торкалися й інших болючих тем.
Пропонуємо найцікавіші запитання та відповіді Олега Сенцова.
Про книгу «Маркетер»
Цю книгу я написав за 11 днів півтора року тому, коли у мене була своєрідна відпустка в колонії суворого режиму. Насправді там дуже мало часу для того, щоб писати. Я давно її запланував, довго її виношував. А коли у працівників колонії був період «зимових канікул», я зрозумів, що час цієї книжки настав.
І так збіглося: 11 оповідань з’явилось за 11 вихідних днів. Так співпало, яке коли так речі співпадають, значить вони не випадкові.
Ця книжка в хронологічно є продовженням «Жизні», де йшлося про моє дитинство, – тут описані 90-ті, мої студентські роки. Але водночас вона інша, бо у «Жизні» тільки автобіографічні оповідання, розповідь велася від мого імені, а у «Маркетері» – більше про моїх друзів, знайомих. І мова там ведеться від третьої особи. Мені було так легше, так зрозуміліше.
«Жизню» я писав у 30 років – про дитинство. «Маркетера» писав в 40 років – про себе 20-річного. Я завжди намагаюсь писати чесно. І думаю, що аби так писати, має минути певний час, щоб усі емоції вистигли й з’явилась можливість максимально абстрагуватися від своїх тодішніх переживань.
Добре пам’ятаю, як почав писати «Жизню»: була ніч, я переживав перехідний період – від бізнесу до творчості. Я не планував писати оповідання, але вийшло саме так. Так само і з «Маркетером»: текст накопичився у мені, а потім я сів – і написав.
Мирослав Маринович та Олег Сенцов під час акція «Лист з-за ґрат»
Я усвідомлював, що мої чернетки можуть вилучити. На щастя, так не сталося.
Звідки взялося слово «маркетер»?
У 1993-му році я приїхав із села, вступив у Сімферопольський виш на маркетинг. Але ніхто з нас, студентів, не знав, на кого ми вчимося – слова «маркетолог» не існувало, тому ми називали себе «маркетерами».
У книжці буде детально описано про те, як ми стали «маркетерами» і не стали «маркетологами». Втім, немає змісту цей сюжет переповідати, переконаний, що книжку треба читати, а фільм – дивитися.
Якщо про фільм чи про книжку ще треба додатково розповідати, то значить ти зняв поганий фільм або написав погану книжку.
Про мабутні книжки
У мене зараз є 15 зошитів з моїми щоденниками, оповіданнями, рефлексіями. Перший час я нічого не передавав з тюрми на волю, сподівався, що зможу вийти й сам все відредагувати. Також боявся, що не дійде. Але розумів, що час іде. Й невідомо, чи вдасться мені їх коли-небудь опублікувати.
Я привіз багато рукописів, уже написано багато текстів. Навіть якщо я нічого не писатиму, я маю готові тексти на чотири роки наперед.
Планую за рік презентувати частину їх у Львові. Не люблю говорити про далекі плани, але вони є.
Про кіно та літературу
Кіно для мене важливіше і ближче. Воно є першочерговим для мене. Зараз збираюсь дозняти свій фільм «Носоріг». Це кримінальна драма. Ми завершили препродакшн, але зйомки ще не почались. Як раз ми мали за них братись, але почалась революція, потім війна, потім тюрма. Так що відзняти ми нічого не встигли. Тож почнемо повністю спочатку. Але я сподіваюся, що фільм невдовзі буде знято.
Є й інші ідеї, все буде.
Але свої книжки не екранізуватиме, адже для мене це зовсім різні речі. В кіно я сам пишу сценарій, сам є продюсером та сам знімаю. Я це роблю для максимального контролю над своїм фільмом.
Про критику
До будь-якої критики своєї творчості я ставлюсь нормально. У мене товста шкіра, прокусити її нелегко.
Про Львів
У Львові не почуваю себе як в гостях, часто тут бував, маю багато друзів. Бачу, що Львів змінюється в кращий бік. Зараз для мене це найбільш європейське місто України.
Про ув’язнення
Мені не потрібен час, щоб прийти до тями після полону. З того часу, як я повернувся до України, я жодного разу не згадував про тюрму. Я не сприймаю ув’язнення як головний епізод мого життя. В мене було багато подій у житті, цікавих та не дуже. Сподіваюся, будуть ще. Можливо, я зніму фільм чи напишу книгу про полон, дещо я вже написав. Подивлюся.
Про повернення Криму
Мене часто питають, чи буду я радити владі, як повернути Крим. То дивна постановка питання. Виходить, що п’ ять років щось робили, і тут прийду я та все вирішу. Так не може бути. Але я готовий робити, все, що від мене залежить.
Про листи до в’язниці
Дякую усім, хто писав мені. Для арештанта листи – це найважливіше. Паперові листи з України майже не доходили, краще доходили з Росії та з Європи. Це не державна політика – конфісковувати листи, це особиста ініціатива виконавців на місцях, пропаганда в дії.
Найкраще доходять онлайн-листи через «ФСИН-Письмо». Звідтам вони приходять найкраще приходять.
Так що обов’язково пишіть, на листи в ув’язнені дуже чекають. Але лише російською, адже листи українською не доходять.
Про моральні авторитети
Моральними авторитетами для мене є багато людей. Вважаю, що у кожної людини можна чогось навчитися. Якщо вона чесна та порядна. Я вчуся в усіх людей, з якими зустрічаюся. Незалежно від посади й регалій.
Про улюбленого казкового героя
Моїм улюбленим героєм є Буратіно. І я можу пояснити, чому. Всі ж пригадують цю казку? Так от. Був там Карабас-Барабас, який мав багато грошей. Але Мальвіна йому відмовила. Був П’єро, який готовий заради неї на все. Вони йому відмовила. Був Артемон, який ставився до неї із собачою відданістю. Вона і ставилась до нього, як до собаки. А був дерев’яний урод із довгим носом, який плювати на неї хотів. І от заради нього вона була готова на все. Саме тому Буратіно є моїм улюбленим героєм.
Фото Катерини Сліпченко
