Минула уже приблизно половина Каннського фестивалю. Тут проходить три конкурсних прем’єри щодня, тож кіно точно не бракує. Цьогоріч програма основного конкурсу тішить сильними картинами. Поговоримо про найяскравіші. Тим більше, що українські дистриб’ютори обіцяють показати принаймні частину з них в українських кінотеатрах.
@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1585821 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1585821{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { min-height: 200px } }
«Дівчина з голкою»
«Дівчина з голкою»
Цей фільм став одним із перших у конкурсі і відразу викликав чимало суперечок. «Дівчина з голкою» («Pigen med nålen») – кримінальна драма данського режисера Магнуса фон Хорна за сценарієм, написаним ним у співпраці з Лайн Лангебек. Картина заснована на реальній історії данської серійної вбивці Дагмар Овербай, яка створила цілий бізнес на «допомозі» жінкам позбутись небажаних дітей. Вона обіцяла матерям прилаштувати немовля в багату сім’ю за гроші, а сама вбивала їх. Дагмару було засуджено до страти в 1921 році, але пізніше її замінили на довічне ув’язнення, і вона померла в ув’язненні в 1929 році, коли їй було 42.
«Дівчина з голкою» – третій повнометражний фільм Магнуса фон Хорна, який довго знімає свої фільми. Сам режисер назвав картину страшною казкою для дорослих. Він сказав, що «було мотивовано не просто створити жанрове кіно, а й поімпровізувати з жанром, що стало чудовим способом поглянути на історію під незвичайним кутом».
Попри те, що фільм заснований на історії Дагмар (її зіграла зірка данського кіно Тріна Дірхольм), у центрі історії – життя Кароліни (Кармен Зонне), бідної молодої жінки, чий чоловік зник безвісти на війні. Кароліна, не маючи офіційних свідчень про смерть чи полон, вважає чоловіка вбитим. В неї закохується власник текстильної фабрики і Кароліна вагітніє. Прагнучи позбутись дитини вона знайомиться з Дагмар. Проте скоро Кароліні доведеться зіткнутися із кошмарною реальністю.
У чорно-білій похмурій історії Кароліні відведена роль жертви, яку вона сприймає стійко.
Фільм досконалий за формою, проте його конструкція настільки гарна, що видається штучною. Емоційно усі змальовані у ньому жахи не зачіпають. Але дивитись за тим, як ретельно режисер зводить конструкції своєї картини дуже цікаво.
«Три кілометри до кінця світу»
«Три кілометри до кінця світу»
Румунський режисер Емануель Пирву менш титулований, ніж Магнус фон Хорн. Проте румунське кіно, його «нова хвиля» відкрите та виплекано саме у Каннах. Чого вартує нагорода в «Особливому погляді» для Крісті Пую за «Смерть пана Лазареску» та «Золота пальмова гілка» маловідомого тоді Крістіана Мунжиу за «4 місяці, 3 тижні та 2 дні».
Тому глядачу, який стежить за картинами режисерів румунської нової хвилі очевидно, що «Три кілометри до кінця світу» є доволі вторинною картиною.
Проте вміння знаходити універсальне у локальному, як у краплі води, завжди просто заворожує.
У фільмі Пирву все починається зі скандалу у румунській глибинці, десь у дельті Дунаю. Побачивши сусіда, що цілується з туристом з Бухаресту, двоє хлопців б’ють його. Батьки спочатку намагаються захистити сина, проте дізнавшись про причини бійки, викликають екзорциста. Є свій інтерес і у місцевої поліції. Таким чином бійка у маленькому селі стає підставою для аналізу патріархального суспільства, з його корупцією, нетерпимістю та жорстокістю.
У фільмі грають Богдан Думітраке, Лаура Васіліу, Чіпріян Кюждя, Інгрід Міку-Береску та Валеріу Андріуце.
«О, Канада»
«О, Канада»
Ще одну дуже приватну історію, яка, утім, відбиває глобальні проблеми та катаклізми, показав каннський ветеран Пол Шредер («Холодний розрахунок», «Ескорт для дам»).
Це історія вигаданого письменника та режисера Леонарда Файфа. Під час війни у В’єтнамі він втікає до Канади, щоб уникнути призову. Він стає відомим та успішним. Але уже перед смертю від важкої хвороби він дає інтерв’ю та розповідає про те, як його рішення втекти відбилось на усьому, що з ним згодом сталося.
Джейкоб Елорді, відомий за серіалом «Ейфорія» та фільмам «Солтбьорн» та «Прісцилла» грає молодого Леонарда. Його ж у старості зіграв Річард Гір, який раніше грав у Шредера в «Американському жиголо». Також у фільмі знялась Ума Турман.
Свій фільм Шредер робить як пазл, який важко дивитись. Проте і сама історія, і її втілення гідні найбільшої уваги та найвищих оцінок. І він точно вийде в український прокат.
Зрештою, усі фільми, про які йшлося нині, їх гідні. Тож журі потрібно буде розкласти непростий пасьянс.
