В Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького триває реалізація масштабного мистецького проекту, що досліджує творчість художника Модеста Сосенка. Проект «Модест Сосенко (1875–1920). Пізнай. Зрозумій. Збережи» має кілька взаємопов’язаних складників. Видавничий складник проекту – повне представлення Модеста Сосенка у двох книгах, для чого було зібрано фотоархів іконостасів і розписів Модестаста Сосенка з п’яти храмів.
@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1511197 { padding-bottom: 56.21%; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1511197{ margin: 0!important; } }
Також запланована масштабна виставка художника. Днями запрацював сайт, де можна роздивитись його твори та докладніше довідатись про проект та його реалізацію. Усі ці складники великого проекту мають привернути увагу до малярства Модеста Сосенка та наголосити на важливості збереження його мистецької спадщини. На жаль, це стало надзвичайно актуальним після варварського зназення розписів Сосенка та Бацманюка у Славському.
«На початку ХХ століття це був одинокий художник, який почав видозмінювати сакральне мистецтво»
Проведення фахової фотофіксації
У 2019 році прикрикрий випадок – знищення розписів у церкві Успіння Пресвятої Богородиці в селищі Славському на Львівщині, – привернув увагу до мистецької спадщини Модеста Сосенка. Резонанс у медіа та соціальних мережах не сприяв налогодженню діалогу з громадою, яка опікується пам’ятками. Якщо обурена громадськість згодом змогла задовольнитися тлумаченням цього випадку як метафорою невігластва і продовжити гортати стрічку фейсбука, то в професійному колі, в історії українського музейництва, він залишається болючим докором про неможливість винести за межі академічного кола розуміння культурних цінностей.
У 2020 році проект «Модест Сосенко (1875–1920). Пізнай. Зрозумій. Збережи», реалізований Національним музеєм у Львові ім. Андрея Шептицького за підтримки Українського культурного фонду, став прямою реакцією усвідомлення спільної відповідальності за збереження позамузейних пам’яток, якими нині безпосередньо опікуються місцеві громади. Важливою складовою проекту є пропозиція втілення очевидно актуального способу збереження культурної спадщини –налагодження діалогу на засадах довіри та поваги між зацікавленими сторонами.
«На початку ХХ століття це був одинокий художник, який почав видозмінювати сакральне мистецтво»
Для музейників, реставраторів, іконописців, істориків цінність мистецької спадщини Модеста Сосенка є очевидною, як і необхідність її збереження – творчість художника вивчають студенти мистецьких навчальних закладів.
«Зрозуміло, що Модест Сосенко – це ключова особистість і він є в наших навчальних програмах, коли ми говоримо про сучасне сакральне мистецтво. І не даремно я говорю сучасне, тому що на початку ХХ століття – це був одинокий художник, який пішов на такий крок – він почав робити видозміни в сакральному мистецтві. Бо до того, як ми знаємо, панувала європейська, австрійська, школа. Це були особистості такі як Лука Долинський чи пан Устиянович, чи, завершуючи цю епоху, Монастирський Антін продовжував ту традицію. І власне творчість Модеста Сосенка в царині релігійного малярства на початку століття відповідає тому стилю, що ми називаємо “модерн”. Ми будемо прослідковувати той вишуканий декоративізм, з унікальними орнаментальними мотивами, що мають такий багатий вибір формальний», – розповідає завідувач кафедри сакрального мистецтва Львівської Національної академії мистецтв, професор Роман Василик.
«У своїй орнаментиці Модест Сосенко сконсолідував орнаменти снятинщини, гуцульщини, бойківщини і полтавщини – ці риси десь прослідковуються, але вони створюють цільне мереживо, цільність в одній структурі. У нього така лінійна, динамічна, десь у такі м’якій формі, а десь – моцний заложений акорд, який звучить дуже міцно, збагачує той ніжний перепліт, який є в тому орнаменті. Він дуже відчував тонко власне гармонію площин, кольору, і він цим дуже гарно оперував», – додає Василик.
«Маємо обов’язок підкреслити відповідальність громад за ті твори художника, які є під їхнім наглядом»
Справедливо зазначити, що довгі роки навіть для професійного кола постать Модеста Сосенка залишалась дещо розмитою: мистецька спадщина художника не мала цілісного представлення, адже у радянський період основна ділянка його творчості – релігійне малярство, – замовчувалась. Втім, дослідження життя і творчості художника, зокрема в середовищі Національного музею тривало багато років. Розпочав їх перший директор інституції, сучасник художника, Іларіон Свєнціцький 100 років тому.
В радянський період відбулась ювілейна виставка творів у 1960 році, яка оминала релігійне малярство – основну ділянку творчості Модеста Сосенка. З початком 1990-х років важливу справу зробила Віолетта Радомська, коли обстежила церкви, в яких працював художник. Виставки робіт Модеста Сосенка – 1995 р. в музейних залах навпроти собору Св.Юра, 2010-11 рр. у приміщенні на пр. Свободи, 20 засвідчили актуальність його постаті в сучасному культурному просторі й унаочнили потребу окремого ґрунтовного видання про художника.
Сьогодні очевидною вимогою для таких видань є використання якісних ілюстрацій. У випадку з монументальною спадщиною Модеста Сосенка це означало проведення фахової фотофіксації, з використанням відповідного освітлення та встановленням риштувань в церквах.
«Ми маємо обов’язок донести якнайширшій аудиторії цінність його мистецьких пошуків, підкреслити відповідальність громад за ті монументальні твори художника, які є під їхнім наглядом. Це історія їхніх парафій, історія їхніх предків, які у непростий передвоєнний час, у період матеріальної скрути мислили духовними категоріями. Так визріла назва проекту “Модест Сосенко (1875-1920). Пізнай. Зрозумій. Збережи”. Через пізнання приходить розуміння, а відтак і усвідомлення важливості й необхідності прикладати всі зусилля для його збереження», – розповідає кураторка проекту та авторка монографії Олеся Семчишин-Гузнер.
В рамках проекту унікальний ілюстративний матеріал для книги-монографії вдалося зібрати, створивши фотоархів іконостасів і розписів Модестаста Сосенка з п’яти храмів: в Онуфріївській церкві у Львові, церкві Архістратига Михаїла в с. Підберізці (Пустомитівський район Львівської обл.), Катедральному соборі Пресвятої Трійці в Дрогобичі, церкві Святого Миколая у Золочеві та храмі Воскресіння Господнього в с. Поляни (Золочівський район Львівської обл.).
Частина світлин використана для ілюстрування монографії, доступ до створеного фотоархіву (який налічує близько 2,5 тис. якісних фотознимків) дослідники та широка аудиторія можуть отримати через сайт-візитівку про митця.
«Проект дав нам можливість видати достойно, на високому рівні і монографію, і перший каталог його творів зі збірки нашого музею, запропонувати храмам інформаційні буклети, представити на сайті-візитівці Модеста Сосенка як художника-монументаліста. І в цілості досягти основної мети – популяризації творчості художника і в нашій країні, й поза її межами, бо ж його праці є навіть за океаном», – підсумовує результати кураторка проекту Олеся Семчишин-Гузнер.
Культурні та мистецькі артефакти, на жаль, зникають у всьому світі, адже як предмети матеріального світу – вони не вічні. Ми співпереживали пожежу та знищення експозиції Національного музею в Ріо-де-Жанейро, пожежу в Соборі Паризької Богоматері. Свідомо чи несвідомо, а маємо певне благоговіння чи то глибокий сентимент до культурних і мистецьких пам’яток. Можливо, це віра в те, що навіть сам факт їхнього збереження несе у майбутнє повідомлення про нас як розвинене гуманне суспільство з відповідною системою цінностей (справедливість, свобода, пізнання, творчість).
Якими би не були причини руйнації (помилка в процесі реставрації, відсутність державної підтримки, недбалість чи нещасний випадок) маємо справу не лише з оплакуванням втрат, але й з не менш болючою рефлексією, яка дозволяє побачити щось за межами цього окресленого метафорами руїни чи невігластва простору.
Наприклад, потребою вміти, вчитися, пробувати будувати діалог. Цей виклик став завданням проекту «Модест Сосенко (1875–1920). Пізнай. Зрозумій. Збережи», яке реалізовувалось у спілкуванні з представниками громад під час фотографування, створенням і передачею інформаційних буклетів безпосередньо в храми, де збереглися розписи, таким чином залучивши і опікунів, і професійне коло, і широку аудиторію до діалогу як способу пізнання та збереження культурних пам’яток.
Фото: Національний музей ім. Андрея Шептицького