До завершення 78-го Каннського кінофестивалю залишилось зовсім небагато. Уже показали більшу частину конкурсної програми. Продовжуємо розповідати про найцікавіше.
@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1610947 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1610947{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { min-height: 200px } }
«Просто нещасний випадок»
Іранське кіно, виплекане та по суті відкрите Каннами, продовжує тішити сильними картинами. Прем’єра нового фільму Джафара Панахі «Просто нещасний випадок» продемонструвала, що цей режисер, якому і далі заборонено знімати кіно, знімає його усупереч усьому та робить це добре. Нагадаємо, що у 2010 році за рішенням суду він отримав двадцятирічну заборону на професію та звинувачення в антиурядовій пропаганді. Панахі кілька разів опинявся у в’язниці та під домашнім арештом. Його приїзд до Канн до останнього залишався під питанням, але він зміг приїхати та представив картину, яка зачіпає теми та питання морального вибору.
«Просто нещасний випадок»
Фільм розповідає про тих, хто опинився за ґратами й про тих, хто їх туди запроторив. Кілька колишніх ув’язнених намагаються жити далі. Один із них, Вахід, випадково зустрічає чоловіка, в якому нібито пізнає свого ката. Він не може бути впевненим, адже ніколи його не бачив, бо мав зав’язані очі. Він викрадає його, але сумніви змушують Вахіда звернутись по допомогу до інших колишніх в’язнів. Серед них – фотографка Шива, пара, яка готується до весілля, а також Хамід, що понад усе прагне помсти. Ця строката компанія возить свого в’язня Тегераном у спробі встановити істину.
Чи може жертва стати катом? Чи лікує помста? Що таке емпатія та як жити далі? Усі ці запитання Джафар Панахі ставить у своєму фільмі.
Джафар Панахі у Каннах (фото Festival de Cannes)
Панахі завжди знімає ніби документальне кіно. Цього разу він не відмовляє собі у тому, щоб додати фільму, глибоко трагічному по своїй суті, дещицю гротеску. Його історія про вибір та свободу має відкритий фінал – оптимістичний або моторошний, тут вже як хто собі вирішить.
Наразі фільм Панахі та «Два прокурори» Лозниці очолюють неофіційний рейтинг преси.
«Історія звуку»
![«Історія звуку»]()
«Історія звуку»
Ще один фільм з непоганими балами – «Історія звуку» (на головному фото) Олівера Германуса. У 2011 році Германус здобув «Квір-пальму» за свій другий фільм «Краса», представлений у секції «Особливий погляд».
Дія фільму розтягнута мало не на все XX століття, а головні ролі зіграли Пол Мескаль («Після сонця», «Гладіатор») та Джош О’Коннор («Корона», «Претенденти»). Картина є вільною адаптацією збірки оповідань Бена Шаттака.
Йдеться про двох молодих чоловіків на початку ХХ століття в Америці, співака та музикознавця, які зустрічаються в Бостонській консерваторії безпосередньо перед вступом США в Першу світову війну. Влітку 1920 року вони мандрують штатом Мен та записують автентичні народні пісні на воскові циліндри. Згодом доля розлучає їх.
Пол Мескаль у Каннах (фото Катерини Сліпченко)
Лайонел (Пол Мескаль) виріс на фермі у Кентуккі, але він має абсолютний слух та здатність сприймати музику на смак і колір. Девід (Джош О’Коннор) без таланту Лайонела стає викладачем коледжу.
Загалом непоганий фільм стає заручником власної елегантності. Усе дуже правильно, холодно і трохи нудно, проте бездоганно по картинці та акторській грі. Герої картини трохи схожі на музейні експонати, а сама історія кохання переростає у надмірно сентиментальну реконструкцію.
Проте красиво, тут додати нічого. Недарма на пресконференцію запросили художній департамент фільму – таке трапляється нечасто.
А поки цей фільм не вийшов у прокат, не варто нудьгувати! Адже в онлайн-кінотеатріSWEET.TV можна знайти світові та українські новинки кіно, перевірену часом класику, культові серіали та інші унікальні кінопропозиції. Зі SWEET.TV вечір гарантовано буде цікавим!
«Ромерія»
«Ромерія»
Також серед лідерів рейтингу – «Ромерія» Карли Сімоні. 18-річна Марина, яка осиротіла в ранньому віці, має вирушити на атлантичне узбережжя Іспанії, щоб отримати підпис на заяві про надання стипендії від бабусі та дідуся по батьківській лінії, яких вона ніколи не бачила. Вона опиняється у компанії тітоньок, дядечок, двоюрідних братів та сестер не знаючи, чи прийматимуть її у родинне коло. Марина збирає розрізнені та суперечливі спогади про батьків, яких вона майже не пам’ятає.
Це дуже особистий фільм, що великою мірою базується на власному досвіді режисерки. До цієї теми вона вперше звернулася у дебюті «Літо 1993 року». Сімон і тут демонструє відвертість, майже документально-реалістичну мову та емоційність.
«Ромерія»
Її героїня розривається між бажанням дорікнути, звинуватити родину у байдужості та бажанням стати її частиною. Лусія Гарсія прекрасна у ролі Марини, підлітки, яка мріє познайомитись з батьками батька. І вона приголомшена дізнавшись, що родина досі не визнає її своєю та готова навіть заплатити, щоб вона забралась геть.
Частина цього фільму присвячена вічному питанню, яке захоплюватиме та водночас бентежитиме всіх нас: якими були наші батьки до нашого народження? Як їх змінило наше народження? Це питання перебуває в центрі цієї самобутньої, розумної та чуйної драми.
А тим часом – серед найочікуваніших фільмів ще лишилась картина братів Дарденнів «Молоді матері». А тоді – рішення журі.
