У прокат вийшов грандіозний фільм Френсіса Форда Копполи «Мегалополіс». Стрічка вийде в український прокат у тому числі і в форматі IMAX. Вперше фільм було продемонстровано в конкурсній програмі Каннського кінофестивалю, а потім – на фестивалі у Торонто.
@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1594602 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1594602{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { min-height: 200px } }
За сюжетом талановитий архітектор Цезар Катіліна (Адам Драйвер) хоче перебудувати Нью-Йорк (тут його називають Новим Римом) за допомогою нового матеріалу. Архітектор уже отримав за його винахід Нобелівську премію. Йому протистоїть мер Цицерон (Джанкарло Еспозіто), який хоче залишити все традиційним. Проте профінансувати цю затію готовий банкр Гамильтон Красс III, що намагається постати патрицієм (Джон Войт), що втілює капітал, хижа телеведуча Вау Платинум (Обрі Плаза) є уособленням продажних медіа, заздрісний інтриган Клодіо (ШаяЛабаф) тощо. Словом, від Копполи дістається усім. Можна побачити в маленькому епізоді Дастіна Гофмана, і, традиційно, Коппола не обходиться без родини, тут грають його сестра Талія Шайр та племінник Джейсон Шварцман. Продюсером картини став син режисера Роман Коппола.
Донька мера Джулія Цицерон (Наталі Еммануель) закохується в архітектора, її батько, звісно, проти.
І все це виблискує золотом, супроводжується гучною музикою та мерехтить так, що вже й губиться історія. На показі у Каннах глядачі навіть питали: «Він що, знущається?».
Культовий режисер зібрав у своєму новому фільмі по-справжньому зірковий каст. Головну роль Цезаря Катіліни виконує Адам Драйвер, відомий своїми втіленнями реальних осіб, таких як Енцо Феррарі («Феррарі») та Мауріціо Ґуччі («Дім Ґуччі»), а також за франшизою «Зоряні війни». Ключові ролі у фільмі вконали Шая ЛаБаф («Трансформери», «Лють»), Наталі Еммануель («Форсаж», «Гра престолів»), зірка «Білого лотоса» й фільму «Операція “Фортуна» Обрі Плаза. А також Джанкарло Еспозіто, відомий за своїми ролями у «Пуститися берега» й «Краще подзвоніть Солу» та Лоуренс Фішберн («Матриця», «Джон Вік»), який, до слова, починав свою кар’єру саме у Копполи у культовому «Апокаліпсіс сьогодні». Також у 120-мільйонній антиуптопічній фантастиці зіграли Джейсон Шварцман («Голодні ігри: Балада про співочих пташок і змій», «Астероїд-Сіті»), лауреати премій «Оскар» Джон Войт та Дастін Гоффман, якого навіть немає у титрах, сестра та часта учасниця проєктів Копполи Талія Шайр («Роккі», «Хрещений батько») й інші.
Цікавинка ще у тому, що Коппола вирішив зібрати акторський склад з різними політичними поглядами та «скасованих» акторів. Він свідомо запросив до фільму акторів, які раніше потрапляли в скандали. Серед них – Шая Лабаф, якого звинувачують у фізичному та сексуальному насильстві, Дастін Гоффман, якого звинувачували в сексуальних домаганнях, та Джон Войт, відомий своїми радикально правими поглядами. Самого Копполу також намагалися звинуватити у сексуальних домаганнях. Представники режисера навіть подали до суду.
Коппола планував цю картину протягом сорока років і, щоб здійснити цей задум навіть продав своє винне господарство та сам інвестував понад 120 млн доларів, оскільки жодна компанія не хотіла фінансувати його мегаломанський проект.
Режисер, у доробку якого як мінімум три незаперечних шедеври, «Хрещений батько», «Розмова» та «Апокаліпсис сьогодні», спробував вразити глядачів грандіозним за розмахом проектом. Утім, думки розійшлись.
140-хвилинна фантасмагорія виглядає водночас і заповітом, і спробую зупинити час. 26-й повнометражний фільм Копполи – надмірний, агресивний, перевантажений, насичений цитатами, в чомусь кітчевий, а у чомусь величний.
Його естетика нагадує водночас «Метрополіс» Ланга, проте будівництво міста майбутнього стає скоріше його розпадом.
Коппола примудряється примирити футуристичні картинки та вінтажну естетики. Це як складний французький час Futur dans le passé: майбутнє у минулому.
Фільм екстравагантний, гротескний, насичений політичною та соціальною сатирою. Бенкети в дусі Каллігули, інтриги, кохання, зради, усього трохи надмір. До слова, на одну з головних ролей Коппола запросив свого політичного опонента, трампіста Джона Войта, відомого консервативними поглядами. З іронію режисер, переконаний противник Трампа, пояснив те, що Джон Войт, відомий трампіст, грає дуже непривабливого персонажа, який пародіює саме Дональда Трампа. Сам актор не погоджується з такою інтерпретацією.
«Я хотів зробити римський епос у сучасній Америці і навіть не підозрював, що сьогоднішня політика зробить це таким актуальним», – сказав Френсіс Форд Коппола у Каннах.
«Те, що відбувається в Америці, у нашій республіці, у нашій демократії, схоже на те, як Рим втратив свою республіку тисячі років тому. Наша політика привела нас до того, що ми можемо втратити республіку, і тому не політики будуть відповіддю, а митці Америки», – додав він.
Коппола не намагається бути хоч трохи реалістичним та виносить у титри слово «A fable» (басня). Або казка. Бо це справжня казка – встигнути здійснити мрію.
Френсіс Форд Коппола вважає «Мегалополіс» не тільки високобюджетним фільмом, а й мистецьким та, навіть, політичним висловлюванням. Але в першу чергу це дуже особистий фільм режисера, який викликає подив. Це мало на що схоже складне видовище, про яке варто скласти власну думку.
Режисер присвятив фільм пам’яті дружини Елеонори Коппола, яка померла у квітні 2024-го перед прем’єрою «Мегалополісу» у Каннах.
