У Львові завершився 6-й театральний фестиваль «Кіт Ґаватовича», що протривав усього три дні, із 3 до 5 вересня, проте його програма була насичена цікавими подіями.
Загалом приємно спостерігати, як фестиваль «дорослішає». Як виструнчуються його концепти, творяться сенси та все майстерніше добирається програма.
@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1525579 { padding-bottom: 56.21%; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1525579{ margin: 0!important; } }
Цікаво, що два фестивальні дні завершувалися виставами, що існують на стику театру та сучасного мистецтва, долаючи жанрові, географічні та часові кордони. Розповідаємо докладніше.
Мультимедійна вистава-перформанс «Кострубізми. Кумановський» – проект луцького незалежного театру ГаРмИдЕр(режисерка — Руслана Порицька). Вона присвячена творчості непересічного луцького художника Миколи Кумановського.
Художник, поет, автор герба Луцька, ілюстрацій до повного, виданого у США зібрання творів Григорія Сковороди, іронічний, часто саркастичний, Кумановський творив унікальний мистецький світ. Його твори насичені підтекстами, знаками чи символами.
«Кострубізми» виникли на основі графічних малюнків, екслібрисів, що оживають на сцені.
Автори вистави оживили графіку Кумановського для cцени. Працюючи на стику жанрів, театр досягає ефекту абсолютного занурення глядача у художні образи. Актор (Павло Порицький) стає для нього провідником, свого роду сталкером у анімованому світі Кумановського.
Фокусною темою цьогорічного фестивалю була «Нова гравітація».
Ще одна вистава, перформанс «Трансфігурація» (на головному фото), французького митця Олів’є де Сагазана, як і луцька вистава, напряму працює з гравітацією. Новою, адже закони старої явно порушені. Обидві вистави працюють винятково за мистецькими законами. Поза стереотипами та межами, що ми самі будуємо.
Олів’є де Сагазан є скульптором, живописцем та перформером. Він народився у Конго. Можливо, цей факт його біографії є однією із причин поєднання у його творчості примітивного мистецтва, часом наближеного до ритуалу та мистецтва актуального, що говорить про екологію, пошуки власної ідентичності та, водночас, шукає унікальну мистецьку форму.
Його «Трансфігурацію» авторитетне британське видання «The Guardian» назвало «найоригінальнішим та найнеймовірнішим з того, що ви будь-коли бачили».
Олів‘є де Сагазан працює з глиною, одним із найдавніших матеріалів, перетворюючи власне тіло на скульптуру, мінливу та непередбачувану, долаючи інерцію матеріалу та людських почуттів.
Ось що він сам розповідає про власну творчість.
«Я сам собі глина»
Мій перформанс великою мірою вимагає від мене прокинутись та пізнати себе.
Для того аби його зрозуміти, часом не потрібно контексту. Як у випадку з творами Френсіса Бейкона чи інших творів сучасного мистецтва. Можна не розуміти його, головне відкрити себе та відчувати його.
Я створюю багато масок і для мене це можливість показати внутрішнього себе. Я думаю, що маска, як на карнавалі, є можливістю насправді перетворитись на самого себе. Маска дозволяє навіть у примітивних культури дозволяє знайти зв’язок між світами, стати медіумом.
Я дуже люблю примітивне мистецтво, і африканське, і австралійське, і індіанське. Люблю за те, що воно не має поділу між мистецтвом та життям.
Найбільший вплив на мене має саме примітивне мистецтво. Я відчуваю, що воно стає усе сучаснішим. У сучасному мистецтві я не бачу жодної течії, яка могла би конкурувати з його сучасністю. Але я дуже люблю творчість Кастелуччі, (італійський театральний режисер, – ZAXID.NET) оскільки в нього в творчості існує синтез мистецтв.
Не існує жодних кордонів для мене між видами мистецтвами. Сучасний театр стає все більш синтетичним.
В якийсь момент я побачив, що мої руки є скульптурою. Коли я намагався надати життя глині, я сам себе відчував себе цією глиною. Сам був глиною для себе.
Я скульптор, тож глина для мене не є випадковим матеріалом. Мені завжди хотілося подолати статичність скульптури. Глина у моїх перформансах є зв’язком між моїм тілом та Землею. Таким чином я підкреслюю те, що усі ми є частиною Всесвіту.
Ми знищуємо свою планету і відчуття зв’язку, нашої причетності, дозволить нам зрозуміти проблеми нашої планети. Можливо, що покликання митця і полягає в тому, щоб бути зв’язком між нами та Всесвітом.
Фото організаторів фестивалю «Кіт Ґаватовича» та з офіційного сайту Олів’є де Сагазана