Режисер Віталій Манський презентував на Берлінському міжнародному кінофестивалі фільм «Час підльоту». Тригодинна документальна стрічка розповідає про те, як живе Львів під час повномасштабного вторгнення.
@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1604282 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1604282{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { min-height: 200px } }
Більшу частину великого хронометражу займають сцени похорон. Більшість з них ми бачимо ніби очима військового оркестру, що супроводжує церемонію. Міняються пори року, а нескінченний похорон триває.
Манський знімав фільм півтора року. Він створений у копродукції Латвії, Чехії та України. Його назва відсилає до періоду, за який ракета досягає своєї мети.
Автор наголошує, що навіть далеко від фронту, українці не захищені від атак, смерті, руйнувань та соціальних наслідків затяжної війни.
«Львів, рідне місто режисера, прагне зберегти нормальність, попри щоденні втрати. Весняне пожвавлення в історичному центрі міста, екскурсії, шкільні заняття та шум кафе постійно перериваються траурними дзвонами та хвилинами мовчання. Міський цвинтар заповнюється прапорами та дерев’яними хрестами. Протягом року фільм супроводжує музикантів військового оркестру, ветеранів та цивільних осіб, показуючи їхнє повсякденне життя, сповнене мужності перед безжальною реальністю. Через рік війни нові рекрути вирушають на службу, замикаючи коло і підкреслюючи, що мир це лише час до наступного удару», – йдеться в описі картини.
Українське кіно потребує нашої уваги! Онлайн-кінотеатр SWEET.TV пропонує вітчизняні шедеври на будь-який смак. Тут кожен може обрати щось до душі: художні чи документальні фільми, свіженькі серіали або мультфільми для всієї родини. На SWEET.TV є величезна бібліотека відомих українських кінострічок.
Манський не супроводжує відеоряд жодними коментарями чи титрами. Тому мало хто з тих, хто не живе у Львові зможе впізнати відомих у місті осіб, зокрема мера Андрія Садового, якого ми можемо побачити і на церемоніях прощання, і під час вручення нагород родинам загиблих. До речі, це одна із найемоційніших сцен у фільмі ще й тому, що дати загибелі воїнів нагадують, що війна триває не з 2022 року. На показі для публіки зал був переповнений, проте, на жаль, до кінця досиділи не всі. Мабуть, дався взнаки хронометраж.
Утім сам автор говорить, що побудував історію таким чином, що глядач може подивитись навіть будь-які двадцять хвилин картини, щоб відчути атмосферу, яка панує у місті.
Постер до фільму художника Максима Паленка
Режисер вставляє у картину випадкові розмови героїв, їх реакції чи рефлексії. Важко сказати, які висновки можуть зробити з таких випадкових та інформативних цитат іноземці, проте емоційно картина точна. І згодом може стати цінною фіксацією цих років.
Її можна порівняти з фільмом «Коли над морем спалахують блискавки», хоча Львів очима Манського набагато більше включений у війну, ніж Одеса очима Нейман (йдеться винятково про фільми, а не про міста). Звичайні люди у цих картинах переживають війну по-своєму. Власне цікаво порівняти, як по різному можна побачити по суті однакову тему. Обидві картини, до слова, представлені у програмі Forum. Проте фільм Манського змагається ще й за приз у документальному конкурсі. Там суперником «Часу підльоту» є фільм Катерини Горностай «Стрічка часу».
Для нас саме його прем’єра є головною подією Берлінале, адже він бере участь в основному конкурсі. Його покази заплановані на 20 лютого.
