В українському прокаті – французька трагікомедія, заснована на реальній історії власниці бренду LʼOréal «Найбагатша жінка світу» Тьєррі Кліфа. Головну роль у фільмі зіграла Ізабель Юппер, а світова прем’єра картини відбулась у позаконкурсній програмі Каннського кінофестивалю.
@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1625312 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1625312{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { display: flex; align-items: center; aspect-ratio: 1/0.93; } }
Головна героїня фільму – власниця відомого косметичного бренду та найзаможніша жінка у світі Маріанна Фаррер. Проте багатство, родина та бізнес їй набридли. Вона перестала отримувати від життя задоволення. Одного дня під час фотосесії вона знайомиться з амбітним фотографом Пʼєром-Аленом Фонтейном (його зіграв відомий французький комік Лоран Лафітт). Він, нахабний та зверхній, колись мав амбіції геніального митця, проте зараз змушений заробляти, роблячи фото для журналів. Йому вдається переконати Маріанну у власній значущості. Він змінює її гардероб, інтер’єри та навіть намагається змінити її чоловіка. Усе це він вважає надто буржуазним. Проте донька Маріанни Фредеріка (Марина Фоїс) підозрює, що Пʼєр-Ален насправді є альфонсом та подає до суду.
Фільм починається з того, що автори наголошують: з поваги до героїв фільму вони змінили їх імена. Проте для тих, хто хоча б мінімально слідкує за новинами, пізнати реальну історію, що лягла в основу фільму, не важко. Вона розказана досить точно.
Тим більше інтерес до неї у 2023 році підігрів документальний серіал «Справа Беттанкур: Скандал довкола найбагатшої жінки світу». У 1987 році 65-річна голова компанії LʼOréal Ліліан Беттанкур познайомилась з 40-річним фотографом Франсуа-Марі Баньє, що мав скандальну репутацію. Майже 20 років він був фактично членом родини, усюди супроводжуючи Ліліан та отримуючи від неї щедрі подарунки. Коли у 2007 році помер її чоловік Андре Беттанкур, їхня донька Франсуаза вирішила розібратися у фінансах матері та подала до суду на фотографа. Також вона намагалась оголосити матір недієздатною. У суді були використані записи, якій робив дворецький (Рафаель Персонас), обурений наглістю фотографа. Паралельно на записи потрапили французькі політики, що не раз отримували від впливової родини хабарі. Зокрема, і президент Франції Ніколя Саркозі.
Звісно, в ігровому кіно автори мають набагато більше місця для припущень та фантазії. А Ізабель Юппер належить до тих акторок, які можуть грати все навіть в межах однієї ролі. Проте автори картини досить ретельно відтворюють реальну історію, яку зміна імен та деяких деталей не надто приховує. У фільмі герої навіть проголошують монологи на камеру, імітуючи документальність.
У цілому режисер Тьєррі Кліфа створив надзвичайно красиву картину – з прекрасними інтер’єрами, костюмами та переконливими акторськими роботами. Проте за усім тим блиском насамперед завдяки таланту Ізабель Юппер прочитується драма самотності. Звісно, картині можна закинути надто повільний ритм та затягування часу. А можна побачити в тому художній прийом, адже в’язкість фільму робить з Маріанни муху, яка потрапила у бурштин. А ще картина дуже по-французьки, продовжуючи через століття тему мольєрівського «Тартюфа», сміється з буржуазії та її одвічного бажання долучитись до прекрасного.
Це кіно буде цікаво подивитись тим, хто любить візуальну довершеність на екрані, не надто переймається динамікою сюжету та спецефектами та, звісно, любить Юппер, яку просто неможливо не любити.