Urban Space Radio започаткувало серію розмов з жінками про культуру – подкаст «Союзниці», ведучою якого є культурна менеджерка Ляна Мицько.
Цього разу львівські архітекторки Тетяна Казанцева та Христина Бадзян говоритимуть, що так або не так з автентикою та містобудуванням у Львові, створенням нових будинків та збереженням старих. Повну версію розмови можна послухати за посиланням.
Тетяна Казанцева – доцентка кафедри дизайну та основ архітектури і кафедри містобудування Національного Університету Львівська Політехніка, авторка екскурсій про львівську архітектуру та консультантка архітектурних проектів.
Христина Бадзян – архітекторка, дизайнерка, засновниця архітектурного бюро «Реплюс дизайн бюро», авторка дизайну соціальних інституції «Музей міста» та «Муніципальний мистецький центр» у Львові.
Як карантин у Львові вплинув на вашу роботу? Що ви пережили за цей час?
Христина Бадзян: Карантин нам пішов на користь, бо ми мали невеличку паузу в роботі, напевно тиждень. Але цей тиждень дав можливість зосередитись над якоюсь загальною концепцію. Ми попрацювали над старими проектами, які ми відкладали і не мали на них часу. Але проекти не зупинились.
Тетяна Казанцева
Пані Тетяно, у YouTube є серія «Львівська архітектура проти коронавірусу». Цей цикл екскурсій зроблений любов’ю до кожного камінчика у львівських будівлях. Що вас надихнуло і як вам вдавалось щодня це робити?
Тетяна Казанцева: Це було єдине задоволення від робочого дня, бо роботи в мене збільшилось під час карантину. Я дуже діяльна, тож мала паніку, що роботи немає. Тому я набрала її так багато, що ледве встигала її робити й досі ще не зробила. Але я дуже люблю рухатись, то вигадала собі обов’язок. Я отримувала велике натхнення й задоволення.
Чи зустрічались ви у своїй справі хоча б з найменшим супротивом через свій гендер?
Х.Б.: В мене на цю тему є купа історій. Це почалось в 11-му класі, коли я сказала батькам, що хочу попробувати вступити на архітектуру. Вони сказали, що там дівчат не приймають. Потім ми десь два тижні цю тему більше не піднімали, я далі продовжила ходити на курси банківської справи, здала вступні іспити туди і поступила фактично. А потім мені пощастило за місяць часу підготовки поступити на бюджет на архітектуру. Якби я не поступила на бюджет, то я би зараз мабуть працювала в Ощадбанку. Можливо, вже не касир була б, а трохи дальше.
Пані Тетяно, ви вже рік працюєте зі студентами. Чи бачите ви, що студенти-архітектори все ще так само зацікавлені в професії, як Христина?
Т.К.: Студенти дуже зацікавлені. І я веду не тільки для студентів, я ще маю багато курсів для львівян, гостей міста і онлайн скоро будуть курси. Туди приходять дуже різні люди, але тут є важливе гендерне питання: в основному приходять жінки, це в мене 70% аудиторії. На екскурсії теж чоловіки йдуть менше, а на курси – взагалі одиниці.
Тим не менше, чомусь в архітектурі працює левова частка чоловіків.
Т.К.: Вони вважають, що однаково все знають. Що їм може кобіта розказати, якась Казанцева? Мені часто чоловіки пишуть, що їхні жінки мої фанатки.
Цікаво, школа архітектури в Україні є сильною чи ні? І що треба їм додати і за що ви змагаєтесь?
Т.К.: Хоча Христина заперечує, але, я вважаю, що не так все погано. Потрібно збільшити кількість фахових дисциплін. Ота соціологія, політологія займають часу дуже багато. Історія архітектури чи рисунок скорочуються. В мене є багато студентів, які на перший курс поступають дуже захопленими, бо мріяли про це все життя, і вони кидають виш після другого курсу, бо їм не цікаво. Їх вбиває та монотонність. А рівень підготовки ми бачимо по тих будівлях, що будуються. Наслідки дуже сумні в Україні.
Х.Б.: Повністю підтримую і додам стосовно сучасних будинків, які будуються. Найбільша проблема мабуть в тому, що люди навіть не розуміють, що вони проектують і чому воно не є таке, яке би воно мало бути.
Т.К.: Я постійно бачу сучасні об’єкти і мене просто ковбасить, які там порушення класичних моментів. Я взагалі не захожу в сучасні інтер’єри, мені страшно. І це робили наші випускники дорогенькі. Якось ми їх так навчили.
Христина Бадзян
Далі питання якраз до Христини. Коли ти почала звертати увагу на автентику?
Х.Б.: Перелом відбувся, коли я відчула, що в сучасних інтер’єрах чи архітектурі, коли є хороші об’єкти ти думаєш: «клас, це міжнародний рівень». Але, насправді, ти заходиш і не відчуваєш, чи ти в Львові, чи ти в Києві, чи може це Франківськ. Автентика – це наше все і треба її берегти. Залишилось все менше і менше людей, які цінують, бачать і знаходять її. Більшіть важає її просто мотлохом, а треба робити нову підлогу, нові стіни, гіпсокартон…
Т.К.: Викидати п’єци, вітражі. Викидати все.
Х.Б.: Ріелтори ж так продають квартири. Вони заводять в приміщення з п’єцами і кажуть – ну ці п’єци на технічному плані намальовані, але ви їх забере і будете мати плюс 2 метри. Три роки тому ми шукали собі квартиру і основна наша мета була знайти автентичну квартиру, в якій можна було відновити багато речей. І задача ріелтору була поставлена так: знайти найстрашнішу квартиру без ремонтів. Ріелторів це дуже лякало, вони казали, що туди страшно зайти. Але в такій квартирі можна знайти і ручки, і автентичні вікна, і кахлі, і плитку десь в санвузлі. Точно будуть розписи на стінах, можливо ще й меблі якісь трапляться.
Пані Тетяно, в якийсь момент ваша робота з архітектурою, з спадщиною стала певного роду громадським активізмом?
Т.К.: Мене слова «громадський активіст» лякають, але жінкою-воїном я себе відчуваю цілий час.
Чи можете ви сказати, що у Львові жіночий та чоловічий погляд на архітектуру певним різниться? Бо є в світі дуже модний термін – «урбан фемінізм» – коли жінки привносять затишок в міста і безпеку. Це пов’язано навіть з тим, що по місту тоді значно легше пересуватися з візочком тощо.
Т.К.: Урбан фемінізм то для мене нове. Я би сказала, що навпаки, жінки зараз більше працюють, а чоловіки сидять вдома.
Х.Б.: Я вам скажу, що в нашому колективі тільки двоє жінок. Сказати, що є якась відчутна різниця – мабуть, ні. Не відчуваю цього в роботі архітектора. Правда є проблема в спілкуванні з майстрами, у передачі інформації. В мене бували випадки, коли треба було, щоб приходив мій чоловік на об’єкт і ту саму інформацію, яку я передаю майстрам, мусів повторити.
Т.К.: Я тут тільки хотіла додати, що з усіх архітекторів-жінок я знаю тільки Христю, а все решта чоловіки. В мене в більшості чоловіче коло спілкування загалом. Чоловіків більше турбує автентика. Жінкам, напевно, зручнішими є нові речі. Принаймні колекціонерів тих старих речей серед жінок я не зустрічала.
Фото квартири Христини Бадзян та Дмитра Сорокевича опублікувало світове видання про архітектуру ArchDaily
Давайте ще повернемося до теми новобудов. Мені цікаво, чому нові архітектори вигадують якийсь новий велосипед, який часто виглядає погано. Що пішло не так?
Т.К.: Я маю багато дуже гарних колишніх студентів, які кажуть, що дуже хотіли б працювати в інституті «Укрзахідпроектреставрація», але там нічого не можна заробити. Тому вони йдуть на якусь фірму, жаліються, що їм не цікаво, але вони заробляють. І мені здається, що це є проблемою.
Х.Б.: Є ще розрив між роботою архітектора і будовою. Дуже часто архітектори віддають проект і не бачать, як він реалізовується. Забудовник дає завдання на метри квадратні й більшості простіше просто йти за вимогами цього замовника. А друга проблема – це конфлікти з будівельниками. Це стандартна ситуація.
Т.К.: Я тут хочу додати, що була колись на брифінгу щодо забудов сучасних, там прямо говорили забудовники: «Заплатіть нам так само за віллу, як ми маємо за багатоповерхівку і ми будем будувати вілли». Не вигідно абсолютно щось красиве робити.
Бо гроші можна порахувати. Якщо людям казати, що ви залишаєтесь в історії, це для них ще не є зрозумілим.
Т.К.: З власниками старих помешкань ще можна працювати. Наше коло розширюється, люди платять шалені кошти в Міський архів, бо хочуть знати ім’я архітектора, який побудував їх будинок. Це прекрасно. Такі люди вселяють надію. Але й багато хто каже, що в них нічого нема, то все старе і треба розвалити
Які речі в плані містобудування, які зараз відбуваються з розвитку Львова ви б радили позичити іншим містам, а які варто тут десь заховати і нікому не показувати?
Т.К.: Та інституція, що в нас є з таким оплотом реставрації, з науково-дослідним інститутом «Укрзахідпроектреставрація», перестав бути науковим дуже давно, а зараз взагалі його дуже винищують. А це дуже показово – найкрупніший інститут, який стільки всього зробив, знищується зараз. Тобто, все-таки, більше негативу.
Х.Б.: Є невеличка купка активістів, які не пошкодують ні свого часу, ні енергії і коли мови зайде про щось важливе, вони вийдуть і будуть це тримати. Чого немає мабуть в Києві, Дніпрі чи в Харкові. В нас попри ту всю руйнацію боротьба є.
Екскурсії в умовах карантину
Про радянську спадщину. Лише недавно, пані Тетяно, ви почали звертати на неї особливу увагу. Бо радянська спадщина чомусь досі залишається в нас незахищеною. Чи вважаєте ви, що рано чи пізно більшість спільноти почне вважати, що це також цінність нашого простору?
Т.К.: Ви дуже правильно сказали, що митці, які працювали в радянський період були унікальні. Їхні твори це щось надзвичайне і навіть в радянський час там було так багато позитиву. Але все більше людей завдяки розмовам розуміють і проникаються радянською спадщиною.
Навіть хрущівочки мені дуже подобаються. Це нормальна квартира баохаусівська. В чому сенс хрущівки? Що жінка не має готувати в хаті, вона собі чай, каву зробила і йде харчуватися в отой «общєпіт» і не витрачає часу. Там нормальні кімнаті, і між хрущівками є великий простір, вони завжди озеленені. От до чого я дійшла – мені вже подобаються хрущівки у порівнянні з сучасним будівництвом.Передбачене планування, передбачені містобудівні рішення.
Містобудівні рішення взагалі дуже важливі, тому що є той великий простір, де діти бавляться. Ми знімаємо великі фільми про радянську спадщину з Юлею Корицькою-Голуб. Зокрема, були такі класні архітектори, як син Олекси Новаківського, він зробив в обмеженому радянському бюджеті дуже гарний будинок. Дуже раджу подивитися, навпроти входу до парку Культури на вулиці Самчука. Він такий самий, як Баухауз, як модернізм. Або Анатолій Консулов. Це імена, до яких варто привертати увагу. А ще реставрація досягла найбільшого розквіту в 1970-1980-ті роки, а потім вона пішла на спад. Це був дуже гарний період для ентузіастів.
А тепер рубрика «В нас немає часу на роздуми». Тобто говоріть перше, що вам спаде на думку. Ваш улюблений стиль в архітектурі?
Х.Б.: Модернізм.
Т.К.: Всі до одного.
Краще працювати самій чи з командою?
Т.К.: З командою.
Х.Б.: З командою, так.
Якби у вас була чарівна сила змінити одну рису в жителів міста в ставленні до спадщини архітектури. Яка б це була риса?
Х.Б.: Я би хотіла, щоб припинився колгосп. Коли думку висловлюють абсолютно всі. Де думка професіонала і спеціаліста прирівнюється з думкою пересічної жіночки, яка не хоче, щоб так робили, чи їй щось не подобається або їй сказали, що це небезпечно.
Т.К.: Підтримую. Слухати і звертатися до фахівців.
Сезон Літо 2020 на Urban Space Radio реалізовується за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку USAID. Зміст програми є виключною відповідальністю «Urban Space Radio» і не обов’язково відображає погляди USAID чи Уряду Сполучених Штатів.
Фото: Facebook-сторінки Тетяни Казанцевою та Христини Бадзян, Аrchdaily
