На часі – після візуальної, музичної й літературної складових Art Resistentia, про які ми вже розповідали, – театральний блок. Зараз трохи про нього, а вже з понеділка стартують онлайн-презентації 14 творів, які з’явилися завдяки Art Resistentia – проекту із підтримки митців та мисткинь у Львові.
У театральному напрямі Art Resistentia чотири проекти, що водночас «більше ніж театр». І ось чому.
@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1519928 { padding-bottom: 56.21%; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1519928{ margin: 0!important; } }
«Жоден із цих проектів не називає себе театральним, але вони є такими через свій корінь – вийшли з театрального середовища і опираються на цей бекґраунд. І їх роблять люди з театру: актори, театрознавці, режисери, художники. Це молоді проекти, як «Загін Кіноманів» чи радіо «Скорбота», які за декілька років змогли вибудувати довкола себе ком’юніті та дійсно ближчий контакт з нею,» – каже кураторка театрального блоку Art Resistentia Вікторія Швидко, менеджерка культурних проектів, а також театральних проектів у Театрі Лесі Українки.
Саме в таких, неформальних і незалежних проектах, що долучилися до Art Resistentia, на думку Вікторії, – свіже повітря для театрального сектору й культури загалом.
Кіно(мани) проти криз
Актор театру і кіно Віталій Гордієнко створив відеоблог «Загін Кіноманів» на YouTube 2016 року. Тоді таких тематичних каналів бракувало: Віталій зрозумів, що влог – добрий інструмент предметно говорити про кіно й розвивати україномовний сегмент у мережі. З часом зосередився на українському кіно, бо, каже, те цікаве для аудиторії й потребує підтримки. Нині на каналі огляди прем’єр, репортажі з фестивалів, ТОП-и фільмів, цікаві факти про кіно і тих, хто його творить, як-от актори дубляжу. Зараз «Загін Кіноманів» має 130 тис підписників. Вистрелити влогу допоміг зокрема й локдаун: люди зайшли додому, сіли перед екранами ґаджетів, а Віталій почав шукати нові теми й формати.Карантинний досвід підказав і тему для проекту в рамках Art Resistentia.
//
«Мені цікаво дослідити, як українське кіно пережило цю кризу і якими можуть бути його перспективи: маю на увазі зміни у фінансуванні, промоцію, виробництво і т.д. По суті ми перебували в об’ємній кризі й раніше, та з 2017-го почалося певне відродження – і зараз є страх, що воно затухне. Але насправді в нас усе рухається, як повинно, – індустрія розвивається і живе. І будь-яка криза – це рушій уяви», –говорить Віталій.
На початку року вже вийшов відеоогляд найочікуваніших фільмів 2021-го, де йшлося про такі стрічки, як «Я, Побєда і Берлін», «Погані дороги», «Інший Франко», «Довбуш», «Мавка», «навалу комедій» та ін. А вже скоро буде друга частина проекту – публічна розмова про кіно.
Танець-рефлексія про (само)цензуру
«RезистентністьЯ |голод, спрага і мистецтво|» – таку «виставу-роздуми про щасливого і нещасливого митця» у межах Art Resistentia представить «Tеатр танцю TiLO» (на головному фото). Тут не просто танцюють і навчають цього інших, а рух і танець досліджують, через них «спілкуються із соціумом про важливе». Пластичні рішення, пошуки форматів стають результатом багатоденних рефлексій і розмов про рух та певну проблему.
У зафільмованій виставі про опірність та мистецтво, про труднощі у творенні й боротьбу митця – зі світом та зі собою – беруть участь Галина Щупак, Роксолана Наквацька, Віталія-Юлія Васьків, Тетяна Боднар, Соломія Вороняк, Людмила Мацюк.
«У центрі нашої уваги – воля й цензура, як зовнішня, так і внутрішня, що буває навіть більш радикальна, ніж зовнішня. Нас цікавить, як цензура впливає на творця, на його відчуття свободи, адже мистецтво бачимо не як щось вакуумне, а як те, що піддається впливу зовнішніх чинників», – розповідає режисерка-постановниця проекту Анастасія Байдіна, хореографка, одна з керівниць «Tеатру танцю TiLO».
«Tеатр TiLO» прагне створити платформу для розвитку мистецтва сучасного танцю та його інтеграції з іншими видами мистецтва. Від заснування, у жовтні 2017-го, команда реалізувала низку проектів, як вистави «сКрізь скло», «Під кутом» й «Привиди» за мотивами однойменного твору Чака Поланіка, відеоробота «Різні рівні», ролики для позиціонування брендів.
Андеґраунд близький і далекий
Ще один учасник Art Resistentia перфомативний театр ДК NAZVA представляє виставу «Ейха». У команді проекту: музиканти Павло Гоц (контрабас) і Ярослав Яровенко (альт), майбутня режисерка, фотохудожниця Вікторія Дзизюк, гурт «We.Selo» у складі Марічки Чічкової (віолончель, вокал), Марти Боднар (колісна ліра, вокал) й Анжели Семчук (вокал).
«Це вистава-пошук святості у львівському андеґраунді. Те, як колись вознесли і возвеличили Шевченка, Лесю Українку та Франка, зараз продовжують возвеличувати інших письменників, як Чубай чи Лишега, – і «дослідження» того, як робляться боги зі звичайних людей, ми й будемо провадити у нашій виставі. Це буде погляд у 60-80-90-ті й навіть у попередні періоди. Нині ми тісно спілкуємось і співпрацюємо з дня у день із людьми, які творили і творять андеґраундну культуру нашого міста. Львівський андеґраунд – настільки близький і рідний для нас, наскільки далекий і неосяжний», – розповідає Павло Гоц.
Назва «Ейха» відсилає до старозавітної книги «Плач Єремії» (що починається словом «Ейха!», тобто «Як!»): ДК NAZVA визначає свою виставу як порівняння андеґраундного Львова з біблійним сюжетом, творення аналогії між поневоленим юдейським народом і несформованими ідейними орієнтирами сучасних українців.
Основним рушієм вистав ДК NAZVA є музика (пише Ярослав Яровенко), яка в процесі обростає сенсами й формами. Серед попередніх проектів театру: карантинна вистава «Не болтай! generation», перфоманс «Екранізація», ін.
Post Scriptum: навіщо нам листи
Аудіотеатральний проект радіо «Скорбота» – пародія на традиційні радіо, де замість ведучого-оптиміста із «суперважливими» повідомленнями стриманий Євтимій Вухоляп меланхолійно розповідає, «як все насправді погано», – в рамках Art Resistentia презентує проект Post Scriptum.
Це подкасти й аудіовистава на основі листів відомих людей: літераторів, акторів, вчених. Уже вийшла серія тематичних подкастів: листи до дітей, коханих, еротичні листи, листи з будинку «Слово» тощо. Є тексти, що не потрапили до своїх адресатів, як-от звернення Франца Кафки до батька чи лист із дна океану, що йшов до адресатки 77 років. Або ж лист відомого фізика Річарда Фейнмана до дружини, котра померла молодою, що його науковець носив при собі чи не 40 років. Словом, що не текст, то захоплива історія.
«Це спроба нагадати про красу і цінність, яку дає нам листування. Дуже шкода, коли такі тексти, наповнені хорошим змістом, валяються на полицях чи десь в інтернетах. У листах, котрі ми обрали, є дуже багато речей, які варто почути, а також навчитись бачити себе і власний почерк. Бо в час, коли все у коротких текстових повідомленнях, ми забуваємо, яким є наш почерк, які ми, коли напишемо щось від руки – собі чи людині, яку любимо, і яка це зрештою сміливість писати іншому правду,» – говорить Василь Колісник, актор, режисер, програмний редактор і голос радіо «Скорбота».
Проекту передувала справжня дослідницька робота: листи шукали, опрацьовували, перекладали, відтворювали контекст, в якому вони писалися. Власне, дещо, як-от чуттєві епістолярні послання Джеймса Джойса до дружини Нори Барнакл чи Фріди Кало до Дієго Рівери, завдяки проекту звучать українською вперше. У фіналі на нас чекає аудіовистава на основі листів і терапевтичних вправ за участю запрошених акторів та музикантів: Валерії Петрук, Миколи Берези, Орисі Савчин. У команді Post Scriptum, крім Василя Колісника, також Олександр Міщук, Яна Супоровська, Марія Микитенко.
7 червня розпочнуться онлайн-презентації мистецьких проектів від Art Resistentia. Цей проект із підтримки митців та мисткинь у Львові втілює Інститут стратегії культури та Мистецька майстерня «Драбина» за підтримки Львівської міської ради в рамках програми «Фокус на культуру».