Саме у січні відомий весь світ відзначає уродини композитора Вольфганга Амадея Моцарта. Львівська національна філармонія підготувала серію концертів, присвячених музиці віденського класика. У суботу, 30 січня, оркестр INSO приєднується до святкувань із концертом Mozart’s power. Солістами є українські музиканти Валерій Соколов, Катерина Тітова та юна Христина Михайличенко.
@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1513654 { padding-bottom: 56.21%; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1513654{ margin: 0!important; } }
Саме з Христиною ZAXID.NET поспілкувався напередодні концерту. Ми запитали її про Моцарта та концерти в умовах пандемії. Христина виконуватиме концерт Мі-бемоль мажорний концерт, який сам Моцарт називав «другим».
Композитор написав його у 1799 році для себе та своєї старшої сестри Наннерль. Через декілька років композитор виконає цей твір у Відні разом зі своєю ученицею, піаністкою та композиторкою Йозефіною Барбарою Ауернхаммер.
//
Христина Михайличенко почала займатися музикою у неповні 5 років, і вже у кінці першого року навчання виграла свій перший музичний конкурс. У квітні 2014 родина переїхала до Києва. Сьогодні Христині 15 років, її здобутки – це десятки перемог, перших премій та Гран-прі Міжнародних музичних конкурсів (Україна, Бельгія, Нідерланди).
Христина грала концерти в Нью-Йорку, у Вашингтоні у Світовому банку, виступала на провідних сценах і в музичних академіях Брюсселя, Парижа, Антверпена, Відня, Брюгге, Стамбула, містах Німеччини та Нідерландів, у залах Національних філармоній України.
Розкажіть, будь ласка, про концерт, який виконуватимете у Львові.
Це концерт для оркестру та двох фортепіано. Він був написаний Моцартом для своєї сестри Наннерль, яка була чудовою піаністкою. В них були дуже добрі та ніжні стосунки, тому він просто переповнений яскравими емоціями, відчуттям радості та щастя. Там є і драматичні моменти, але загальна тональність концерту – щастя, яке з нього струмує. Концерт цікавий ще й тим, що написаний таким чином, що між двома роялями постійно йде діалог. Партії є рівноправними, але вони весь час взаємодіють між собою і це дуже цікаво.
Мені здається, що музика має текти, як кров у жилах, текти між нами усіма, як одна річечка і настрій має бути однаковий і в солістів, і в оркестру, і в глядачів. Настрій має бути святковим і я сподіваюсь, що нам вдасться зробити це свято для глядачів.
Ви розпочали музичну кар’єру в тому ж віці, що і Моцарт. Що таке бути професійним музикантом з п’яти років?
Ми різні з Моцартом, бо він від самого початку активно концертував. І в той час це було нормально. Крім того, що він мав надзвичайний талант, який йому дозволяв це робити, його активно, говорячи сучасною мовою, продюсував батько. Я почала займатись так, як усі звичайні діти починають займатися музикою. В моїх батьків не було відразу мети зробити музику моєю професією.
Я паралельно займалась балетом, і за якийсь час виникла потреба обирати. От з того моменту починається, мабуть, життя, схоже з Моцартом, бо все воно крутиться довкола музики.
Ну й у вас також музична родина.
Так, моя молодша сестра – скрипалька. Є ще старший брат, він не музикант. Взагалі по маминій лінії в мене музична родина, в мене і бабуся, і дідусь музиканти. Мама теж закінчила музичну школу, але вона, як сама завжди каже, ніколи не планувала, щоб її діти були музикантами, бо розуміла, наскільки це вимагає зусиль та терпіння, наскільки це непросто. Особливо, коли ти маєш певні досягнення та хочеш розвиватись далі.
Для людей, які постійно гастролюють, 2020 рік був складним. Як ви його пережили? Від багатьох планів довелось відмовитись? Може, з’явився якийсь новий цікавий досвід?
Було дуже важко, але коли ти розумієш, що усі в однаковому становищі, то починаєш ситуацію приймати. Якщо її не приймати, то це забирає дуже багато сил та енергії, які можна скерувати на щось корисніше. Тому прийняли, зрозуміли, зробили висновки та пішли далі.
Крім того, я уже кілька років живу в «карантинному режимі», я вчусь вдома. Тому для мене саме це не стало стресом. Звичайно, ми звикли родиною часто ходити до театру, в оперу, на концерти, просто гуляти з друзями. Цього бракувало та бракує досі.
Звичайно, найголовніше концерти. Я на все життя запам’ятаю той перший концерт офлайн після карантину. То було в серпні, тобто майже п’ять місяців я не виходила на сцену, хоча перед тим в мене могли бути декілька концертів на місяць. В мене було таке відчуття, як у дитини, яка вперше вийшла на сцену. Було відчуття щастя та приємного адреналіну.
Я ніби розуміла, що це аж ніяк не може для мене бути новим досвідом, але після такої тривалої перерви було саме таке відчуття.
Ми дуже багато зіграли онлайн-концертів. Багатьом людям це подобається. З певного боку це зручно, бо своя кімната, свій інструмент. Бракує, живих емоцій залу, але не можу сказати, що карантин став марним шматком життя.
З одного боку онлайн-концерти є набагато доступнішими, можна слухати музикантів з усього світу. Але що пропадає?
Насамперед якість звуку. Якими б добрими не були мікрофони та камери, вони ніколи не замінять живого залу, живої акустики. Нічого не замінить безпосереднього сприйняття слухача. Якоюсь мірою, коли людина слухає концерт онлайн, в неї немає повного відчуття концерту. Вона одягнена по домашньому, сидить у себе на кухні. Тобто ти з одного боку присутня на концерті, а з другого боку – ні.
Таке саме відчуття в музиканта. Я ніби одягаю концертну сукню, роблю зачіску, але відчуття, що ти залишаєшся у своїй кімнаті, воно трохи збиває з настрою. Але я знаю багатьох людей, які вважають одним з плюсів карантину саме онлайн-концерти.
Якщо ми говоримо про концерти офлайн, то вони все одно не ті, що були до карантину. Інакше розташований оркестр і очевидно, що аншлагів просто не може бути апріорі. Адаптувались до цього?
Якраз перед карантином я грала концерт у Львівській філармонії. Це було наприкінці лютого. В нас був повний аншлаг, я під час карантину кілька разів передивлялась відео. І ті емоції, коли повна зала людей аплодує, їх зараз немає.
Але я особисто буду грати на повну силу навіть якщо в залі буде сидіти одна людина. Після тривалої перерви, я хочу дати людям відчуття свята, відчуття щастя. Адже живий концерт – це ще й візуальні враження, естетика, якої бракує при онлайн-концертах.
Я думаю, що не варто сподіватись, що все відновиться дуже скоро, взагалі, думаю, що як було ніколи вже не буде. Зміни будуть, але я сподіваюся, що вони не торкнуться кількості публіки у концертних залах.
Ви відносно часто виступаєте у Львові. Подобається?
Я дуже люблю Львів і ставлюся до нього з великою ніжністю. Тут дуже часто в мене відбувалися прем’єри. Дуже люблю львівську публіку, вона якась дуже тепла. Коли заходжу до зали львівської філармонії, то відчуваю тепло та опіку. Мені навіть у Львові часом спокійніше грати, ніж у Києві, де ми живемо.
Зараз всі говорять про Моцарта з нагоди його уродин. А чи є композитор, про якого ви б могли сказати, що він повністю ваш?
Не знаю. Як на мене, музикант має поважати будь-якого композитора. Він може не грати якісь певні твори, але він має могти це зіграти. В мене немає улюбленого композитора чи улюбленого твору. Я ставлюся з величезною повагою до кожного композитора.
Якісь мої улюблені твори залежать від певних періодів. Вподобання змінюються, я не можу виділити когось одного. Але моє серце дуже лежить до музики Бетховена, до дуже багатьох романтичних композиторів та до музики Рахманінова.
Як ви ставитесь до сучасної музики? Чи відкриті до якихось експериментів?
До сучасної музики я також ставлюся з повагою. Але не можу сказати, що я можу слухати її постійно та часто грати. Я можу слухати якісь камерні твори сучасних композиторів, їх сприймати, але не можу сказати, що вони залишаються у моєму серці. Можливо, мені потрібен час. Тому наразі я не граю сучасну музику та не так часто слухаю, але поважаю.
Фото Львівської філармонії