16-18 вересня відбувся Українсько-Польський Культурний Форум «Культурна спадщина – джерело енергії для творчості та інновацій» в рамках транскордонного проєкту «2 замки: спільна історія, спільне просування, стимул для зміцнення співпраці, туристичних потоків та економічного зростання”. Програма була насичена і різнобарвна – і як поєднати культурну спадщину з новими технологіями та творчими індустріями, і як зробити культурну спадщину рушійною силою для розвитку економіки малих міст. На перший погляд, якось «випадала» тема Форуму «Культурна спадщина і молодь». Однак, якісна дискусія і, насамперед, участь молодіжних організацій, поставила все на місця і дещо змінила мою песимістичну позицію.
Песимізм грунтувався на кількох фактах. Зокрема, опитування Інституту Міста Львова більше тисячі молодих львів’ян віком 14-35 років у 2019 році, яке зафіксувало, що в категорії «Ціннісні орієнтири в житті» такі індикатори як «духовність, моральність, свобода, самореалізація» дуже поступаються «достатку, здоров’ю, сімейному щастю і дружбі». А в категорії «Культурні потреби, дозвілля» безумовним лідером є «торгово-розважальні центри», а безумовними аутсайдерами – «бібліотеки, музеї, галереї».
Аналітичні дослідження ГО «Європейський діалог», проведені у 2020 році – «Молодіжна політика» і «Сприяння розвитку культури в Україні: дослідження зв’язків культурно-мистецької сфери та туристичної привабливості територій» за підтримки Українського культурного фонду теж не надихали. Якщо коротко підсумувати результати цих досліджень, то кидається в очі дисбаланс між коштами, які інвестуються в культуру і в молодь. Навіть при тому, що культура фінансується за залишковим принципом по відношенню до інших сфер суспільного життя, загальні обсяги інвестицій за рік у Львівській області в культуру з різних джерел складають близько 250 млн. грн. Ми говоримо лише про капітальні (розвиткові) кошти, які йдуть на реставрацію, ремонти, будівництво і не беремо до уваги поточні витрати на утримання культури (оплата праці, комунальні послуги тощо), які в рази перевищують капітальні витрати.
Якщо проаналізувати ресурси на регіональному рівні, то у 2019 році бюджет Програми розвитку культури Львівщини склав 13,7 млн.грн., Програми охорони і збереження культурної спадщини – 10,7 млн.грн., до яких також активно долучаються кошти місцевих бюджетів.
Що ж до молоді – то картинка радикально змінюється. В рамках Програми сприяння розвитку інформаційного простору та громадянського суспільства частка «громадянського суспільства» складає аж 1,1 млн. грн., а Програми Молодь Львівщини – 1,9 млн. грн. При цьому кошти освітньої, медичної і соціальної програм в частині покращення відповідних послуг для молоді складають вже сотні мільйонів гривень. От і виходить, що інвестуємо в освіту, здоров’я молоді та культуру, а на виховання молодих людей коштів якось не вистарчає. Можливо, звідси проростають майбутні феномени Стільсько чи Славсько, і чи «прийдешньому поколінню» аж так потрібна буде наша культурно-історична спадщина.
Однак, Форум і наша дискусія засвідчили – не все так зле. Ніхто не виголошував гасел про важливість культурно-історичної спадщини у національно-патріотичному вихованні молодих людей. Можна тільки подякувати доповідачам щодо розповідей про їх повсякденну роботу, яка націлена не так «для молоді», як «за участі молоді». Саме тоді і народжуються яскраві проєкти – «Молодь Львівщини вчать оберігати культурну спадщину» чи проєкт «Музей Яворівської традиційної іграшки», який, до речі, цього року брав участь у конкурсі проєктів Всеукраїнського громадського бюджету. До оголошення переможців залишається тиждень, сподіваюсь, що 1 558 голосів, які у відкритому електронному голосуванні були віддані за цей проєкт, виявиться достатньо, щоб отримати грант 1,17 млн. грн.
У 2020 році завершуються майже всі обласні цільові програми, вже розпочався процес формування нових. Думаю, що варто переглянути підходи по більшості з них, особливо щодо участі молоді. І позбавитися патерналістського підходу, який проявляється у намаганнях контролювати та направляти розвиток молодих людей з боку дорослих і визначати бажання дорослих щоб «молодь, яку ми хочемо бачити» йшла шляхом, «яким ми хочемо». Нові програми мають дати молодим людям більше простору і можливості проявити себе не в якості глядачів, а як рівноцінних партнерів в реалізації цих програм. Можливо тоді культурна спадщина не буде тільки академічним засобом «формування ціннісних орієнтирів та утвердження національно-патріотичної свідомості дітей та молоді», а елементом повсякденного процесу використання історичного довкілля молодими людьми і відчуттям приналежності до історії своєї громади, основою прийняття самостійних рішень та бачення свого місця у майбутньому.
