Виступ львівського муніципальний хору «Гомін» буквально днями просто «порвав» соцмережі. За лічені години виконавці стали справжніми зірками в TikTok. Цим справа не обмежилась і квитки на концерти хору, який останні два роки є частиною Львівського органного залу, розлетілись з космічною швидкістю.
@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1613753 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1613753{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { min-height: 200px } }
Хор, що був заснований у 1988 році, з 2023 очолює Вадим Яценко. За цей час колектив повністю змінився, змінився (а точніше розширився) його репертуар. Тож для тих, хто спостерігає і за діяльністю хору, і за тим, що загалом відбувається у Львівському органному залі, така популярність (ролик набрав уже 5 мільйонів переглядів) не стала сюрпризом, адже ця культурна інституція весь ас пропонує щось нове, цікаве та незвичне, розширює рамки та популяризує українську музику.
Про все це ZAXID.NET поговорив в керівником «Гомону» Вадимом Яценком та одним із керівників Львівського органного залу Тарасом Демком.
Вадим Яценко:
Я так розумію, що такий вибух соцмереж був не раптовим. Йому перебували роки роботи. Чи не так?
Вадим Яценко: Тобто чи можна було цей вибух підготувати, так? Я це часто повторюю і думаю, ще буду повторювати багато разів. Такі речі, скоріше за все, є інструментом, який потрібно вміти використовувати. І ми насправді готувалися до цього.
Якщо ви слідкуєте за діяльністю Львівського органного залу, то можете бачити, що вся робота, яка ведеться в соцмережах, вся робота, яка ведеться з глядачами, дійсно класно працює. До нас навіть хотіли приїхати колеги з різних культурних інституцій, щоб проконсультуватись.
Звичайно, 5 мільйонів переглядів ми не очікували (станом на момент публікації цієї розмови відео репетиції хору «Гомін» на сторінці Органного залу у TikTok набрало вже 7,2 млн переглядів – ред.). Насправді якщо ти не Пол Маккартні, то на такий результат складно очікувати. Проте ми активно та давно з цим працюємо. Тривала продумана робота і привела до такого результату. Ми завжди намагаємося працювати системно і послідовно, тому отримали лише приємний стрес, який тримає в тонусі, проте нас це не паралізувало.
Тарас Демко: У нас зараз відбувається, може, з десяток великих проєктів, над якими ми працюємо роками. Ми ремонтуємо вхід, ми ремонтуємо вежу, яку нарешті хочемо відкрити. Ми працюємо над запуском нового сезону Луганської філармонії. Ми запускаємо осінню програму в органному залі. Зараз ще й беремо на баланс величезний об’єкт, який буде окремим модулем цілої львівської культурної історії, я впевнений в цьому.
Але цей ажіотаж не порушив балансу наших робочих процесів. І я дуже вдячний за це нашій команді, адже це свідчить про стабільну роботу всіх без винятку. І, власне, ми увесь цей ажіотаж у соцмережах повинні використати для реалізації наших цілей.
Я думаю, що завжди треба жити так, аби бути готовим до несподіванок в житті. А для цього треба розуміти, куди ми рухаємося та чого ми хочемо. Ми хочемо задовольняти культурні потреби слухачів. Ми хочемо робити людям добре, щоб відчувалась класна атмосфера. І головне, ми хочемо промувати українську музику. І зараз, на хвилі злету хору «Гомін», ми могли реалізувати всі квитки на хорову музику Леонтовича, що взагалі безпрецедентно. Квитки розійшлися за 10 хвилин. На партесні концерти квитки розійшлись за пів години. Я не думаю, що в історії української культури колись подібне траплялось.
Ваш репертуар напрочуд різноманітний, від естради до партесних концертів. Це ваше коло зацікавлень? Чи ви використовуєте якісь програми як локомотив для інших?
Вадим Яценко: Думаю, це все-таки працює в комплексі. Знову ж таки варто наголосити, що усе це є промоцією української музики, української культури. І, мені здається, абсолютно не соромно займатися промоцією пісень Володимира Івасюка чи пісень Квітки Цісик.
Є великий попит на різну музику. І йдеться не лише про тих людей, які приходять на концерти, а й попит у людей, які працюють в нашому колективі. Ми маємо дуже молодий колектив, активний та з великим ентузіазмом. Ми робимо те, що нам цікаво.
Я б не сказав, що це локомотив, але ми свідомо йшли на й на те, щоб до Львівського органного залу залучити більше людей. Ми б хотіли, щоб культура, класична музика, перестала бути явищем «між своїми». Коли музиканти роблять концерти для музикантів, коли люди вкладають у концерти великі сили та великі гроші, багато часу, закінчують музичні школи, училища, консерваторії, академії, щоб потім вийти на сцену, а в залі сидять тільки їхні друзі, родичі та колеги. Тому ми свідомо залучаємо такі різноманітні музичні пласти, щоб було цікаво людям різного віку, різного статусу, різних світоглядів. Це абсолютно нормальні, адекватні процеси.
І чим швидше люди, які керують творчими колективами, до цього прийдуть, тим для української культури краще.
В академічному середовищі існувало певне зверхнє ставлення до популярної музики. Чи щось міняється зараз?
Вадим Яценко: Можливо. Хоча я не особливо стикався зі зверхніми ставленнями. Можливо, воно десь є, тому що людям важко переходити на інші форми мислення, на інші процеси.
Але головне, про що сказав Тарас: квитки на Леонтовича продалися за 10 хвилин, квитки на українські партесні концерти продалися за пів години. І це відповідь на будь-які інші аргументи.
Тарас Демко: Я думаю, що тут присутня дихотомія. Поняття високого та низького в культурі завжди існувало. Особливо в нашому суспільстві, яке є дуже строкатим. Я думаю, що тут присутній так званий класичний снобізм. Слухаємо класику, слухаємо симфонію. Все дуже вишукане і дуже поважне.
Я з цим стикався. Але з іншого боку, в нашому дуже класному і прогресивному українському культурному середовищі, я вже цього не бачу. Я бачу дуже дружню вайбову тусовку, спільноту, яка слухає різну музику.
Але правда і в тому, що я не бачив ніде і ніколи, щоб один колектив мав таку широту репертуару.
І друге, що я б хотів підмітити. Українська хорова культура має дуже велику хворобу. Хорові концерти роблять переважно для учасників хорів та для їхніх родин. Це прекрасно, коли на концерт приходять члени родини. Але це ненормально в межах інституційної діяльності.
Це добре для аматорського колективу, для дитячого колективу. Але не для тих колективів, які роблять концерти української хорової музики, яка є нашою традицією, нашим надбанням. Ми принципово не робимо такі концерти безплатними, як було заведено колись. Спочатку це було дуже ризиковано, і ми мали великий спротив, адже всі звикли, що хорові концерти, зокрема концерти хору «Гомін» були безплатними. Але це не правильно.
Крім того, хорові колективи в Україні здебільшого не ведуть серйозну репертуарну політику. Не можна сказати, що в них погані виступи, вони чудові, рівень прекрасний, але немає планових концертів. Тобто українська інтелігенція виступає для інтелігенції, для своєї родини, безкоштовно, переважно при якомусь будинку культури чи при церкві.
Дуже часто це відбувається просто через брак організації. Часом простіше провести концерт безкоштовно, ніж морочитись з квитками. Таким чином дійшло до того, що коли ми робили хоровий концерт, на нього квитки не продавались. І коли ми почали працювати з хором «Гомін», це була проблема номер один. Нам важливо було проводити якісні з мистецького погляду концерти, але такі, щоб на них продавались квитки. Тому що це найкращий індикатор соціальної активності.
Вадим Яценко: Саме так. Мова не йде про те, що колективи погані, що вони погано працюють, погано співають. Йдеться про те, щоб публіка розуміла, що це дійсно великий труд і це не може відбуватися просто так.
Важко не помітити, що хор «Гомін» змінився революційно. Які основні зміни ви б назвали?
Вадим Яценко: Насамперед хор з чоловічого став змішаним. Але головне: потрібно багато працювати. Дуже багато працювати, залучаючи та акумулюючи всі свої сили. Як і в мистецькому плані, так і в плані менеджменту, в плані промоції.
Коли ми разом з Іваном Остаповичем та Тарасом Демком тільки починали працювати, в серпні 2023, ми дуже багато говорили про те, що потрібно змінити. Я не можу сказати, що вже тоді все знав. Але вже тоді ми працювали над системою, над репертуарною політикою. Було важливо створювати програми, які могли б повторюватись. Тобто запускати ці програми, на які люди будуть ходити, наприклад, щомісяця. І тоді почали б ходити на якісь нові проєкти.
Ми почали з програми «Цей хор, цей хор мені щоночі сниться», і це добре спрацювало. Тепер ми говоримо про Леонтовича, і це не лише концерт, на який розкупили квитки. Це величезний проєкт, який ми запускаємо. Це робота з повною антологією хорової творчості Миколи Леонтовича до його 150-річчя, яке відзначатимуть у 2027 році, ми б хотіли видати і записати повністю всю антологію творчості, а це близько 250 хорових творів, включно з літургією, включно з духовними творами, включно з оригінальними творами, включно з незакінченою оперою «На русалчин Великдень». Тобто це величезна робота. І зараз ми можемо сподіватись на великий інтерес преси, великий інтерес суспільства до музики Миколи Леонтовича. А тепер уявіть, що я це говорю тридцять років тому. Це було б просто неможливо.
Ви також очолюєте хор в Опері. Розкажіть, будь ласка, про різницю роботи і як вам вдається це поєднати.
Вадим Яценко: Насправді, все впирається в гарне і розумне планування часу. Слава Богу, що в обидвох інституціях я маю наперед складений графік. Та якщо говорити якось в загальному і не вдаватися в деталі, то просто все треба робити через любов до роботи та до людей. І тоді все має бути добре. І все встигається. Без оцієї совєцької агресивної подачі, репресій, бо це страшно. А якщо все робити з любов’ю та добром, тоді і виникають такі результати, про які ми зараз розмовляємо.
Розкажіть, будь ласка, якісь ще проєкти, крім Леонтовича, у вас вже є в планах?
Тарас Демко: Важливо розуміти, що хор може мати різні аудиторії. Ми намагаємося бути цікавими для них.
Взагалі, якщо розповідати про хор «Гомін» в історичному аспекті, то з початку 1988 року, коли він створився, він був змішаним. Пізніше він перетворився на чоловічий і працював переважно із повстанськими піснями, з літургійною музикою та з батярськими піснями.
Коли ми почали працювати з хором, це була середина 2022 року, а офіційно з початку 2023 року, ми з Іваном Остаповичем прийняли рішення шукати варіант оптимальної роботи, успішної роботи з хором, доти, доки не знайдемо. Тобто тривав постійний, дуже активний, дуже динамічний пошук.
Хор мав колаборацію з органом, що є дуже дивним поєднанням. Далі ми почали робити колаборації з хором та оркестром, адже у нас базується оркестр Луганської філармонії. То чому б це не використати? Хор-оркестр – це дуже перспективно та рідкісно.
Хор-оркестр-орган – це взагалі комбо. Таку співпрацю мало де можна реалізувати. Адже не в кожному концертному залі є орган, не в кожному є хор, не в кожному є професійний оркестр. Ми це спробували. І воно дуже добре працює. Були дуже успішні концерти.
Ми пробували мультимедійні проєкти пробували, це теж працює. Також за понад 20 з гаком років хор переважно мав одного диригента. Натомість для того, щоб професійно колектив зростав, має бути зміна руки. І ми почали пробувати. За майже рік, коли ми почали працювати над реформуванням хору, до серпня 2023 року з нашим хором працювало понад 10 диригентів. Це дуже цікавий був досвід.
Хор дуже виріс, дуже багато процесів почали відбуватись інтенсивніше. Але найбільша любов хору була саме до Вадима Яценка. І ми побачили також великий інтерес з його боку.
Я думаю, що це була найкраща стратегія. Це була наша спільна робота над хором і його розвитком.
І коли ми почали працювати разом, ми знову почали реформування хору. Ми провели дуже серйозні конкурси з поважною комісією. Це були реальні прослуховування, реальний кастинг. І я думаю, що мистецький рівень хору від цього дуже сильно виграв.
І, власне, коли хор переважно нормалізував свій склад, структуру, ми почали також думати над постійними продуктами. Це і романтичні концерти, концерти при свічках. Також в нас були проєкти до певних дат, адже дуже важливо зберегти нашу пам’ять. Тож ми робили концерт до Дня пам’яті Небесної Сотні. Не може такого бути, щоб хор минав Шевченка. Були в нас і шевченківські концерти. Але основний масив роботи – це сучасна хорова музика. Сучасна українська хорова музика.
І, звісно, класика української музики, яка є абсолютно унікальною в нашій культурі. Наприклад, весь світ слухає європейське бароко. Чи знаємо, хоча б ми тут в Україні, наше українське хорове бароко ? Я думаю, що над цим треба дуже багато працювати. Ми так і працюємо.
Серед усіх проєктів який був для вас найбільш «душевним»?
Вадим Яценко: Це було віднайдення хорових творів Якова Яциневича. Це були романтичні мініатюрки. Загалом якщо говорити про Яциневича і його якось прив’язати до певного стилю, то він є дуже романтичним. Навіть його літургії є наймелодійнішими та найромантичнішими з усіх українських літургій.
Коли ми знайшли ці твори у співпраці з київською музикознавицею Дариною Чамахут, ми вже мили чималий досвід. Ми вже співали «Карміну Бурану» Орфа, «Реквієм» Моцарта та багато сучасної музики. Ми співали Віктора Камінського тощо.
Тож музика Яциневича могла б здатись досить легенькою музикою, але вона дуже гарна. Я пам’ятаю, що концерт був, знаєте, в надзвичайно теплій атмосфері.
Для диригента у чому полягає складність роботи з хором і в чому привабливість?
Вадим Яценко: Я думаю, що для мене була б надзвичайно складно працювати з аматорами чи з дітьми. Хоча є багато людей, які чудово з ними працюють. Зокрема, мій хороший товариш Євген Маляревський, який в Києві створив великий український хор аматорів «В.У.Х.А.». Цей великий український хор аматорів так само переважно співає пісні української естради. Зараз на таку музику є великий попит. Люди відкривають її наново. Я сам нещодавно для себе на Apple Music відкрив альбом «Хіти української естради». І там є пісні Мирослава Скорика, інших композиторів.
Я чую цей саунд, я чую ці джазові мотиви, і як це все професійно і круто зроблено. Вау!
А якщо говорити про те, чи складно мені працювати… Вже ні, напевно. Співаки розуміють мене, я розумію їх. Коли ми проводили конкурс, то підбирали таких людей і такі голоси, які потрібні найбільше. Які могли б бути мультизадачними в усіх аспектах творчості. Вони всі професійні музиканти, вони всі мають гарний смак, вони добре працюють. Єдине, що часто запізнюються на роботу, але це, я думаю, абсолютно нормально для молодих людей, бо хочеться встигати все, в них багато паралельних проєктів, і цього ми абсолютно точно не забороняємо.
Колись мені ще у Києві, мій педагог з диригування Євген Савчук казав: якщо хочеш чогось досягнути в тому житті, маєш все встигати. Ну от я стараюся встигати. Хотілося б, щоб було трошки більше часу, ніж 24 години, але як є.
Фото надані Львівським органним залом