У видавництві Vivat вийшла книга «Смак свободи», яка стала своєрідним літературним продовженням однойменного фільму.
@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1584378 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1584378{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { min-height: 200px } }
Варя мріє стати шеф-кухаркою, творити і вийти на новий рівень. Мама каже їй, що можна просто вийти заміж – за хлопця з їхнього містечка. Та Варя так утомилася щось доводити людям, які її не розуміють, що вирішує: настав час шукати власний смак свободи.
Дівчина вирушає до Львова з наміром підкорювати вершини ресторанної кухні. Проте досягнути свого виявляється не так легко: невдачі й випробування чекають на кожному кроці. Та коли Варя несподівано знаходить книгу легендарної української кулінарки минулого століття Ольги Франко, її мрії отримують шанс здійснитися.
Родзинкою видання є збірка рецептів авторських страв самої Ольги Франко, поданий наприкінці книжки.
***
Розділ 4
Віра у невипадкові випадковості
Спати після такого видіння мені, звісно, перехотілося. Я підвелася й пішла на кухню, щоб приготувати собі сніданок. На голодний шлунок і не таке примарилося б. Сонна та повільна, я почалапала до холодильника. Це був мій перший ранок на новому місці, й усе відчувалося доволі незвично. Квартира ще була наповнена старим запахом і холодом самотності. Проте було враження, що своїми повільними кроками я повертала у ці стіни життя.
На кухні я неспішно взяла собі круасан, тоді дістала з холодильника молоко в пляшці. «Можна зварити кави, – подумала про себе, – але для початку треба б знайти турку». Та щойно я закрила холодильник і перевела погляд на плиту, як оторопіла. На запаленій конфорці вже стояла турка з кавою. Невже я настільки сонна, що… «Давай уже, прокидайся», – подумки насварила я себе, спокійно відставила молоко і зменшила вогонь. Аж тут, знову – цей голос!
– Хм… Та де ж вона?
Мене аж підкинуло від переляку. Я глянула вбік, звідки долинула ця фраза, й побачила ту саму елегантну пані в рукавичках і капелюшку, яка невимушено і впевнено шукала щось у шафці на стіні. Від шоку в мене ледь не посипалося все з рук, але Бог милував.
– О Боже! Хто ви така і що ви тут робите? – заціпеніло витиснула з себе я. Дуже сподівалася, що то був сон, але ось ця сама жіночка цілком реально виглядає і стоїть переді мною.
Пані ж спокійно зачинила дверцята шафки та продовжила далі щось вишукувати, не звертаючи уваги на мої слова.
– Обрус шукаю! – сказала вона. – Допоможіть, – звернулася до мене.
Я спантеличено застигла на місці, розкривши від подиву рота й намагаючись прийти до тями.
– Що? – я нічого не розуміла.
– Скатертину! – мовила моя таємнича гостя, легко доторкнувшись до мого підборіддя, аби я стулила губи й перестала дивуватися.
За мить вона вже нишпорила в іншому кутку кухні – в комірчині з консервацією та закрутками. Пані робила все дуже швидко, але якось по-особливому граційно. Вона наче сканувала поглядом усі полички та місцини для зберігання.
– Яку ще скатертину! – обурилася я. Це вже починало мене вибішувати. – Забирайтеся звідси!
Потрошки я починала прокидатися й розуміти, що відбувається явно щось не те. Так, я тут новенька, але ж це таки моя квартира! Я – її законна орендаторка, віддала за неї усі свої гроші. А хто ця жінка і чого вона тут порядкує – неясно від слова «взагалі».
Пані знову визирнула з комірчини та всміхнулася.
– Снідати стоячи – зіпсувати весь день, – повчально мовила вона. Таке враження, що мої слова її взагалі не цікавили. – Як день почнеш, так його і проживеш, – додала наступної ж секунди, підморгнувши.
Це що, якісь ранкові настанови від пані – життєвого коуча?! Я починаю свій день, як хочу, а не як хтось заповідає! Як же не люблю непроханих порад. Жіночка тим часом повернулася до своїх пошукових робіт, і вже за кілька секунд я почула її зойк:
– О! Знайшла!
Я не витримала й вийшла до кімнати – перевдягнутися та освіжитися. Хвилин зо п’ять ще намагалася заспокоїтись, вдихнути-видихнути й зібратися з думками, щоб усе розпитати в цієї таємничої пані. Хто вона така, чого прийшла, навіщо їй ця скатертина? До речі, я не виключала, що, можливо, цього разу теж пропустила якусь записку великими літерами, що пришпилена десь на стелі. Мовляв, не дивуйтеся, ви тут житимете не самі. Або щось у цьому дусі. Я замислилася та роззирнулася, а тоді повернулась до кухні. Містична гостя зовсім не гаяла часу – вона облаштувалася на балконі за столиком і тепер запросила мене випити з нею кави, обіцяючи все пояснити. О, так! Пояснення мені були дуже потрібні.
Стіл на балконі жінка застелила знайденою в комірчині скатеркою. Або – обрусом, як вона сказала. Треба віддати належне, річ була гарна, з вишивкою та з приємного матеріалу. Подумки я відзначила її своєрідну українську автентичність – дуже елегантну та стриману. Чесно кажучи, ця скатертина мені сподобалася набагато більше, ніж ті, що були у мами вдома. Ось це виглядало дійсно як мистецтво. Радо показала б мамі таке сервірування й пояснила б нарешті наочно, що мала на увазі, говорячи якось, що те, що мама купує на базарі, не дуже схоже на якісні витвори.
На столі вже стояв красивий порцеляновий посуд та було розкладене столове начиння. Мій круасан пані поклала на гарну тарілку. Окремо сервірувала фрукти й масло, які я вчора купила. Молоко було перелите в порцеляновий молочник. Цей сніданок був якимось магічно-милим – саме таким, як я люблю. Аромат запашної свіжої кави, духмяний круасан (вочевидь, підігрітий у духовці) – на мій голодний і втомлений організм це все діяло дещо наркотично й спокусливо. Проте… сама ситуація досі видавалася дивною.
Роздивляючись скатертину, я підняла її край та іронічно зітхнула. Всесвіт точно хоче мені щось сказати.
Загадкова пані зловила мій погляд і не забарилася з коментарем.
– Мушу вам сказати, – оксамитово забринів її голос, – що взагалі-то у такому бруді гостей не зустрічають! – кивнула вона на кухню, від якої нас відділяла балконна фіранка. – Кухня потребує великої уваги та педантичної чистоти. Я про це у своїй книзі цілий розділ написала – «Про прийняття». Читали?
Говорила вона мелодійно, характерно витримуючи паузи та роблячи раз за разом легкі яскраві стрибки в інтонації. Наче прибула з якогось іншого часу, чесне слово. За цим було цікаво спостерігати: сучасні люди й справді так не розмовляють. Але те, що вона говорила…
– Яке прийняття? – здивовано подивилася я на неї. – Я вас взагалі не запрошувала!
Пані незворушно взяла ложечку й помішала каву у своїй філіжанці. Відповідати мені ніхто не збирався, тож я продовжила.
– Так, що тут відбувається? – підвищила я голос. – Чим я можу вам допомогти?
– Ні, це я можу вам допомогти! – мовила жінка, усміхнувшись.
– Мені від вас нічого не потрібно! – пирхнула я. – Я взагалі не розумію, хто ви така!
Пані спокійно почастувалася кавою, не реагуючи на мою легку істерику.
– Так, якщо ви зараз не підете – я викликаю поліцію! – не витримала я.
Гнів усередині мене наростав у геометричній прогресії. Цей ранок був достойним продовженням жахливої ночі, яка йшла після скаженого вечора, якому передував виснажливий день. Я, звісно, люблю виклики та пригоди, але ж – агов, не все одразу! Я просто хотіла поїсти та продовжити пошуки роботи. На виклик поліції часу гаяти мені не хотілося б, але я вже й не знала, як позбутися цієї жінки. Не могла ж я піти і залишити незнайомку у квартирі?!
Згадка про поліцію, вочевидь, хоч трохи її розворушила. Пані демонстративно відставила філіжанку з кавою та уважно подивилася на мене.
– Дорогенька, ти все неправильно робиш! – чітко промовила вона, помахавши вказівним пальцем із боку в бік просто перед моїм обличчям.
«Господи, навіщо це мені?» – подумала я. Моє терпіння тріснуло, як карамелізована скоринка крем-брюле від різкого удару ложкою, і я вийшла з балкона, аби не зірватися й дати своїм думкам охолонути.
Знервована, я пішла до ванної. Можливо, якщо я вмиюся, то це хоч трохи мене освіжить. А ще треба зробити щось зі своїм волоссям, яке досі було скуйовджене та з крихтами землі. Я відкрутила кран, але на воду не було жодного натяку. І як у такому вигляді йти на співбесіду, я не розуміла.
– Жах, – сказала сама до себе, зиркнувши в дзеркало. А потім продовжила, виходячи з ванної і звертаючись до своєї таємничої гості: – Сподіваюсь, ви допили свою каву, бо мені вже треба йти!.. В мене ще сьогодні, – вела я далі, підходячи до балкону, – купа справ…
Я відсмикнула фіранку перед балконом, але… там нікого не було. Натомість на порожньому, вже не сервірованому столі лежала книжка «Перша українська загально-практична кухня», розгорнута на розділі «Про прийняття».
Іменинний пиріг родини Франків
За сюжетом цей рецепт Варя і пані Римма втілили у форматі пиріжків. Ви також можете спробувати цей варіант: приготувати тісто й начинку та зробити з них невеликі пиріжки. Або ж – оформити цілий пиріг, як це робили Ольга Франко та її родина для урочистої події.
Інгредієнти:
На тісто:
- 600 г борошна
- 250 мл молока
- 30 г дріжджів
- 20 г цукру
- 5 г солі
- 4 яйця
- 20 г вершкового масла
На начинку:
- 500 г індичого філе
- 500 г свинини
- 5 яєць
- 1 болгарський перець
- 1 морквина
- 2 цибулини
- 40 г томатної пасти
- 40 г сметани
- 40 г панірувальних сухарів
Тісто на прикрашання:
- 5 г сухих дріжджів
- 100 г сметани
- 250 г маргарину
- борошно
Як приготувати тісто:
1. Зробіть розчину з дріжджів, цукру, 100 г теплого молока і 100 г борошна. Лишіть на 20 хвилин.
2. До решти борошна додайте підігріте молоко з маслом, сіль, яйця і розчину.
3. Замісіть тісто, залиште його на годину, щоб підросло.
Начинка:
1. Дрібно наріжте цибулю, перець, натріть на терку моркву. Підсмажте все це на пательні
2. М’ясо також дрібно наріжте, підсмажте окремо.
3. Покладіть у ринку (банячок) підсмажені овочі, м’ясо, сметану, томатну пасту, приправи за смаком.
4. Тушіть, помішуючи, 20 хвилин. Залиште, щоб підстигло.
5. Окремо зваріть 4 яйця, дрібно наріжте, додайте в начинку.
6. Також додайте 1 сире яйце і сухарі. Ретельно все перемішайте.
Пиріг:
1. Поділіть тісто на дві частини.
2. Викладіть половину тіста у деко
3. На тісто викладіть начинку й накрийте зверху другою частиною тіста.
4. Приготуйте тісто для прикрашання. Для цього 5 г сухих дріжджів розведіть у 100 г сметани. Додайте 250 г маргарину й борошна, щоб тісто замісилося. Коли тісто буде готове, виліпіть із нього прикраси (смужки, плетінки, квіти, пташки) та декоруйте пиріг.
5. Залиште пиріг ще на пів години, щоб підріс.
6. Змастіть яйцем.
7. Печіть у розігрітій до 180°C духовій печі впродовж 60 хвилин