З нагоди Дня музеїв у Львові відзначали найкращих музейників. «Музейною подією року» став масштабний проект «Модест Сосенко. Пізнай. Зрозумій. Збережи».
Проект має кілька взаємопов’язаних складників, зокрема видавничий та виставковий. Так, максимально повно творчість художника була висвітлена у двох книгах, для чого було зібрано фотоархів іконостасів і розписів Модеста Сосенка з п’яти храмів.
@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1519313 { padding-bottom: 56.21%; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1519313{ margin: 0!important; } }
Також запрацював сайт, де можна роздивитись його твори та докладніше довідатись про проект та його реалізацію.
У залах Національного музею Львові пройшла виставка художника. Зараз виставка перебралася до Івана-Франківська, де експонуватиметься до кінця літа.
Усі ці складники великого проекту мають на меті привернути увагу до малярства Модеста Сосенка та наголосити на важливості збереження його мистецької спадщини.
На жаль, це стало надзвичайно актуальним після варварського знищення розписів у церкві в Славському. Нагадаємо, у церкві Успіння Пресвятої Богородиці УГКЦ у під час ремонту збили зі стін усі автентичні розписи Модеста Сосенка, замінивши їх керамічною плиткою.
Про проект ZAXID.NET розпитав у його співаторів, кураторки, старшої наукової співробітниці відділу українського мистецтва XIX – початку XX століття Олесі Семчишин-Гузнер, а також у керівника експозиційно-виставкового відділу Національного музею Романа Зілінка.
//
Проект «Модест Сосенко. Пізнай. Зрозумій. Збережи» став «Музейною подією року»
Олеся Семчишин-Гузнер: Варто, мабуть, почати з самої назви виставки, яку ми довго шукали.
Складність полягала в тому, що вона мала бути лаконічною, але місткою за змістом та відбивати у собі дуже багато різних чинників. Назва мала містити інформацію, що це ювілейний рік Андрея Шептицького, ювілейний рік Модеста Сосенка, ювілейний рік нашої інституції, сто років від першої персональної виставки Модеста Сосенка. Водночас ми хотіли наголосити на такому складному завданні, як представлення основного виду діяльності Сосенка – монументального релігійного малярства.
Як усі ці складники показати в одній назві?
Вже коли створювалась експозиція Романові Зілінку прийшла ідея назвати її «Модест Сосенко. Фрагменти до монументального».
Чому «фрагменти»?
О.С-Г.: На жаль, ми не маємо повністю збереженої спадщини Модеста Сосенка. Частинки того цілого ми уже відновити не можемо, адже були знищені цілі церкви з іконостасами та розписами. Ми навіть точно не знаємо, скільки церков були розписані Модестом Сосенком і що саме він там робив. Базову інформацію ми черпаємо від його сучасників, від Іларіона Свєнціцького, Миколи Голубця.
Наша експозиція – це спроба подати у виставкових залах монументальне мистецтво.
Ще Голубець писав після першої виставки Сосенка, що художники, основною ділянкою творчості яких було монументальне мистецтво, завжди будуть обділені увагою на виставках, завжди вони будуть фрагментарно представлені глядачеві.
Також це фрагменти життя художника. Навіть маючи листування, ескізи, щоденники, ми все одно маємо тільки фрагменти його життя. Це є фрагменти його спілкування з митрополитом Андреєм Шептицьким. Це є величність стосунків двох людей певної епохи, які переймалися майбутнім. Це є теж фрагменти співпраці митрополита та Модеста Сосенка у нашому Національному музеї.
Загалом ми б не хотіли щось нав’язувати глядачеві. Ми б хотіли, щоб глядач, проходячи залами виставки, сам собі вибудовував картину з представлених фрагментів.
Очевидно, що у виставкові зали неможливо перенести іконостаси, не кажучи вже про монументальні розписи. Ми ризикували, коли пішли шляхом представлення монументального мистецтва. Але ми все-таки робимо це, бо представляючи фрагменти з іконостасів чи розписів ми, крім усього іншого, даємо глядачеві можливість побачити зблизька малодоступні твори. Але головною метою виставки є зацікавити, спонукати поїхати та подивитись на ці твори.
Які об’єкти з розписами Сосенка є доступними до огляду?
О.С-Г.: Я б радила починати з тих, що є у Львові. Виявилося, що далеко не всі знають, що розписи Сосенка є в Онуфріївському монастирі. Є гарний іконостас у Дрогобичі. Є церква в Підберізцях. Є в Золочеві дуже гарний об’єкт, але там варто було б підняти питання повторної реставрації. Є розписи у Полянах, але там зараз тривають реставраційні роботи.
Чи були події у Славському поштовхом для концепції виставки?
О.С-Г.: Так. На жаль, ми вже не маємо цієї пам’ятки. Частину іконостасу зберегла свідома частина громади, але розписи знищені безповоротно. Ми не можемо забути про це, ми маємо наголосити на цьому, щоб змусити людей задуматися та уникнути таких трагедій у майбутньому.
Ви сказали, що частину робіт у Славську таки вдалось врятувати. Яка їх подальша доля?
Роман Зілінко: Нам відомо, що частині громади вдалося відстояти реставрацію іконостасу. Нам вдалося на виставку позичити одну ікону. Вона виставлена поруч з картонами до того іконостасу. Далі ці ікони мають виставлятися в окремому приміщенні. Вони до церкви уже не повернуться. Йдеться про створення музею десь біля церкви. Музей історії церкви, як я розумію. Це може стати доброю пам’яткою до місцевих.
Чому зі спадщиною Сосенка такі проблеми?
Р.З.: Це не є проблеми зі спадщиною Сосенка. Це проблеми з нашою церковною спадщиною загалом. Її стан катастрофічний, а Сосенко просто є прикладом, ілюстрацією. У такому ж стані розписи Устияновича, Мусійчука та інших художників. Про Сосенка ми просто знаємо більше, втрата його розписів у Славському була ілюстрацією жахливого стану збереження наших пам’яток.
Більшість церков, які до нас дійшли, мають або пізніші записи, або знаходяться у поганому стані. Це є спадщиною Радянського Союзу. Потім був час безгосподарності та недалекоглядності з 90-х років, коли ніхто ними не опікувався або йшов на компроміси, які шкодили розписам, як це відбулось, наприклад, у Золочеві. Сосенко став жахливою виразною ілюстрацією, що діється у нас з пам’ятками, особливо початку XX століття.
О.С-Г.: Його живопис має виразний національний характер. І це очевидно спонукало до пізніших записів та правок. Але у Славському залишались надія, що колись авторські розписи можна буде розкрити. Але все затягнулось і ми бачимо, що сталося. Це не поодинока річ, такого є дуже багато. А ми навіть не маємо просто реєстру пам’яток.
Р.З.: Чому так довго тривала праця над Сосенком? Зокрема і через проблему з якісними ілюстраціями, на це завжди бракувало коштів. Добре, що з’явилась можливість дофінансування від Українського культурного фонду. Це дозволило зробити добру фотодокументацію тих пам’яток, які збереглися, використати у монографії та дати можливість громадам тим користуватись за потреби.
Якби була можливість реставрувати пам’ятки за державний кошт (або хоча б дофінансовувати реставрацію), ми б не мали такої бідосі, як зараз. Фактично справа реставрації та утримання пам’яток лежить на парафіях, які самі не потягнуть зробити це грамотно. Парафіяни зроблять так, як їм це подобається, бо вони платять за це власні кошти, а не державні. А якщо є державна підтримка, то є відповідальність, можна ставити вимоги, як має зберігатись та експонуватись пам’ятка.
Розкажіть, будь ласка про проект в цілому.
О.С.-Г.: Ми були спрямовані на 2020 рік насамперед через сторіччя першої персональної виставки Модеста Сосенка. Ми готувалися, думали, як би то мало виглядати. Потім трапилась подія у Славському, яка змусила нас переглянути плани. Тобто ми вирішили не просто представити художника. Адже великою мірою втрата пам’ятки відбулась через незнання, неусвідомлення її цінності. Ми пішли більш просвітницьким шляхом.
Можливо, якщо громада дістане трохи більше інформації про те, як їхні предки в інших, складніших історичних ситуації думали про те, як наповнити мистецькими творами свою церкву, то вони задумаються, чи мають право вирішувати змінити щось у цій церкви, не зберегти її.
Тобто це спонукало нас подати творчість Модеста Сосенка і через книги, і через виставковий проект. Ми дуже хотіли наголосити і на важливості його творчості.
Чи можна говорити, що творчість Сосенка поєднала традиційне мистецтво та новації початку XX століття?
О.С.-Г.: Ми бачимо, що великою мірою завдяки сприянню митрополита Андрея Шептицького, Сосенко мав можливість вивчати найкращі зразки і європейського, і нашого давнього мистецтва. Судячи зі свідчень сучасників, він був вдумливим художником, таким, що хотів вчитися. І митрополит надавав йому таку можливість. Тож він зумів поєднати риси сучасного та давнього мистецтва.
Р.З.: У його творах дуже помітно, як він використовує ті пам’ятки, які є в збірці нашого музею. Він мав чудову європейську освіту та добре знав українське мистецтво. Він був вкорінений в українську традицію, також добре знав європейський контекст.
О.С.-Г.: Звичайно, він був художником модерної доби, але був тісно пов’язаний з традицією. Він зумів відірватись від тої мало мистецької тенденції академічної школи ХІХ століття.
Чи відомо, чому був відхилений проект розписів Успенської церкви?
О.С.-Г.: У той час в періодиці багато підіймалося питання, що інтер’єр Успенської церкви, пам’ятки ренесансної архітектури, є у неналежному стані. Було прийнято рішення, що жодні зміни не відбуваються без погодження у Відні. І його проекти також були відправлені до Відня і там не були затверджені. Шкода, що вони не були втілені, але добре, що був контроль.
Чи можливо по тих ескізах, які є, зробити копії, можливо, репліки втрачених стінописів?
О.С.-Г.: Я не думаю, що то добра думка.
Р.З.: То міг би бути якийсь такий експеримент. Якийсь цікавий проект. Але це буде більше дослідженням, ніж мистецьким твором. Є приклади відтворення розписів, наприклад, втрачених синагог. Але це буде гарне дослідження чи гарне шоу. Не більше.
Ми на виставці хотіли поговорити про Славське, але важливо також наголосити, що така трагедія трапилась не лише з Сосенком.
О.С.-Г.: Минуло сто років. Ми вже є іншими й нам треба, пам’ятаючи про минуле, сказати своє слово.
Р.З.: Також ми хотіли показати Сосенка як людину. З успіху та невдачами. І як раз в ту експозицію ми вплели особисті моменти. І власне над цією виставкою було радісно працювати ще й тому, що у процесі роботи ми знайомилися з Сосенком-людиною.
Фото Національного музею ім. Андрея Шептицького
