«Кожна фотографія – це сертифікат присутності. Цей сертифікат – новий ген, і винахід фотографії долучив його до родини зображень». Ролан Барт
@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1599552 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1599552{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { min-height: 200px } }
Існують втрачені реальності, до яких ми не можемо торкнутися, проте гостро відчуваємо потребу відчути те «колись» і зрозуміти його важливість. І фотографія є цим медіумом, який сполучає нас із втраченим. Так сталось і у випадку з Влодзімєжем Пухальським, який на довгі десятиліття був виключений з мистецького контексту Львова й потроху починає повертатись.
Протягом кількох місяців у просторі Львівського муніципального мистецького центру тривала виставка «Domowroty / ПОВЕРНЕННЯ / Homing», на якій було представлено роботи митця різних періодів творчості, зокрема фотографії міжвоєнного Львова, тогочасний мистецький світ якого проживав прогресивні часи. Медіа-художник Андрій Бояров як куратор, який послідовно досліджує львівський міжвоєнний модернізм, взяв на себе завдання показати в сучасному Львові те минуле з його неоприявненою історією мистецтва.
Хоча виставка завершилась, для багатьох вона стала точкою входу до великого масиву інформації, яка допомагає заповнювати пустоти знань про цікаву сторінку історії українського мистецтва – мистецьких процесів міжвоєнного Львова. Для занурення в той час і по завершенню проєкту можна познайомитись із супроводжувальною програмою (запис якої є у відкритому доступі) та книгою «Włodzimierz Puchalski. Domowroty Повернення Homing». Із цим масивом інформації й повертаються до нас цікаві постаті, творчі процеси, зв’язки і бачення. Це важлива історія, яка подана завдяки простим, які не потребують особливого роз’яснення, світлинам природи, тварин і птахів. Проте доступність показаного нам минулого є досить символічною, оскільки важливим тут є не тільки естетичний досвід від споглядання фотографій, а й саме занурення в контекст їх створення.
Фото з відкриття виставки – Володимира Возного
Становлення і розвиток Влодзімєжа Пухальського як митця відбувалось у Львові початку ХХ століття, у місті, яке було вписане в тогочасне світове модерне мистецтво. І саме фотографія робила його сучасним, оскільки на той час була однією з найважливіших прогресивних форм мистецтва. Фотографи мали у Львові коло професійного спілкування, належали до кількох організацій – зокрема, Львівське фотографічне товариство (LTF), Українське товариство УФОТО, кіноклуб «Авангарда / Awangarda», гурток технічних фотографів-аматорів у Львівській політехніці тощо. Виходили фотожурнали, книги, велика кількість статей, присвячених технікам, які застосовувались у фотографії та її естетиці. Також Львів того часу – це і присутність сучасного світового мистецтва, яке показували на виставках у 1913, 1917, 1918 роках у Промисловому музеї. Це і поява групи artes, яка об’єднувала різні форми новітньої творчості. У цьому багатонаціональному середовищі були Генрик Міколяш, Вітольд Ромер, Олександр Кшивоблоцький, Людвік Лілле, Яніна Межецька, Євген Храпливий, Тадеуш Кипріан, Стефан Дмоховський, Юліан Дорош, Данило Фіголь, Володимир Тарнавський, Ян Нойман, Олекса Балицький (він же Алєкси Баліцкі) та багато інших. І це все не лише імена, а цікаві біографії, взаємини і впливи.
Власними пошуками займався й Влодзімєж Пухальскі (1908-1979). Особливістю його методу було поєднання сфери зацікавлень: захоплення природою і фотографією. Для нього все почалося з дитинства, з містечка Великі Мости на Львівщині, де він народився й отримав у спадок любов до фотографії від батьків, дідуся і дядька, а також своє важливе «вперше» – фотоапарат (дерев’яну скриньку з фокусувальним міхом). Саме там, і в сусідньому селі Бутини, він отримав свою дитячу ідентифікацію – схожість із птахом. Особливо його захоплювали весняні птахи, їхня легкість, барвистість, таємниці буття, важливим було очікування весни й повернення птахів, документація цих явищ: «[…] на тлі моїх слабких умінь ходити пам’ятаю свої спроби відірватися від землі й всілякі підскоки, аби могти зрівнятися з птахами. Я не міг тоді зрозуміти, чому такий сірий звичайний горобець може так легко відірватися від землі, а я, загалом ми, люди, цього не можемо […]».
Від початку 1920-х Пухальскі проживав у Львові, і саме тут відбулася його перша виставка «Жаба» (1927), пройшов показ його півторагодинного фільму «Безкровні полювання» (Bezkrwawe Łowy) у міському Літературному казино (1934), який був сенсацією європейського масштабу на свій час. Пізніше в приміщенні Промислового музею були представлені 350 фотографій митця на окремій виставці. У 1937 році його робота отримала золоту медаль на природничо-мисливській виставці в Берліні. Також важливою точкою для Пухальського є Львівська політехніка, де він навчався на рільничо-лісовому факультеті. Взагалі, Політехніка є важливим місцем і для Андрія Боярова, яке «звучить» у багатьох його проєктах, оскільки являється вихідною точкою багатьох новітніх творчих процесів міжвоєнного Львова. Саме там 1921 року провідний львівський митець нових медіа світового штибу (яким тоді була перед усім фотографія) Генрик Міколяш заснував Інститут фотографії. Там же Влодзімєж Пухальський познайомився з викладачем фотографії, наступником Міколяша, видатним ученим і винахідником, професором Вітольдом Ромером, у якого згодом він став асистентом.
Після Другої світової війни Пухальскі вимушено емігрує з радянського Львова до Польщі, де перша післявоєнна виставка Пухальського відбулася 1947 року. З розвитком поліграфічної справи доробок Пухальського набув ще більшого значення. Окрім виставок, у післявоєнний період він видав 50 альбомів і книг, зняв 60 документальних фільмів. Так, 1947 року його фотографії використали для ілюстрації «Мисливського щоденника». У 1952 році Пухальський видав книгу «Безкровне полювання», в якій розмістив усі свої найкращі фотографії, представлені пізніше на виставках у Каїрі (1947) й Парижі (1948) – більшість з них було зроблено у Львові й регіоні ще перед Другою світовою.
Серед фільмів на природничо-анімалістичну тематику Пухальскі зняв: «На острові Шпіцберген», «Серед гір та долин Африки», «Співаючі гори», «Кольорова Арктика», «Берег пір’я та пуху». Про полювання – кольорові фільми: «Зубри», «Біловезький народний парк», «Звірі наших лісів». За розвиток кінематографії Пухальського 1953 року відзначено нагородою другого ступеня за фільми на біологічну тематику. Загалом він зняв 60 документальних фільмів.
Час творчості Пухальського перегукується з нашим часом. 1 вересня 1939 року в календарі митця було написано лише одне слово «ВІЙНА», після цього відбулась п’ятирічна перерва в його діяльності. Автор фрази «мої думки з нетерпінням чекають квітчастих лугів» дійсно чекав на більш сприятливі умови і не міг через заборону продовжувати свої експерименти як митець під час страшних подій. А сьогодні, на третьому (десятому) році війни, Влодзімєж Пухальський, навпаки, активно присутній і дає нам можливість отримати свободу від повсякденності, можливість прихистку в його світі за допомогою зіткнення з прекрасним, чим вважають природу, і трагічним (якою вона може бути).
Тож природа – головний герой робіт Влодзімєжа, проте не єдиний. Зачаровує саме здатність його спілкування з тваринами, їхня «змова». Заворожує саме проникнення Пухальського у світ природи. І якщо Джон Берджер пише у своєму есе «Навіщо дивитись на тварин», що людина «завжди дивиться по той бік незнання і страху», то Пухальському, здається, вдалося подолати «по той бік» і відбувся своєрідний монтаж людського життя й неосяжного світу.
І ми маємо можливість познайомитись із цим світом у час, коли відбуваються титанічні зсуви у світі та свідомості багатьох українців, відбувається пошук своєї ідентичності, розуміння національної поліаморії багатьох українських міст. Тож подібні проєкти, яких, зрештою, обмаль, доповнюють погляд на історію українського мистецтва, зокрема модернізму, що мало б також змінювати погляд й на сучасні мистецькі процеси. Тож повернення триває, і питання, чи відбудеться воно остаточно, є відкритим, оскільки це процес двосторонній: того, хто повертається і «приймаючої» сторони.
Włodzimierz Puchalski Domowroty Повернення Homing, Międzynarodowe centrum kultury, 2022
Włodzimierz Puchalski – film I fotografia, Krajowa Agencja Wydawnicza, Łódź, 1989. Scenariusz I
tekst Maciej Łukowski
Tomasz Ogrodowczyk, Werki Włodzimierza Puchalskiego, Lasy Państwowe, 2015
Джон Берджер, Про погляд, ist publishing, 2024
Ролан Барт «Camera Lucida», 2022
********
Книгу “Włodzimierz Puchalski. Domowroty Повернення Homing” було видано з нагоди виставки «Повернення. Влодзімєж Пухальскі» (куратор – Андрій Бояров), яку організував Міжнародний центр культури в Кракові у співпраці з Неполомицьким музеєм влітку 2022 року. Варто зазначити, що в тому ж році Радіо Краків (Radio Kraków) вибрало цей проєкт виставкою року, а альбом отримав Вищу редакторську нагороду Перо Фредра / Pióro Fredry на книжковому ярмарку у Вроцлаві. Окрім споглядання на понад 100 фотографій Пухальського, саме завдяки виданню можна розширити уявлення про контекст, у якому зростав і творив митець: куратор та Адам Собота пишуть про Пухальського в контексті модерністичної Львівської школи фотографії та його власні пошуки, Адам Робінський – про зачарування світом природи, а Анета Словіковська – про біографію митця.
Виставка «Domowroty / ПОВЕРНЕННЯ / Homing. Влодзімєж Пухальскі» організована Андрієм Бояровим, Центром міської історії, Львівським муніципальним мистецьким центром у партнерстві з Генеральним консульством Республіки Польща у Львові та Управлінням культури Львівської міської ради. У межах виставки розроблена супровідна публічна програма, яка є частиною проєкту Центру міської історії «Homing: Returns of People, Places and Archive». Цей проєкт було реалізовано у співпраці з Goethe-Institut в Україні. Виставка тривала від 28 липня по 1 грудня 2024 року у Львівському муніципальному мистецькому центрі.
