В український прокат вийшла документальна картина Катерини Горностай «Стрічка часу». Журналістка ZAXID.NET наполягає, що вона належить до фільмів категорії must see, і спробує це довести.
@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1612928 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1612928{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { min-height: 200px } }
Причина 1. Берлінале
Кадр з фільму «Стрічка часу»
Світова прем’єра фільму відбулась у основному конкурсі Берлінського кінофестивалю. Традиційно Берлінале є одним із трьох найпочесніших кінофестивалів світу (поряд з Каннами та Венецією). А його основний конкурс – найвідоміша, найвидиміша та наймедійніша його частина. Українське кіно доволі часто брало участь у різних програмах Берлінале. Проте цього не скажеш про основний конкурс. Після оголошення фестивальної програми у ЗМІ було чимало дат, від яких відраховували це «вперше». Переважно зійшлися на 1997 році. І це не зовсім вірно. Від 1997 року вперше українська режисерка (саме так, тут фемінітив вирішує все) взяла участь у конкурсі. У 1997 році «Три історії» Кіри Муратової змагались за «Золотого ведмедя». Це – російськомовна україно-російська копродукція з українськими та російськими акторами.
І такі фільми представляли Україну у 2013 («В суботу» Алєксандра Міндадзе спільного виробництва України, Росії та Німеччини) та у 2015 (україно-польско-російський фільм «Під електричними хмарами» Алєксєя Германа-молодшого). Український кінооператор Сергій Михальчук отримав за цю роботу «Срібного ведмедя». Зараз Герман знімає пропагандистське кіно та заявляє, що «Росія вимушено захищається від НАТО», а Михальчук захищає Україну у лавах ЗСУ.
Україномовні фільми в основному конкурсі участі не брали. Вони, утім, останніми роками були з успіхом показані в інших фестивальних секціях. Таким чином запрошення «Стрічки часу» в основний конкурс – подія непересічна і є ознакою якості та причиною побачити фільм.
Причина 2. Катерина Горностай
Катерина Горностай (Facebook Катерини Горностай)
Режисерка Катерина Горностай успішно працює в кіно доволі давно. Її короткометражні фільмі «Віддалік», «Згущьонка», «Бузок», «Крокодил» брали участь у міжнародних фестивалях та отримували там нагороди.
Повнометражний дебют «Стоп-Земля», як і «Стрічка часу», розповідає про школу. У стрічці грають непрофесійні актори-підлітки Марія Федорченко, Арсеній Марков, Яна Ісаєнко, Олександр Іванов, з якими Катерина Горностай працювала в акторській лабораторії ще восени 2019 року, що стало її цікавим творчим методом. Світова прем’єра картини відбулась також на Берлінському кінофестивалі у програмі Generation 14plus, де отримала нагороду «Кришталевий ведмідь». В Україні фільм взяв участь у конкурсі Одеського кінофестивалю та зібрав там вражаючий оберемок нагород.
Кадр з фільму «Стоп-Земля»
Надзвичайно тонка, навіть якась тендітна картина звертається то тем дорослішання, стосунків, підліткових переживань. Вона дає змогу дорослим подивитись на себе колишніх, підліткам – усвідомити власну несамотність, а батькам – дізнатись, можливо, якісь важливі речі про власних дітей.
Українське кіно потребує нашої уваги! Онлайн-кінотеатр SWEET.TV пропонує вітчизняні шедеври на будь-який смак. Тут кожен може обрати щось до душі: художні чи документальні фільми, свіженькі серіали або мультфільми для всієї родини. На SWEET.TV є величезна бібліотека відомих українських кінострічок.
Причина 3 і головна. Добре кіно
Кадр з фільму «Стрічка часу»
«Стрічка часу» – це фільм-пазл про шкільне життя під час війни. Знятий без закадрового голосу, інтерв’ю та реконструкцій, фільм пропонує глибокий погляд на боротьбу українського народу за збереження освіти, за своє існування та ідентичність. Він показує, як війна в Україні впливає на повсякденне життя учнів і вчителів та виклики, пов’язані з намаганням зберегти освіту і відчуття нормального життя в умовах постійної небезпеки.
Цей фільм – унікальна хроніка року життя українських шкіл, учнів і вчителів із різних регіонів країни: від Харкова та Запоріжжя до Києва, Чернігова, Черкас, Одеси, Миколаєва, Очакова, Кам’янського, а також містечок і селищ, таких як Буча, Бородянка, Зарічне.
Стрічка часу – частина турнікета, на якій фіксується час накладання. Саме цьому в одному з епізодів навчають українських школярів. Здається, в Україні це вже знає кожен. Проте для фестивальної публіки це стало справжнім відкриттям. Як і сам фільм. Документальна мозаїка, знята у різних містах України, фіксує те, як і чому навчаються українські діти. Вони знають зовсім не дитячі речі: як поводитись під час тривоги, стріляти, робити дрони. І накладати турнікет. Проте водночас вони вчаться, бавляться, танцюють, відзначають свято першого дзвоника, готуються до випускного.
Режисерка змушує подивитись на реалії, у яких живуть українські діти. Так, діти – завжди сильний емоційний козир. Проте у фільмі Горностай немає ані найменшої маніпуляції. Її герої не викликають жалості (співчуття – так, можливо). Цей фільм – своєрідний турнікет, який не дає розчинитися у відчаї.
