Можливо, цей текст не змінить ваше життя докорінно, але точно зробить його якіснішим. Існує напрочуд просте пояснення, чому не можна спізнюватися — на зустріч, на роботу, на побачення… та хоч би навіть на потяг.
Коли ми ухвалюємо рішення спізнитися (а ми завжди його ухвалюємо, просто найчастіше на автоматі), нами керує страх втратити щось важливе. Треба допити каву, бо ж уже налили. Треба ідеально вивести стрілки, бо не виходити ж із дому абияк. Треба ще буквально хвилиночку полежати, бо не виспана я це взагалі загроза для суспільства.
У кожному такому випадку ми дуже добре знаємо, що саме можемо втрати. І ми не хочемо цієї втрати. Тому ще трішечки…
Але спізнюючись на роботу, зустріч чи романтичне побачення, ми ризикуємо вже не лише власним часом, а й чужим. І якщо у своєму випадку ми чітко бачимо розмір втрати, то масштаб з іншого боку нам невідомий.
Ми не знаємо, чим ризикує інша сторона. І нам чомусь здається, що нічим особливим. Ну, зрештою, я ж затримаюся лише на 10 хвилин (а в підсумку спізнююся на пів години), світ же від цього не перевернеться?
А світ може й перевернутися, адже в ньому все взаємопов’язано. Своїм спізненням ви цілком здатні запустити ланцюжок наслідків, які будуть у десятки й сотні разів руйнівнішими за вашу власну гіпотетичну втрату, якої ви так намагалися уникнути. Наприклад, ви спізнилися на 15 хвилин на нараду, де, крім вас, є ще троє людей. І кожен із них (а їх уже троє) втратив по 15 хвилин. Ці люди, зі свого боку, зсунули власні плани й підвели ще низку знайомих. Тим теж довелося щось коригувати і ситуація котиться, мов снігова куля.
Звісно, так буває не завжди. Ви можете просто спізнитися, і нічого страшного не станеться. Вам мило усміхнуться, скажуть, що ніхто нікуди не поспішав і вам щиро раді. І наллють кави. Найчастіше в хороших компаніях саме так і відбувається.
Та попри це, ухвалюючи рішення спізнитися чи ні, ви ніколи не знаєте можливих наслідків.
