Композитор Дмитро Малий написав для Львівського органного залу симфонію, перебуваючи в Харкові під постійними атаками російських бомб і ракет. «Це симфонія про Україну та війну в Україні», – каже композитор і зізнається, що написав її в рекордно короткі терміни, висловивши в музиці все, що було у нього на душі. Премʼєру Симфонії львівʼяни почують 27 жовтня у Львівському органному залі у виконанні Луганського філармонійного оркестру під дириґуванням Івана Остаповича. Харків, Луганськ, Львів – дійсно, ця подія наочно демонструє духовну єдність України навіть у найскрутніші часи.
@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1596353 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1596353{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { min-height: 200px } }
Львівський органний зал має сталу стратегію замовлення творів провідним сучасним українським композиторам. Премʼєра симфонії Дмитра Малого – один з проєктів у рамках цієї стратегії. Автор ідеї проєкту – Тарас Демко. На премʼєрі відбудеться запис симфонії, і скоро ця музика буде доступна в усьому світі завдяки платформі Ukrainian Live Classic.
Про що ця музика, які секрети вона в собі приховує? Трохи розпитали в композитора напередодні премʼєри.
Симфонія, написана у воєнному Харкові
Дмитро Малий продовжує жити й творити в Харкові. Каже, що виїжджав на місяць з міста лише на початку повномасштабного вторгнення. Стосовно небезпеки життя в прифронтовому місті, яке щодня зазнає обстрілів з боку російських військ, каже: «Жити в Харкові, авжеж, нелегко. Майже щодня різні райони міста потерпають від обстрілів. Багато хто з друзів, товаришів залишилися без своїх домівок. Але також я думаю про Херсон (Дмитро Малий родом з Херсона, – ред.) і інші міста країни, де, здається, все набагато гірше, ніж у мене. Мої батьки наразі виїхали з Херсона, але все одно сприймаєш новини звідти дуже близько. Якби я не знав, що твориться там, то можливо мені було б складніше в Харкові. Я, здається, звикаю до досить напруженої ситуації, хоч, можливо, це і неправильно. Мені допомагає заняття моєю улюбленою справою, спілкування з гарними людьми, з моєю сім’єю, друзями, колегами, учнями. Це дає мені наснаги».
Окрім того, що пише музику, Дмитро Малий викладає у Харківському національному університеті мистецтв імені Івана Котляревського одразу велику кількість різних дисциплін. Поєднувати викладацьку і композиторську діяльність непросто, але нашому герою це вдається. Лише за роки повномасштабної війни написав більше десятка нових творів.
«Коли я отримав замовлення від Львівського органного залу написати симфонію, для мене була це велика несподіванка. Написати симфонію для мене завжди було якоюсь вершиною творчості композитора. Завжди згадував класиків – Людвіга ван Бетховена, Вольфганга Амадея Моцарта та інших і те, в якому віці вони написали свої перші твори в цьому жанрі. Думав, що мені ось наразі скоро буде 37 років, а я ще не написав своєї першої симфонії», – ділиться переживаннями композитор і зізнається, що якби не це замовлення, то можливо, ще довго б не наважувався реалізувати свою мрію.
«Але буває так, що є певні умови, коли щось треба зробити прямо зараз, не маючи часу на роздуми, й такі варіанти спрацьовують набагато краще, ніж за тривалої підготовки. Я не знаю, написав би я симфонію краще, якби вона була б не на замовлення».
Дмитро Малий розповів, що чітка мотивація допомогла працювати швидко та системно: «Я поставив собі умову: маю просто зараз знайти ідею, знайти музичний матеріал. Вирішив почати з клавіру. Написав за три дні клавір на 30 хвилин музики, що складався з трьох частин. Пізніше, працюючи над оркеструванням, я не змінював абсолютно нічого за формою та музичним матеріалом першочергового свого задуму».
Музика прийшла сама собою: «Клавір складається як з одноголосних мелодичних ліній без гармонічного супроводу, так і з ним, але майже без підголосків і контрапунктів – їх я додавав при оркеструванні. Я чув в голові, як воно має звучати потім в оркестрі». На оркестрування кожної частини витрачав не більше як тиждень. За словами автора, дався в знаки досвід написання симфонічної музики.
«Коли я починав писати симфонію, в мене народилася музика, яка інтонаційно пов’язана з Україною, з українським мелосом. Ця музика – про Україну і про війну в Україні. Більш масштабної і злободенної теми, яка б відповідала жанру симфонії, я не зміг знайти. В ній є все: крик, сльози, молитва, радість, боротьба, перемога, туга за загиблими», – говорить композитор.
Симфонія складається з трьох частин. Перша частина – це крик війни. Вона розпочинається потужним tutti оркестру, яке поступово йде на спад, але потім повертається хвилями. Перша частина має форму сонатного алегро.
Друга частина – життя міста в умовах війни, написана у жанрі скерцо. «У цій частині я не намагався імітувати звуки, які повʼязані з війною, лише увиразнити стан міста і людської душі в цей період. В деяких епізодах, завдяки певним ритмічним малюнкам і модальним ладам, я роблю відсилання до наших пращурів – можна сказати, дохристиянської епохи – архаїки», – пояснює Дмитро Малий.
Третя частина – це сльози війни і протистояння. За словами композитора, вона складається з повільної частини, з мотивами lamento, що символізує ридання та плач, рухливої частини і коди. Перший розділ структурно трохи нагадує початок першої частини симфонії. У другому розділі ми чуємо протистояння різних тем, елементи яких зустрічалися в інших частинах, які у фіналі увиразнюються в єдину, коломийкову тему – апофеоз всієї симфонії. «Це втілення всього українського духу, його боротьби, жаги до перемоги й до життя», – говорить композитор. Але твір закінчується кодою – це картина мертвого поля після битви. Вона постає нагадуванням про те, якою ціною дається перемога, та вшановує памʼять полеглих героїв. Проте і ця кода наприкінці дарує надію.
Гуцульський лад і коломийки
«Попри те, що твір має достатньо традиційну, для жанру симфонії, структуру, в музиці я використав новий для себе тип розвитку (принципи комбінацій і маніпуляцій з мотивами/патернами), а також в деяких місцях як відкрито, так і досить завуальовано, гуцульський лад», – ділиться секретами Дмитро Малий.
Цікаво, що Дмитро Малий народився і виріс в Херсоні, вищу музичну освіту здобув у Харкові, проте любов до гуцульського ладу та коломийок можна прослідкувати в багатьох його творах (увертюра «Земля предків», цикл «Чотири слова коломийку», опера «Зелене коло»). В чому секрет? – питаємо в композитора.
«Як можна впізнати український мелос? У першу чергу, за гуцульським ладом, – відповідає Дмитро Малий. – Звичайно, є мотиви слобожанського фольклору, інших регіонів України. Але саме гуцульський лад вгадується безпомилково. Коломийкові мотиви я віднайшов у своїй творчості в 2020 році, коли написав Колискову для голосу та камерного ансамблю. Саме тоді я відчув, що це моє, що в цьому я можу сказати своє слово. Потім було кілька творів з використанням гуцульського ладу, останній – «Гласи блаженних» для голосу і камерного оркестру на слова Тараса Шевченка. У Симфонії на кальку гуцульського ладу я наклав ту музику, яка народилася з підсвідомості. Коломийка містить генетичний код нашого народу. У цих мотивах закладений український дух незламності, перемоги, і водночас життєрадісності».
Про школу і про ідею
Дмитро Малий починав навчання композиції у музичному училищі в Херсоні під наставництвом Єфима Валерштейна (педагога з Одеси). «Він мені давав абсолютно свободу дій. Моє навчання в музичному училищі більше було на інтуїції», – зізнається Дмитро Малий. У Харківському університеті мистецтв навчався у класі професора Віктора Мужчиля.
«Мій вчитель Віктор Степанович Мужчиль навчив мене багато працювати. Коли я був студентом, дуже багато переробляв твори, бувало, що по 10-15 разів приносив матеріал до класу, а Віктор Степанович казав: «Шукай ще», – згадує композитор.
Зізнається, що до багатьох речей у композиції доходив сам, адже педагоги лише наставляли та давали базу, ніколи не навʼязуючи свій стиль письма. Та й стиль цей у кожного був різний: «Віктор Мужчиль, Володимир Птушкін, Володимир Золотухін, Валентин Бібік – у мене не повертається язик обʼєднати їх в одну якусь композиторську школу. Так, їх обʼєднує те, що вони всі творили в Харкові, вони всі викладали в університеті. Але композиторська мова у всіх абсолютно різна, тип оркестрування абсолютно різний».
Тож поділ на композиторські школи в сучасному світі, де завдяки технологіям локація і відстань втратили свою роль, доволі умовний, вважає Дмитро Малий.
За словами композитора, головне для нього у творчості – йти за ідеєю. «Якщо я знаходжу якусь нову ідею, яка мені подобається, я беру і розвиваю її. Наприклад, мені завжди імпонувала форма катрена – є чотири рядки, які завершуються паузою/цезурою, було цікаво спробувати перенести цю структуру на музику. Так, влітку я написав 11 катренів для кларнета і фортепіано на 1001 катрен Нострадамуса, використавши принцип алгоритмічної композиції при абсолютно різних підходах до структури, слів, букв, тексту і змісту першоджерела. Або інша ідея: написав цикл «Діатонічні етюди» для фортепіано, використавши систему географічних координат, яку перевів на мову музики. А пишучи симфонію, я не міг придумати нічого більш масштабного як написати про наш час, про Україну та про те, що відбувається з нами зараз. Тому шляхи, куди мене поведе творчість, невідомі. Я завжди шукаю нові ідеї, які формують техніку і шляхи подолання матеріалу. Вдячний дуже Івану Остаповичу і Тарасу Демку за замовлення Симфонії і за усю їхню мистецьку діяльність!».
Про композитора:
Дмитро Малий – український композитор, піаніст, кандидат мистецтвознавства, старший викладач кафедри композиції та інструментування, теорії музики Харківського національного університету мистецтв імені Івана Котляревського, член Національної спілки композиторів України, член Всеукраїнської музичної спілки. Його твори звучали в Україні, США, Китаї, Італії, Ізраілі, Швейцарії, Естонії, Словаччині та інших країнах.
У доробку композитора близько 50 творів різних жанрів, серед яких є симфонічна (увертюра «Земля предків», цикл «Чотири слова коломийку», Концерт для оркестру, Концертино для гітари з оркестром та інші), камерно-інструментальна, вокально-хорова музика, опера «Зелене коло», музика для вистави «ХАРТЕДЕ 20». Лауреат багатьох композиторських конкурсів.